Постанова

від 14.03.2018 по справі 359/2216/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 березня 2018 року

м. Київ

справа № 359/2216/15-ц

провадження № 61-4496св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Бориспільський міжрайонний прокурор Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідачі: Бориспільська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20,

представники відповідачів: ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25,

треті особи: Дніпровське басейнове управління водних ресурсів, Управління Держземагенства у Бориспільському районі, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області у складі судді Величка В. П. від 14 серпня 2015 року та рішення апеляційного суду Київської області у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Волохова Л. А., Матвієнко Ю. О. від 22 жовтня 2015 року

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України № 2147- VIII від 3 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2015 року Бориспільський міжрайонний прокурор Київської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська ОДА) до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області (далі - Бориспільська РДА Київської області), ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, треті особи: Дніпровське басейнове управління водних ресурсів, Управління Держземагенства у Бориспільському районі, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, про визнання протиправним та скасування розпорядження, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок.

Позовна заява мотивована тим, що під час перевірки дотримання вимог земельного та водного законодавства під час передачі у власність земельних ділянок встановлено, що розпорядженням Бориспільської РДА Київської області від 7 листопада 2008 року було надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 13 громадянам по 0,12 га кожному для ведення індивідуального садівництва на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.

20 лютого 2009 року державні акти на право власності на вказані земельні ділянки пройшли державну реєстрацію та видані відповідним громадянам. У подальшому громадяни ОСОБА_26, ОСОБА_30, ОСОБА_28 та ОСОБА_29 відчужили громадянам ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_13 свої земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу.

Позивач вважає, що оскільки передача у власність громадянам спірних земельних ділянок відбулася із порушенням закону, то вказані розпорядження та державні акти про право власність на земельні ділянки підлягають скасуванню разом із витребуванням майна із чужого незаконного володіння на користь держави.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 серпня 2015 року в задоволенні позову Бориспільського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністраціївідмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог та звернувся до суду з позовом після спливу позовної давності, про застосування якої заявили відповідачі, вважаючи, що початок перебігу позовної давності для Київської ОДА та прокуратури має обчислюватися з 20 лютого 2009 року - дати видачі фізичним особам державних актів про право власності на спірні земельні ділянки.

Суд першої інстанції, посилаючись на норми Закону України Про місцеві державні адміністрації , вказав у рішенні, що позивач мав можливість у спосіб контролю за виданими Бориспільською РДА Київської області розпорядженнями дізнатися про факти, які, на думку прокуратури, могли свідчити про порушення права власності держави на спірні земельні ділянки починаючи з 20 вересня 2009 року - дати видачі державних актів на спірні земельні ділянки.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 22 жовтня 2015 року апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області задоволено частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 серпня 2015 року змінено - виключено з мотивувальної частини цього рішення посилання суду першої інстанції на недоведеність позовних вимог як на підставу для відмови в задоволенні позову.У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позов є обґрунтованим, оскільки землі прибережних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується окремий порядок надання та використання. Однак оскільки Бориспільський міжрайонний прокурор Київської області звернувся до суду із позовом лише 12 березня 2015 року, після спливу встановленого законом загального строку позовної давності, то суд апеляційної інстанції вважав, що в задоволенні позову слід відмовити саме з цих підстав.

У січні 2016 року перший заступник прокурора Київської області подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не підтверджено доказами твердження про те, що Київська ОДА була обізнана про порушення інтересів держави. При цьому обласна державна адміністрація не була учасником спірних правовідносин; до її функції не належить здійснення контролю за законністю розпоряджень органів виконавчої влади у сфері земельних правовідносин та вона не має права на витребування від органів державної влади інформації стосовно власників земельних ділянок тощо.

У квітні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ОСОБА_15, ОСОБА_17, ОСОБА_3, ОСОБА_14, ОСОБА_13, ОСОБА_18, ОСОБА_22 на касаційну скаргу, в яких вони вказали, що, оскільки прокуратура звернулася до суду з позовом після спливу позовної давності, про застосування якої заявили відповідачі, то висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову з цієї підстави є законними та обґрунтованими. У зв'язку з викладеним ОСОБА_15, ОСОБА_17, ОСОБА_3, ОСОБА_14, ОСОБА_13, ОСОБА_18, ОСОБА_22 просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

27 квітня 2016 року та 6 жовтня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ОСОБА_25 на касаційну скаргу та пояснення представника відповідачів ОСОБА_24, в яких вони вказали, що, висновок суду першої інстанції про те, що позивач не довів факт належності спірних земельних ділянок до земель водного фонду є правильним. У зв'язку з викладеним ОСОБА_25 та ОСОБА_24 просили касаційну скаргу задовольнити частково, рішення суду апеляційної інстанції змінити, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

5 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суди встановили, що у 2008 році було розроблено проект землеустрою щодо відведення 13 громадянам земельних ділянок, площами по 0,12 га кожному для ведення індивідуального садівництва на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Указаний проект землеустрою було погоджено з відповідними органами державної влади, що підтверджується висновком державної землевпорядної експертизи від 26 червня 2008 року, складеним Головним управлінням земельних ресурсів у Київській області Держземагенства України.

Розпорядженням Бориспільської РДА Київської області від 7 листопада 2008 року було затверджено проект землеустрою та надано у власність громадян, зазначених у додатку до розпорядження, земельні ділянки загальною площею 1,56 га сіножатей для ведення індивідуального садівництва.

20 лютого 2009 року державні акти на право власності на вказані земельні ділянки пройшли державну реєстрацію та видані відповідним громадянам. У подальшому громадяни ОСОБА_26, ОСОБА_30, ОСОБА_28 та ОСОБА_29 відчужили свої земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу громадянам ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_13

Відповідно до попереднього погодження проекту землеустрою Дніпровським басейновим управлінням водних ресурсів від 24 червня 2008 року, листів Дніпровського басейнового управління водних ресурсів від 19 лютого 2015 року, Державної інспекції сільського господарства у Київській області від 20 лютого 2015 року спірні земельні ділянки розташовані у водоохоронній зоні Канівського водосховища річки Дніпро.

Відповідачі подали до суду першої інстанції заяви про застосування позовної давності (т. 3, а. с. 202, 204, 206, 208, 210, 212, 214, 216, 219, 222).

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За частиною другою статті 3 ЦПК України в редакції, що була чинною на час звернення позивача до суду з позовом, у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Одним з таких органів є прокуратура, на яку пунктом 2 статті 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

З огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 45 ЦПК України в редакції, що була чинною на час звернення позивача до суду з позовом, суди повинні були з'ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави особі в особі відповідного органу з позовом. Це право пов'язане з моментом, коли саме повноважному органу, право якого порушене, стало відомо про таке порушення.

Такий же висновок про застосування норм права висловив Верховний Суд України в постановах: від 8 червня 2016 року в справі № 6-3029цс15 та 21 грудня 2016 року в справі № 178/851/14-ц.

Крім того, у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову у зв'язку зі зверненням із позовом до суду першої інстанції після спливу позовної давності, виходив лише з норм матеріального права, не навівши доказів, які б обґрунтовували вказаний висновок, тобто рішення суду першої інстанції ґрунтується на припущеннях.

Не усунув порушення норм процесуального права і суд апеляційної інстанції. Ухвалюючи рішення в справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що саме прокуратура звернулася до суду з позовом після спливу позовної давності. При цьому, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін в указаній частині, суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки тому чи Київська ОДА довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення в справі, неправильно застосував норми матеріального права, порушивши норми процесуального права. Тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до цього суду.

Відповідно до пункту першого частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази .Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалене з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 22 жовтня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до цього суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк