Рішення

від 19.03.2018 по справі 809/56/18

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2018 р. Справа № 809/56/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Релігійної Громади "Українська православна Церква" села острівець Городенківського району Івано-Франківської області до Івано-Франківської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження за №726 від 01.12.2017 року, -

ВСТАНОВИВ:

15.01.2017 року Релігійна Громада "Українська православна Церква" села острівець Городенківського району Івано-Франківської області (надалі- позивач) звернулася до Івано-Франківського окружного адміністративног суду з адміністративним позовом до Івано-Франківської обласної державної адміністрації (надалі- відповідач) про визнання протиправним та скасування розпорядження за №726 від 01.12.2017 року в частині.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем в супереч вимог положень Закону України Про свободу совісті та релігійні організації та реальному волевиявленню членів цієї релігійної громади, винесено розпорядження за № 726 від 01.12.2017 року, пунктом 2 якого, зареєстровано в новій редакції Статут релігійної громади Вмч. Юрія Української Православної Церкви села Острівець Городенківського району зі зміною ієрархічного підпорядкування з УПЦ в УПЦ Київського Патріархату.

Сторони по справі, скориставшись процесуальними правами, в порядку статей 163-165 Кодексу адміністративного судочинства України, надіслали на адресу суду: відзив, відповідь на відзив та заперечення на позовну заяву з доказами на їх обґрунтування.

Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що 17.09.1991 року проведено державну реєстрацію релігійної організації - релігійної громади Вмч. Юрія Української Православної Церкви села Острівець Городенківського району, утвореної рішенням парафіяльних зборів від 15.06.1991 року.

З даного часу вказана релігійна громада діяла на підставі Статуту від 01.07.1991 року.

14.10.2017 року проведено парафіяльні збори громади села Острівець з питань переходу релігійної громади з під юрисдикції єпископа Івано-Франківського і Коломийського Тихона - керуючого Івано-Франківською Єпархією УПЦ, під юрисдикцію єпископа Коломийського і Косівського Юліана - керуючого Коломийською Єпархією УПЦ КП, а також питання про прийняття нової редакції Статуту громади та подання його на реєстрацію до органів виконавчої влади.

Як вбачається з протоколу парафіяльних зборів, за рішення про перехід релігійної громади з під юрисдикції єпископа Івано-Франківського і Коломийського Тихона - керуючого Івано-Франківської єпархії УПЦ, під юрисдикцію єпископа Коломийського і Косівського Юліана - керуючого Коломийської єпархії УПЦ КП, із 77 присутніх проголосувало за - 67 чоловік, проти - 1, утрималось - 1. За внесення змін та доповнень, прийняття нової редакції Статуту релігійної громади та подання його на реєстрацію до органів виконавчої влади, проголосувало 65 чоловік - за , проти - 0 та утрималось - 0. Протокол підписали: голова зборів - ОСОБА_4, секретар зборів - ОСОБА_5, голова лічильної комісії - ОСОБА_6 та сільський голова - ОСОБА_7, додатково засвідчивши їх проведення видбитком печатки сільської ради на протоколі зборів релігійної громади.

24.10.2017 року до Івано-Франківської обласної державної адміністрації надійшла заява релігійної громади Юрія Переможця села Острівець, Городенківського району Івано-Франківської області від 23.10.2017 року (вхідний номер 8733/0/1-17/01-120), протокол зборів села Острівець від 14.10.2017 року, витяг з протоколу загальних парафіяльних зборів релігійної громади УПЦ "Юрія Переможця" села Острівець Городенківського району Івано-Франківської області та статут релігійної громади у новій редакції.

08.11.2017 року голова Городенківської районної державної адміністрації своїм листом №2678/01-35/039 повідомив Івано-Франківську ОДА зокрема і про те, що релігійна громада села Острівець Городенківського району на загальних парафіяльних зборах розглянула питання переходу з під юрисдикції єпископа Івано-Франківського і Коломийського Тихона УПЦ під юрисдикцію єпископа Коломийського і Косівського Юліана УПЦ КП, і прийняла більшістю голосів відповідні рішення про перехід. Окрім того, повідомив про підготовку нового проекту Статуту та інших необхідних документів для їх реєстрації. Не заперечив проти зміни ієрархічного підпорядкування з УПЦ до УПЦ КП.

