Постанова

від 19.06.2018 по справі 152/1500/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 152/1500/17 копія:

Провадження № 22-ц/772/1143/2018

Категорія: 23

Головуючий у суді першої інстанції Славінська Н. Л.

Доповідач:Стадник І. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 червня 2018 року м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,

суддів: Міхасішина І.В., Войтко Ю.Б.,

з участю секретаря судового засідання Безрученко Н.Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №2

апеляційну скаргу відповідача Приватного підприємства Агрофірма Відродження

на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 14 березня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Славінської Н.Л., повний текст якого складений 19 березня 2018 року,

в справі №152/1500/17

у справі за позовом ОСОБА_4 (позивач)

до Приватного підприємства Агрофірма Відродження (відповідач)

з участю Відділу у Шаргородському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача)

про визнання договору оренди землі недійсним та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, -

встановив:

ОСОБА_5 звернувся в районний суд з позовом до ПП Агрофірма Відродження , з участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Відділу у Шаргородському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання договору оренди землі недійсним та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, в обґрунтування якого посилався на те, що на підставі державного акту серії НОМЕР_1 від 28.06.2003 року, який виданий згідно з розпорядженням Шаргородської РДА №174 від 11.06.2003 року, він є власником земельної ділянки площею 1,6102 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У 2007 році іноземний інвестор, який володів 5% акцій компанії Українські аграрні інвестиції пообіцяв великі прибутки за користування земельними ділянками сім'ї позивача, але без укладення договору оренди і протягом майже десяти років його сім'я отримувала незначні кошти чи сільськогосподарську продукцію, на думку позивача, від іноземного інвестора.

Однак, влітку 2017 року йому стало відомо, що орендарем його земельної ділянки позивача та членів його сім'ї є ПП Агрофірма Відродження , що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру №НВ-0507040822017, відповідно до якого орендарем є ПП Агрофірма Відродження , дата державної реєстрації - 20.04.2007 року, строк оренди - 20 років.

Позивач неодноразово направляв відповідачу листи з проханням добровільно розірвати договір оренди, так як підпис на ньому сфальсифікований, проте до цього часу відповіді не отримав, у зв'язку із чим змушений звернутися до суду.

Оскільки позивач договір оренди землі не підписував, про його існування не знав і дізнався тільки у 2017 році, що свідчить про відсутність волевиявлення на укладення правочину і, відповідно до вимог ст.ст.203, 215, 216 ЦК України, є підставою для визнання договору недійсним та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 23.02.2018 року, просив визнати недійсним укладений між позивачем ОСОБА_4 та ПП Агрофірма Відродження договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 загальною площею 1,6102 га, що зареєстрований в Державному земельному кадастрі 20.04.2007 року; скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 1,6102 га, розташованої на території Лозівської сільської ради, з кадастровим номером НОМЕР_2, що призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та зареєстрована у Державному земельному кадастрі 20.04.2007 року; стягнути з відповідача судові витрати: витрати за проведення судової почеркознавчої експертизи у розмірі 2476 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 4500 грн.

Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 14 березня 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі без номера, укладений 23 лютого 2007 року між ОСОБА_4 та ПП Агрофірма Відродження в особі директора Шаргородської філії ОСОБА_6 про передачу в строкове платне користування земельної ділянки площею 1,6102 га з кадастровим номером НОМЕР_2 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстрований у Шаргородському районному відділі Вінницької філії ДП Центр ДЗК при Державному Комітеті України по земельних ресурсах , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20 квітня 2007 року за №04:07:848:00364, та скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 1,6102 га з кадастровим номером НОМЕР_2 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Лозівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, зареєстрованого у Шаргородському районному відділі Вінницької філії ДП Центр ДЗК при Державному Комітеті України по земельних ресурсах , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20 квітня 2007 року за №04:07:848:00364.

Стягнуто з ПП Агрофірма Відродження на користь ОСОБА_4 судові витрати по сплаті на проведення судової почеркознавчої експертизи в сумі 2476 (дві тисячі чотириста сімдесят шість) гривень та витрати на надання правової допомоги за договором №17 від 11.09.2017 року в сумі 4500 (чотири тисячі п'ятсот) гривень.

Вирішено питання про стягнення судового збору.

Не погодившись із судовим рішенням Приватне підприємство Агрофірма Відродження подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення та ухвали нове про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що вирішуючи спір суд врахував лише один доказ - це висновок експерта, відповідно до якого підпис від імені ОСОБА_4 ймовірно виконаний іншою особою, проте суд не врахував, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється в сукупності з іншими доказами, адже отримуючи орендну плату тим самим позивач прийняв і визнав умови договору оренди. Крім того, на думку апелянта судом першої інстанції не встановлено чи дійсно порушено права позивача та не з'ясовано в чому саме полягає таке порушення, що не відповідає вимогам ст. 15 ЦК України.

