Рішення

від 14.03.2018 по справі 152/1500/17

ШАРГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 152/1500/17

2/152/17/18

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14 березня 2018 року м. Шаргород

Cправа №152/1500/17

Провадження №2/152/17/18

Шаргородський районний суд

Вінницької області

в складі:

головуючого судді - Славінської Н.Л.,

з участю:

секретаря судового засідання - Бабиної І.Д.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3, в інтересах якого діє ОСОБА_1, до ПП Агрофірма Відродження , з участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_4 у Шаргородському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області - про визнання договору оренди землі недійсним та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки,

встановив:

ОСОБА_5 виклад позиції позивача та заперечень відповідача

1. Виклад позиції позивача.

26.09.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Шаргородського районного суду з позовом в інтересах ОСОБА_3 про визнання договору оренди землі недійсним та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, з участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_4 у Шаргородському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

У позові ОСОБА_1 просить, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 23.02.2018 року, визнати недійсним укладений між позивачем ОСОБА_3 та ПП Агрофірма Відродження договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0525384800:01:003:0014 загальною площею 1,6102 га, що зареєстрований в Державному земельному кадастрі 20.04.2007 року; скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 1,6102 га, розташованої на території Лозівської сільської ради, з кадастровим номером 0525384800:01:003:0014, що призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та зареєстрована у Державному земельному кадастрі 20.04.2007 року; стягнути з відповідача судові витрати: витрати за проведення судової почеркознавчої експертизи у розмірі 2476 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 4500 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач на підставі державного акту серії ВН №077344 від 28.06.2003 року, що виданий згідно з розпорядженням Шаргородської РДА №174 від 11.06.2003 року, є власником земельної ділянки площею 1,6102 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У 2007 році іноземний інвестор, який володів 5% акцій компанії Українські аграрні інвестиції пообіцяв великі прибутки за користування земельними ділянками сім'ї позивача без укладення договору оренди та протягом майже десяти років його сім'я отримувала незначні кошти чи сільськогосподарську продукцію, на думку позивача, від іноземного інвестора, але влітку 2017 року позивачеві стало відомо, що орендарем земельної ділянки позивача та членів його сім'ї є ПП Агрофірма Відродження .

Так, відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру №НВ-0507040822017 орендарем є ПП Агрофірма Відродження , дата державної реєстрації - 20.04.2007 року, строк оренди - 20 років.

Позивач неодноразово направляв відповідачу листи з проханням добровільно розірвати договір оренди, так як підпис на ньому сфальсифікований, проте до цього часу відповіді не отримав, у зв'язку із чим змушений звернутися до суду.

Оскільки позивач договір оренди землі не підписував, про його існування не знав і дізнався тільки у 2017 році, що свідчить про відсутність волевиявлення на укладення правочину і, відповідно до вимог ст.ст.203, 215, 216 ЦК України, є підставою для визнання договору недійсним та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

Крім того, представник позивача ОСОБА_1 звернувся до суду із вступним словом та надав додаткові пояснення, оскільки при розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження судові дебати не проводяться, в силу вимог ч.8 ст.279 ЦПК України.

У вступному слові та додаткових поясненнях представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 пояснив, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 1,6102 га на території Лозівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ВН №077344 , який виданий 28.06.2003 року на підставі розпорядження Шаргородської РДА від 11.06.2003 року за №174. Протягом тривалого часу іноземний інвестор Пітер Томсон, який володів 5% акцій компанії Українські аграрні інвестиції , користувався землями селян у с. Лозова Шаргородського району спершу без укладення договорів оренди, а пізніше обіцяв селянам великі прибутки за користування земельними паями, тому селяни, уклавши договори оренди, вважали, що уклали їх із іноземним інвестором. Так думав і позивач ОСОБА_3, який працював все своє життя в місцевому сільськогосподарському підприємстві. Лише у липні 2015 року позивач дізнався, що договір оренди землі укладено саме із відповідачем ПП Агрофірма Відродження . Договору оренди земельної ділянки у 2007 році позивач не підписував, так як на той час вже повністю осліп, зокрема, з 2004 року, переніс ряд тяжких хвороб, внаслідок чого став обмежений у пересуванні, йому присвоєно групу інвалідності, спершу ІІ групу, а потім І групу інвалідності. Ніяких осіб на підписання договору оренди землі чи інших документів, що пов'язані із використанням його земельної ділянки, позивач не уповноважував.

Отже, позивач не мав волевиявлення на вчинення договору, фізично не міг здійснити підписання договору, а тому підпис виконано не ним, що також підтверджено висновком технічної та почеркознавчої експертизи. Просить позов задовольнити із врахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

2. Виклад заперечень відповідача.

