Рішення

від 12.03.2018 по справі 910/22352/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.03.2018Справа № 910/22352/17 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Хромія"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Техспецмонтаж"

публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК"

про зобов'язання вчинити дії

Представники:

від позивача: Галушко С.І. - представник за ордером серії КР № 006568 від 22.01.2018 р.;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: Видюк Д.В. - представник за довіреністю № 355 від 17.01.2018 р.

Секретар судового засідання: Єрмолова Р.М.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Хромія" до товариства з обмеженою відповідальністю "Техспецмонтаж" публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про зобов'язання вчинити дії.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 20.10.2016 р. між публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк , як кредитором, та товариством з обмеженою відповідальністю "Хромія", укладено договір поруки № 4Т13407Д/П, за яким предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Техспецмонтаж" (ідентифікаційний код 32176638), своїх зобов'язань за:

кредитним договором від 26.06.2013 року № 4Т13407Д, а саме: з повернення кредиту та плати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 1;

кредитним договором від 06.11.2013 року № 4Т13710Д, а саме: з повернення кредиту та плати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 2;

кредитним договором від 20.02.2015 року № 4Т15066И, а саме: з повернення кредиту та плати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 3.

Позивач сплатив відповідачу суму боргу за кредитними договорами в загальному розмірі 1 306 390 741,63 грн. у відповідності з умовами укладеного договору поруки, а тому вважає, що відповідач мав у відповідності до умов п. 10 договору поруки та ст. 556 Цивільного кодексу України надати оригінали документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами.

Позивач вважає, що відповідачі 1, 2 не визнають факт погашення позивачем боргу за кредитними договорами та факт переходу прав вимоги за кредитними договорами, оскільки відповідачем-2 не надано документів, які підтверджують обов'язок боржника, а відповідач-1 не сплатив позивачу суму боргу, тому звернувся до суду.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 13.12.2017 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 23.01.2018 р.

15.12.2017 року набрав чинності Закон України від 03.10.2017р. N2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною першою статті 12 ГПК України визначено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Згідно приписів статті 12 та глави 10 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Дана господарська справа є справою незначної складності з огляду на предмет та підстави заявлених позовних. Відтак, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута в порядку спрощеного позовного провадження.

В той же час, враховуючи думку учасників справи про необхідність розгляду справи за правилами загального позовного провадження, ухвалою від 23.01.2018 р. постановлено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження, відкладено підготовче судове засідання на 12.02.2018 р.

01.02.2018 р. до канцелярії суду відповідач подав відзив на позовну заяву.

12.02.2018 р. до канцелярії суду позивач подав відповідь на відзив.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 12.02.2018 р. викликано ТОВ "Техспецмонтаж" в підготовче судове засідання на 19.02.2018 р.

Ухвалою господарського суду м. Києва від19.02.2018 р. закрито підготовче провадження у справі № 910/22352/17, призначено справу до судового розгляду по суті на 12.03.2018 р.

В судове засідання 12.03.2018 р. представник відповідача 1 не з'явився, вимоги ухвали від 13.02.2018 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача 2 заперечував проти позовних вимог, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши представників позивача, відповідача 2 та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

20.10.2016 р. між публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк , як кредитором, та товариством з обмеженою відповідальністю "Хромія", укладено договір поруки № 4Т13407Д/П.

Відповідно до п. 1 договору поруки, його предметом є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання товариством з обмеженою відповідальністю Техспецмонтаж (ідентифікаційний код 32176638), своїх зобов'язань за:

кредитним договором від 26.06.2013 року № 4Т13407Д, а саме: з повернення кредиту та плати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 1;

кредитним договором від 06.11.2013 року № 4Т13710Д, а саме: з повернення кредиту та плати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 2;

кредитним договором від 20.02.2015 року № 4Т15066И, а саме: з повернення кредиту та плати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 3.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч.ч. 1,2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором переходять усі права кредитора за кредитним договором і договору (ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хромія" перераховано відповідачу 2 кошти в розмірі 486 835 492,32 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2192 від 20.10.2016 р. (призначення платежу: виконання зобов'язань по кредитному договору № 4Т13407Д від 26.06.2013, згідно договору поруки № 4Т13407Д/П від 20.10.2016 р.), 789 826 163,21 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2193 від 20.10.2016 р. (призначення платежу: виконання зобов'язань по кредитному договору № 4Т13710Д від 06.11.2013, згідно договору поруки № 4Т13407Д/П від 20.10.2016 р.), 29 729 086,110 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2194 від 20.10.2016 р. (призначення платежу: виконання зобов'язань по кредитному договору № 4Т15066И від 20.02.2015, згідно договору поруки № 4Т13407Д/П від 20.10.2016 р.).

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Стаття 469 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане майно цій особі.

Посилання позивача на те, що відповідачі не визнають факт погашення та факт переходу до позивача прав кредитора жодними належними та допустимими доказами не підтверджується.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивач. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.

Що стосується обґрунтувань щодо заявлених позовних вимог по відношенню до відповідача-2, то позивачем не надано пояснень, якими саме діями чи бездіяльністю ПАТ "КБ "Приватбанк" порушує його права та інтереси.

Направлення позивачем на адресу відповідача-2 листів з вимогами передати оригінали документів та залишення даної вимоги без реагування останнім не свідчить про невизнання банком прав позивача, їх порушення та оспорення.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1. ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування .

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За таких обставин, приймаючи до уваги викладені вище норми чинного законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Однак, позивачем не доведено суду, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку визначених ним відповідачів.

Згідно зі ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Відповідно до ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Отже, перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язані після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені у ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Одним із способів захисту прав та охоронюваних інтересів згідно зі ст. 20 Господарського кодексу України є визнання наявності або відсутності прав.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Крім цього, суд вважає, що заявлені позивачем вимоги про визнання права вимоги у позивача та визнання відсутнім права вимоги у відповідача-1 можуть бути предметом дослідження та доказування в разі виникнення спору між кредитором та боржником про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Хромія" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, 74, ст. 129, ст.ст. 232-233, 236-238, 240-241, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата підписання рішення: 20.03.2018 р.

Суддя С.М.Мудрий