Постанова

від 15.05.2018 по справі 910/22352/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2018 р. Справа№ 910/22352/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Кропивної Л.В.

при секретарі: Петрик М.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Галушко С.І. - ордер серії КВ № 006589 від 29.03.2018 р.;

від відповідача 1: не з'явились;

від відповідача 2: Малярчук Т.В. - представник за довіреністю № 353 від 17.01.2018 р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хромія"

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2018 року

у справі № 910/22352/17 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Хромія"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Техспецмонтаж"

публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

про зобов'язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хромія" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Техспецмонтаж" про визнання права за ТОВ "Хромія" вимагати від ТОВ "Техспецмонтаж" сплати суми боргу за кредитними договорами в розмірі 1 306 390 741,63 грн., який був сплачений Банку поручителем за боржника та визнання відсутнім у Банку права вимагати від ТОВ "Техспецмонтаж" сплати суми боргу за кредитними договорами в розмірі 1 306 390 741,63 грн., який був сплачений Банку поручителем за боржника.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2018 року у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Хромія" відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2018 року позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що наявність документів, що підтверджують зобов'язання боржника, так само як наявність договорів, що забезпечували виконання кредитних договорів є необхідною умовою для можливості звернення стягнення на майно боржника, що було забезпеченням по кредитним договорам. Право позивача вимагати від відповідача 1 сплати суми боргу за кредитними договорами підтверджено укладеним договором поруки та фактичними оплатами, однак таке право ставиться під сумнів та фактично не визнається відповідачами, про що свідчать їх дії (бездіяльність).

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хромія" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2018 року у справі № 910/22352/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча суддя; судді - Кропивна Л.В., Пономаренко Є. Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2018 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хромія" прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Кропивна Л.В., Пономаренко Є. Ю. та призначено до розгляду на 15.05.2018 року.

Представник відповідача 1 у судове засідання 15.05.2018 року не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час і місце розгляду справи представники сторін були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні 15.05.2018 р. апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні 15.05.2018 р. заперечив проти апеляційної скарги, просив її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 20.10.2016 р. між ТОВ "Хромія" (поручитель) та ПАТ КБ Приватбанк (кредитор) було укладено договір поруки № 4Т13407Д/П (Договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Техспецмонтаж" (боржник) своїх зобов'язань за:

кредитним договором від 26.06.2013 року № 4Т13407Д (кредитний договір 1), а саме: з повернення кредиту та плати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 1;

кредитним договором від 06.11.2013 року № 4Т13710Д (кредитний договір 2), а саме: з повернення кредиту та плати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 2;

кредитним договором від 20.02.2015 року № 4Т15066И (кредитний договір 3), а саме: з повернення кредиту та плати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору 3.

Відповідно до п. 2 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

За змістом п. 4 Договору, у випадку невиконання боржником зобов'язань за Кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

У відповідності до п. 8 Договору поруки до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Пунктом 10 Договору поруки передбачено, що кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів Банку з моменту виконання обов'язку належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 20.10.2016 року позивачем було перераховано відповідачу 2 кошти в розмірі 486 835 492,32 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2192 від 20.10.2016 р. (призначення платежу: виконання зобов'язань по кредитному договору № 4Т13407Д від 26.06.2013 р., згідно договору поруки № 4Т13407Д/П від 20.10.2016 р.), 789 826 163,21 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2193 від 20.10.2016 р. (призначення платежу: виконання зобов'язань по кредитному договору № 4Т13710Д від 06.11.2013 р., згідно договору поруки № 4Т13407Д/П від 20.10.2016 р.), 29 729 086,10 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2194 від 20.10.2016 р. (призначення платежу: виконання зобов'язань по кредитному договору № 4Т15066И від 20.02.2015, згідно договору поруки № 4Т13407Д/П від 20.10.2016 р.).

Спір виник внаслідок того, що, за твердженням позивача, він, як поручитель, виконав обов'язок боржника за кредитними договорами, а саме погасив борг в розмірі 1 306 390 741,63 грн., з огляду на що у відповідності до ст.ст. 512, 514 Цивільного кодексу України став новим кредитором за кредитними договорами, проте відповідачі не визнають факт погашення заборгованості та факт переходу прав кредитора. Вказане і зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 р. (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Однак, позивачем не доведено суду, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку визначених ним відповідачів.

Колегією суддів досліджені правові норми, які підлягають застосуванню у спірних відносинах сторін. Так, за своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поруки. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, тобто встановили його предмет, порядок виконання зобов'язань та строк дії договору, а тому відповідно до вимог ст. ст. 553, 554, 555, 556 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. ст. 180, 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України), він вважається укладеним згідно ч. 7 ст. 181 ГК України, оскільки подія, до якої прагнули сторони відбулася.

Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 ГК України, ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Згідно зі ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідачем 2 не заперечується факт укладення Договору поруки № 4Т13407Д/П від 20.10.2016 р., отримання коштів від позивача в сумі 1 306 390 741,63 грн.

Згідно зі ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Відповідно до ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

У відповідності до п. 8 Договору поруки до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Отже, перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язані після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки закону та будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

Доказів того, що відповідачами не визнаються або оспорюються обставини щодо сплати позивачем на користь ПАТ "КБ "Приватбанк" коштів у розмірі 1 306 390 741,63 грн. в рахунок погашення заборгованості ТОВ "Техспецмонтаж", позивачем не надано.

Направлення позивачем на адресу відповідача-2 листів з вимогами передати оригінали документів та залишення даної вимоги без реагування останнім не свідчить про невизнання банком прав позивача, їх порушення та оспорення.

Щодо посилань позивача на не задоволення відповідачем-1 вимоги про сплату заборгованості, колегія суддів зазначає, що сам по собі факт невиконання боржником вимоги кредитора про сплату заборгованості не є беззаперечним доказом невизнання або оспорення боржником існування у кредитора відповідного права вимоги (оскільки таке невиконання може бути зумовлено не лише наявністю заперечень щодо факту існування заборгованості, а й зокрема, відсутністю у боржника грошових коштів, наявністю форс-мажорних обставин тощо).

Крім цього, заявлені позивачем вимоги про визнання права вимоги у позивача та визнання відсутнім права вимоги у відповідача-1 можуть бути предметом дослідження та доказування в разі виникнення спору між кредитором та боржником про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

За змістом ст. ст. 14, 15, 16 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Відповідно до ст. ст. 73,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи із змісту ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

За таких обставин, оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю "Хромія" належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту порушення або невизнання відповідачами його прав або охоронюваних законом інтересів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про визнання за ним права вимагати від ТОВ "Техспецмонтаж" сплати суми боргу за кредитними договорами-1,-2,-3 в розмірі 1 306 390 741,63 грн., який був сплачений Банку поручителем за боржника, а також визнання відсутнім у Банку права вимагати від ТОВ "Техспецмонтаж" сплати суми боргу за кредитними договорами в розмірі 1 306 390 741,63 грн., який був сплачений поручителем за боржника є безпідставними та задоволенню не підлягають.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2018 року у справі № 910/22352/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хромія" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2018 року у справі № 910/22352/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2018 року у справі № 910/22352/17 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на позивача (апелянта).

4. Матеріали справи № 910/22352/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 21.05.2018 р.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Є.Ю. Пономаренко

Л.В. Кропивна