КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/11353/17 Суддя (судді) першої інстанції: Аблов Є.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2018 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Беспалова О.О. Губської Л.В. Кондратенко Я.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державного закладу Спеціалізована медико-санітарна частина № 10 Міністерства охорони здоров'я України на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2017 року у справі за клопотанням Державного закладу Спеціалізована медико-санітарна частина № 10 Міністерства охорони здоров'я України про вжиття заходів забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Державного закладу Спеціалізована медико-санітарна частина № 10 Міністерства охорони здоров'я України до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач - Державний заклад Спеціалізована медико-санітарна частина № 10 Міністерства охорони здоров'я України звернувся до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 22.08.2017р. № 430 у розмірі 3 232 000,00 грн.
Разом з тим, позивач 08.12.2017р. звернувся до суду з клопотанням про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, в якому просив суд зупинити дію постанови Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу № 430 від 22.08.2017р. до набрання законної сили судовим рішенням в даній адміністративній справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2017 року в задоволенні клопотання Державного закладу Спеціалізована медико-санітарна частина № 10 Міністерства охорони здоров'я України про вжиття заходів забезпечення позову - відмовлено.
Не погодившись з ухвалою суду, позивач - Державний заклад Спеціалізована медико-санітарна частина № 10 Міністерства охорони здоров'я України звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника позивача, який з'явився в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Так, відмовляючи в задоволенні клопотання про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що з наведених позивачем доводів та наданих доказів не вбачається існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в даній адміністративній справі, а також те, що захист цих прав та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
З таким висновком суду колегія суддів не може погодитися, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.
Перелік видів забезпечення позову встановлено ч. 1 ст. 151 КАС України, а саме: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Таким чином, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду від 06.03.2008 року № 2 Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ висвітлено позицію щодо вжиття заходів забезпечення позову в адміністративних справах, зокрема зазначено, що судам необхідно враховувати, що, згідно з частинами третьою та четвертою статті 117 КАС України, забезпечення позову в адміністративних справах допускається лише у двох формах: зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються; заборони вчиняти певні дії. В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Таким чином, при розгляді клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову суд повинен дати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з врахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; імовірності виникнення утруднень для виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; наявності зв'язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб, в тому числі, й осіб, які не приймають участь у розгляді справи.
Колегією суддів враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні від 15 листопада 2007 року по справі Бендерський проти України , в якому Суд зазначив, що судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені, у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Також, суд має враховувати співрозмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.
Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є надання тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
У справі Беєлер проти Італії Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Крім того, у рішенні від 09.01.2007 року у справі Інтерсплав проти України Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати справедливий баланс між інтересами особи і суспільства.
Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, необхідність забезпечення позову позивач обґрунтовує тим, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам та інтересам, а захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також очевидними є ознаки протиправності дій відповідачів.
Так, позивачем зазначено, що незважаючи на оскарження постанови Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу від 22.08.2017р. № 430 у розмірі 3 232 000,00 грн., відповідач направив її на виконання до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, яким відкрито виконавче провадження з примусового виконання цієї постанови, про що свідчить постанова про відкриття виконавчого провадження № 55242259 від 23.11.2017р.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016р. № 1404-VIII, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
В свою чергу, статтею 34 Закону України Про виконавче провадження не передбачено зупинення дії та виконання постанов органів Держпраці про накладення штрафів у разі оскарження їх у судовому порядку.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що примусове виконання оскаржуваної постанови про накладення штрафу може призвести до значної шкоди інтересам позивача та негативних наслідків у вигляді звернення стягнення на кошти, майно тощо, накладення заборони розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або обмеження у користуванні таким майном. При цьому, без вжиття заходів забезпечення позову усунути негативні наслідки буде неможливо або для цього необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Задоволення клопотання у вказаний спосіб є співмірним заявленим позовним вимогам. В даному випадку, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Вказаний захід забезпечення адміністративного позову у даній частині відповідає предмету адміністративного позову та, водночас, вжиття такого заходу не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямований лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.
При цьому, правова оцінка дій та рішень відповідача підлягатиме встановленню під час судового розгляду даної справи.
Таким чином, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання Державного закладу Спеціалізована медико-санітарна частина № 10 Міністерства охорони здоров'я України про вжиття заходів забезпечення позову, а тому клопотання Державного закладу Спеціалізована медико-санітарна частина № 10 Міністерства охорони здоров'я України про вжиття заходів забезпечення позову слід задовольнити та зупинити дію постанови Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу № 430 від 22.08.2017р. до набрання законної сили судовим рішенням в даній адміністративній справі.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 150, 315, 317, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Державного закладу Спеціалізована медико-санітарна частина № 10 Міністерства охорони здоров'я України задовольнити.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2017 року скасувати та прийняти нове рішення.
Клопотання Державного закладу Спеціалізована медико-санітарна частина № 10 Міністерства охорони здоров'я України про вжиття заходів забезпечення позову - задовольнити.
Зупинити дію постанови Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу № 430 від 22.08.2017р. до набрання законної сили судовим рішенням в даній адміністративній справі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач Судді Вівдиченко Т.Р. Беспалов О.О. Губська Л.В.
Повний текст постанови виготовлено 19.03.2018 року
Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.
Судді: Губська Л.В.
Беспалов О.О.
Суд | Київський апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 13.03.2018 |
Оприлюднено | 20.03.2018 |
Номер документу | 72803696 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Київський апеляційний адміністративний суд
Вівдиченко Т.Р.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні