Рішення

від 06.03.2018 по справі 816/2328/17

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/2328/17

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бойка С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Лайко О.В.,

представника позивача - Візір О.В.,

представника відповідача - Леонової Ю.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод НГВО" до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В С Т А Н О В И В:

15 грудня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод НГВО" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області про

визнанння протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Головного управління Державної Фіскальної служби у Полтавській області від 04.12.2017 №0013221405, яким йому збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 1445924,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 361481 за січень 2017 року;

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Головного управління Державної Фіскальної служби у Полтавській області від 04.12.2017 №0013201405, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за лютий 2017 року в розмірі 90480,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що спірні рішення є незаконними та необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства і порушують права та інтереси товариства, а тому підлягають скасуванню.

Стверджував, що наявність у товариства належним чином оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів в сумі визначеній в податковій накладній та реальне виконання господарської операції дає товариству право на формування податкового кредиту за результатами здійснення господарської операції з ТОВ "Кварт-Бізнес-Продукт" по придбанню бурового обладнання.

05.01.2018 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, у якому представник відповідача просив в задоволену адміністративного позову відмовити посилаючись на те, що за результатами проведеної перевірки встановлено порушення товариством п. 44.1 ст. 44, п. 198.1. п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 та п. 101.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.01.2016 №21, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за № 159/28289, щодо недостовірності внесення до розділу ІІІ податкової звітності з ПДВ в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1445923,71 грн. та п. 44.1 ст. 44, п. 198.1. п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 та п. 101.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.01.2016 №21, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за № 159/28289, щодо недостовірності внесення до розділу ІІІ податкової звітності з ПДВ в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту на загальну суму 90479,92 грн.

Стверджував, що укладений між ТОВ "Завод НГВО" та ТОВ "Кварт-Бізнес-Продукт" договір поставки від 11.01.21017 №0101/17 щодо придбання бурового обладнання не опосередковувався реальним виконанням операції, яка становила його предмет. Фактично позивачем здійснено безпідставне документальне оформлення нереальної господарської операції з постачанням ТОВ "Кварт-Бізнес-Продукт" бурового обладнання та придбання товару в результаті чого складено первинні документи всупереч нормам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та пп. 2.1 і 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704.

12.01.2018 до суду надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач стверджував, що господарські взаємовідносини з ТОВ "Кварт-Бізнес-Продукт" мали реальний характер, що підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними. Позивач стверджував, що укладання договору ТОВ "Кварт-Бізнес-Продукт" на придбання бурового обладнання було обумовлено, необхідністю виконання товариством вимог договору поставки укладеного з ТОВ "Центральна нафтогазотранспортна компанія".

18.01.2018 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, згідно яких відповідач просив відмовити в задоволені адміністративного позову посилаючись на обставини викладені в відзиві на позовну заяву.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод НГВО" (код ЄДРПОУ 36324587) зареєстровано як юридичну особу 18.12.2008, дата та номер запису в ЄДР від 18.12.2008 № 1 588 102 0000 008240 та перебуває на обліку в ДПІ у м. Полтава /т. 1 а.с. 24-30/.

Основними видами діяльності позивача за КВЕД-2010 є: 33.12 ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення, 43.13 розвідувальне буріння, 43.99 Інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у., 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, 71.12 Діяльність у сфері інжирінгу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах / т. 1 а.с.22/.

Головним управлінням ДФС у Полтавській області 14.11.2017, на підставі повідомлення від 13.10.2017 №623, виданого ГУ ДФС у Полтавській області, проведено позапланову документальну невиїзну ТОВ "Завод НГВО" з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ по взаємовідносинах з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ Кварт-Бізнес-Продукт" за період з 01.01.2017 по 28.02.2017.

Правомірність підстав та порядку проведення перевірки позивачем не оспорюється.

За результатами перевірки контролюючим органом 17.11.2017 складено акт №1515/16-31-14-05/36324587 /т. 1 а.с. 78-100/, за висновками якого встановлено порушення ТОВ "Завод НГВО" п. 44.1 ст. 44, п. 198.1. п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 та п. 101.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.01.2016 №21, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за № 159/28289, щодо недостовірності внесення до розділу ІІІ податкової звітності з ПДВ в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1445923,71 грн. та п. 44.1 ст. 44, п. 198.1. п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 та п. 101.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.01.2016 №21, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за № 159/28289, щодо недостовірності внесення до розділу ІІІ податкової звітності з ПДВ в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту на загальну суму 90479,92 грн.

