Постанова

від 21.03.2018 по справі 635/2253/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

іменем України

21 березня 2018 року

м. Київ

справа № 635/2253/17

провадження № 61-1405св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 21 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Бровченко І. О., Кіся П. В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на 2/3 частини житлового будинку загальною площею 69,30 кв. м, житловою площею 44,40 кв. м, з надвірними будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, на 2/3 частини земельної ділянки, що розташована на території Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка) площею 0,2500 га, кадастровий номер НОМЕР_1, і на 2/3 частини земельної ділянки, що розташована на території Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області, для ведення особистого селянського господарства площею 0,1650 га, кадастровий номер НОМЕР_2, у порядку поділу спільного майна подружжя.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що з 9 лютого 1991 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, який рішенням Харківського районного суду Харківської області від 4 серпня 2014 року розірвано. У період шлюбу сторони придбали житловий будинок з надвірними будівлями за вищевказаною адресою та зазначені земельні ділянки. Оскільки виникла необхідність у поділі спільного майна подружжя, просила позовні вимоги задовольнити.

27 червня 2017 року ОСОБА_2 подав до суду першої інстанції заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності, проти задоволення позову не заперечував, повністю його визнав.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 27 червня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, у порядку поділу спільного майна подружжя. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини земельної ділянки, що розташована на території Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка) площею 0,2500 га, кадастровий номер НОМЕР_1. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини земельної ділянки, що розташована на території Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області, для ведення особистого селянського господарства площею 0,1650 га, кадастровий номер НОМЕР_2.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 21 листопада 2017 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 27 червня 2017 року закрито.

Закриваючи апеляційне провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 участі у справі не брав, оскаржуваним рішенням питання про його права та обов'язки безпосередньо не вирішувалося, рішення суду не завдає несприятливих для нього наслідків, тобто апеляційне провадження у справі було відкрито за апеляційною скаргою особи, яка не є суб'єктом апеляційного оскарження. ОСОБА_3 не надано доказів на підтвердження того, що договори позики укладалися ОСОБА_2 в інтересах сім'ї, оскільки позовні вимоги до ОСОБА_1 він не заявляв, заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 19 листопада 2015 року стягнуто заборгованість за договорами позики в розмірі 154 264,27 грнна користь ОСОБА_3 лише з ОСОБА_2 Також суд зауважив, що ОСОБА_2 на праві власності належить 1/3 частини вищевказаного житлового будинку та по 1/3 частини зазначених земельних ділянок, що робить можливим виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суми боргу в установленому законом порядку.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 21 листопада 2017 року, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, та передати справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 19 листопада 2015 року у справі № 635/5007/15-ц з ОСОБА_2 на його користь стягнуто борг за договорами позики у розмірі 154 264,27 грн. На забезпечення позову було накладено арешт на спільне майно подружжя сторін у справі, а саме: будинок по АДРЕСА_1. Після початку виконавчого провадження ОСОБА_1 намагалася виключити це майно з акта опису й арешту, звернувшись з позовом про визнання за нею права власності на 2/3 частини цього майна, однак у задоволенні її вимог було відмовлено. Після цього ОСОБА_1 звернулася до суду вже з даним позовом. Одразу після набрання законної сили рішенням про стягнення боргу ОСОБА_2 намагався скасувати заходи забезпечення позову, однак ухвалою суду йому було відмовлено у задоволенні такої заяви. Низка подій свідчить про намагання вивести майно з-під арешту та унеможливити виконання вказаного заочного рішення. Апеляційний суд не звернув уваги на наведені факти, не з'ясував, що борг виник у період перебування сторін у шлюбі та не застосував статтю 65 Сімейного кодексу України. Крім цього, суд не дотримався правових позицій, викладених у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 76цс16.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2017 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Харківського районного суду Харківської області.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 березня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законних і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55 Конституції України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано у главах 1, 2 розділу V ЦПК України, положеннями яких врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до частини першої статті 292 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на час розгляду справисудами попередніх інстанцій (далі - ЦПК України 2004 року), сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 6 вересня 2017 року у справі № 6-1844цс16.

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Харківського районного суду Харківської області від 27 червня 2017 року та клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження вказаного судового рішення.

Ухвалою судді Апеляційного суду Харківської області від 6 жовтня 2017 року клопотання ОСОБА_3 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Харківського районного суду Харківської області від 27 червня 2017 року задоволено, поновлено ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження рішення місцевого суду і відкрито апеляційне провадження у цій справі за його апеляційною скаргою.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 21 листопада 2017 року апеляційне провадження було закрито з посиланням на роз'яснення, викладені у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку , згідно з якими при встановленні після прийняття апеляційної скарги до розгляду, що апеляційна скарга подана особою, яка не брала участі у справі, про права та обов'язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.

Установлено, що при зверненні з апеляційною скаргою на рішення Харківського районного суду від 27 червня 2017 року ОСОБА_3 було надано суду апеляційної інстанції копію заочного рішення Харківського районного суду Харківської області від 19 листопада 2015 року, яке набрало законної сили та знаходиться на стадії виконання, про стягнення з ОСОБА_2 на його користь боргу в розмірі 154 264, 27 грн; копію ухвали Апеляційного суду Харківської області від 4 квітня 2017 року, якою залишено без змін рішення Харківського районного суду Харківської області від 6 грудня 2016 року про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності та виключення майна з акта опису; копію вимоги державного виконавця від 21 вересня 2017 року № 14298 про зняття з реалізації нерухомого майна за лотом № 237113, а саме: земельної ділянки площею 0,1650 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, торги за яким призначено на 25 вересня 2017 року; копію постанови державного виконавця від 21 вересня 2017 року про відкладення проведення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа № 635/5007/15-ц, виданого 11 січня 2016 року, у зв'язку з тим, що рішенням Харківського районного суду Харківської області від 27 червня 2017 року у справі № 635/2253/17 за ОСОБА_1 було визнано право власності на 2/3 частини зазначеної земельної ділянки, яка знаходиться на торгах СЕТАМ.

Всупереч вимогам статей 212, 303, 304 ЦПК України 2004 року апеляційний суд вказані докази не дослідив і не дав їм належної правової оцінки.

У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-76цс16 зазначено, що у справі, яка переглядається, за позивачем визнано право власності на майно, яке перебувало у спільній сумісній власності її та відповідача як подружжя і на яке на забезпечення позову про стягнення з останнього на користь іншої особи боргу за договором позики було накладено арешт та заборону відчуження. У цій справі Верховний Суд України дійшов висновку про те, що позбавлення відповідача права власності на майно унеможливлює виконання судового рішення про стягнення з нього на користь заявника суми боргу, внаслідок чого останній має підстави вважати своє право на отримання суми боргу порушеним, а тому висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у заявника права на оскарження рішення суду першої інстанції на тій підставі, що суд не вирішував питання про його права та обов'язки, є передчасним, суперечить змісту статті 292 ЦПК України та перешкоджає подальшому провадженню у справі щодо існуючого спору.

Правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі та ОСОБА_3, і встановлені у ній обставини є подібними до правовідносин і обставин, встановлених у справі, яку переглядав Верховний Суд України. Відмінність полягає лише в тому, що у цій справі суд першої інстанції визнав за позивачем право власності не на все майно подружжя, а лише на 2/3 його частини. Однак в обох випадках відповідач, який є боржником за договором позики, укладеним з іншою особою, рішенням суду був позбавлений права власності на частину належного йому майна. За таких обставин висновок апеляційного суду про відсутність у кредитора права на оскарження такого рішення в апеляційному порядку є необґрунтованим.

Що стосується наведеного в оскаржуваній ухвалі висновку суду апеляційної інстанції про те, що залишення у ОСОБА_2 на праві власності 1/3 частини житлового будинку з надвірними будівлями та на таку ж частину земельних ділянок робить можливим виконання судового рішення про стягнення з нього на користь ОСОБА_3 суми боргу в установленому законом порядку, то такий висновок є передчасним, оскільки суд зробив його без з'ясування дійсних обставин справи та перевірки їх доказами, зокрема щодо вартості майна, яке залишилося у власності відповідача. Вказані обставини можливо з'ясувати лише при розгляді апеляційним судом справи по суті спору з урахуванням доводів, наведених в апеляційній скарзі ОСОБА_3

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням її права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

Тому оскаржувана ухвала як така, що постановлена з порушенням норм процесуального права, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 21 листопада 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов С. О. Погрібний О. В. Ступак