Постанова

від 13.03.2018 по справі 917/565/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 917/565/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, суддів: Дроботової Т.Б., Краснова Є.В.,

секретар судового засідання - Овчарик В.М.,

за участю представників:

позивача - не з'явилися,

відповідача - не з'явилися,

третьої особи-1 - не з'явилися,

третьої особи-2 - не з'явилися,

третьої особи-3 - не з'явилися,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Полтавської області від 13.06.2017 (суддя Гетя Н.Г.) та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 (Слободін М.М. - головуючий, судді Гетьман Р.А., Хачатрян В.С.)

за позовом ОСОБА_2

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Сава",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача :

1) ОСОБА_4,

2) Київський відділ Державної виконавчої служби міста Полтави Головного територіального управління юстиції у Полтавській області,

3) ОСОБА_5,

про визнання права власності та звільнення майна з-під арешту,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2.) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Сава" (далі - ТОВ "Фірма Сава") про визнання права власності на нерухоме майно - 13/25 частин нежитлових приміщень загальною площею 755,8 м 2 , розташованих у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, та звільнення цих приміщень з-під арешту.

Позовну заяву мотивовано невиконанням ТОВ "Фірма Сава" обов'язків по передачі ОСОБА_2 майна пропорційно його частці в статутному капіталі після його виходу з учасників цього товариства. Крім того, позивач зазначив, що відповідно до постанови державного виконавця Київського відділу Державної виконавчої служби міста Полтави Головного територіального управління юстиції у Полтавській області під час примусового виконання наказу Господарського суду Полтавської області від 27.01.2017 в справі № 917/511/15 від 23.07.2015 про стягнення з ТОВ "Фірма Сава" на користь ОСОБА_4 711 250,00 грн. вартості частки майна та 1 827,00 грн. судового збору частину нерухомого майна, що, на думку позивача, належить йому, описано та накладено арешт. Вважаючи дії ТОВ "Фірма Сава" і державного виконавця такими, що порушують права позивача на володіння, користування та розпорядження належним йому майном, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання права власності на нерухоме майно та звільнення його з-під арешту.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 13.06.2017, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.09.2017, у задоволенні позову відмовлено.

Судові акти попередніх інстанцій аргументовано положеннями статей 148, 182, 358, 392 Цивільного кодексу України, статті 2 Закону України "Про реєстрацію речових прав", статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" та статей 1, 15, 35, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) в редакції, чинній до 15.12.2017, з урахуванням яких суд дійшов висновку як про недоведеність належними та допустимими доказами обставин, з наявністю яких чинне законодавство пов'язує визнання права власності на майно, звільнення його з-під арешту, так і про недоведеність порушення прав та інтересів позивача. На час прийняття загальними зборами учасників ТОВ "Фірма Сава" від 23.02.2017 (далі - рішення загальних зборів від 23.02.2017) доказів належності відповідачеві права власності на визначені в цьому рішенні приміщення немає, як і не здійснено державну реєстрацію права власності на зазначені у позові приміщення. Крім того, матеріали справи не містять даних про те, що виділ майна в натурі будь-коли проводився взагалі. Отже, відповідач розпорядився конкретними приміщеннями, права власності на яке не мав, шляхом їх відчуження на користь ОСОБА_2 не повідомивши про свої наміри іншого співвласника майна. За таких обставин, рішення загальних зборів про виділення приміщень у натурі (за наявності права власності тільки на частку) не є підставою для виникнення у позивача права власності на майно в натурі. Оскільки позовні вимоги в частині визнання права власності на майно визнано необґрунтованими, похідні позовні вимоги про звільнення такого майна з-під арешту також не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись із судовими актами попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 27.02.2018 розгляд справи відкладено на 06.03.2018 у зв'язку з неявкою в судове засідання учасників справи, які належним чином повідомлені про час і місце судового засідання.

Водночас колегія звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування наведеної ним правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування і порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, зокрема положень статей 148, 182, 392 ЦК та статей 22, 35, 78 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017), наголошуючи на тому, що: 1) апеляційний господарський суд вийшов за межі своїх повноважень та зазначив основним аргументом для відмови в позові порушення рішенням загальних зборів учасників від 23.02.2017 вимог цивільного законодавства щодо підстав для одержання учасником, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, права на одержання приміщень в натурі пропорційно його частці у статутному капіталі товариства, за наявності права власності відповідача тільки на частку; 2) це рішення загальних зборів не оскаржувалася будь-ким, а отже є чинним.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи (доводи, викладені у відзивах та запереченнях на касаційну скаргу)

Відзивів на касаційну скаргу відповідачем і третіми особами подано не було.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та (або) апеляційної інстанції

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 25.06.2003 зборами засновників ТОВ "Фірма "Сава", утвореного ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, затверджена нова редакція установчого договору підприємства, зареєстрована розпорядженням від 03.07.2003 № 498-р.

