Постанова

від 15.03.2018 по справі 821/499/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2018 р.м.ОдесаСправа № 821/499/17

Категорія: 11.4 Головуючий в 1 інстанції: Войтович І.І.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.

за участі секретаря - Скоріної Т.С.

представника - Коваленка А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 14 червня 2017 року у справі за адміністративним позовом приватного нотаріуса Київського нотаріального округу ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування наказу, а також висновку у відповідній частині,

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору:

на стороні відповідачів - приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій ;

на стороні позивача - товариства з обмеженою відповідальністю Експо Веб та товариства з обмеженою відповідальністю Гарант Вікторі , -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року приватний нотаріус Київського нотаріального округу ОСОБА_2 (далі - нотаріус) звернулась до суду першої інстанції з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Мін'юст України), комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України (далі - Комісія) в якому, з урахуванням уточнень (т.1 а.с.63-68), просила визнати протиправними та скасувати:

- п.2 наказу Міністерства юстиції України від 05 жовтня 2016 року № 2889/5 Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень , в частині тимчасового, строком на три місяці, блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 місяці;

- п.2 висновку комісії від 16 вересня 2016 року за результатами розгляду скарги ПрАТ Лізинг інформаційних технологій , яким вирішено тимчасове блокування доступу до державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 місяці.

В обґрунтування позову нотаріус наголошує на тому, що Комісія допустила системні порушення при розгляді скарги ПрАТ Лізинг інформаційних технологій щодо неправомірних реєстраційних дій, а саме - не сповістила її завчасно, не звернула уваги на те, що скаржник не є власником спірного нежитлового приміщення.

Окрім того, Комісія не звернула уваги на те, що в результаті поділу нежитлового приміщення не змінилась його адреса, а тому не виникало необхідності для реєстрації права власності витребувати у заявників документ про присвоєння окремої адреси.

Оскільки висновок Комісії щодо порушення нею вимог законодавства про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є протиправним та підлягає скасуванню, то, відповідно, на її думку, є протиправним та підлягає скасуванню, прийнятий на підставі цього висновку і п.2 наказу Мін'юсту України.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 14 червня 2017 року адміністративний позов задоволено.

Суд визнав протиправним та скасував п.2 висновку Комісії від 16 вересня 2016 року за результатами розгляду скарги ПрАТ Лізинг інформаційних технологій від 28 липня 2016 року, з доповненнями до неї від 04 серпня 2016 року.

Суд визнав протиправним та скасував п.2 наказу Мін'юсту України від 05 жовтня 2016 року № 2889/5 Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції підтримав правову позицію позивача, зазначивши, що суб'єкт владних повноважень не повинен був розглядати скаргу ПрАТ Лізинг інформаційних технологій щодо порушення нотаріусом Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , оскільки останній не є власником цього майна.

Також, суд першої інстанції вважав, що рішення позивача про реєстрацію об'єктів нерухомого майна, прийняте відповідно до пункту 52 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 (далі - Порядок №1127).

Не погоджуючись з даним судовим рішенням, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права, Мін'юст України подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового - про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

У своїй апеляції Мін'юст України наголошує на тому, що в результаті поділу позивачем нежилих приміщень групи №319 утворились новостворені об'єкти нерухомого майна, яким необхідно присвоєння окремої адреси.

Іншими словами, на думку апелянта, для державної реєстрації утворених об'єктів нерухомого майна необхідно було рішення міської ради про присвоєння кожному об'єкту нерухомості поштової адреси.

Позаяк, нотаріусом не було дотримано вимог Порядку №1127, є підстави вважати, що висновок Комісії, а також наказ Мін'юсту України є законними та обґрунтованими.

Понад те, апелянт звернув увагу, що висновок Комісії, що є предметом оскарження, не є рішенням суб'єкта владних повноважень, у розумінні положень адміністративного судочинства, оскільки на підставі вказаного висновку, суб'єкт розгляду скарги, тобто Мін'юст України, приймає мотивоване рішення про її задоволення або про відмову в її задоволенні у формі наказу.

Представник апелянта у суді апеляційної інстанції підтримав доводи апеляції та просив її задовольнити.

Інші учасники справи до суду апеляційної інстанції не прибули, повідомлені належним чином про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Відповідно до ч.2 ст. 311 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомленої про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає розгляду справи.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про її обґрунтованість з наступних підстав.

Так, судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 28 липня 2016 року до Мін'юсту України надійшла скарга ПрАТ Лізинг інформаційних технологій на рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, у тому числі, прийнятих приватним нотаріусом ОСОБА_2 від 19 липня 2016 року за №№30526462, 30526462, 30527504, 30528134.

Свої вимоги скаржник обґрунтовував тим, що ним, за договором іпотеки, укладеним з ПАТ Міський комерційний банк в іпотеку було передано групу нежилих приміщень №319 (нежилі приміщення №№1-17, літ. А ), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 289,9 кв. м.

Даними приміщеннями ПрАТ Лізинг інформаційних технологій володів на підставі свідоцтва про право власності, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №139283680000.

Досліджуючи реєстраційні дії проведені щодо спірного нерухомого майна, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

09 березня 2016 року приватним нотаріусом Апатенко М.А було припинено право власності ПрАТ Лізинг інформаційних технологій на групу приміщень №319 та внесено запис про право власності на ці приміщення за ТОВ Фінансова компанія Інвест - Кредо .

Далі, вказаний запис було видалено як помилковий, а запис про право власності ПрАТ Лізинг інформаційних технологій не був поновлений.

14 березня 2016 року ТОВ Фінансова компанія Інвест - Кредо та ТОВ Експо Веб уклали договір іпотеки, який був посвідчений приватним нотаріусом Апатенко М.А.

Відповідно до вказаного договору ТОВ Фінансова компанія Інвест - Кредо забезпечила іпотекою виконання зобов'язань, які у неї виникли перед ТОВ Техно веб за попереднім договором від 30 грудня 2015 року.

При цьому, ТОВ Техно веб відступило на користь ТОВ Експо Веб право вимоги від ТОВ Фінансова компанія Інвест - Кредо виконання зобов'язання.

16 березня 2016 року ТОВ Фінансова компанія Інвест - Кредо на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя передало групу спірних приміщень №319 у власність ТОВ Експо Веб .

30 травня 2016 року та 04 липня 2016 року приватний нотаріусом Апатенко М.А. за заявою ТОВ Експо Веб прийняла рішення про припинення іпотеки та обтяження на групу приміщень №319.

04 липня 2016 року ТОВ Експо Веб продало ТОВ Гарант Вікторі частку приміщень №319, а саме 363/1000 частки, залишивши у себе у власності 637/1000 частки вказаних приміщень.

19 липня 2016 року між вказаними сторонами був укладений договір про поділ нерухомого майна.

З інформаційної довідки з Державного реєстру прав та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна ПрАТ Лізинг інформаційних технологій дізналось, що приватним нотаріусом ОСОБА_2 на підставі договору про поділ нерухомого майна від 19 липня 2016 року були прийняті рішення, відповідно до яких у державному реєстрі прав відкрито:

- розділ на об'єкт нерухомого майна №975707280000 - нежилі приміщення групи приміщень НОМЕР_1 (приміщення №№1-14) загальною площею 184,9 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстровано право власності на них за ТОВ Експо Веб ;

- розділ на об'єкт нерухомого майна №9757629800000 - нежилі приміщення групи приміщень НОМЕР_2 (приміщення №№1-3) загальною площею 105,0 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстровано право власності на них за ТОВ Гарант Вікторі .

Також 19 липня 2016 року приватним нотаріусом ОСОБА_2 прийнято рішення №30528134 від 19 липня 2016 року про закриття розділу на об'єкт нерухомого майна №139283680000.

Отже, в результаті поділу нежилих приміщень групи №319 були виділені два окремих об'єкта нерухомого майна, що розташовані відповідно за адресою: АДРЕСА_1, приміщення 319-а та приміщення 319-Б.

Аналіз доводів апеляційної скарги свідчить, на думку колегії суддів, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що висновок Комісії за результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації є рішенням суб'єкта владних повноважень, прийнятим на виконання владних управлінських функцій, а тому підлягає визнанню протиправним і скасуванню.

Також, колегія суддів не погоджується з доводами суду першої інстанції, що при проведенні позивачем реєстрації новостворених об'єктів нерухомого майна, останньою, не були порушені вимоги Порядку №1127.

Зазначених висновків суд апеляційної інстанції, дійшов з огляду на наступне.

Розділом VII Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані підстави для оскарження рішень, дій або бездіяльності та відповідальність у сфері державної реєстрації прав.

Відповідно до частин 1, 2, 9 статті 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Міністерство юстиції України розглядає скарги: 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір);

2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1128 затверджено Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - Порядок №1128).

Цей Порядок визначає процедуру розгляду відповідно до Законів України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту, що здійснюється Мін'юстом та його територіальними органами.

Як вбачається з позовної заяви, приватний нотаріус ОСОБА_2 вказує на порушення Мін'юстом при розгляді її скарги наведеного вище Порядку, а саме щодо неналежного її сповіщення.

Але, суд першої інстанції ці доводи позивача не розглянув і юридичної оцінки їм не надав, а позивач не скористалась правом оскарження рішення суду в цій частині.

Окрім цього, судом першої інстанції не надано правової оцінки доводам позивача про порушення Комісією при розгляді скарги п.8 ст.37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , а саме - безпідставно не взято до уваги інформацію про судове провадження у судах господарської юрисдикції у зв'язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає за необхідним спростувати вказані доводи, зазначивши, що предметом розгляду справ у господарському суді були справи за позовом ПрАТ Лізинг інформаційних технологій до інших суб'єктів господарювання щодо оскарження договорів та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позивач у дані справі була залучена в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідачів.

Отже, ПрАТ Лізинг інформаційних технологій у судовому порядку до позивача не заявлялись вимоги про визнання реєстраційних дій протиправними та їх скасування, тому вважати, що існував спір між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав є недоречним.

Відповідно до ч.8 ст.37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , Міністерство юстиції України відмовляє у задоволенні скарги, у тому числі, якщо скарга подана особою, яка не має на це повноважень.

Посилаючись на цю норму, суд першої інстанції, вважав, що Мін'юст України не повинен був розглядати скаргу ПрАТ Лізинг інформаційних технологій щодо позивача, оскільки скаржником не було подано жодних засвідчених копій документів, що підтверджують порушення його прав.

Втім, з такою правовою позицією суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з наступних підстав.

Як вірно зазначив апелянт, частина 5 ст.37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень надає право особі, яка вважає, що її права порушені у сфері реєстрації нерухомого майна, звернутися з відповідною скаргою.

Як свідчать фактичні обставини справи ПрАТ Лізинг інформаційних технологій був власником групи нежилих приміщень №319 за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна №139283680000.

Власник цього майна вважав, що закриття розділу на цей об'єкт нерухомого майна та відкриття нових розділів із присвоєнням новоствореним об'єктам нових реєстраційних номерів та літер, які відокремлюють ці об'єкти, порушує його право власності.

Суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи апелянта про те, що в результаті проведених реєстраційних дій позивача перестав існувати об'єкт нерухомості, що належав позивачу, а саме об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, група приміщень №319, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №139283680000, загальна площа 289,9 кв. м.

Частини 6, 8 статті 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлюють зокрема, що за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи можуть прийняти мотивоване рішення, зокрема, про тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав.

Прийняття Мін'юстом рішення про блокування доступу до державного реєстру речових прав на нерухоме майно, призводить до обмежень у здійсненні приватними нотаріусами реєстраційної діяльності. Виходячи з цього, відповідне рішення суб'єкта владних повноважень призводить до існування спору у сфері публічно-правових відносин.

Як наслідок, визнання протиправним та скасування наказу Мін'юсту щодо блокування доступу до державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Водночас, скасування пункту 2 висновку Комісії не може бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Виходячи зі змісту Положення про комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого наказом Мін'юсту України від 12 січня 2016 року №37/5, комісія є постійно діючим колегіальним консультативно-дорадчим органом при Міністерстві юстиції України, яка забезпечує розгляд справ у сфері державної реєстрації.

За результатами розгляду скарги, відповідно до п.12 Порядку №1128, суб'єкт розгляду скарги на підставі висновків комісії приймає мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених законами у формі наказу.

Іншими словами очевидним є той факт, що висновок комісії, який покладений в основу наказу суб'єкта владних повноважень не має самостійного юридичного значення, адже не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки особи.

Пунктом 19 статті 4 КАС України встановлено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Юридична кваліфікація спірного висновку свідчить про те, що він не підпадає під ознаки рішення суб'єкта владних повноважень.

