Постанова

від 12.03.2018 по справі 910/18283/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2018 р. Справа№ 910/18283/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Ткаченка Б.О.

Зеленіна В.О.

при секретарі Позюбан А.С.

за участю представників:

від позивача 1: не з"явився

від позивача - 2: не з"явився

від позивача - 3: не з"явився

від відповідача: Фрідман О.О. довіреність № Ордер серія КС № 352907

від 30.01.18

від третьої особи: не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 (повне рішення складено 12.12.2017)

у справі №910/18283/17 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом 1. ОСОБА_3

2. ОСОБА_4

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Денді-плюс"

до Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Київської міської ради

про визнання одностороннього правочину недійсним

ВСТАНОВИВ:

Позивачі - ОСОБА_3, ОСОБА_4 та товариство з обмеженою відповідальністю "Денді-Плюс" звернулись у Господарський суд міста Києва з позовом до відповідача - Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" про визнання недійсним одностороннього правочину від 12.12.2000р. про передачу будівлі по АДРЕСА_1 до комунальної власності, оформлену листом відкритого акціонерного товариства "Київський річковий порт" від 12.12.2000 №01-29-454.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 07.12.2017р. у справі №910/18283/17 позовні вимоги задоволено. Визнано недійсною з моменту укладення односторонню угоду від 12.12.2000р. про передачу будівлі по АДРЕСА_1 до комунальної власності, оформлену листом відкритого акціонерного товариства "Київський річковий порт" від 12.12.2000 №01-29-454. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" на користь ОСОБА_3 1600 (тисячу шістсот) грн 00 коп - витрат по сплаті судового збору. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" на користь ОСОБА_4 1600 (тисячу шістсот) грн 00 коп - витрати по сплаті судового збору. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Денді-Плюс" 1600 (тисячу шістсот) грн 00 коп - витрати по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішення суду, Київська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 07.12.2017р. у справі № 910/18283/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2018р. апеляційну скаргу Київської області передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І. (головуючий суддя), Ткаченко Б.О., Зеленін В.О.

09.01.2018р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від представника третьої особи надійшло клопотання про залучення документів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 р. у справі № 910/18283/17 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду м. Києва від 07.12.2017 р. у справі № 910/18283/17, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Не погоджуючись із вказаним рішення суду, ОСОБА_7 звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 07.12.2017р. у справі № 910/18283/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Також не погоджуючись із вказаним рішення суду ОСОБА_8 звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 07.12.2017р. у справі № 910/18283/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю також просить залучити до участі у справі в якості третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2018 р. апеляційні скарги ОСОБА_8, та ОСОБА_7 передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І. (головуючий суддя), Ткаченко Б.О., Зеленін В.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 відкрито апеляційне провадження за скаргами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у справі № 910/18283/17, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

30.01.2018р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання про закриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на рішення Господарського суду м. Києва від 07.12.2017 р. у справі № 910/18283/17.

02.02.2018р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просить апеляційні скарги відхилити, а рішення Господарського суду м. Києва від 07.12.2017 р. у справі № 910/18283/17 - залишити без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2018 об`єднано апеляційну скаргу Київської міської ради в одне провадження з апеляційними скаргами ОСОБА_7 та ОСОБА_8, призначено розгляд справи на 12.03.2018

Також вказаною ухвалою вирішено розглянути клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 та клопотання про закриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_8 та ОСОБА_7 в судовому засіданні.

12.03.2018 від третьої особи - Київської міської ради надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю явки представника.

Клопотання третьої особи відхилено колегією суддів, оскільки частиною 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги третьої особи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2018р. закрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_8 та ОСОБА_7 на рішення Господарського суду м. Києва від 07.12.2017 у справі № 910/18283/17, а також відхилено клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги Київської міської ради, заслухавши пояснення присутніх учасників процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги належить відмовити, а оскаржене рішення залишити без змін, з огляду на таке.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як підтверджується матеріалами справи, згідно Свідоцтва про право власності від 11.06.1997 серія ЖБ, №010000532, виданого Головним управлінням житлового господарства та майна Київської міської державної адміністрації та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритому акціонерному товариству "Київський річковий порт" на праві власності належить будівля по АДРЕСА_1.

На зворотній стороні Свідоцтва про право власності від 11.06.1997 міститься відмітка Бюро технічної інвентаризації м. Києва Київської міської ради народних депутатів від 18.06.1997 року про те, що домоволодіння АДРЕСА_1 зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації на праві приватної власності за Відкритим акціонерним товариством "Київський річковий порт" на підставі Свідоцтва про право власності від 11.06.1997 та записано в реєстровій книзі під №2168-П. Домоволодіння АДРЕСА_1 в цілому складається з гуртожитку площею 3574,6 м.кв.

