Постанова

від 13.06.2018 по справі 910/7263/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/7263/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Баранець О.М., Ткач І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;

за участю представників:

позивача - Проценко О.М.,

відповідача - 1 - Любимової О.В.,

відповідача - 2 - не з'явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог

на предмет спору, на стороні відповідача - Загороднього В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства "Адміністрація морських портів України"

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Якименко М.М.)

від 18.07.2017,

та постанову Київського апеляційного господарського суду

(головуючий - Дикунська С.Я., судді - Жук Г.А., Мальченко А.О.)

від 13.03.2018,

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв"

до державного підприємства "Адміністрація морських портів України", товариства з обмеженою відповідальністю "Тріонта Логістікс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство інфраструктури України

про визнання договору недійсним,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" звернулося до суду з позовом про визнання недійсним договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу, укладеного 04.04.2017 між державним підприємством "Адміністрація морських портів України" і товариством з обмеженою відповідальністю "Тріонта Логістікс".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір про забезпечення доступу портового оператора до причалу суперечить п. 5 ч. 1 ст. 2, п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦК України, ст. ст. 1, 11, 21 Закону України "Про морські проти України" та є недійсним згідно з ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2018, позов задоволено.

Визнано недійсним договір про забезпечення доступу портового оператора до причалу від 04.04.2017, укладений між ДП "Адміністрація морських портів України" та ТОВ "Тріонта Логістікс".

28.03.2018 відповідач ДП "Адміністрація морських портів України" подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2018, в якій просить ці рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Підставами для скасування судових рішень зазначає те, що господарськими судами неправильно застосовано норми матеріального права - ст. ст. 13, 15, 16, 203, 215, 403, 901 ЦК України; п. п. 7, 11 ст. 1 Закону України "Про морські порти України"; п. 5 ч. 1 ст. 2, п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження". Вказує на порушення норм процесуального права, зокрема, ст. ст. 2, 5, 73, 74, 76, 86 ГПК України.

У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає про те, що господарські суди прийшли до правильного висновку, що ТОВ "Тріонта Логістікс" не є портовим оператором відповідно до вимог Закону України "Про морські порти України", а тому у ДП "Адміністрація морських портів України" були відсутні підстави для укладення з таким суб'єктом господарювання договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу. Зазначає, що при укладенні спірного договору відповідач ДП "Адміністрація морських портів України" не врахувало права та законні інтереси позивача, який тривалий час використовував причал відповідно до договору сервітуту. Посилається на те, що спірний договір порушує права та законні інтереси ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв", а тому останнє вправі звернутися за захистом своїх прав.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень та ухвалення нового рішення відповідно до вимог ст. 311 ГПК України, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального і процесуального права.

Щодо доводів відповідача про те, що господарськими судами неправильно застосовано ст. ст. 13, 15, 16, 203, 215, 403, 901 ЦК України; п. п. 7, 11 ст. 1 Закону України "Про морські порти України"; п. 5 ч. 1 ст. 2, п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження" до цих правовідносин, то вони є безпідставними, адже, господарськими судами ухвалено рішення відповідно до норм матеріального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин і при дотриманні норм процесуального права.

Щодо доводів відповідача про те, що суди прийшли до неправильного висновку про те, що ТОВ "Тріонта Логістікс" не є портовим оператором, чим порушили ст. 1 Закону України "Про морські порти України", то необхідно зазначити таке.

Пунктом 11 ст. 1 Закону України "Про морські порти України" визначено, що портовим оператором (стивідорна компанія) є суб'єкт господарювання, що здійснює експлуатацію морського терміналу, проводить вантажно-розвантажувальні роботи, обслуговування та зберігання вантажів, обслуговування суден і пасажирів, а також інші пов'язані з цим види господарської діяльності.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про морські порти України" морський термінал - це розташований у межах морського порту єдиний майновий комплекс, що включає технологічно пов'язані об'єкти портової інфраструктури, у тому числі причали, підйомно-транспортне та інше устаткування, які забезпечують навантаження-розвантаження та зберігання вантажів, безпечну стоянку та обслуговування суден і пасажирів.

Отже, портовим оператором може бути той суб'єкт, який управляє морським терміналом як єдиним майновим комплексом, виконує вантажно-розвантажувальні роботи, обслуговування суден і пасажирів та здійснює зберігання і перевалку вантажів.

Закон України "Про морські порти України" пов'язує можливість здійснювати господарську діяльність в морському порту з обов'язковою наявністю належної матеріально-технічної бази (складські приміщення, обладнання, техніка, дозвільні документи на експлуатацію портальних кранів та навантажувачів, робоча технологічна документація тощо) і здатністю повною мірою забезпечити весь технологічний процес вантажних операцій.

Як вбачається із матеріалів справи та було встановлено судами, відповідач ТОВ "Тріонта Логістікс", яке зареєстроване в 2016 році зі статутним капіталом в розмірі 1 000,00 грн, не здійснює жодної господарської діяльності в порту, у нього відсутні технологічно пов'язані об'єкти портової інфраструктури, складські площі, приміщення, обладнання, техніка, штат докерів-механізаторів, що пройшов атестацію робочих місць, інші спеціалісти портової галузі, дозвільні документи, робоча технологічна документація по видам вантажів та схемам виконання навантажувально-розвантажувальних робіт, погоджена у встановленому порядку, в тому числі з Державною екологічною інспекцією Північно-західного регіону Чорного моря.

Крім цього, ТОВ "Тріонта Логістікс" не внесено до Реєстру морських портів України в статусі портового оператора.

Таким чином, судами правильно встановлено, що відповідач ТОВ "Тріонта Логістікс" не є портовим оператором в розумінні Закону України "Про морські порти України, а тому безпідставними є доводи ДП "Адміністрація морських портів України" про порушення судами ст. 1 Закону України "Про морські порти України".

10.07.2013 між ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" (користувачем) та ДП "Адміністрація морських портів України" (володільцем) укладено договір про встановлення сервітуту № А6-А (договір сервітуту), який укладено в зв'язку з необхідністю виконання користувачем комплексу робіт і послуг, пов'язаних з перевалкою вантажів (навантажувально-розвантажувальних робіт) через причал № 9 та з використанням причальної інфраструктури (залізничні колії, підкранові колії, ділянки колій, стрілочні переводи), а також забезпечення володільцем можливості користування користувачем вказаними причалами і причальною інфраструктурою.

За п. 1.1. договору від 10.07.2013 сервітут встановлюється щодо користування причалами та причальною інфраструктурою, які розташовані за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23.

Сервітут встановлюється для можливості здійснення позивачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причали з використанням причальної інфраструктури (п. 2.1. договору сервітуту).

Згідно з п. 3.1. договору видом права сервітуту є право користування майном (причалами та причальною інфраструктурою) згідно з "Планом-схемою причалів № 9 та причальної інфраструктури" (додаток № 1, який є невід'ємною частиною цього договору), такою довжиною: - причал № 9 (інв. № 1031036) - 209,0 м.п., - залізнична колія № 33 (інв. № 1031079) - 202,5 м.п.; - залізнична колія № 36 (інв. № 1031080) - 202,5 м.п.; - підкранові колії (інв. № 1031065) - 202,5 м.п. у дві нитки.

У п. 3.2. договору від 10.07.2013 сторони погодили, що сервітут полягає в можливості вільного та безперешкодного користування користувачем причалами та причальною інфраструктурою, визначених п. 3.1. цього договору.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 395 ЦК України визначено, що речовими правами на чуже майно є право користування (сервітут).

За своїм змістом сервітут є правом на чужу річ і його сутність полягає в обмеженому користуванні чужою річчю у межах та спосіб, встановлених законами чи договором між сервітуарієм та власником речі або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земель ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч. 1 ст. 402 ЦК України).

Статтею 403 ЦК України визначено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Право користування (сервітут) зареєстроване за позивачем, про що внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом № 29753060 від 20.11.2014 (а.с. 124, т. 1).

Отже, господарські суди прийшли до правильного висновку, що причал № 9 з причальною інфраструктурою (залізничні та підкранові колії) обтяжені сервітутом, а тому відповідач ДП "Адміністрація морських портів України" не вправі було укладати спірний договір без врахування прав і законних інтересів користувача причалу № 9 - ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" шляхом визначення порядку спільного використання причалу всіма портовими операторами та розмежування їх обов'язків при спільному використанні причалу.

Також безпідставним є посилання відповідача на порушення судами ст. ст. 13, 15, 16 ЦК України, з огляду на таке.

За ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Сервітут є речовим правом на чуже майно.

Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна (ст. 396 ЦК України).