Суд першої інстанції, спростовуючи аргументи відповідача про порушення приватним нотаріусом Скульською Т.І. ст. ст. 13, 14 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , пункту 52 Порядку №1127 зазначив, що заявниками для проведення реєстраційних дій був наданий необхідний пакет документів, який відповідав вимогам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Так, відповідно до пункту 52 Порядку №1127 для державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, що створюється шляхом поділу (у тому числі у результаті виділення окремого об'єкта нерухомого майна із складу об'єкта нерухомого майна, що складається з двох або більше об'єктів), виділу частки або об'єднання кількох об'єктів, подаються:

1) документ, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна до його поділу, виділу частки чи об'єднання (крім випадків, коли право власності на такий об'єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав або коли державна реєстрація права власності проводиться на підставі договорів про поділ спільного майна або про виділ частки в натурі);

2) технічний паспорт на новостворений об'єкт нерухомого майна;

3) документ, що підтверджує присвоєння новоствореному об'єкту нерухомого майна окремої адреси (крім випадків, коли присвоєння окремої адреси новоствореному об'єкту нерухомого майна не передбачається);

4) письмова згода всіх співвласників (у разі, коли поділ, виділ частки або об'єднання здійснюється щодо майна, що перебуває у спільній власності).

Статтями 13, 14 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що на кожний об'єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на нього вперше у Державному реєстрі прав відкривається новий розділ та формується реєстраційна справа, присвоюється реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна.

Розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються у разі: 1) знищення об'єкта нерухомого майна; 2) поділу, об'єднання об'єктів нерухомого майна або виділу частки з об'єкта нерухомого майна.

У разі поділу об'єкта нерухомого майна або виділу частки з об'єкта нерухомого майна відповідний розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються, реєстраційний номер цього об'єкта скасовується.

На кожний новостворений об'єкт нерухомого майна відкривається новий розділ Державного реєстру прав та формується нова реєстраційна справа, присвоюється новий реєстраційний номер кожному з таких об'єктів. Записи про речові права та їх обтяження щодо об'єкта, який поділяється, або при виділі частки з цього об'єкта переносяться до розділів Державного реєстру прав, відкритих на кожний новостворений об'єкт.

Ретельний аналіз викладеного вище законодавства свідчить про необґрунтованість висновків суду щодо відсутності порушень з боку державного реєстратора при реєстрації нових об'єктів нерухомого майна, що утворились шляхом поділу спірного об'єкта нерухомості.

Так, пункт 52 Порядку чітко встановлює, що для державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, що створюється шляхом поділу подається документ, що підтверджує присвоєння новоствореному об'єкту нерухомого майна окремої адреси (крім випадків, коли присвоєння окремої адреси новоствореному об'єкту нерухомого майна не передбачається).

Не можна погодитися з аргументами суду першої інстанції, що в даному випадку присвоєння окремої адреси новоствореним об'єктам нерухомого майна не передбачалось, оскільки на кожний новостворений об'єкт нерухомого майна реєстратор відкрив новий розділ Державного реєстру прав та сформував нову реєстраційну справу, присвоїв новий реєстраційний номер кожному з таких об'єктів.

На користь даного висновку суду свідчить Інструкція щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, яка затверджена наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції поділ на самостійні об'єкти нерухомого майна провадиться відповідно до законодавства з наданням кожному об'єкту поштової адреси.

Позивач, обґрунтовуючи свої дії щодо проведення реєстрації новостворених об'єктів нерухомого майна без витребування документа, що підтверджує присвоєння поштової адреси, посилалась на лист Державної реєстраційної служби від 23 червня 2014 року №11942/05-15-14, який дозволяв державним реєстратором у разі поділу квартири, житлового або нежитлового приміщення, тобто об'єктів нерухомості, які безпосередньо не розташовані на земельній ділянці, а розташовані в межах будинку присвоювати номер або літери на підставі проектної документації.

Проте, на думку суду апеляційної інстанції, вказане роз'яснення суперечить викладеним вище законодавчим нормам, а тому не може бути застосовано.

Узагальнюючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, що виразилось у неправильному їх тлумаченні, тому, відповідно до п.4 ч.1 ст.317 КАС України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - задовольнити.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 14 червня 2017 року - скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову Приватного нотаріуса Київського нотаріального округу ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України про визнання протиправними і скасування наказу та висновку в частині - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Доповідач - суддя І.О. Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова

Повний текст судового рішення складений 20.03.2018 року.