Представник відповідача - ПП Агрофірма Відродження - ОСОБА_2 (а.с.213) 12.10.2017 року подав до суду заперечення, відповідно до норм ЦПК в редакції, що діяла до 15.12.2017 року (а.с.26-32), та 14.03.2018 року подав до суду заяву по суті - відзив на позовну заяву ОСОБА_3П (а.с.184-189).

У поданій 14.03.2018 року заяві по суті (а.с.184-189) - відзиві на позовну заяву представником відповідача ПП Агрофірма Відродження ОСОБА_2 зазначено, що ПП Агрофірма Відродження не погоджується з вимогами та обставинами, викладеними позивачем в позовній заяві, вважає їх безпідставними, необґрунтованими з наступних підстав.

Так, з позовної заяви вбачається, що у 2007 році до сім'ї позивача звернувся Пітер Томпсон з пропозицією надати йому в користування земельну ділянку без укладення договору. Таким чином, відповідно до положень Закону України Про оренду землі , ст.ст.626, 627 ЦК України, ст.ст.6, 93, 124 ЗК України, з дати набрання чинності договором і протягом строку, встановленого ним, сторони взяли на себе певні права та обов'язки, зокрема відповідач - обов'язок сплати орендної плати, позивач - передати земельну ділянку в користування відповідача.

Позивач щороку отримував орендну плату, про що зазначено у позові, не заперечуючи проти цього, а його ствердження про те, що орендну плату він отримував без укладення письмового договору є надуманим і необґрунтованими, як і ствердження про те, що про укладений договір він дізнався влітку 2017 року, оскільки з листування між позивачем та відповідачем - ПП Агрофірма Відродження у липні-серпні 2015 року з приводу розірвання договору оренди та щодо розміру і форми орендної плати, свідчить про те, що позивач знав про існування договору, строк його дії, дату і номер державної реєстрації.

Також, представник відповідача вважає, що підстави для визнання договору недійсним відсутні оскільки, особа, яка вчиняла правочин, тобто позивач, мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, його цивільну дієздатність обмежено не було. Волевиявлення позивача, як учасника правочину було вільним, так як жодного факту вчинення фізичного чи психологічного впливу на нього, позивач у позовній заяві не виклав.

Крім цього, правочин вчинено у формі, встановленій законом, а тому вказаний договір відповідає вимогам чинного законодавства щодо дотримання його письмової форми та державної реєстрації, зокрема, про державну реєстрацію договору свідчить відмітка на ньому.

Правочин між позивачем та відповідачем був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки земельна ділянка була передана позивачем відповідачеві 20.04.2007 року згідно з ОСОБА_6 прийому-передачі земельної ділянки до Договору оренди від 23.02.2007 року. Також про виконання сторонами договору його умов свідчить отримання орендної плати протягом терміну дії договору, що підтверджується відомостями про видачу орендної плати, починаючи з 2007 року.

Протягом всього терміну дії договору його умови виконувалися: позивач отримував орендну плату значно вищу, ніж у договорі та протягом строку дії договору відповідач перевиконав свої зобов'язання на 3217,71 грн.

Представник відповідача у відзиві зазначає, що з дати укладення договору оренди пройшло понад десять років, крім того, підприємство понесло значні витрати на державну реєстрацію договору оренди, планування сівозміни посівних площ.

Згідно із ст. 27 ЗУ Про оренду землі , орендареві забезпечується захист його права користування орендованою земельною ділянкою. Так, право відповідача орендувати земельну ділянку підтверджено договором оренди земельної ділянки, що пройшов державну реєстрацію у встановленому законом порядку, тому посилання у позові про те, що договір укладений з порушенням чинного законодавства нічим не підтверджено та є незаконним, також незрозумілими є вимоги позивача та те, чим порушені його права.

Просить у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити повністю за необґрунтованістю.

Під час вступного слова та при наданні додаткових пояснень представник відповідача ПП Агрофірма Відродження ОСОБА_2, що діє за довіреністю від 03.01.2018 року, позов не визнав, просив відмовити в задоволенні позовних вимог, з врахуванням зави про збільшення позовних вимог, оскільки позивач пропустив строки давності, встановлені ЦК України, для звернення з вказаним позовом до суду, про що ним раніше подано до суду клопотання.