У листі юридичного відділу Івано-Франківської обласної державної адміністрації за № 1351/01-16/40 від 27.11.2017 року, за підписом начальника відділу Тараса Боринського зазначено, що юридичний відділ не заперечує щодо реєстрації нової редакції статуту релігійної громади.

01.12.2017 року відповідачем прийнято оскаржуване розпорядження за № 726 Про реєстрацію нових редакцій статутів релігійних організацій , пункт 2 якого викладено в наступній редакції: Зареєструвати в новій редакції Статут релігійної громади Вмч. Юрія Української Православної Церкви села Острівець, Городенківського району щодо зміни ієрархічного підпорядкування з УПЦ на УПЦ КП, виклавши назву статуту в такій редакції: Статут релігійної громади церкви Юрія Переможця Української Православної Церкви Київського Патріархату села Острівець Городенківського району Івано-Франківської області .

Не погоджуючись із вищевказаними положеннями розпорядження та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом. В обгрунтування надав протокол парафіяльних зборів релігійної організації Релігійна громада Української Православної Церкви села Острівець від 22.10.2017 року під головуванням керівника релігійної організації - протоієрея ОСОБА_10, який висунув пропозицію зберегти канонічне підпорядкування релігійної організації Українській Православній Церкві на чолі з митрополитом Київським і всієї України, а також встановити, що особами, які є членами релігійної організації Релігійна громада Української Православної Церкви села Острівець є особи згідно з додатком №1 до цього протоколу.

Окрім того, представник позивача у відповіді на відзив зазначив, що члени їх релігійної громади жодного разу не зверталися до Івано-Франківської ОДА із заявами про реєстрацію Статуту в новій редакції чи внесені змін до нього, а заява про реєстрацію нової редакції Статуту від 23.10.2017 року за підписами громадян ОСОБА_3 і ОСОБА_2 не може розглядатися як підстава для вчинення реєстраційних дій. Окрім того, вказав на те, що протокол зборів села Острівець від 14.10.2017 року не може вважатися належним доказом волевиявлення релігійної громади, оскільки питання територіальної громади не повинні зачіпати внутрішньо статутні питання релігійної громади.

Заперечуючи обґрунтованість позовних вимог, представник відповідача у запереченні на позовну заяву вказала на право мешканців села Острівець, одного й того ж культу, віросповідання напряму, течії або толку, а саме членів релігійної громади УПЦ села острівець, які добровільно об'єдналися, вирішувати питання пов'язані із задоволенням релігійних потреб. Зазначила, що члени релігійної громади УПЦ с. Острівець, які 14.10.2017 року прийняли рішення про заміну канонічного підпорядкування та стали прихильниками Київського Патріархату, ухвалили таке рішення в межах прав, гарантованих їм чинним законодавством, зокрема статтею 9 Конвенції про захист людини та основоположних свобод. Відмова Івано-Франківської ОДА в даному випадку зареєструвати Статут релігійної громади у новій редакції, свідчила б про втручання органу державної влади у внутрішню діяльність релігійної організації шляхом обмеження можливості прихильників УПЦ КП здійснювати в повній мірі релігійну діяльність.

Надаючи правову оцінку обгрунтовності оскаржуваному рішенню суб'єкта владних повноважень, суд виходив з наступного законодавчого регулювання спірних правовідносин.

Згідно статті 35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України від 23.04.1991 року №987-XII "Про свободу совісті та релігійні організації", кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 7, частини 1 статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій.

Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.

Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов'язковим.

Відповідно до частин 1, 2 статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з'їздах, конференціях.

Згідно статті 14 цього ж Закону, для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до міністрів Автономної Республіки Крим.

Релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут (положення) до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії.

Орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.

У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, може зажадати висновок місцевої державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, а також спеціалістів. У цьому разі рішення про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій приймається у тримісячний термін.

Перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.

Зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень).

У разі необхідності в розгляді питання про реєстрацію статуту (положення) можуть брати участь з дорадчим голосом представники релігійної організації.