На підставі вказаного акту перевірки ГУ ДФС у Полтавській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.12.2017 №0013221405 /т. 1 а.с. 134/, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 361481,00 грн. /за штрафними санкціями/ та №0013201405 /т. 1 а.с. 135/, яким до товариства застосовано суму штрафних санкцій з ПДВ 90480,00 грн. сума завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду/.

Позивач, не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду з вимогою про визнання їх протиправними та скасування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Надаючи правову оцінку спірному податковому повідомленню - рішенню, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно чинного законодавства ПДВ є податком на споживання товарів (робіт, послуг) на митній території України і платником його виступає кожний суб'єкт (юридична чи фізична особа), який є споживачем цих товарів (робіт, послуг), незалежно від факту походження товарів. При цьому особи за умови реєстрації їх як платників ПДВ мають право відшкодовувати свої витрати із сплаченого податку за рахунок податку, отриманого з покупця. Тобто в нашій країні, як і в більшості країн, де є цей податок, застосовується непрямий метод оцінки доданої вартості - метод податкового кредиту , тобто сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, визначається як різниця між сумами податку, отриманого від покупців, і сумами податку, сплаченого постачальникам.

У перевіряємому періоді порядок обчислення і сплати податку на додану вартість та правила формування податкового кредиту визначалися Податковим кодексом України (в редакції, чинній на момент вчинення правовідносин) (надалі - ПКУ).

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом а) пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу положень пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями, іншими подібними документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій (видаткові накладні, акти виконаних робіт та інш.).

Слід зазначити, що податкова накладна не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.п. 201.6, 201.8, 201.10 статті 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Таким чином, в разі видачі покупцю контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкових накладних з усіма необхідними реквізитами, визначеним законом, такий покупець має право на включення цього податку до складу податкового кредиту за звітній податковий період.

Отже, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Однак, наявність лише податкової накладної не є підставою для формування податкового кредиту. Для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту необхідна наявність і інших первинних документів, які б свідчили про реальність такої господарської операції.

У перевіряємий період позивач мав господарські відносини із ТОВ "Кварт-Бізнес-Продукт" (код ЄДРПОУ 40782385). Так, 11.01.2017 між ТОВ "Завод НГВО" (покупець) та ТОВ "Кварт-Бізнес-Продукт" (постачальник) укладено договір поставки №1101-2017, відповідно до якого останній зобов'язується поставити та передати у власність Покупцю бурове обладнання, а покупець зобов'язується прийняти товар і вчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного Договору /т. 1 а.с. 138/.

У цій справі позивач стверджує, що за результатами взаємовідносин із вказаним контрагентом оформлені відповідні первинні документи, які, на його думку, надають право на формування податкового кредиту.

Проте, суд зауважує, що наявність належним чином оформлених бухгалтерських документів не є єдиною вичерпною підставою для формування податкової звітності з огляду на таке.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 27.03.2012 у справі за позовом Приватного підприємства "Ангара" до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

У постанові від 22.09.2015 у справі за позовом ТОВ "Ампір СВ" до ДПІ у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Верховний Суд України вказав, що обов'язковою умовою виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення операцій з поставки документами первинного бухгалтерського обліку та податкового обліку, щодо яких встановлена нормативна вимога. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутності факту придбання товару (послуг).

При цьому, у постанові від 13.10.2015 у справі №825/4143/13-а Верховний Суд України звернув увагу на те, що відповідно до частини другої статті 71 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

Разом з тим відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до принципу змагальності кожна зі сторін повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Висновки Верховного Суду України відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковими для врахування при вирішенні справ з подібними правовідносинами.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною першою статті 9 вказаного закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею першою Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Згідно з вимогами статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням наведеного вище суд зауважує, що інформація, що міститься в документах первинного обліку, в силу норми частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є підставою для податкового обліку лише за умови, що вона відповідає дійсності.

У зв'язку з цим первинні документи, не можуть бути свідченням фактичного виконання операцій з поставки за наявності у справі обставин, які виключають можливість поставки між суб'єктами, вказаними в цих документах як постачальник та покупець.

Системно аналізуючи листи регіонального сервісного центру МВС в Сумській області від 06.12.2017 №31/18-2849, регіонального сервісного центру в Полтавській області від 23.11.2017 №31/16-9-4116, регіонального сервісного центру в Тернопольській області від 01.12.2017 №31/19-6285 /т. 2 а.с. 21 зворот, 22, 22 зворот, 13, 24/, результати опрацювання зібраної податкової інформації щодо ТОВ "Кварт-Бізнес-Продукт", звіти про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за січень, лютий 2017 року /т. 2 а.с. 85 - 92/, суд приходить до висновку про відсутність у ТОВ "Кварт-Бізнес-Продукт" матеріально-технічних ресурсів, трудових ресурсів, як власних, так і залучених.

Так, відсутність у ТОВ "Кварт-Бізнес-Продукт" матеріально-технічних ресурсів, трудових ресурсів, як власних, так і залучених, без яких підприємницька діяльність не може здійснюватися, об'єктивно ставлять під сумнів можливість поставки ним товарів, обсяг яких (виходячи з документів, якими оформлені ці поставки) вимагав залучення до їх виконання певної кількості працівників та матеріально-технічних засобів.

Так само, норми Податкового кодексу України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не ставлять у залежність право платника податків, встановлених цими Законами, на податковий кредит від виконання податкового обов'язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Однак, у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать, що платник податків був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов'язань, зокрема у створенні штучних підстав для збільшення валових витрат та/чи податкового кредиту, або у разі коли платник податків діяв без належної обачності чи обережності при виборі контрагента, який не виконує податкового обов'язку, при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, отримана таким платником податків податкова вигода у вигляді права на податковий кредит є безпідставною.

При цьому свідчити про обізнаність платника податків щодо протиправної діяльності контрагента або те, що він діяв без належної обачності (обережності) при виборі контрагента, може, у тому числі, тривалість господарських відносин, здійснення діяльності в одному сегменті ринку, господарські зв'язки платника податків переважно із контрагентами, які ухиляються від виконання податкового обов'язку, приховуються від контролюючих органів.

Так, господарські правовідносини позивача з його контрагентом мали місце упродовж незначного проміжку часу, основний обсяг операцій стосувався придбання товарів, що не обумовлено їх використанням у власній господарській діяльності позивача (відповідні товари за твердженням позивача реалізовані третій особі). При цьому, встановити походження товарів, про реалізацію яких третій особі стверджує позивач, не видається можливим.

Окрім того, позивачем, а ні суду, а ні контролюючому органу не було надано доказів оприбуткування товару придбаного у ТОВ "Кварт-Бізнес-Продукт", наявності у вказаного товариства транспортних засобів та матеріальних та трудових ресурсів.

Матеріали справи не містять відомостей про узгодженням позивачем графіків поставок та уповноваження позивачем своїх працівників на отримання товарів від ТОВ "Кварт-Бізнес-Продукт".

З приводу посилань позивача на проведення оплати вартості придбаних товарів, суд зауважує, що саме по собі формальне перерахування коштів на розрахунковий рахунок контрагента не є беззаперечним свідченням реальності здійснення господарської операції.

Крім того, з наявних у матеріалах справи специфікацій, актів приймання-передачі, платіжних доручень, видаткових та податкових накладних судом встановлено, що вони мають невідповідність даних щодо вартості товарів нібито придбаних позивачем у ТОВ "Кварт-Бізнес-Продукт", а саме: специфікації, акти приймання передачі та видаткові накладні виписано на суму з ПДВ 92184 17 ,86 грн., податкові накладні виписано на загальну суму з ПДВ 9 4917 21,84 грн., а згідно платіжних доручень позивачем переведено на рахунок ТОВ "Кварт-Бізнес-Продукт" кошти в загальній сумі 92184 21 ,85 грн.

За наведених обставин, суд має констатувати, що залучені до матеріалів справи копії документів жодним чином не підтверджують придбання позивачем товарів у ТОВ "Кварт-Бізнес-Продукт".

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржені податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Полтавській області діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження їй надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо. А позовні вимоги ТОВ "Завод НГВО" не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та повністю спростовані в ході розгляду справи судом.

За вищевикладених обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову ТОВ "Завод НГВО" повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод НГВО" до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 16 березня 2018 року.

Суддя С.С. Бойко