Відповідно до п.1.1.Статуту ПАТ "Київський річковий порт", затвердженого рішенням Загальних Зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт", протокол б/н від 16.06.2015, публічне акціонерне товариство "КИЇВСЬКИЙ РІЧКОВИЙ ПОРТ" є новим найменуванням відкритого акціонерного товариства "Київський річковий порт", яке було засновано Фондом державного майна України шляхом перетворення державного підприємства "Київський річковий порт" у відкрите акціонерне товариство відповідно до законів України "Про підприємства в Україні", ";Про господарські товариства", ";Про цінні папери і фондову біржу", "Про приватизацію майна державних підприємств", Указу президента України "Про корпоратизацію підприємств" від 15.06.1993р. та наказів Фонду державного майна України від 10.11.1992р. №477 та від 03.12.1992р. №537. Товариство з моменту його державної реєстрації є правонаступником державного підприємства "Київський річковий порт" з переходом до нього усіх майнових прав і обов'язків.

Позивачі є акціонерами ПАТ "Київський річковий порт", що підтверджується відповідними виписками про стан рахунку в цінних паперах.

За положеннями статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України) корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 20 ГПК України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017, на час звернення з позовом до суду першої інстанції) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Права позивачів як власників частини акцій відповідача можуть бути порушені вчиненням відповідачем, від імені якого діють його органи, правочинів з майном.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскарження власником корпоративних прав майнових дій (у тому числі правочинів), вчинених емітентом корпоративних прав є частиною правомочностей власника корпоративних прав.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі № 3-207гс14.

Листом №01-29-454 від 12.12.2000р., направленим на адресу Київського міського голови, за підписом голови правління ВАТ "Київський річковий порт" Душника Г.А. повідомлено про те, що керівництво ВАТ "Київський річковий порт" не заперечує проти передачі будівлі по АДРЕСА_1 в комунальну власність при позитивному вирішенні питання про звільнення порту від сплати податку на землю на 2001 і 2002 роки.

Рішенням Київської міської ради від 21.12.2000 №139/1116 "Про згоду на безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва гуртожитку по АДРЕСА_1" надано згоду на безоплатне прийняття гуртожитку по АДРЕСА_1 до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передачу його до комунальної власності територіальної громади Подільського району.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України від 16 січня 2003 року №435-IV Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

З огляду на те, що предметом оскарження є односторонній правочин вчинений Відповідачем 12.12.2000, то до спірних правовідносин слід застосовувати положення ЦК Української РСР від 18.07.1963.

Відповідно до ст.41 ЦК Української РСР від 18.07.1963 угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).

Отже, одностороння угода є дія однієї сторони, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Як встановлено судом, в листі від 12.12.2000 № 01-29-454 міститься волевиявлення відповідача на передачу до комунальної власності будівлі по АДРЕСА_1.

Враховуючи вказаний лист відповідача від 12.12.2000 №01-29-454 Київською міською радою було прийнято рішення від 21.12.2000 №139/1116 про прийняття до комунальної власності будівлі по АДРЕСА_1.

З пояснень представника відповідача вбачається, що окрім оскаржуваного правочину, жодних інших документів, листів або інших правочинів (угод, договорів) про передачу будівлі із власності відповідача до комунальної власності відповідачем не вчинялось.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що лист Відповідача від 12.12.2000 №01-29-454 по своїй суті є одностороннім правочином про передачу будівлі по АДРЕСА_1 до комунальної власності.

Відповідно до статті 48 ЦК Української РСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Згідно статті 86 ЦК Української РСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Усі форми власності є рівноправними. Відносини власності регулюються Законом України "Про власність", цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про власність", в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.

Статтею 25 Закону України "Про власність" передбачено, що об'єктом права власності акціонерного товариства є майно, придбане за рахунок продажу акцій, одержане в результаті його господарської діяльності, а також інше майно, набуте на підставах, не заборонених законом.

Згідно статті 30 Закону України "Про власність" право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника (загальні збори, конференції, з'їзди тощо).

Для припинення права власності на майно шляхом добровільної відмови має бути воля власника на її вилучення, реалізована через уповноважені органи.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про господарські товариства", в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства.

Частиною 1 статті 41 Закону України "Про господарські товариства", в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства.

Частинами 1, 4 статті 46 Закону України "Про господарські товариства" в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, в акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися рада акціонерного товариства (спостережна рада), яка представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність правління.