Суду пояснив, що представник позивача сам зазначав у позові про те, що позивач уклав договір з іноземним інвестором, а договір оренди, відповідно до вимог законодавства, укладається у письмовій формі, а тому, не дивлячись на висновок технічної та почеркознавчої експертизи про те, що позивач ймовірно не підписував договір оренди земельної ділянки, зазначений договір відповідає всім вимогам законодавства, а волевиявлення позивача на укладення цього договору підтверджується тим, що він отримував від відповідача орендну плату щороку, з часу його укладення - з 2007 року. Тільки, починаючи з 2016 року позивач перестав отримувати орендну плату. При цьому, орендна плата була перерахована позивачеві, але останній відмовився її отримувати і донька позивача повернула кошти відповідачеві, зсилаючись на волю батька. Тому вважає, що позивач достовірно знав, що земельна ділянка перебуває в оренді у відповідача, отримував щорічно особисто або через своїх рідних орендну плату, підтвердженням чого є Відомості про отримання орендної плати, копії яких надані до відзиву на позов, і з яких вбачається, що у відомостях зазначено, яка юридична особа виплачує орендну плату. Тому довірені особи, які щорічно отримували орендну плату за ОСОБА_3, знали орендаря і могли повідомити про це позивача. До того ж, сам позивач зобов'язаний бути обізнаним про свої майнові права і мав можливість з 2007 року поцікавитися тим, яка юридична особа орендує належне йому майно - земельну ділянку.

Враховуючи наведене, вважає, що перебіг трирічного строку позовної давності щодо оспорювання Договору оренди землі закінчився, щонайменше, у 2010 році.

Крім цього, у самому висновку експертизи вказано про те, що підпис під договором оренди ймовірно вчинено не ОСОБА_3, що є не однозначно негативною відповіддю.

Вважає, що не підлягає задоволенню вимога у заяві про збільшення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат по сплаті за експертизу та за надання правової допомоги, так як просить застосувати строки позовної давності і відмовити у позові, та, крім того, відповідь експерта, на його думку, неоднозначна, і, також нормами ЦПК України передбачено, що правнича допомога надається тільки адвокатом, тоді як представник позивача не є адвокатом.

ІІ. Заяви, клопотання позивача, відповідача

1. Представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 03.10.2017 року подав до суду клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи (а.с.18-19), яке задоволено судом.

31.01.2018 року представник позивача ОСОБА_1 подав клопотання щодо направлення Вінницькому відділенню КНДІСЕ запиту про стан виконання судово-почеркознавчої експертизи (а.с.142).

02.02.2018 року представником позивача ОСОБА_1 на електронну адресу суду надіслана заява, у якій останній просить про продовження розгляду справи в порядку загального позовного провадження (а.с.145).

23.02.2018 року представником позивача ОСОБА_1 подано до суду заперечення на клопотання про застосування строків позовної давності (а.с.157) та заяву про збільшення розміру позовних вимог (а.с.158).

2. 12.10.2017 року представником відповідача ОСОБА_2 подано клопотання про застосування строків позовної давності (а.с.24-25) та заперечення проти позову (а.с.26-32).

12.02.2018 року надійшло клопотання за підписом директора ПП Агрофірма Відродження ОСОБА_6 про відкладення розгляду справи, призначеного на 14.02.2018 року у зв'язку із перебуванням у відпустці представника відповідача ОСОБА_2 (а.с.148), а 26.02.2018 року клопотання від представника відповідача ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи у зв'язку із його перебуванням в Уманському міськрайонному суді (а.с.166).

14.03.2018 року представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву (а.с.184-189).

3. Від третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_4 у Шаргородському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області 10.10.2017 року (а.с.23), 17.11.2017 року (а.с.101), 26.02.2018 (а.с.171) та 05.03.2018 року (а.с.182) до суду надійшли заяви про розгляд справи у відсутності представника ОСОБА_4, щодо позову третя особа не заперечує.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

1. Відповідно до ухвали суду від 27.09.2017 року відкрито провадження у справі за нормами ЦПК України в ред. 2004 року (а.с.16).

2. Ухвалою суду від 12.10.2017 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 про призначення судової почеркознавчої експертизи (а.с.77-78).

3. Ухвалою суду від 17.11.2017 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 про надання матеріалів, необхідних для проведення експертизи (а.с.106-107).

4. 14.02.2018 року задоволено клопотання директора ПП Агрофірма Відродження ОСОБА_6 про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням у відпустці представника ОСОБА_2 (а.с.153).

5. Згідно з ухвалою суду від 26.02.2018 року прийнято рішення про продовження розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, зі стадії призначення першого судового засідання для розгляду справи по суті з повідомленням (викликом) сторін та запропоновано відповідачеві у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали подати до суду відзив на позовну заяву (а.с.174-176).

6. У судовому засіданні під час розгляду справи по суті, вислухавши думку представника позивача ОСОБА_1, який повідомив, що не бажає подавати до суду відповідь на відзив, без виходу до нарадчої кімнати суд вирішив не відкладати судове засідання і не надавати строку позивачеві для надання відповіді на відзив на позов, оскільки подання заяв по суті є правом учасників справи, що передбачено ч.4 ст.174 ЦПК України.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, а також докази, відхилені судом та мотиви їх відхилення

Вирішуючи спір, суд встановив, що між сторонами виникли земельні правовідносини та цивільно-правові відносини щодо недійсності правочинів.

Судом встановлено наступні фактичні обставини, що підтверджуються доказами.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 є власником земельної ділянки з кадастровим №0525384800:01:003:0014 площею 1,6102 га, яка знаходиться на території Лозівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області та належить йому на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВН №077344, виданого на підставі розпорядження Шаргородської РДА за №174 від 11.06.2003 року (а.с.8-9).

Із матеріалів справи вбачається, що наявний договір оренди землі від 23.02.2007 року без номера між позивачем ОСОБА_3 з одного боку та відповідачем ПП Агрофірма Відродження в особі директора Шаргородської філії ОСОБА_7, який діє на підставі довіреності від 01.02.2007 року, з другого боку.

Згідно з умовами даного договору, позивач передав відповідачу ПП Агрофірма Відродження у строкове платне користування строком на 20 років за орендну плату, що становить 1,5 від нормативної грошової оцінки в розмірі 287,37 грн., для сільськогосподарського використання належну йому земельну ділянку, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,6102 га, яка знаходиться в адмінмежах Лозівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області (п.п.1, 2, 8, 9 Договору) (а.с.215-216).

Означений договір оренди землі від 23.02.2007 року між позивачем та відповідачем зареєстрований у Вінницькій регіональній філії ДП Центр ДЗК , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №04:07:848:00364 від 20.04.2007 року, що вбачається з оригіналів договору оренди, представлених відповідачем та ОСОБА_4 у Шаргородському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (а.с.215-216), оглянутих в судовому засіданні.

Також, судом встановлено, що 23.02.2007 року на вказаному договорі оренди землі секретарем виконкому Лозівської сільської ради ОСОБА_8 вчинено напис про те, що справжність підпису ОСОБА_3 на договорі оренди нею посвідчено, підпис зроблено в її присутності, дієздатність позивача нею перевірено, і дані нотаріальні дії зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій сільської ради за №302.

Крім того, судом достовірно встановлено, що позивач ОСОБА_3 договору оренди землі від 23.02.2007 року без номера з ПП Агрофірма Відродження не підписував, довіреності на підписання та укладення вказаного договору від його імені іншим особам - не надавав, що підтверджено в судовому засіданні поясненням представника позивача, а також підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи за №7217/7218/7219/17-21 від 24.01.2018 року.

Так, відповідно до висновку технічної та почеркознавчої експертизи за №7217/7218/7219/17-21 від 24.01.2018 року, встановлено, що підпис від імені ОСОБА_3 під договором оренди земельної ділянки, укладеним від його імені з ПП Агрофірма Відродження та зареєстрованим у Держгеокадастрі 20.04.2007 року в розділі Реквізити в графі Орендодавець виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та технічних засобів (п.1 висновку); підпис від імені ОСОБА_3 під договором оренди земельної ділянки, укладеним від його імені з ПП Агрофірма Відродження та зареєстрованим у Держгеокадастрі 20.04.2007 року в розділі Реквізити в графі Орендодавець ймовірно виконані не самим ОСОБА_3, а іншою особою (п.2 висновку); питання щодо виконання підписів ОСОБА_3 під договором оренди земельної ділянки у незвичних умовах, чи не знаходився він в момент підписання цього документу в незвичайному стані, чи не виконано підпис в зазначеному документі навмисно зміненим почерком не вирішувалось, у зв'язку з відсутністю в розпорядженні експерта зразків підпису особи, яка виконала дані підписи (питання відносно виконання цих підписів ОСОБА_3 вирішено в ймовірно негативній формі) (п.3 висновку) (а.с.120-124).

Також, із почеркознавчого дослідження висновку вбачається, що при дослідженні зразків підпису ОСОБА_3 встановлено розбіжні ознаки стійкі, суттєві, але їх кількість достатня лише для ймовірного висновку про те, що досліджувані підписи ймовірно виконані не самим ОСОБА_3, а іншою особою. Проте, ймовірний висновок у даному випадку пояснюється лише недостатньою кількістю вільних зразків підпису ОСОБА_3 (п.2 почеркознавчого дослідження) (а.с.124).

Отже, суд встановив, що експертом надано однозначну відповідь на поставлене питання в ухвалі про призначення експертизи про те, чи виконаний підпис під договором оренди землі позивачем чи іншою особою, оскільки експертом при порівнянні підписів ОСОБА_3, наданих позивачем для експертного дослідження із підтвердженням в судовому засіданні ним особисто, що надані зразки підписів належать саме йому, із підписом у оспорюваному договорі оренди землі встановлено розбіжні ознаки, які є суттєвими і стійкими і дають підстави для висновку, що виконаний підпис у договорі оренди іншою особою, а не ОСОБА_3

Таким чином, експертом надана відповідь у негативній формі щодо питання про те, чи підписано договір оренди ОСОБА_3 та зазначено, що він підписаний іншою особою.

