Постанова

від 21.06.2018 по справі 359/2216/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 359/2216/15-ц Головуючий у І інстанції Величко В. П. Провадження № 22-ц/780/2079/18 Доповідач у 2 інстанції Журба С. О. Категорія 46 21.06.2018

П О С Т А Н О ВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Журби С.О.,

суддів Олійника В.І., Сержанюка А.С.,

за участю секретаря Топольського В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою заступника прокурора Київської області на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 серпня 2015 року у справі за позовом Бориспільського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, треті оосби: Дніпровське басейнове управління водних ресурсів, Управління Держземагенства у Бориспільському районі, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, про визнання протиправним та скасування розпорядження, визнання недійсним державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2015 року Бориспільська міжрайонна прокуратура Київської області звернулася в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до суду із вказаним позовом, який мотивувала наступним:

Під час перевірки дотримання вимог земельного та водного законодавства при передачі у власність земельних ділянок встановлено, що розпорядженням Бориспільської РДА Київської області від 7 листопада 2008 року №6698 було надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 13 громадянам по 0,12 га кожному для ведення індивідуального садівництва на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.

20 лютого 2009 року державні акти на право власності на вказані земельні ділянки пройшли державну реєстрацію та були видані відповідним громадянам. У подальшому, громадяни ОСОБА_20, ОСОБА_24, ОСОБА_22 та ОСОБА_23 відчужили громадянам ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_12 свої земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу. Позивач вважав, що передача у власність громадян спірних земельних ділянок відбулася із порушенням закону, через що спірні розпорядження та державні акти про право власність на земельні ділянки підлягають скасуванню разом із витребуванням майна із чужого незаконного володіння на користь держави.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 серпня 2015 року у задоволенні позову Бориспільського міжрайонного прокурора Київської області відмовлено.

Не погоджуючись із цим рішенням, заступник прокурора Київської області подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та неповне з'ясування судом усіх обставин справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що спірні земельні ділянки, які були передані у приватну власність, є землями водного фонду та не могли передаватися у приватну власність громадянам, а тому такі порушення закону є підставами для визнання недійсними рішень органів державної влади про передачу цих ділянок громадянам та скасування реєстрації права власності на них.

Рішенням апеляційного суду від 22 жовтня 2015 року апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області було задоволено частково, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 серпня 2015 року було змінено, виключено з мотивувальної частини рішення посилання суду першої інстанції на недоведеність позовних вимог як на підставу для відмови у задоволенні позову. У іншій частині рішення залишено без змін.

14 березня 2018року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області було задоволено частково, рішення апеляційного суду від 22 жовтня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що наведеним вимогам оскаржуване рішення не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з одночасної наявності двох підстав для цього:

-позивачем не було доведено обґрунтованості своїх позовних вимог;

-позивачем було пропущено строк позовної давності.

Обґрунтовуючи недоведеність позовних вимог, суд зазначав, що у відповідності до вимог ч.1 ст.20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. В той же час прокурор в ході розгляду справи не надав до суду доказів віднесення таких спірних земель до категорії земель водного фонду, відтак його твердження з цього приводу залишилися недоведеними. Окрім того, проект відведення спірних земельних ділянок був погоджений з усіма компетентними органами, які підтвердили правомірність відведення таких земель для передачі громадянам у власність. За таких умов, зважаючи на вказані погодження та визначене у проектній документації цільове призначення земель, спірні землі не є землями водного фонду, відтак їх виділення відбулося у відповідності до вимог закону. Додатковою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог по суті суд зазначив й те, що представлені прокурором висновки Державної інспекції сільського господарства в Київської області та Дніпровського басейнового управління водних ресурсів взагалі не мають відношення до предмету спору у зв'язку з тим, що спірні землі межують з штучною водоймою - Канівським водосховищем, яка не являється річкою Дніпро, як це стверджує прокурор.

З наведеною позицією суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погодитися не може.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Також законодавством встановлено, що прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. В той же час, у разі відсутності такого рішення відносно конкретної земельної ділянки та відповідного проекту землеустрою, для визначення питання визначення прибережних захисних смуг та віднесення землі до категорії земель водного фонду застосуванню підлягають нормативи, встановлені ст. 88 ВК України. Згідно даної норми як в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного розпорядження Бориспільською РДА Київської області, так і в редакції на час розгляду справи, для великих річок, водосховищ на них та озер прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги ріки та навколо водойми уздовж урізу води шириною 100 метрів.

Зважаючи на вказану норму та враховуючи той факт, що відповідно до представлених позивачем кадастрових даних, які кореспондуються з інформацією Дніпровського басейнового управління водних ресурсів від 19 лютого 2015 року та Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 20 лютого 2015 року, спірні земельні ділянки частково знаходяться в межах вищевказаних нормативних відстаней від урізу води, суд приходить до висновку про обґрунтованість посилань позивача на віднесення таких земель до земель водного фонду. При цьому, оскільки вказані у ст. 88 ВК України нормативи встановлені як для великих рік, так і для водосховищ на них, для вирішення даного питання відсутня різниця між руслом ріки Дніпро та Канівським водосховищем на ній. За таких умов, зважаючи, що у відповідності до положень ст. 122 ЗК України в редакції, чинній на час прийняття Бориспільською РДА Київської області оскаржуваного розпорядження, вирішення питання про надання спірних земельних ділянок у власність громадянам виходило за межі компетенції районних державних адміністрацій, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про обґрунтованість посилань прокурора на незаконність розпорядження Бориспільської РДА № 6698 від 07.11.2008 року та похідних від цього правочинів. За таких умов висновки суду першої інстанції з цього приводу не відповідають обставинам справи та положенням законодавства України.

Незважаючи на неналежність висновків суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог, колегія суддів апеляційного суду тим не менш вважає, що позов не підлягає до задоволення саме через пропуск позивачем строку звернення до суду з огляду на наступне:

У відповідності до положень ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 256 ЦК України).

Відповідно вимог ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому на позови прокурора, які пред`являються від імені Держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, поширюється положення ст.257 ЦК України щодо загальної позовної давності, а на підставі ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли Держава як суб'єкт владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

У відповідності до положень ст. 2 ЦК України Держава є самостійним окремим учасником цивільних відносин. При цьому Держава здійснює свої функції через спеціально уповноважені на це свої органи, які представляють її інтереси у взаємовідносинах з іншими учасниками цивільних правовідносин. Таким чином, у правовідносинах, що стосуються інтересів державних органів як окремих юридичних осіб, такі органи можуть виступати як самостійні суб'єкти, в той час як в правовідносинах, які стосуються інтересів Держави, вони виступають лише в якості представників Держави, при тому, що носієм прав та обов'язків в таких випадках (учасником правовідносин) залишається Держава.

З матеріалів справи вбачається, що у даній справі позов було пред'явлено на захист саме інтересів Держави, а не прокуратури чи Київської обласної державної адміністрації як самостійних учасників правовідносин. За таких умов саме Держава виступає носієм тих прав, які є предметом судового захисту, відтак строк позовної давності в даному випадку має обліковуватися саме з часу, коли про передачу спірної землі у власність громадянина стало відомо чи могло стати відомо саме Державі, а не окремим її установам - органам прокуратури чи Київській ОДА.

Як вже зазначалося вище, спірні земельні ділянки частково знаходяться на землях водного фонду відповідно до встановлених законодавством нормативів, які є загальновідомими та загальнодоступними. Зважаючи на те, що набуте громадянами право на передані їм у власність пройшло державну реєстрацію - на підставі оскаржуваного розпорядження Бориспільської РДА Київської області їм були видані державні акти на право власності на вказані земельні ділянки, які у 20 лютого 2009 року були зареєстровані спеціальним уповноваженим на це державним органом - управлінням земельних ресурсів у Бориспільському районі, саме з вказаного часу Державі через її відповідний спеціально створений для реєстрації інформації про належність землі орган стало відомо про факт передачі райдержадміністрацією земельних ділянок у власність громадян. За таких умов суд вважає, що саме з 20 лютого 2009 року й має відраховуватися встановлений законом строк для звернення до суду з метою захисту інтересів Держави у даних правовідносинах. В той же час до суду даний позов було подано лише 12 березня 2015 року, відтак строк позовної давності в даному випадку було пропущено. При цьому будь-яких обґрунтувань поважності пропуску такого строку та клопотання про його поновлення до суду подано не було.

Як встановлено положеннями ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. При цьому сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Враховуючи відповідні заяви відповідачів та зважаючи на пропуск позивачем встановленого законом строку позовної давності, позовна вимога прокурора щодо оскарження розпорядження Бориспільської РДА Київської області від 07.11.2008 року за №6698, відтак і похідні від неї вимоги, не підлягають до задоволення.

У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. При цьому неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної частини.

Зважаючи на викладене, враховуючи невідповідність висновків суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог обставинам справи та вимогам закону, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про необхідність зміни рішення суду в частині мотивів його прийняття.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 серпня 2015 року в частині мотивів його прийняття змінити. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді: В.І. Олійник

А.С. Сержанюк