Статутом акціонерного товариства або за рішенням загальних зборів акціонерів на раду акціонерного товариства (спостережну раду) може бути покладено виконання окремих функцій, що належать до компетенції загальних зборів. Питання, віднесені статутом акціонерного товариства до виключної компетенції ради акціонерного товариства (спостережної ради), не можуть бути передані на вирішення виконавчих органів товариства.

Відповідно до частини 1 статті 47 Закону України "Про господарські товариства" в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом.

Згідно з пунктом 9.1 Статуту акціонерного товариства "Київський річковий порт" (в редакції станом на 12.12.2000) органами управління товариства є: Загальні збори, Спостережна рада, Правління Товариства, Ревізійна комісія.

Пунктом 9.6 Статуту передбачено, що Правління є виконавчим органом Товариства, яке здійснює керівництво його поточною роботою.

До компетенції Правління Товариства відносяться всі питання діяльності Товариства, крім тих, які чинним законодавством віднесені до компетенції Засновника та інших органів Товариства.

Голова правління самостійно вирішує питання діяльності Товариства, за винятком віднесених даним Статутом до компетенції Засновника та інших органів Товариства.

Правління у своїй діяльності підзвітне Загальним зборам та Спостережній раді.

Разом з тим, пунктом 9.3 Статуту передбачено, що до компетенції Спостережної ради відносяться питання вказані і підпунктах а, д, е, є, і пункту 9.2, а також:

- Прийняття рішення про заставу майна Товариства на суму, яка перевищує суму коштів резервного фонду на момент заключення договору застави;

- Проведення будь-яких операцій із нерухомим майном Товариства, які ведуть до зміни власника вказаного майна.

За таких підстав колегія суддів вважає, що спірний правочин, який передбачає зміну власника нерухомого майна, вчинено Головою Правління ВАТ "Київський річковий порт" Душником Г.А. за відсутності необхідного обсягу правоздатності, оскільки проведення будь-яких операцій із нерухомим майном товариства, які ведуть до зміни власника вказаного майна відноситься до повноважень спостережної ради товариства, в той час як питання, віднесені статутом акціонерного товариства до виключної компетенції ради акціонерного товариства (спостережної ради), не можуть бути передані на вирішення виконавчих органів товариства; доказів того, що спостережна рада ВАТ "Київський річковий порт" приймала рішення про передачу будівлі до комунальної власності матеріали справи не містять.

Відтак, суд першої інстанції прийшов до вірного до висновку, що одностороння угода про надання згоди на передачу будівлі по АДРЕСА_1 до комунальної власності була вчинена органом управління відповідача поза межами його повноважень з порушенням вимог наведених норм Закону України "Про господарські товариства" в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, відтак підлягає визнанню недійсною в силу положень статті 48 ЦК УРСР.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на застосування до спірних правовідносин Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", оскільки відповідно до преамбули вказаного Закону він визначає основні засади передачі об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об'єктів права комунальної власності у державну власність.

В той же час спірні правовідносини виникли щодо передачі об'єкта права приватної власності до комунальної власності, які регулюються ЦК УРСР 1963 р., Законом України "Про власність" та Законом України "Про господарські товариства".

Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не застосував наслідки пропуску строку позовної давності.

Згідно статті 59 ЦК УРСР угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення. При цьому недійсні угоди не породжують для сторін прав та обов'язків, тому до вимог про визнання недійсними таких угод строки позовної давності не застосовуються.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 03.03.2009.

Таким чином, на момент вчинення оскаржуваного правочину позовна давність до спірних правовідносин, згідно з положеннями ЦК УРСР, не застосовувалась.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частинами 3, 4 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З наведених норм вбачається, що право заявити про застосування позовної давності має виключно сторона спору. Сторонами у справі є Позивач та Відповідач.

Заява про застосування позовної давності у даній справі зроблена учасником судового процесу, який не є стороною у справі, а тому суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті правомірно не взяв до уваги подану третьою особою заяву про застосування позовної давності.

Зазначений висновок суду першої інстанції відповідає правовим позиціям Пленуму Вищого господарського суду України, викладеним у п. 2.1 Постанови від 29 травня 2013 року №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів".

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а відтак дійшов цілком законного та обґрунтованого висновку про відмову у позові.

В силу дії норм ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень..

Натомість, скаржником не надано достатніх належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів у розумінні ст. ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

З огляду на наведені вище висновки, здійснені за результатами апеляційного провадження у даній справі, судова колегія відзначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та суперечать положенням чинного законодавства, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 у справі № 910/18283/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято без порушення норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 у справі №910/18283/17 - без змін

2. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/18283/17.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19 .03.2018.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді Б.О. Ткаченко

В.О. Зеленін