Постанова

від 06.06.2018 по справі 910/18283/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/18283/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Мамалуй О.О., Ткач І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;

за участю представників:

позивачів - не з'явилися,

відповідача - Фрідмана О.О.,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог

на предмет спору, на стороні відповідача - Костюк О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради,

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Шкурдова Л.М.)

від 07.12.2017,

та постанову Київського апеляційного господарського суду

(головуючий - Мартюк А.І., судді - Зеленін В.О., Ткаченко Б.О.)

від 12.03.2018,

за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, товариства з обмеженою відповідальністю "Денді-плюс".

до публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Київська міська рада,

про визнання одностороннього правочину недійсним,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4, ОСОБА_5, товариство з обмеженою відповідальністю "Денді-плюс" звернулись до суду з позовом про визнання недійсним одностороннього правочину від 12.12.2000 про передачу будівлі по вул. Турівській, 12 у м. Києві до комунальної власності, оформленого листом відкритого акціонерного товариства "Київський річковий порт" № 01-29-454 від 12.12.2000.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачі є акціонерами ПАТ "Київський річковий порт", якому на праві власності належить будівля по вул. Турівська,12 в м. Києві. 12.12.2000 на адресу Київської міської ради направлено лист № 01-29-454 від 12.12.2000, який підписано головою правління відповідача Душником Г.А., про те, що відповідач не заперечує проти передачі будівлі по вул. Турівській, 12 в м. Києві в комунальну власність. Згідно з цим листом, Київською міською радою прийнято рішення № 139/1116 від 21.12.2000 "Про згоду на безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва гуртожитку по вул. Турівській, 12" та відповідно до якого гуртожиток на вул. Турівська, 12 було передано до комунальної власності територіальної громади Подільського району. Оскільки вчинення будь-яких дій із нерухомим майном, що ведуть до зміни власника майна належить до компетенції Спостережної ради відповідача, а остання не приймала жодних рішень про передачу будівлі в комунальну власність, то односторонній правочин відповідача, оформлений листом № 01-29-454 від 12.12.2000, є недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2018, позов задоволено. Визнано недійсною з моменту укладення односторонню угоду від 12.12.2000 про передачу будівлі по вул. Турівській, 12 у м. Києві до комунальної власності, оформлену листом ВАТ "Київський річковий порт" № 01-29-454 від 12.12.2000.

04.04.2018 Київська міська рада подала касаційну скаргу на вказані судові рішення, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Підставами для скасування судових рішень Київська міська рада зазначає те, що судами було помилково визнано лист № 01-29-454 від 12.12.2000 одностороннім правочином (угодою), який є лише локальним актом голови правління ВАТ "Київський річковий порт", а не угодою. Зазначає про те, що господарськими судами не надано належної оцінки наявності порушених прав позивачів (зі змісту позовної заяви незрозуміло за захистом якого порушеного права звернулися останні). Посилається на те, що поза увагою суду залишилися й вимоги закону щодо наслідків спливу позовної давності. Вказує на порушення апеляційним судом ст. ст. 2, 4, 42, 50, 254, 270 ГПК України.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає про те, що позивачі є акціонерами ПАТ "Київський річковий порт", а також були акціонерами на момент виникнення спірних правовідносин. Сторони у справі не заявляли про застосування позовної давності (крім того, відповідач заперечував про її застосування). Доводи касаційної скарги про те, що дія відповідача, оформлена листом № 01-29-454 від 12.12.2000, не є правочином, безпідставні. Господарські суди правомірно застосували до цих правовідносин Закони України "Про власність", "Про господарські товариства", а також ЦК УРСР України 1963 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

Задовольняючи позов, господарські суди виходили з того, що лист відповідача № 01-29-454 від 12.12.2000 за своєю природою є одностороннім правочином (угодою) про передачу будівлі по вул. Турівська, 12 в м. Києві до комунальної власності в розумінні ст. 41 ЦК УРСР, ст. 202 ЦК України. Встановивши, що така одностороння угода про надання згоди на передачу будівлі по вул. Турівській, 12 в м. Києві до комунальної власності була вчинена головою правління Душником Г.А. з перевищенням повноважень, з порушенням вимог Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), дійшли висновку, що угода від 12.12.2000 є недійсною в силу ст. 48 ЦК УРСР. Оскільки заява про застосування позовної давності у цій справі була подана учасником судового процесу, який не є стороною у справі, відмовили у застосуванні позовної давності до цих правовідносин.

Проте, до таких висновків господарські суди дійшли внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з огляду на таке.

Згідно з ст. ст. 15, 16 ЦК України (в редакції чинній на момент зверненням з позовом) особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.

Відповідно до ст. 167 ГК України (в редакції чинній на момент зверненням з позовом) корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Судами встановлено, що відповідно до п. 1.1 Статуту, затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів ПАТ "Київський річковий порт" (протокол від 16.06.2015), ПАТ "Київський річковий порт" є новим найменуванням ВАТ "Київський річковий порт", яке було засновано Фондом державного майна України шляхом перетворення державного підприємства "Київський річковий порт" у ВАТ відповідно до Законів України "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про приватизацію майна державних підприємств", Указу Президента України "Про корпоратизацію підприємств" від 15.06.1993 та наказів Фонду державного майна України № 477 від 10.11.1992 та № 537 від 03.12.1992.

Листом № 01-29-454 від 12.12.2000, підписаним головою правління ВАТ "Київський річковий порт" Душником Г.А., який був адресований Київському міському голові, повідомлено останнього про те, що керівництво ВАТ "Київський річковий порт" не заперечує проти передачі будівлі по вул. Турівській, 12 в комунальну власність при позитивному вирішенні питання про звільнення порту від сплати податку на землю на 2001 і 2002 роки (а.с. 61, т. 1).

Рішенням Київської міської ради № 139/1116 від 21.12.2000 "Про згоду на безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва гуртожитку по вулиці Турівській, 12" надано згоду на безоплатне прийняття гуртожитку по вул. Турівській, 12 в м. Києві до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передачу його до комунальної власності територіальної громади Подільського району (а.с. 111, т. 1).

Відповідно до ч. 1 ст. 41 ЦК УРСР від 18.07.1963 (в редакції чинній на момент оформлення листа) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Угода - це юридичний факт, підстава виникнення, зміни або припинення цивільних правовідносин. Вона може бути одночасно підставою припинення одних правовідносин і виникнення інших.

Особливістю угод є те, що ними є тільки такі юридичні факти, які не суперечать чинному законодавству, тобто правомірні дії, що відрізняє їх від неправомірних дій. Угоди завжди здійснюються суб'єктами цивільного права, що мають право і дієздатність у повному обсязі. При цьому, сторони в угоді завжди є рівноправними суб'єктами цивільних прав, що відрізняє їх від таких юридичних фактів, як адміністративні акти. Угоди є вольовими актами поведінки осіб, що відрізняє їх від таких юридичних фактів, як події. Вольовий характер угоди виражається в тому, що сторони, укладаючи угоду, бажають досягти певного правового результату. Внутрішнє бажання особи укладати ту або іншу угоду і тим самим досягти певного результату іменується волею. Однак, наявність внутрішньої волі особи недостатньо для укладення угод. Необхідно, щоб вона була виявлена зовні. Таке зовнішнє виявлення внутрішнього бажання особи на здійснення угоди називається волевиявленням.

За ч. 2 ст. 41 ЦК УРСР від 18.07.1963 (в редакції чинній на момент оформлення листа) угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).

Одностороння угода є дією однієї сторони, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Односторонні угоди створюють для однієї сторони права, а для іншої обов'язки.

Отже, не всі листи за своїм змістом є односторонніми правочинами (угодами) в розумінні ст. 41 ЦК УРСР від 18.07.1963 (в редакції чинній на момент оформлення листа).

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За правилами недійсності правочинів не можна визнавати документи, які за своїм змістом не є правочинами (угодами).

Спірним листом № 01-29-454 від 12.12.2000 було повідомлено Київського міського голову про те, що керівництво ВАТ "Київській річковий порт" не заперечує проти передачі будівлі по вул. Турівській, 12 в м. Києві в комунальну власність при позитивному вирішенні питання про звільнення порту від сплати податку на землю на 2001 і 2002.

Визначальним критерієм для віднесення судами цього листа до угод стало те, що зафіксоване в цьому листі волевиявлення відповідача породжує для нього обов'язок з передачі в комунальну власність будівлі по вул. Турівській, 12 в м. Києві та у територіальної громади в особі відповідної міської ради права одержати вказану будівлю у власність.

Однак, як вбачається зі змісту листа № 01-29-454 від 12.12.2000, він не породжує у відповідача безумовного обов'язку з передачі такої будівлі у комунальну власність, цей лист не є дією однієї сторони, що спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків, а лише фіксує те, що відповідач не заперечує проти передачі вказаної будівлі у комунальну власність за визначених у листі умов.

Отже, господарські суди помилково ототожнили лист № 01-29-454 від 12.12.2000 з односторонньою угодою, чим порушили ст. 41 ЦК УРСР від 18.07.1963 (в редакції чинній на момент оформлення листа) та безпідставно визнали недійсним документ, який за своїм змістом не є правочином (угодою).

Неправильне застосування судами норм матеріального права призвело до безпідставного висновку про задоволення позову.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 підтягаються скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у позові ОСОБА_4, ОСОБА_5, товариства з обмеженою відповідальністю "Денді-плюс" до публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" про визнання одностороннього правочину недійсним.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 07 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 березня 2018 року у справі за № 910/18283/17 скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_5, товариства з обмеженою відповідальністю "Денді-плюс" до публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" про визнання одностороннього правочину недійсним відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Мамалуй

І. Ткач