Апелянт також посилається на незастосування судом першої інстанції строку позовної давності.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат ОСОБА_7 проти вимог апеляційної скарги заперечував, просили залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване.

Інші учасники справи, повідомлені в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з'явилися, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися за засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позов в частині визнання недійсним договору оренди землі суд першої інстанції вірно виходив з того, що підписання оспорюваного договору відбулось не позивачем, а іншою особою, яка не мала не це повноважень та за відсутності волевиявлення власника землі.

При цьому судом встановлено, що на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданого відповідно до розпорядження Шаргородської РДА за №174 від 11.06.2003 року позивач ОСОБА_4 є власником земельної ділянки з кадастровим НОМЕР_3 площею 1,6102 га, яка знаходиться на території Лозівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області.

23 лютого 2007 року між позивачем ОСОБА_4 та відповідачем ПП Агрофірма Відродження в особі директора Шаргородської філії ОСОБА_6, який діє на підставі довіреності від 01.02.2007 року укладено оспорюваний договір оренди, згідно з умовами якого позивач передав відповідачу ПП Агрофірма Відродження у строкове платне користування строком на 20 років за орендну плату, що становить 1,5 від нормативної грошової оцінки в розмірі 287,37 грн., для сільськогосподарського використання належну йому земельну ділянку, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,6102 га, яка знаходиться в межах Лозівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області (п. п. 1, 2, 8, 9 Договору, а.с. 215-216).

Означений договір оренди зареєстрований у Вінницькій регіональній філії ДП Центр ДЗК , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №04:07:848:00364 від 20.04.2007 року.

Також, судом встановлено, що 23.02.2007 року на вказаному договорі оренди землі секретарем виконкому Лозівської сільської ради ОСОБА_8 вчинено запис про те, що справжність підпису ОСОБА_4 на договорі оренди нею посвідчено, підпис зроблено в її присутності, дієздатність позивача нею перевірено, і дані нотаріальні дії зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій сільської ради за №302.

Відповідно до статті 1 Закону України Про оренду землі (далі- Закон) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства - стаття 13 Закону.

Частиною першою статті 14 Закону передбачено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі.

Відповідно до статті 17 Закону об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 1 статті 103 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки суд першої інстанції призначив судову почеркознавчу експертизу.

Відповідно до висновку технічної та почеркознавчої експертизи за №7217/7218/7219/17-21 від 24.01.2018 року, проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз встановлено, що підпис від імені ОСОБА_4 під договором оренди земельної ділянки, укладеним від його імені з ПП Агрофірма Відродження та зареєстрованим у Держгеокадастрі 20.04.2007 року в розділі Реквізити в графі Орендодавець виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та технічних засобів (п.1 висновку); підпис від імені ОСОБА_4 під договором оренди земельної ділянки, укладеним від його імені з ПП Агрофірма Відродження та зареєстрованим у Держгеокадастрі 20.04.2007 року в розділі Реквізити в графі Орендодавець ймовірно виконані не самим ОСОБА_4, а іншою особою (п. 2 висновку); питання щодо виконання підписів ОСОБА_4 під договором оренди земельної ділянки у незвичних умовах, чи не знаходився він в момент підписання цього документу в незвичайному стані, чи не виконано підпис в зазначеному документі навмисно зміненим почерком не вирішувалось, у зв'язку з відсутністю в розпорядженні експерта зразків підпису особи, яка виконала дані підписи (питання відносно виконання цих підписів ОСОБА_4 вирішено в ймовірно негативній формі, п. 3 висновку, а.с.120-124).

Також, із почеркознавчого висновку вбачається, що при дослідженні зразків підпису ОСОБА_4 встановлено розбіжні ознаки стійкі, суттєві, але їх кількість достатня лише для ймовірного висновку про те, що досліджувані підписи ймовірно виконані не самим ОСОБА_4, а іншою особою. Проте, ймовірний висновок у даному випадку пояснюється лише недостатньою кількістю вільних зразків підпису ОСОБА_4 (п. 2 почеркознавчого дослідження, а.с.124).

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.6 Постанови від 06.11.2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядаються у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК України.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року Про судове рішення у цивільній справі роз'яснив, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Судом першої інстанції встановлено, що договір оренди, укладений від імені позивач, підписано не ОСОБА_4, а ймовірно іншою особою. Таким чином, зазначений договір було укладено без волевиявлення ОСОБА_4, а тому суд дійшов правильного висновку про його недійсність на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

При цьому судом першої інстанції вірно враховано, що експертом надано однозначну відповідь на поставлене питання в ухвалі про призначення експертизи про те, чи виконаний підпис під договором оренди землі позивачем чи іншою особою, а ймовірність висновку пояснюється лише недостатньою кількістю зразків підпису ОСОБА_4, який є повністю незрячим і не може надати вільних зразків почерку та підпису.

Частиною 2 статті 103 цього Кодексу визначено, що у разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.

Крім того суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерт а для надання усних пояснень щодо його висновку.

Проте, представник відповідача від призначення повторної експертизи чи виклику експерта в судове засідання для надання усних пояснень щодо його висновку відмовився, що також вірно враховано судом першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_4 пропустив строк позовної давності для звернення до суду із позовом, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Позивач пов'язує порушення його прав саме з фактом обізнаності про існування договору оренди і його змістом, який він не підписував та про який дізнався у 2017 році, а не з фактом користування відповідачем його земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у главі 18 та 19 ЦК України.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі №6-48цс15.

Отже із аналізу вказаних норм вбачається, що початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, у даній справі - позивач зазначав, що про укладення оспорюваного правочину дізнався лише в влітку 2017 року, що підтверджується витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку, відповідно до якого ОСОБА_4 у вересні 2017 року подав запит до Державного земельного кадастру на отримання інформації щодо належної йому земельної ділянки (а. с. 9).

Безпідставними є посилання апелянта на те, що отримуючи орендну плату за користування земельною ділянкою протягом всього періоду дії договору ОСОБА_4 тим сам визнавав факт укладення договору.

Факт отримання позивачем орендної плати за оспорюваним договором не спростовує факту відсутності вільного волевиявлення позивача на укладання оспорюваного договору на умовах, що в ньому викладені.

Відтак правильно встановивши характер спірних правовідносин, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено за вимогами статті 89 ЦПК України суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, оскільки спірним договором оренди права та охоронювані законом інтереси позивача ОСОБА_4 на володіння та розпорядження земельною ділянкою порушені відповідачем.

А тому колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують, суд ухвалив рішення в частині визнання недійсним договору оренди землі з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат в частині відшкодування позивачеві витрат понесених на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся за такою допомогою, уклавши відповідний договір, до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Проте колегія суддів із таким висновком не може погодитися, оскільки судом першої інстанції не враховано наступне.

Частинами третьою та четвертою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.

До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу (ч.3 ст.133 ЦПК України).

11.09.2017 року між позивачем ОСОБА_4 (замовник), в інтересах якого діє ОСОБА_9, та ТОВ Юридична компанія Право, бізнес і фінанси (виконавець) в особі директора ОСОБА_7 укладено договір №7 про надання правової допомоги строком на один рік, предметом якого є надання позивачеві правової допомоги, користуватися його процесуальними правами. При цьому, за надання правової допомоги позивач повинен сплатити грошову суму відповідно до ЗУ Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних і адміністративних справах (а.с.159).

Позивачем сплачено кошти в сумі 4500 грн. на користь ТОВ Юридична компанія Право, бізнес і фінанси (а.с.162).

Інтереси ОСОБА_4 під час судового розгляду представляв та надавав позивачеві правову допомогу директор ТОВ Юридична компанія Право, бізнес і фінанси ОСОБА_7, відповідно до виписки з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.163), що діє на підставі довіреності (а.с.13), договору (а.с.159), та має вищу юридичну освіту (а.с.164).

Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.

Статтею 137 ЦПК України встановлено, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у випадку задоволення позову витрати на професійну правничу допомогу, яка надається адвокатом.

Разом з тим, представник позивача ОСОБА_7 не є адвокатом і не надав суду першої інстанції доказів того, що він мав право на зайняття адвокатською діяльністю, відтак в частині стягнення із відповідача витрат, пов'язаних із розглядом справи (витрат на правову допомогу) рішення підлягає скасуванню.

Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю отримане ОСОБА_7 02 квітня 2018 року, тобто вже після розгляду справи судом першої інстанції.

Порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу відповідача Приватного підприємства Агрофірма Відродження задовольнити частково.

Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 14 березня 2018 року скасувати в частині стягнення витрат на правову допомогу в сумі 4500 грн. і в цій частині вимог - відмовити.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий: /підпис/ Стадник І.М. Судді: /підпис/ Міхасішин І.В. /підпис/ Войтко Ю.Б.

Повний текст постанови складено 21.06.2018 року

Згідно з оригіналом:

Суддя апеляційного суду Стадник І.М.