26.12.2006 проведено державну реєстрацію змін до статуту. Згідно з новою редакцією установчого договору ТОВ "Фірма "Сава" і спеціальним витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зробленим судом, статутний фонд товариства було створено на суму 10 грн. і розділено між учасниками на такі частки: ОСОБА_7 - розмір внеску до статутного фонду: 4,50 грн.; ОСОБА_4 - розмір внеску до статутного фонду: 5 грн.; ОСОБА_8 - розмір внеску до статутного фонду: 50 коп.

26.12.2012 ОСОБА_4 виявив бажання вийти з числа учасників товариства, про що подав відповідну заяву, посвідчену приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Якименком О.В.

Через невиплату ТОВ "Фірма "Сава" ОСОБА_4 його частки останній звернувся до суду із позовом про стягнення вартості належної частки майна та прибутків, одержаних ТОВ "Фірма "Сава" Згідно з висновком судової-економічної експертизи від 29.05.2015 № 466 та за даними балансу ТОВ "Фірма "Сава" станом на 31.03.2013 вартість чистих активів товариства на час фактичного виходу ОСОБА_4 із числа учасників (засновників) товариства з урахуванням ринкової вартості основних засобів пропорційно частці в розмірі 50 % у статутному фонді товариства становила 711 250,00 грн.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 23.07.2015, частково зміненим постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.2017, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України, стягнуто 711 250,00 грн. на користь ОСОБА_4 вартості частки майна.

На виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.2017 Господарським судом Полтавської області 27.01.2017 видано наказ у справі № 917/511/15, згідно з яким Київський відділ Державної виконавчої служби міста Полтави Головного територіального управління юстиції у Полтавській області на підставі постанов про відкриття виконавчого провадження від 03.02.2017 та від 06.02.2017 здійснював зведене виконавче провадження № 54007220.

Відповідно до постанови від 03.02.2017 Державною виконавчою службою накладено арешт на 13/25 частин нежитлових приміщень у житловому будинку літ. А-9 (магазин) за адресою: АДРЕСА_1, належних боржникові (інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.02.2017).

16.03.2017 в присутності директора ТОВ "Фірма "Сава" ОСОБА_2 державним виконавцем описано та арештовано 13/25 нежитлових приміщень у житловому будинку за цією адресою загальною площею 755,8 м 2 . Директора призначено відповідальним зберігачем і попереджено про кримінальну та матеріальну відповідальність за розтрату, відчуження, приховування і підміну описаного майна.

Положеннями частини 3 статті 35 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017) визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що ОСОБА_2, обґрунтовуючи звернення з позовом про визнання права власності на спірне майно надав суду протокол загальних зборів від 23.02.2017 № 9, зі змісту якого вбачається, що учасниками ТОВ "Фірма "Сава" були ОСОБА_2 (99,86 %) і ТОВ "КВАНТ 2017" в особі директора ОСОБА_2 (0,14 %).

Після виходу з числа учасників ТОВ "Фірма "Сава", позивач, на його думку, набув права власності на 13/25 частин нежитлового приміщення за наведеною вище адресою. Проте зважаючи на невиконання відповідачем своїх зобов'язань з моменту підписання протоколу засідання загальних зборів та акта приймання-передачі частин нерухомого майна щодо виплати ОСОБА_2 грошовими коштами вартості виділеного нерухомого майна зі спільної часткової власності в розмірі 1 279 002,50 грн., змушений був звернутися за захистом порушеного права до господарського суду.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 358 Цивільного кодексу України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

За змістом частини 2 статті 148 Цивільного кодексу України учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі.

Отже, як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, матеріали справи не містять даних про те, що виділ майна в натурі будь-коли проводився взагалі, тому вимогу про застосування наслідків, передбачених статтею 148 Цивільного кодексу України, правомірно відхилено судами, оскільки виділення приміщень позивачеві на підставі рішення загальних зборів в натурі, за наявності права власності тільки на частку, не є підставою для набуття права власності на майно в натурі.

Крім того, відповідно до положень статей 1, 15 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017), суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

Оскільки вимогу позивача про визнання права власності обґрунтовано посиланням на статтю 392 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, колегія суддів зазначає про таке.

Наведена норма не породжує, а лише підтверджує наявне в позивача право власності на момент подачі позову, основними умовами для звернення до суду із цією вимогою має бути невизнання/оспорення іншими особами права власності на предмет спору або втрата власником документа, який засвідчує його право власності (правовстановлюючого документа).

Щодо невизнання або оспорення іншими особами права власності на предмет спору, як установлено судами попередніх інстанцій, відповідач не оспорює такого права позивача, а треті особи на спірне майно не претендують, наполягаючи при цьому лише на правомірності накладення арешту на майно в межах виконавчого провадження.

Стосовно документа, який засвідчує право власності, відповідно до частини 1 статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

При цьому за змістом пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, оскільки позивачем не здійснено державної реєстрації права власності на зазначені у позові приміщення, за відсутності претензій щодо предмета спору з боку відповідача і третіх осіб, суди першої та апеляційної інстанцій правомірно не знайшли юридичних підстав для задоволення позову в частині визнання права власності на нерухоме майно.

Стосовно вимог позивача про звільнення з-під арешту спірного майна, колегія суддів ураховує диспозитивність положень статті 60 Закону України від 02.06.2016 №1404-VІІ "Про виконавче провадження", відповідно до якої особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, наділена правом звернення до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Оскільки позовні вимоги в частині визнання права власності на майно визнано судами необґрунтованими, в задоволенні похідних вимог про звільнення такого майна з-під арешту слід відмовити через відсутність порушення в діях державного права позивача на володіння, користування та розпорядження спірним майном.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі

Колегія суддів відхиляє безпідставні посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи не проаналізували змісту прийнятого на загальних борах учасників ТОВ "Фірма "Сава" рішення від 23.02.2017 про вихід ОСОБА_2 зі складу учасників цього товариства та подальше отримання вартості його частки шляхом передачі у власність майна ТОВ "Фірма "Сава", відсутність оспорювання жодною особою зазначеного рішення та його чинність, зважаючи на таке.

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 Цивільного кодексу України).

Зокрема, цією статтею передбачено, що право власності не породжується наведеною нормою, а лише підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Водночас, у спірних правовідносинах право власності на нерухоме майно ОСОБА_2 ще не набуто, оскільки не здійснено державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, натомість саме рішення загальних зборів про передачу майна у власність фізичній особі, яка вийшла зі складу засновників (учасників) юридичної особи, не є правовстановлюючим документом, що підтверджує зареєстроване належним чином право власності на спірне майно.

При цьому помилковим є посилання скаржника на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень частини 2 статті 148 Цивільного кодексу України, оскільки учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці в статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником і товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Однак, як правильно встановлено судами, майно в натурі виділено не було. Учасники товариства володіють майном на праві спільної часткової власності, і ця власність не виділена в натурі.

Невизнання або оспорювання іншими особами права власності на предмет спору з боку відповідача і третіх осіб, як необхідної підстави для звернення до суду за захистом порушеного права шляхом пред'явлення відповідного позову, також не вбачається із матеріалів справи.

Доводи скаржника про неправомірне обмеження його прав через наявність відкритих виконавчих проваджень, боржником за якими він не є, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки позовну вимогу про визнання права власності не обґрунтовано жодними належними та допустимими доказами на підтвердження права власності на спірне майно.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Надаючи правову кваліфікацію доказам, наданим сторонами, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень на них суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про необґрунтованість позовних вимог і недоведеність належними доказами підстав для визнання за ОСОБА_2 права власності на майно, звільнення такого майна з-під арешту та, отже, оскаржувані судові акти ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права (положень статей 148, 182, 358, 392 ЦК, статті 2 Закону України "Про реєстрацію речових прав", статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" та статей 1, 15, 35, 66, 67 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017).

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК (в редакції, чинній з 15.12.2017), суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені позивачем у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що з урахуванням положень статті 300 ГПК (в редакції, чинній з 15.12.2017), не належить до повноважень касаційної інстанції, в зв'язку з чим підстав для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних судових актів немає.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК (в редакції, чинній з 15.12.2017), слід покласти на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314- 317 ГПК, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 13.06.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 у справі № 917/565/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю.Я. Чумак

Судді: Т.Б. Дроботова

Є.В. Краснов