Ухвала

від 14.03.2018 по справі 522/3158/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 11-сс/785/429/18

Номер справи місцевого суду: 522/3158/18, 1-кс/522/4095/18

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6

адвоката ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 28.02.2018 року в кримінальному провадженні №42017160000001584 від 17.11.2017 року,-

встановив:

оскаржуваною ухвалою слідчого судді задоволено клопотання слідчого в ОВС 1-го СВ УРКП слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області ОСОБА_9 , погоджене прокурором відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_6 , по кримінальному провадженню №42017160000001584 від 17.11.2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України та накладено арешт на майно, вилучене під час проведення огляду місця події 22.02.2018 за місцем фактичного затримання підозрюваного ОСОБА_8 , а саме на АДРЕСА_1 , а саме на:

- грошові кошти у сумі 160 тисяч гривень купюрами номіналом по 500 (п`ятсот) гривень кожна з наступними серійними номерами. Перші 100 (сто) купюр номіналом по 500 гривень кожна на загальну суму 50 (п`ятдесят) тисяч гривень: МБ1402426; ФД 4775732; ЗД 8611699; ФБ 9226464; ЗГ 1155191; МБ 2972190; АА 2544027; МА 7109689; ВЗ 9649262; ВГ 9047876; ЗЛ 7467430; СД 1188578; УД 2043982; БР 1965451; СГ 2173817; ЗД 9648630; БТ 3710565; ФЗ 2357670; ЛА 4827859; ЗД 9381548; ВЕ 9552714; УИ4723883; УД 7957975; ЛБ 9397998; ЛЗ 1419657; ЗИ 1945237; УЖ 9231502; ФГ 9814673; ВД 5267191; ХБ 8537467; ЛА 5328782; ЛА 1322542; ЛА 4860965; ЛД 8917005; ВФ 7978693; ГТ 0922499; ЛБ 1427081; ЛД 2925218; СЗ 7826730; УЖ 4740484; ЛБ 3632714; УГ 9109802; ЗЗ7421822; УД 4914153; ЛГ 7245434; ФД 7873473; МА 1960888; ЛА 4708210; УЖ 5893928; СЗ 5205555; СЗ 0947952; ФЗ 4493894; ХЕ 1169653; ГН 0020999; ЗЗ 2411801; СЗ 7432404; ГК 6580341; СЗ 3098087; ЛГ 5907680; УД 8660918; БР5354838; СГ 0920559; УД 2475088; ФГ5020376; УД 43132204 ЗБ 2111581; ВГ 6143743; ЛЗ 8627436; ФД 1737097; МБ 7069759; СЖ 5928755; ЗГ 3439341; ЗД 4471369; ВГ 7796220; ВЕ 3854192; СД 3861278; УГ 8144204; ЛВ 2994075; ФТ 4315415; УД 7769599; ВА 4367443; ФД 3660045; ФД 4113374; ЛГ 9594733; ВЖ 6974933; БТ 1274261; АА 6938114; ЗГ 0373724; УБ 4886752; УД 7777255; УИ 4755757; УД 3273464; ФБ 3454661; ВЕ 2047041; СЗ 8636213; ЗЗ 3067025; ФД 2441338; УД 7955247; СЖ 5122624; ЗГ6934555;

- 220 (двісті двадцять) купюр номіналом 500 (п`ятсот) гривень кожна на загальну суму 110 (сто десять) тисяч гривень серії та номером УИ 1194738 (імітаційні грошові кошти);

- власні грошові кошти з гаманця на суму 734 гривні та 50 (п`ятдесят) доларів США;

- флешка білого кольору на 8 gb;

- мобільний телефон марки Самсунг Galaxy 3 imei: НОМЕР_1 ;

- пакет з документами;

- службове посвідчення № 83 на головного державного аудитора ОСОБА_8 ;

- зроблені змиви з лівої та правої руки ОСОБА_8

- автомобіль марки «Daewoo Nexia» сірого кольору державний номерний знак НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , який належить на праві власності ОСОБА_8 , дата реєстрації 06.07.2017 року.

Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя послався на те, що клопотання слідчого підлягає задоволенню, оскільки вилучене та перераховане у даному клопотанні майно має значення речових доказів оскільки накладення арешту необхідно для позбавлення можливостіприховувати, знищити,відчужувати зазначене майно, яке має доказове значення у кримінальному провадженні та можливої конфіскації.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, захисник ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити ухвалу слідчого судді в частині накладення арешту на автомобіль марки «Daewoo Nexia» сірого кольору державний номерний знак НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , який належить на праві власності ОСОБА_8 . Апелянт зазначає, що накладення арешту на автомобіль призводить до надмірного обмеження діяльності ОСОБА_8 та обмеженні його пересуванні.

Заслухавши суддю-доповідача; захисника, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; вивчивши матеріали судового провадження за клопотанням слідчого; обговоривши доводи апеляційної скарги; провівши судові дебати; апеляційний суд приходить до висновку про таке.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Згідно з п.1 ч.3 ст.132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

При розгляді клопотання про накладенняарешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особамаєправомирноволодіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

За змістом ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Відповідно до ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 31) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідно до ч.5 ст.173 КПК України у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу, в якій зазначає: 1) перелік майна, на яке накладено арешт; 2) підстави застосування арешту майна; 3) перелік тимчасово вилученого майна, яке підлягає поверненню особі, у разі прийняття такого рішення; 4) заборону, обмеження розпоряджатися або користуватися майном у разі їх передбачення та вказівку на таке майно; 5) порядок виконання ухвали із зазначенням способу інформування заінтересованих осіб.

Апеляційним судом встановлено, що слідчий суддя районного суду не звернув уваги на невідповідність клопотання слідчого про накладення арешту на майно вимогам ст.171 КПК України, в якому, не було зазначено порядок накладення арешту на майно, а саме яким способом повинно бути накладено арешт на вказане в клопотанні майно.

За таких підстав, враховуючи недотримання слідчим вимог ст.171 КПК України, слідчий суддя районного суду повинен був керуватися вимогами ч.3 ст.172 КПК України та мусив повернути прокурору клопотання для усунення недоліків. Разом з цим, не звернувши уваги на недоліки клопотання слідчого, слідчий суддя також припустився помилки, та всупереч вимогам п.4 ч.5 ст.173 КПК України, не зазначив в резолютивній частині ухвали в який спосіб повинен виконуватися арешт майна, зокрема шляхом заборони або обмеження розпорядження або користування.

Відповідно до ч.3 ст.407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу.

З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги невідповідність клопотання слідчого вимогам ст.171 КПК України, яка не була усунута слідчим суддею районного суду в порядку ч.3 ст.172 КПК України, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала слідчого судді скасуванню, з прийняттям нової ухвали про повернення клопотання слідчого прокурору для усунення недоліків, з підстав його невідповідності вимогам ст.171 КПК України.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 9, 131, 132, 167, 170-173, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 28.02.2018 року, якою задоволено клопотання слідчого в ОВС 1-го СВ УРКП слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області ОСОБА_9 , погоджене прокурором відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_6 , в кримінальному проваджені №42017160000001584 від 17.11.2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України та накладено арешт на майно, вилучене під час проведення огляду місця події 22.02.2018 року за місцем фактичного затримання підозрюваного ОСОБА_8 , а саме на АДРЕСА_1 скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого в ОВС 1-го СВ УРКП слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області ОСОБА_9 , погоджене прокурором відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_6 , в кримінальному проваджені №42017160000001584 від 17.11.2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України про накладення арешту на майно, вилучене під час проведення огляду місця події 22.02.2018 року за місцем фактичного затримання підозрюваного ОСОБА_8 , а саме на АДРЕСА_1 - повернути прокурору для усунення недоліків на протязі 72 (семи десяти двох) годин, з моменту отримання повного тесту ухвали апеляційного суду.

Ухвала в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Судді апеляційного суду Одеської області

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4