Ймовірність висновку пояснюється лише недостатньою кількістю зразків підпису ОСОБА_3

З наведених підстав суд вважає необґрунтованим аргумент представника відповідача ОСОБА_2 про те, що ймовірність висновку експерта свідчить по неоднозначність відповіді і про існування підстав припускати, що договір підписаний позивачем.

Для надання в розпорядження експерта більшої кількості підписів позивача не було можливості, оскільки суд не міг відібрати у позивача вільних зразків підпису, хоч останній і викликався з цією метою до суду 02.11.2017 року та 17.11.2017 року (а.с.91, 103), проте, в судовому засіданні встановлено, що позивач є повністю незрячим і не може надати вільних зразків почерку та підпису.

При цьому, на пропозицію представника позивача викликати в судове засідання експерта для надання роз'яснень, якщо представнику відповідача висновок експерта є незрозумілим, чи про призначення повторної експертизи, представник відповідача відмовився, зсилаючись на те, що висновок є для нього зрозумілим.

Той факт, що позивач ОСОБА_3 є особою з інвалідністю і що йому з 05.10.2005 року та повічно встановлено інвалідність І групи, що він є незрячим, підтверджується посвідченням серії ААА №294668 (а.с.1), а також поясненням самого позивача в судовому засіданні 17.11.2017 року.

Вказана обставина достовірно відома і представнику відповідача, котрий був присутній у судовому засіданні, що підтверджується журналом судового засідання (а.с.103).

Відтак, судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 вільного волевиявлення на укладення та підписання договору оренди землі з відповідачем та на передачу належної йому земельної ділянки ПП Агрофірма Відродження в оренду - не мав.

Вказана обставина є підставою для визнання договору оренди землі від 23.02.2007 року недійсними за ст.ст. 203, 215 ЦК України, у зв'язку з підписанням договору не позивачем, а іншою особою, яка не мала на це повноважень, та відсутністю волевиявлення власника земельної ділянки ОСОБА_3 на укладення та підписання договору оренди землі з відповідачем та на передачу належної йому земельної ділянки відповідачу в оренду.

Проте, судом встановлено, що відповідач ПП Агрофірма Відродження користується земельною ділянкою позивача на підставі вказаного вище Договору оренди земельної ділянки без номера від 23.02.2007 року, що вбачається із пояснень в судовому засіданні представника позивача та представника відповідача.

При цьому, суд відхиляє як безпідставні аргументи представника відповідача про те, що позивач, отримуючи від відповідача орендну плату за користування належною йому земельною ділянкою, тим самим виявив свою волю на укладення вказаного договору оренди та на продовження дії цивільних правовідносин, що виникли, а також посилання представника відповідача на підписи позивача в Відомостях на отримання орендної плати (а.с.190-204), оскільки у вказаних Відомостях не зазначено, що саме ОСОБА_3 у них підписувався, не зазначено нормативно-грошової оцінки, податку на прибуток, якщо він утримувався чи сплачувався відповідачем, а зазначено суми у невідомій грошовій одиниці та кількість кілограмів невідомо чого. Тому, на переконання суду, відомості, на які зсилається представник відповідача є неналежними та недостовірними доказами.

12.10.2017 року представник відповідача подав до суду клопотання про застосування строків позовної давності (а.с.24-25), у якому просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 у зв'язку із пропущенням строку позовної давності, зсилаючись на те, що позивач після укладення 23.02.2007 року спірного договору оренди землі щороку отримував орендну плату, про що розписувався у відповідних відомостях, тобто йому було відомо про укладений договір оренди землі значно раніше, ніж за три роки до моменту звернення до суду з позовною заявою.

Вказане клопотання представник відповідача підтримав у судовому засіданні і просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 саме у зв'язку із пропуском строків, встановлених ст.257 ЦК України.

Та обставина, що представник відповідача просить відмовити у позові ОСОБА_3 саме за строками давності, а не з підстави, що позов не доведено і що договір є дійсним та підписаним позивачем, переконує суд, що представник відповідача погоджується із аргументами позивача про недійсність означеного договору, оскільки відповідно до роз'яснень, що містяться в абзаці третьому п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України за №14 від 18.12.2009 року Про судове рішення у цивільній справі , встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову у позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Крім того, судом встановлено, що позивачеві ОСОБА_3 не було достовірно відомо з 2007 року про те, що належна йому земельна ділянка перебуває в оренді у відповідача.

Так, представник позивача стверджував, що ОСОБА_3 не знав про те, що договори оренди землі по с. Лозова, в тому числі і його земельної ділянки, укладено з орендарем ПП Агрофірма Відродження , і що позивач особисто не отримував орендну плату жодного разу, так як з 2005 року став інвалідом І групи по зору, а інших осіб на укладення, підписання договору від його імені та на отримання орендної плати не уповноважував.

Суд вважає, що вказаний аргумент представника позивача заслуговує на увагу, так як відповідачем не представлено суду довіреності на підписання договору від імені позивача іншою особою, яка мала б зберігатися разом із договором, а також не представлено довіреностей на отримання замість ОСОБА_3 орендної плати, які мали б зберігатися у відповідача.

Тобто, судом встановлено, що позивач, будучи обізнаним про свої майнові права, зокрема, про наявність у нього земельної ділянки, не був, разом з тим, обізнаний про орендаря належної йому земельної ділянки, про що дізнався тільки у 2015 році.

Обставина, що позивач намагався дізнатися про те, що саме відповідач є орендарем належної йому земельної ділянки, а також розірвати договір оренди землі із відповідачем, підтверджується зверненнями ОСОБА_3 до відповідача та отримання відповідей, які підтвердили наявність договору оренди (а.с.48-50, 52-53).

Дізнавшись про наявність договору оренди землі позивач ОСОБА_3 відмовився від отримання орендної плати у 2016 році, що стверджував у судовому засіданні представник позивача та не спростував представник відповідача, а навпаки, повідомив суду про те, що позивачем повернуто орендну плату у 2016 році, яка була нарахована і надіслана позивачеві поштою.

Таким чином, суд вважає, що позивач не пропустив строк позовної давності, встановлений ст.257 ЦК України, не дивлячись на те, що спірний договір оренди датований 23.02.2007 року і зареєстрований в ДЗК 20.04.2007 року, оскільки в судовому засіданні встановлено, що позивач не підписував договору, не був обізнаний про його наявність, так як позивачу оригінал договору не був виданий відповідачем. Ці пояснення не спростовані представником відповідача в судовому засіданні і свідчать про те, що про своє порушене право позивач дізнався в 2015 році, і звернувся до суду в межах строків позовної давності.

Так, відповідно до вимог ст.ст.256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Така правова позиція висловлена ВСУ у постанові від 22.04.2015 року у справі №6-48цс15.

У цій справі, на переконання суду, вбачається, що позивач ОСОБА_3 дізнався про існування спірного договору оренди земельної ділянки 01.07.2015 року, тому цей момент є початком перебігу строку позовної давності.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Саме така правова позиція висловлена Верховним Судом України 16.11.2016 року у справі №6-2469цс16 та 22.02.2017 року у справі №6-17цс17.

Позивач ОСОБА_3 був обізнаний про свої майнові права на земельну ділянку, але не знав і не міг дізнатися з 2007 року про порушення своїх прав саме відповідачем ПП Агрофірма Відродження , оскільки спірного договору оренди не підписував і дізнався про його наявність у липні 2015 року в ході переписки із відповідачем.

Вказана обставина підтверджується належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч.1 ст.78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.81 ЦПК України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України).

Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.

Об'єктом оцінки судом при ухваленні рішення є як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять (показання свідків, висновки експертів, тощо).

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судом досліджено кожний доказ, наданий учасниками справи до заяв по суті - позову та відзиву на позов на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набрала чинності для України з 11.09.1997 року і, відповідно до ст.9 Конституції України, є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

У п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України та в п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі Гурепка проти України №2 наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.

В п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України наголошується, що п.1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, а в п.58 рішення Європейського суд у справі Серявін та інші проти України зазначається про те, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті… Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії ).

Відтак, суд констатує той факт, що позивачем надано належні, достовірні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог та спростовано аргументи відповідача про те, що позивачем пропущено строки давності при зверненні в суд з означеним позовом.

Отже, суд прийшов до переконання, що клопотання представника позивача про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню.

Таким чином, спірним договором оренди права та охоронювані законом інтереси позивача ОСОБА_3 на мирне володіння та розпорядження своїм майном (земельною ділянкою), передбачене ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод - порушені відповідачем.

V. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування.

Встановленим судом фактам відповідають земельні правовідносини та цивільно-правові відносини щодо недійсності правочинів, які регулюються Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції і є частиною національного законодавства України, ЗК України, ЦК України, спеціальним нормативно-правовим актом - ЗУ Про оренду землі .

Відповідно до ст.13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю… Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 316 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст.317 ЦК України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст.319 ЦК України).

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.93 ЗК України та ст.1 Закону України Про оренду землі , право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької і іншої діяльності.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом, Цивільним кодексом, Законом України Про оренду землі , законами України, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (ст.2 Закону України Про оренду землі ).

Згідно із ч.4 ст.124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (ст.792 ЦК України, ст.2 ЗУ Про оренду землі ).

Згідно із ст.125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства… Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (ст.13, ч.1 ст.14 ЗУ Про оренду землі ).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 3 та 4 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам… Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч.1 ст.206 ЦК України).

За правилами ст.208 ЦК України правочини між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, крім правочинів, передбачених ч.1 ст.206 ЦК України.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.207 Цивільного Кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони… Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Оскільки, відповідно до ч.1 ст.202, ч.3 ст.203 ЦК України, головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом, є спрямованість волі сторін на укладення договору.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , судам відповідно до вимог ст.215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч.1 ст.219, ч.1 ст.220, ч.1 ст.224 ЦК України тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч.2 ст.222, ч.2 ст.223, ч.1 ст.225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний судом недійсним лише за рішенням суду.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу . Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) (ч.ч.1, 2 ст.215 ЦК України).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю… Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою (ч.ч.1, 5 ст.216 ЦК України).

VІ. Висновки суду, розподіл судових витрат

Аналіз перевірених і оцінених в судовому засіданні доказів переконує суд, що спірним договором оренди права та охоронювані законом інтереси позивача ОСОБА_3 на мирне володіння та розпорядження своїм майном (земельною ділянкою), передбачене ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод - порушені відповідачем, тому підлягають захисту.

Проаналізовані вище обставини та вимоги законодавства є підставою для визнання Договору оренди землі без номера від 23.02.2007 року недійсним за ст.ст.203, 215 ЦК України, у зв'язку з підписанням оспорюваного Договору не позивачем, а іншою особою, яка не мала на це повноважень, та відсутністю волевиявлення власника земельної ділянки ОСОБА_3 на укладення та підписання Договору оренди землі з відповідачем, а також для застосування правових наслідків недійсності правочину, відповідно до ст.216 ЦК України, тобто скасування державної реєстрації права оренди відповідачем земельної ділянки позивача.

При цьому, суд відхиляє як безпідставні аргументи представника відповідача про те, що позивач, отримуючи від відповідача орендну плату за користування належною йому земельною ділянкою, починаючи з 2007 року, був обізнаний про наявність спірного договору, тому пропустив строк звернення до суду з вказаним позовом.

Суд вважає, що перебіг строку позовної давності починається не з моменту отримання позивачем плати за користування земельною ділянкою, а з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого майнового права, тобто укладення договору оренди земельної ділянки від його імені.

Саме такий правовий висновок висловлено Верховним Судом 14.02.2018 року у справі №624/694/16-ц, який є обов'язковим до застосування до спірних правовідносин відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України.

Отже, ПП Агрофірма Відродження не довело, що ОСОБА_3, який не підписував Договір оренди земельної ділянки, пропустив строк позовної давності при зверненні до суду.

Відтак, позов ОСОБА_3 підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.

До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладчів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.133 ЦПК України).

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються : 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача (ч.2 ст.141 ЦПК України).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд з'ясовує, серед іншого, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення для сторін… (п.п.1, 2 ч.3 ст.141 ЦПК України).

За проведення судової почеркознавчої експертизи позивачем сплачено грошові кошти в сумі 2476 грн., які підлягають стягненню з відповідача, відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України.

11.09.2017 року між позивачем ОСОБА_3 (замовник), в інтересах якого діє ОСОБА_9, та ТОВ Юридична компанія Право, бізнес і фінанси (виконавець) в особі директора ОСОБА_1 укладено договір №7 про надання правової допомоги строком на один рік, предметом якого є надання позивачеві правової допомоги, користуватися його процесуальними правами. При цьому, за надання правової допомоги позивач повинен сплатити грошову суму відповідно до ЗУ Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних і адміністративних справах (а.с.159).

ОСОБА_10 прийняття-передачі наданих послуг по наданню правової допомоги від 21.02.2018 року, виконавець надав замовнику юридичні послуги відповідно до договору від 11.09.2017 року, а замовник прийняв ці послуги, згідно з додатком №1. Вартість послуг за період, вказаний у додатку, становить 4500 грн. (а.с.160).

Згідно з додатком до акту прийняття-передачі наданих послуг від 21.02.2018 року, виконавець надав, а замовник прийняв правову допомогу, яка у період з 11.09.2017 року по 26.02.2018 року полягає у консультації; підготовці до складання позовної заяви, зборі та копіюванні документів, аналізі законодавства та судової практики; складанні позовної заяви; складанні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи; представництво інтересів позивача в суді; складання заяви про збільшення розміру позовних вимог; складання заперечення на клопотання про застосування строків позовної давності, а всього протягом 07 годин 40 хвилин (а.с.161).

Позивачем оплачено кошти в сумі 4500 грн. на користь ТОВ Юридична компанія Право, бізнес і фінанси (а.с.162).

Інтереси ОСОБА_3 під час судового розгляду представляв та надавав позивачеві правову допомогу директор ТОВ Юридична компанія Право, бізнес і фінанси ОСОБА_1, відповідно до виписки з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.163), що діє на підставі довіреності (а.с.13), договору (а.с.159), та має вищу юридичну освіту (а.с.164).

Статтею 137 ЦПК України встановлено, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у випадку задоволення позову витрати на професійну правничу допомогу, яка надається адвокатом.

Разом з тим, представник позивача ОСОБА_1 не надав суду доказів того, що він має право на зайняття адвокатською діяльністю.

Проте, частинами третьою та четвертою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Позивачем укладено договір про надання правової допомоги ТОВ Юридична компанія Право, бізнес і фінанси (виконавець) в особі директора ОСОБА_1 11.09.2017 року за нормами діючого на той час ЗУ Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних і адміністративних справах , тобто до набрання чинності ЦПК України в ред. від 15.12.2017 року, тому суд вважає, норми ст.137 ЦПК України обмежують та звужують права позивача в частині відшкодування понесених ним витрат на правову допомогу за нормами законодавства, що діяло на момент укладення договору про надання правової допомоги.

Тому суд вважає, що у даному випадку, з метою недопущення обмеження та звуження, а отже порушення прав позивача на відшкодування витрат на правову допомогу, понесені ним витрати в сумі 4500 грн. підлягають стягненню з відповідача, виходячи із розміру, встановленого ЗУ Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних і адміністративних справах , та витраченого часу ОСОБА_1 на надання правової допомоги (1544 грн. х 40% = 617,60 грн. х 07,40 год. = 4570,24 грн.).

Згідно з вимогами ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

При зверненні до суду з означеним позовом ОСОБА_3 не сплачено судовий збір, оскільки позивач звільнений від його сплати.

Так, відповідно до п.9 ч.1 ст.5 ЗУ Про судовий збір , від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, в тому числі інваліди І та ІІ груп.

Таким чином, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідача судовий збір в сумі 1600 грн., враховуючи, що позов подано до суду у 2017 році.

Керуючись ст.ст.4, 5, 7, 8, 10, 11, 12, 81, 83, 89, 133, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 274-279 ЦПК України, на підставі ст.ст.202, 203, 206, 207, 208, 215, 216 ЦК України, ст.ст.93, 124, 125 Земельного кодексу України, ст.ст.1, 14 Закону України Про оренду землі ,

вирішив:

Позов ОСОБА_3, жителя ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, в інтересах якого діє ОСОБА_1, до ПП Агрофірма Відродження , що знаходиться в с. Чернявка Оратівського району Вінницької області, вул. Першотравнева, 21-А, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 31686560, з участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_4 у Шаргородському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, що знаходиться в м. Шаргород, вул. Героїв Майдану, 210, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 39813509 - про визнання договору оренди землі недійсним та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки - задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди землі без номера, укладений 23 лютого 2007 року між ОСОБА_3 та ПП Агрофірма Відродження в особі директора Шаргородської філії ОСОБА_7 про передачу в строкове платне користування земельної ділянки площею 1,6102 га з кадастровим номером 0525384800:01:003:0014 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстрований у Шаргородському районному відділі Вінницької філії ДП Центр ДЗК при Державному Комітеті України по земельних ресурсах , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20 квітня 2007 року за №04:07:848:00364, та скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 1,6102 га з кадастровим номером 0525384800:01:003:0014 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Лозівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, зареєстрованого у Шаргородському районному відділі Вінницької філії ДП Центр ДЗК при Державному Комітеті України по земельних ресурсах , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20 квітня 2007 року за №04:07:848:00364.

Стягнути з ПП Агрофірма Відродження на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті на проведення судової почеркознавчої експертизи в сумі 2476 (дві тисячі чотириста сімдесят шість) гривень та витрати на надання правової допомоги за договором №17 від 11.09.2017 року в сумі 4500 (чотири тисячі п'ятсот) гривень.

Стягнути з ПП Агрофірма Відродження судовий збір в сумі 1600 (одна тисяча шістсот) гривень (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві; код банку отримувача: 820019; рахунок отримувача: 31215256700001; код класифікації доходів бюджету: 22030106).

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Апеляційного суду Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Шаргородський районний суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).

Повне судове рішення складено 19.03.2018 року.

Суддя: