Рішення

від 19.03.2018 по справі 826/5602/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 березня 2018 року № 826/5602/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Компанія ТМ Дизайн до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія ТМ Дизайн (надалі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (надалі - Відповідач), в якому просить суд: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області: №0000111401 від 04.01.2017 року за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) 14010100, у загальній сумі 118601, з яких за податковим зобов'язанням донараховано 94881,00 грн. та за штрафними санкціями 23720,00 грн.; №0000141401 від 04.01.2017 року за платежем податок на прибуток підприємств 11021000, у загальній сумі 380638,00 грн, з яких за податковим зобов'язанням 320491,00 грн. та за штрафними санкціями 60147,00 грн.; судові витрати стягнути на користь позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 26.04.2017 р., відкрито провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання на 14.08.2017 р.

У відповідності до Довідки про не здійснення фіксування судового засідання від 14.08.2017 р. розгляд справі відкладено до 03.10.2017 р., у зв'язку з перебуванням головуючого судді Федорчука А.Б. на лікарняному.

В судовому засіданні 03.10.2017 р., Судом прийнято рішення про відкладення розгляду справи до 06.11.2017 р. для надання представнику Відповідача часу для ознайомлення з матеріалами справи.

В обґрунтування позовної заяви Позивач зазначає, що підставою нарахування податкових зобов'язань став висновок контролюючого органу про те, що договори, укладені між Позивачем та Контрагентами(ТОВ Доліньо , ТОВ Сталпліт та ТОВ Імпульс-Фінанс ), не спричиняють реального настання правових наслідків, водночас, проведеною перевіркою встановлено оприбуткування товару, ідентичного задекларованому, який було використано в господарській діяльності, що свідчить про набуття останнього платником податків у власність (безоплатного отримання послуг, робіт) без наявності будь-яких первинних документів, які опосередковують таке отримання. Позивач, не погоджуючись з такими висновками контролюючого органу, зазначив, що у період, який перевірявся, Позивач дійсно мав господарські правовідносини з контрагентами (ТОВ Доліньо , ТОВ Сталпліт та ТОВ Імпульс-Фінанс ), які мали реальний характер та за якими було отримано товар, використаний Позивачем у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку, а документи бухгалтерського та податкового обліків за цими операціями були оформлені у відповідності до вимог податкового законодавства.

В судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник Відповідача в судове засідання 06.11.2017 р. не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про розгляд справи.

В матеріалах справи містяться письмові заперечення на позовну заяву поданих представником Відповідача, за змістом заперечення на позовну заяву є аналогічним Акту перевірки.

Під час розгляду справи 06.11.2017 р., Судом прийнято рішення про розгляд справи в письмову провадженні на підставі частини 6 статті 128 КАС України (в редакції станом на листопад 2017 р.).

Враховуючи те, що 15.12.2017 року набрала чинності нова редакція КАС України, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Беручи до уваги те, що станом на дату прийняття рішення у справі вона знаходить на стадії розгляду у письмовому провадженні, відповідно справа розглянута з урахуванням положень п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 4 та ч. 5 ст. 250 КАС України в редакції з 15.12.2017 року.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.

В С Т А Н О В И В:

Співробітниками Головного управлінням Державної фіскальної служби у Київській області проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія ТМ Дизайн (код ЄДРПОУ 34297426) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 30.06.2016 року.

За результатом перевірки Контролюючим органом складено Акт перевірки від 07.12.2016 р. №141/10-36-14-01/34297426 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки встановлені наступні порушення: п.п. 14.1.257 п.14.1 ст.14, п.44,1, 44.2 ст. 44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 пп. 135.4.1. пп 135.4.2 п.135.4 пп.135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 320 491 грн., у тому числі по періодах: 2014 рік на суму 240 588 грн.; 2015 рік на суму 79903 грн.; п. 198.1, 198.2, 198.3 ст.198, п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України № 2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 94881 гри., у тому числі по періодах: січень 2015 року на суму 6100 грн.; вересень 2015 року на суму 12920 грн; жовтень 2015 року на суму 46860 грн.; листопад 2015 року на суму 15 144 грн; грудень 2015 року на суму 9611 грн.; січень 2016 року на суму 4246 грн.; п.238.1 ст.238 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-Vl зі змінами та доповненнями, в результаті занижено збір за першу реєстрацію 375,69 грн.

На підставі Акту перевірки Контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.01.2017 р.: №0000111401, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 118601,00 грн. в тому числі за податковим зобов'язанням донараховано 94881,00 грн. та за штрафними санкціями 23720,00 грн.; №0000141401, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств на загальну суму 380638,00 грн., в тому числі за податковим зобов'язанням 320491,00 грн. та за штрафними санкціями 60147,00 грн.

Не погоджуючись з спірними податковими повідомлення-рішеннями Позивачем подано скаргу до ДФС України, за результатом розгляду скарги ДФС України прийнято Рішенням від 23.03.2017 року за №5860/6/99-99-11-01-01-25, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Київській області, а скаргу ТОВ Компанія ТМ Дизайн - без задоволення.

Позивач вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийнято з порушенням вимог законодавства звернувся до Суду з відповідним позовом.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, Суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Як вбачається з Акту перевірки, що TOB Компанія ТМ Дизайн задекларовано взаємовідносини з ТОВ Імпульс - Фінанс (ТОВ Фінансово - Промислова Груп Діоніка ) (код ЄДРПОУ-38517072) за червень 2014 року у сумі 1 306100,00 грн.

Між Позивачем (Постачальник), з однієї сторони та TOB Фінансово - Промислова Груп Діоніка (Покупець), з іншої сторони, укладено Договір купівлі - продажу №81 від 03.06.2014р. (надалі - Договір №81).

У відповідності до п. 2.1, п. 3.1, п. 3.2, п. 3.4 Договору №81, Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця Товар у відповідному асортименті, кількості, по цінам, в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, а Покупець у свою чергу зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити Товар. Поставка товару здійснюється Покупцем самостійно, власними силами та транспортними засобами зі складу Постачальника. Місцем відвантаження товару за даним договором є склад Постачальника за наступною адресою: Київська область, Києво - Святошинський район, с. Білогородка, вул. Щорса, 98. Приймання-передача Товару Покупцю відбувається за видатковими накладними, в яких зазначається номер та дата цього Договору, на підставі якого здійснюється поставка Товару кількість та ціна Продукції, яка відвантажується. Датою поставки вважається дата підписання видаткової накладної Покупцем.

В підтвердження виконання умов Договору Позивачем надано Суду наступні документи: Податкові накладні: №15 від 05.06.2014 року на загальну суму з ПДВ 254505,00 грн., №63 від 17.06.2014 року на загальну суму з ПДВ 236600,00 грн., №34 від 11.06.2014 року на загальну суму з ПДВ 264688,28 грн., №35 від 11.06.2014 року на загальну суму з ПДВ 328811,72 грн., №14 від 05.06.2014 року на загальну суму з ПДВ 221495,00 грн.; Видаткові накладні: №РН-0000567 від 06.06.2014 року на загальну суму з ПДВ 5994,36 грн., №РН-0000562 від 06.06.2014 року на загальну суму з ПДВ 215500,64 грн., №РН-0000563 від 06.06.2014 року на загальну суму з ПДВ 254505,00 грн., №РН-0000587 від 13.06.2014 року на загальну суму з ПДВ 328811,72 грн., №РН-0000586 від 13.06.2014 року на загальну суму з ПДВ 264688,28 грн., №РН-0000602 від 17.06.2014 року на загальну суму з ПДВ 236600,00 грн., банківські виписки, товарно-транспортні накладні та інші документи, які судом досліджено та копії залучено до матеріалів справи.

Суд звертає увагу, що оплата за товар TOB Компанія ТМ Дизайн від TOB Імпульс-Фінанс (TOB Фінансово-Промислова Груп Діоніка ) (код ЄДРПОУ -38517072) було здійснено відповідно до наступних банківських виписок: №1655 від 05.06.2014 р. на суму 476000,00 грн., №1679 від 11.06.2014 р. на суму 593500, 00 грн.; №1702 від 17.06.2014 р. на суму 236600,00 грн., всього у сумі 1306100 грн.

Крім того, між Позивачем (Покупець), з однієї сторони, та TOB Доліньо (Продавець), з іншої сторони, укладено Договір №16-15-/ОП від 24.09.2015 р. (надалі - Договір №16-15-/ОП).

В пунктах 1.1 - 1.4 Договору №16-15-/ОП зазначено наступне: Поставщик обязуется передать в собственность Покупателя товар, выполнить пусконаладочные работы, а Покупатель обязуется принять товар и пусконаладочные работы и уплатить оговоренную настоящим Договором сумму. Поставщик обязуется поставить товар на условиях франко-завод улица Академика Павлова, 82, г. Харьков (EXW Инкотермс-2000). Товаром является оборудование: Фрезерный станок Т 55 ELITE S, в количестве 1 шт. на общую суму 182689,80 грн.; Сверлильно-присадочный станок ADVANCE 21 в количестве 1 шт. на общую суму 101010,00 грн.; Форматно-раскроечный станок SI 300 CLASS в количесте 1 шт. на общую суму 248990,00 грн. Перечень товара приведен в Приложении № 1 к настоящему Договору. Качество товара соответствует требованиям Технического регламента безопасности машин, утвержденного Постановлением КМУ № 62 от 30.01.2013 г. .

В підтвердження виконання умов Договору Позивачем надано Суду наступні документи: видаткова накладна №86 від 25.09.2015 року на загальну суму з ПДВ 182689,80 грн., №105 від 10.11.2015 року на загальну суму з ПДВ 350000,00 грн.; Податкові накладні: №17 від 25.09.2015 року номенклатура верстат фрезерний Т55WELITE S на загальну сума з ПДВ 182689,80 грн., №8 від 12.11.2015 року (Верстат свердлильно-припадочний станок ADVANCE21, форматно - розкрійний верстат SI 300CLASS) на загальну суму з ПДВ 350000,00 грн.; банківські виписки, які Судом досліджено та копії залучено до матеріалів справі.

В бухгалтерському обліку Позивачем дана операція була відображена наступними проводками: Д-т 1521 К-т 631 на суму 443907 грн. - введено до складу основних засобів; Д-т 6442 К-т631 на суму 88781 грн. - сформовано податковий кредит з ПДВ.

Як вбачається з банківської виписки, TOB Компанія ТМ Дизайн перераховано грошові кошти TOB Доліньо : від 25.09.2015р. № 425 на суму 182690 грн.; від 12.10.2015р. суму 350000 грн.

Також, Позивачем (Покупець), з однієї сторони та ТОВ СТАЛПЛІТ (Продавець), з іншої сторони, укладено Договір купівлі-продажу №20/11 від 20.11.2014року 9надалі - Договір №20/11).

У відповідності до п. 2.1, п. 3.1, п. 3.2, п. 3.4 Договору №81, Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця Товар у відповідному асортименті, кількості, по цінам, в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, а Покупець у свою чергу зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити Товар. Поставка товару здійснюється Покупцем самостійно, власними силами та транспортними засобами зі складу Постачальника. Місцем відвантаження товару за даним договором є склад Постачальника за наступною адресою: Київська область, Києво - Святошинський район, с. Білогородка, вул. Щорса, 98. Приймання-передача Товару Покупцю відбувається за видатковими накладними, в яких зазначається номер та дата цього Договору, на підставі якого здійснюється поставка Товару кількість та ціна Продукції, яка відвантажується. Датою поставки вважається дата підписання видаткової накладної Покупцем.

В підтвердження виконання умов Договору Позивачем надано Суду наступні документи: Податкова накладна №164 від 20.11.2014 року (диван EVFORIA, диван GORDIA) на загальну суму з ПДВ 36600,00 грн., Видаткова накладна №164 від 20.11.2014 року (диван EVFORIA, диван GORDIA) на загальну суму з ПДВ 36600,00 грн. банківські виписки, які Судом досліджено та копії залучено до матеріалів справі.

Судом досліджено первинну документацію та встановлено, що в вищезазначених документах зазначено, який товар (послуги) отримувався, всі рядки заповнені належним чином, що в свою чергу свідчить по здійснення господарських взаємовідносинах в межах їх господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності Позивача при здійсненні вказаних операцій. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Отримані товари використано та реалізовано позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується первинними документами, які в умовах звичайної ділової практики супроводжують та підтверджують фактичне вчинення платником податків господарських операцій та які у сукупності не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення підприємством господарських операцій.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі по тексту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно із підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

В силу пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

У відповідності до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Між тим, як передбачено у пункті 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця.

При цьому, пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, для формування податкового кредиту має бути наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є:

прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Такі витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (пункт 138.5 статті 138 Податкового кодексу України).

Згідно з підпунктом. 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: - фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; - документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; - придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; - наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; - наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); - наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України та підписана уповноваженою особою.

Крім того, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або формування валових витрат.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма виконавцями, постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з виконавців, постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок, зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на декларування валових витрат та права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Так само і відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. Отже, в даному разі для перевірки законності здійснених донарахувань оспорюваних сум податкових зобов'язань позивачеві дослідженню підлягають обставини щодо реальності здійснення господарських операцій та правильності формування даних податкового обліку за наслідками виконання цих операцій.

Суд зазначає, що необхідними та достатніми підставами для формування валових витрат та включення Позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

На підтвердження реальності спірних операцій позивач надав до матеріалів справи копії договорів, податкових накладних, видаткових накладних, інші документи бухгалтерського обліку, що відповідають вище вказаним вимогам законодавства та свідчать про звичайну фінансово-господарську діяльність позивача.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

В даному випадку, Відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків та не надано належних доказів, які свідчили б про невідповідність первинних документів.

При цьому, мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком. Матеріали справи таких відомостей не містять.

Під час розгляду справи Контролюючим орган також не надано рішення суду про визнання правочинів з контрагентами недійсними з підстав їх суперечності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що передбачено приписами ч. 3 ст. 228 ЦК України.

В контексті наведеного слід додати, що під час розгляду справи відповідачем не надано рішення суду, яке було б прийнято в порядку ст. 207 ГК України щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав невідповідності спірних операцій вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

В Акті перевірки не наведено жодних обставин та доказів, які свідчили б про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Суд звертає увагу, що Відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - Позивача та контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені Позивачем з даними товариствами, до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2016 р. по справі №К/800/11516/16; в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

В рішенні Вищого адміністративного суду України від 07 вересня 2016 року по справі № К/800/31623/15, за змістом якого неприпустимим є притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії, що також підтверджується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка, в свою чергу, для національних судів є джерелом права .

Пунктом 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії ЄСПЛ зазначив, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків .

Викладені Відповідачем аргументи для збільшення Позивачу податкового зобов'язання з ПДВ є недостатніми, позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту є несправедливим, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, знаходження за заявленою юридичною адресою, тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Отже, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

За змістом рішення Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2016 року у справі №К/800/3837/16 наголошено на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 КАС України. Чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

У рішенні в справі "Щокін проти України" (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

З аналізу матеріалів справи та норм права, Суд приходить до висновку, що викладені в Акті перевірки висновок Контролюючого органу порушення позивачем вимог Податкового кодексу України є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення винесено з порушенням вимог законодавства, а отже підлягають скасуванню, а позовні вимоги Позивача задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних рішень.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням викладеного, Суд приходить до висновків про задоволення позовних вимог.

Керуючись положеннями статей 2 - 4, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 139, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія ТМ Дизайн (адреса: 08140, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Білогородка, вул. Щорса, 98; код ЄДРПОУ 34297426) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області № №0000111401 від 04.01.2017 р. та №0000141401 від 04.01.2017 року.

3. Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія ТМ Дизайн (адреса: 08140, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Білогородка, вул. Щорса, 98; код ЄДРПОУ 34297426) судовий витрати в сумі 7488,59 грн. (сім тисяч чотириста вісімдесят вісім гривень 59 коп.).

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.Б. Федорчук