Згідно статті 15 цього ж Закону, у реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.

Рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін. Це рішення може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.

У відповідності до положень статті 30 цього ж Закону, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, забезпечує проведення державної політики щодо релігій і церкви шляхом:

- здійснення реєстрації статутів (положень) релігійних організацій, зазначених у частині другій статті 14 цього Закону, а також змін і доповнень до них;

- офіційного погодження можливості зайняття проповідницькою чи іншою канонічною діяльністю, виконання релігійних обрядів священнослужителями, релігійними проповідниками, наставниками, іншими представниками зарубіжних релігійних організацій, які є іноземними громадянами і тимчасово перебувають в Україні;

- контактів і координаційних зв'язків із відповідними органами інших держав;

- забезпечення релігієзнавчої експертизи за участю представників релігійних організацій та відповідних спеціалістів;

- сприяння зміцненню взаєморозуміння і терпимості між релігійними організаціями різних віросповідань;

- сприяння участі релігійних організацій у міжнародних релігійних рухах, форумах, ділових контактах із міжнародними релігійними центрами та зарубіжними релігійними організаціями.

Аналізуючи дії відповідача, в контексті статті 19 Конституції України, суд зазначає, що спірне розпорядження було прийняте з дотриманням процедури та законодавства, яке регулює порядок прийняття та реєстрацію статуту релігійної громади, за наявністю всіх необхідних документів.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 14 червня 2007 року у справі Свято-Михайлівська Парафія проти України зазначив, що в той час, як свобода віросповідання - це, перш за все, особиста справа кожного, вона також значає, серед іншого, свободу "сповідувати релігію" самому або в об'єднанні з іншими, публічно та в колі тих, хто поділяє цю віру. Оскільки релігійні громади традиційно існують у вигляді організованих структур, стаття 9 має тлумачитися в світлі статті 11 Конвенції, яка захищає об'єднання від невиправданого втручання з боку держави.

З цієї точки зору право віруючих на свободу віросповідання, яке включає право кожного сповідувати релігію разом з іншими, передбачає очікування, що віруючі матимуть змогу вільно об'єднуватися без жодного свавільного втручання з боку держави. Будьякі повноваження держави оцінювати легітимність релігійних поглядів є несумісними з її обов'язком, визначеним у практиці Суду, бути нейтральною та безсторонньою (див. Metropolitan Church of Bessarabia, above, paragraphs 118 and 123; Hasan and Chaush v. Bulgaria [GC], no. 30985/96, 62, ECHR 2000-XI).

Право релігійної громади на зміну канонічної належності, що мало місце 14.10.2017 року на парафіяльних зборах, свідчить про дотримання визначених статтею 8 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації , принципів на спільне задоволення релігійних потреб і на вільну зміну підлеглості у канонічних питаннях.

З аналогічних підстав, судом враховуються надані заперечення представником відповідача, оскільки враховуючи рішення жителів села Острівець про зміну конфесійної належності та подання усіх необхідних документів для реєстрації нової редакції статуту, у відповідача були відсутні підстави для відмови зареєструвати статут чи зміни до нього, і відмова у такому випадку могла бути розцінена саме як протиправне втручання держави у справи релігійної організації.

Судом не враховуються посилання позивача на те, що був порушений порядок проведення парафіяльних зборів та прийнятих на них рішень, оскільки у справі відсутні будь-які належні та допустимі докази, про те що згадане рішення парафіяльних зборів визнане судом недійним.

Також судом встановлено, що у відповідача не було законих підстав відмовити у реєстрації статуту Релігійної громади Церкви Юрія Переможця Української Православної Церкви Київського патріархату с.Острівець Городенківського району Івано-Франківської області, оскільки саме її статут або діяльність не суперечать чинному законодавству.

З урахуванням наведеного, на переконання суду, позивач приймаючи пункт 2 оскаржуваного розпорядження за № 726 Про реєстрацію нових редакцій статутів релігійних організацій діяв в межах наданих йому Конституцією та законами України повноважень, обґрунтовано, безсторонньо та розсудливо, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Панікар І.В.