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства на підставі ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦК України. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Частиною 5 ст. 18 Закону України "Про морські порти України" визначено, що адміністрація морських портів України не має права перешкоджати або втручатися в діяльність суб'єктів господарювання, крім випадків, передбачених законом, а також встановлювати для них умови діяльності, що погіршують їх становище порівняно з іншими суб'єктами господарювання або порушують їхні права та законні інтереси.

За п. п. 8.2, 8.4 договору сервітуту ДП "Адміністрація морських портів України" не може чинити жодних перешкод в користуванні причалом № 9 та причальною інфраструктурою на умовах даного договору, а також втручатися в господарську діяльність ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" і чинити перешкод в її здійсненні.

Сервітут підлягає захисту від неправомірних дій будь-яких осіб (п. 4.4 договору сервітуту).

Оскільки, спірний договір від 04.04.2017 обмежує права позивача щодо здійснення господарської діяльності відповідно до Закону України "Про морські порти України", то суди обґрунтовано зазначили про те, що позивач правомірно звернувся за захистом своїх прав та інтересів з цим позовом.

Також, господарськими судами згідно з вимогами ст. 43 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) та ст. 86 ГПК України (в редакції чинній на момент прийняття постанови апеляційним судом) були ретельно досліджені всі наявні в матеріалах справи докази і їм надана належна оцінка, а також були почуті сторони, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (справа "Проніна проти України").

Суд вважає, що рішення місцевого господарського суду і постанова суду апеляційної інстанції прийняті відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому їх необхідно залишити в силі з таких підстав.

Задовольняючи позов, господарські суди правильно виходи з наявності і доведеності позивачем обставин для визнання недійсним договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу від 04.04.2017, укладеного між ДП "Адміністрація морських портів України" та ТОВ "Тріонта Логістікс", виходячи з такого.

04.04.2017 між ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрацією) та ТОВ "Тріонта Логістікс" (портовим оператором) укладено договір про забезпечення доступу портового оператора до причалу, за п. 1.1. якого адміністрація за договором зобов'язується забезпечити доступ портового оператора до причалу № 9 (інв. № 1031036) з причальною інфраструктурою (послуга), яка перебуває у господарському віданні адміністрації, а портовий оператор зобов'язується сплатити адміністрації за доступ до причалу. Послуга надається з метою забезпечення виконання портовим оператором навантажувально-розвантажувальних робіт на причалі в межах його паспортних довжини та ширини (експлуатація причалу).

Експлуатаційні та технічні характеристики, загальний розмір, довжина та ширина, цільове призначення та режим експлуатації причалу зазначено у довіднику допустимих навантажень на причали, викопіювання з якого наведені в додатку № 1 до цього договору, у паспорті гідротехнічної споруди (причальної) та інших документах, передбачених Правилами технічної експлуатації портових гідротехнічних споруд. Межі причалу, до якого забезпечується доступ портового оператора, наведений у додатку № 3 до цього договору (п. 1.2. договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу).

Згідно з додатком № 3 "Межі причалу № 9" до договору від 04.04.2017 відповідачем-1 передано для користування відповідачу-2 таке майно: причал № 9 (інв. № 1031036) - 209,0 м.п., технологічна ширина 15,52 м.п.; залізнична колія № 33 (інв. № 1031079) - 202,5 м.п.; залізнична колія № 36 (інв. № 1031080) - 202,5 м.п., підкранові колії (інв. № 1031065) - 202,5 м.п. у дві нитки.

Пунктом 7.1 договору від 04.04.2017 визначено, що він набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками обох сторін і діє до 31.12.2027.

Згідно зі ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Господарські суди, взявши до уваги обставини, встановлені судом у справі № 915/197/16, встановивши, що договір про забезпечення доступу портового оператора до причалу від 04.04.2017 суперечить ст. 1 Закону України "Про морські проти України", ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦК України, порушує права позивача, дійшли правомірного висновку про визнання недійсним, укладеного між відповідача договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу від 04.04.2017.

Отже, постановлені у справі судові рішення ґрунтуються на правильній правовій оцінці зібраних у справі доказів в їх сукупності та нормах матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а тому підстави для їх скасування та ухвалення нового рішення відсутні.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання касаційної скарги покладаються на відповідача ДП "Адміністрація морських портів України".

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу державного підприємства "Адміністрація морських портів України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 18 липня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду 13 березня 2018 року у справі за № 910/7263/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Баранець

І. Ткач