Рішення

від 19.02.2018 по справі 925/1307/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2018 року м. Черкаси справа № 925/1307/17

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Кадусі Н.В., за участю прокурора військової прокуратури Черкаського гарнізону Лук`яненка А.В., представників сторін: позивача Пигиці С.Г. за довіреністю, відповідача Акопян Н.К. за довіреністю, у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси, розглянувши справу за позовом заступника військового прокурора Білоцерківського гарнізону в інтересах держави в особі військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України до товариства з обмеженою відповідальністю «Талєн-2001» про стягнення 131787 грн. 75 коп.,

ВСТАНОВИВ:

Заступник військового прокурора Білоцерківського гарнізону (далі - прокурор) звернувся до господарського суду Черкаської області в інтересах держави в особі Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (далі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Талєн-2001» (далі - відповідач) про стягнення 85430 грн. 25 коп. пені за період прострочення з 25.04. по 31.08.2017 року (129 днів), 46357 грн. 50 коп. штрафу, що разом становить 131787 грн. 75 коп. та відшкодування судових витрат.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем зобов`язань з поставки товару, які виникли із договору № 92-17 від 30.03.2017 року, а спірні суми пені і штрафу є договірною відповідальністю відповідача за це порушення.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 20.10.2017 року позовна заява прийнята до провадження суддею Грачовим В.М., по ній порушено провадження у справі № 925/1307/17, справу призначено до судового розгляду.

Відповідач в особі свого представника 16.11.2017 року подав письмовий відзив на позов (вх. № 24912/17, а.с. 49-51) та доповнення до відзиву (вх. № 24911/17, а.с. 54-56), 14.12.2017 і 20.02.2018 року (а.с. 95-100, 165-167) додаткові письмові пояснення до відзиву, за змістом яких проти позову заперечував з мотивів необґрунтованості і безпідставності позовних вимог, зокрема:

договір № 92-17 від 30.03.2017 року сторонами укладено з порушенням законодавства про публічні закупівлі, що стало підставою у подальшому для його розірвання за взаємною згодою сторін;

заявку від 04.04.2017 року на постачання продукції засобами електронного зв`язку від позивача не отримував, відповідно зобов`язання виконувати договір № 92-17 від 30.03.2017 року не виникло, твердження позивача про її вручення не підтверджене належними і допустимими доказами;

03.04.2017 року, 02.06.2017 року повторно сторонами за їх взаємною згодою були укладені додаткові угоди про розірвання договору № 92-17 від 30.03.2017 року, відтак спірна вимога про стягнення штрафних санкцій за порушення зобов`язань по договору, який припинив дію, безпідставна;

в порушення положень Закону України «Про прокуратуру» прокурор не надав достатніх обґрунтувань наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді.

Позивач в особі свого представника 04.12.2017 року подав заперечення на відзив (вх. № 26315/17, а.с. 68-72), 19.02.2018 року додаткові письмові пояснення до заперечень, у яких підтвердив, що на виконання умов договору позивачем, як замовником, засобами електронного зв`язку була направлена Заявка № 722-68 від 04.04.2017 року про постачання товару в період з 04.04.2017 по 24.04.2017 року та яка була отримана постачальником 04.04.2017 року. Отримання заявки засобами електронного зв`язку підтверджується скрін-шотом, який у судовій практиці визнається належним і допустимим доказом. 19.05.2017 року зазначену заявку замовником було повторно направлено на адресу постачальника засобами поштового зв`язку, заявка отримана постачальником 16.06.2017 року, зазначене підтвердив також відповідач своїм листом від 16.06.2017 року № 16/06/17, надісланим ним на електронну пошту замовника.

Прокурором також 04.12.2017 року подано заперечення на відзив (вх. №26410/17, а. с 88-89), у якому прокурор вважає відзив необґрунтованим, а викладені в ньому обставини такими, що не відповідають дійсності.

15.12.2017 року набрав чинності Закон України від 03.10.2017 року N 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 року N 2147VІІІ, чинної з 15.12.2017 року, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 р. N 2147VІІІ, чинної з 15.12.2017 р., загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Згідно з нормами ГПК України у відповідній редакції розгляд справи продовжується за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі.

У судовому засіданні 23.01.2018 року за відповідними заявами учасників процесу, справу № 925/1307/17 було призначено до розгляду по суті.

В засіданнях суду прокурор та позивач в особі свого представника позов з підстав і в розмірі, викладених у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях (вх. № 26315/17 від 04.12.2017 року, а. с. 68-72; вх. № 26410/17 від 04.12.2017 року, а. с. 88-89; вх. № 4740/18 від 19.02.2018 року а.с. 140-144), підтримали і просили суд задовольнити повністю, представник відповідача позов не визнала і просила суд у його задоволенні відмовити повністю із підстав, викладених у відзиві на позов та додаткових письмових поясненнях (вх. № 24911/17 а.с. 54-56, вх. № 27412 а.с. 95-100, вх. № 4868/18 а. с. 165-167).

Згідно із ст.ст. 233, 240 ГПК України, у судовому засіданні судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вислухавши пояснення прокурора, представників сторін, дослідивши наявні в справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позов задовольняє частково з таких підстав.

30.03.2017 року позивач військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, як замовник, з однієї сторони, та відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Талєн - 2001», як постачальник, з іншої сторони, а разом сторони, уклали договір № 92-17 (далі Договір, а.с. 11-13), за умовами п.п. 1.1. якого постачальник зобов`язався передати замовнику у власність товар - яловичину заморожену 1 категорії (код 15110000-2 м`ясо), якість, кількість, асортимент і ціна якого зазначені у специфікації, яка є невід`ємною частиною цього договору (додаток 1), а замовник зобов`язався прийняти цей товар та оплатити на умовах цього договору.

При відсутності фінансування замовник має право на розірвання договору в односторонньому порядку на умовах, передбачених п.п. 6.2. (п.п. 1.2.).

Загальна сума договору складає 8423970 грн. в т.ч. ПДВ (п.п. 3.1.).

Ціна на товар зазначається у специфікації із врахуванням ПДВ, тари, упаковки, транспортних та інших витрат. Підставою для оплати вважається рахунок (рахунок-фактура) та накладна постачальника.

У розділі 5 «Термін і порядок поставки» сторони домовилися, зокрема, про таке.

Відвантаження та доставка товару до товароодержувача проводиться на підставі документів, оформлених замовником, з подальшим його перевезенням в місця, визначені специфікацією, проводиться за рахунок коштів (або транспортом) постачальника в строки, передбачені п. 5.2. цього договору (п. п. 5.1.).

Строк поставки товару за цим договором складає двадцять календарних днів відповідно до заявки замовника.

Заявка замовника подається шляхом надсилання її на електронну пошту постачальника, зазначену в договорі.

Постачальник зобов`язаний в день отримання заявки замовника підтвердити її отримання шляхом відправлення на електронну пошту замовника central baza@dpsu.gov.ua з підписом відповідальної особи про дату та час отримання на бланку заявки замовника, з подальшим письмовим підтвердженням на адресу замовника про початок та кінцевий термін поставки товару відповідно до отриманої заявки замовника. У разі відсутності письмового підтвердження з боку постачальника, отриману заявку замовника вважати недійсною (п.п. 5.2.).

За умовами п.п. 6.2. договору, замовник має право достроково розірвати цей договір у разі невиконання зобов`язань з боку постачальника, за умови відсутності фінансування замовника, повідомивши його про це у десятиденний строк.

Постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені договором (п.п. 6.3.).

У разі невиконання зобов`язань замовником постачальник має право достроково розірвати цей договір, письмово повідомивши про це замовника у десятиденний строк (п.п. 6.4.).

Розділом 7 договору сторони договору погодили умови відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків за договором і домовились про таке:

п.п. 7.2. за невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків за договором сторони несуть відповідальність передбачену відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України, а також інших чинних нормативно-правових актів законодавства України та цим договором.

п.п. 7.3. за порушення строку поставки товару зазначеного у пункті 5.2. цього договору, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості недопоставленого товару за кожен день прострочення поставки. За прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вартості недопоставленого товару.

У підпункті 11.3. договору сторони домовились, що постачальник зобов`язаний забезпечити виконання умов цього договору у межах, визначених договором та законодавством. У тому числі, відшкодувати замовнику збитки внаслідок несвоєчасної доставки товару до товароодержувача відповідно до п. 5.2.

Договір набрав чинності з дня його підписання сторонами, датою закінчення строку його дії сторони визначили 31.12.2017 року (п.п. 10.1.).

Умови договору погоджені сторонами, що підтверджується підписами їхніх представників та печатками юридичних осіб, яких вони представляють.

Згідно з умовами договору сторонами підписана специфікація від 30.03.2017 року, яка є невід`ємною частиною договору (а.с. 13 зворот), відповідно до якої сторони погодили найменування товару (асортимент) та нормативний документ на товар (ГОСТ та/або ДСТУ та/або ДСанПін тощо): яловичина заморожена 1 категорії, ДСТУ 6030:2008, місце поставки: в/ч 2142, м. Мукачеве; в/ч НОМЕР_2 м. Чоп; в/ч 1494, м. Мостиська; в/ч 2418 м. Великі Мости4 в/ч 2144, м. Львів4 в/ч 2195, м. Чернівці, загальною кількістю 159 000 кг. та вартістю 8423820 грн. Загальна сума договору складає 8423820,00 грн.

На виконання умов п.п. 5.2. договору позивачем засобами електронного зв`язку на електронну адресу відповідача, зазначену ним у договорі, 04.04.2017 року була направлена Заявка на постачання продовольства № 722-68 (а.с. 15). На підтвердження її вручення відповідачу позивачем надано скріншот екрану своєї електронної поштової скриньки (а.с. 16), із якого вбачається, що 04.04.2017 року о 14:39 від ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_2 відправлено електронний лист із темою «заявка» через gmail.com.

В порушення умов абз. 3 п.п. 5.2. договору відповідач у передбачений договором спосіб отримання заявки не підтвердив.

Натомість, листами вих. № 3003-17/7 від 30.03.2017 (а.с. 22, 73) і повторно вих. № 1804-17/1 від 18.04.2017 (а.с. 23,74), отриманими відповідно 05.04. і 21.04.2017, відповідач повідомив позивача про неможливість виконання ним договору поставки № 92-17 від 30.03.2017 року щодо поставки яловичини замороженої у зв`язку з значним подорожчанням ринкової вартості товару. У зв`язку з подорожчанням товару відповідач виконання зобов`язання по договору визнав збитковим для себе, тому запропонував розірвати договір поставки № 92-17 від 30.03.2017 року на підставі ч. 3 ст. 188 ГК України, ст. 651 ЦК України внаслідок істотної зміни обставин.

Враховуючи ненадання відповідачем підтвердження на отримання заявки засобами електронного зв`язку, заявлені відповідачем пропозиції про розірвання договору та важливість виконання договору поставки товару для себе позивач 19.05.2017 року заявку на постачання продовольства № 722-68 від 04.04.2017 року направив відповідачу засобами поштового зв`язку разом із актами звірки взаємних розрахунків. Заявка вручена відповідачу 16.06.2017 року, про що свідчить запис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення та лист відповідача № 16/06/17 від 16.06.2017 року (а.с. 18, 19-21, 30, 81, 83-85).

Оскільки відповідачем зобов`язання по договору № 92-17 від 30.03.2017 року не виконане, позивач листом від 09.08.2017 № 14/1130 повідомив відповідача про розірвання цього договору на підставі ч. 1 ст. 188 ГК України, п. 6.2. договору з 01.09.2017 року (а.с. 31).

За розрахунком позивача, пораховані на підставі п.п. 7.3. договору поставки № 92-17 від 30.03.2017 року, специфікації від 30.03.2017 (Додаток № 1) і заявки на постачання продовольства № 722-68 від 04.04.2017 року до нього, загальний розмір пені за період прострочення з 25.04. по 31.08.2017 року складає 85430,25 грн., штрафу 46357,50 грн. (а.с. 32).

Із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що позивач військова частина НОМЕР_1 , ідентифікаційний код юридичної особи 23311530, за організаційно-правовою формою є державною організацією (установа, заклад), її засновником є Адміністрація Державної прикордонної служби України.

Отже, спірні правовідносини сторін виникли із договору № 92-17 від 30.03.2017 року, вимоги позивача витікають із суті прав та обов`язків сторін за цим договором.

Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов`язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов`язання і договір розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з ст. 11 ч. ч. 1, 2 п. 1, ст. 16 ч. 2 п. п. 5, 8 Цивільного кодексу (далі ЦК) України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

При вирішенні спору в частині стягнення спірної суми пені і штрафу суд керується приписами статей 549-552, 610-612, 614 ЦК України, статтями 216-218, 229-232 (зокрема, абз. 3 ч. 2 ст. 231), 234 ГК України, роз`ясненнями, викладеними в постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» N 14 від 17.12.2013 року, умовами п.п. 7.3. договору поставки № 92-17 від 30.03.2017 року, специфікації від 30.03.2017 (Додаток № 1) і заявки на постачання продовольства № 722-68 від 04.04.2017 року до нього.

З огляду на викладені обставини справи, наведені норми законодавства і умови договору спірну вимогу позивача суд вважає обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Разом з тим, суд не погоджується з твердженням позивача щодо періоду нарахування пені, протягом якого відбувалось прострочення відповідача, з огляду на таке.

Обгрунтовуючи свої вимоги позивач у позовній заяві та його представник у засіданнях суду стверджували, що на виконання умов п.п. 5.2. договору засобами електронного зв`язку на електронну адресу відповідача, зазначену ним у договорі, 04.04.2017 року направили Заявку на постачання продовольства № 722-68. Як на доказ її вручення відповідачу позивач посилається на скріншот екрану своєї електронної поштової скриньки, із якого вбачається, що 04.04.2017 року о 14:39 від ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_2 відправлено електронний лист із темою «заявка» через gmail.com. Відповідач у передбачений умовами абз. 3 п.п. 5.2. договору спосіб отримання заявки не підтвердив.

Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» встановлено, що:

електронний документ - документ, інформація, в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для прийняття його змісту людиною (ст. 5);

оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії (ч. 4 ст. 7);

електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора. Зазначене підтвердження повинно містити дані про факт і час одержання електронного документа то про відправника цього підтвердження. У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа, вважається, що електронний документ не одержано адресатом (ч. ч. 1, 3 ст. 11);

суб`єкти електронного документообігу повинні зберігати електронні документи на електронних носіях інформації у формі, що дає змогу перевірити їх цілісність на носіях. При зберіганні електронних документів обов`язкове додержання таких вимог: п. 3) у разі наявності повинна зберігатися інформація, яка дає змогу встановити надходження та призначення електронного документа, а також дату і час його відправлення чи одержання (ч. 1 ст. 13).

Поданий позивачем скріншот як доказ вручення електронного документа наведеним нормам Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», ст. 73 ГПК України і умовам п.п. 6.2. Договору не відповідає.

Оскільки строк поставки товару, згідно з п.п. 5.2. договору, здійснюється протягом 20 календарних днів із дня отримання заявки, а вручення заявки відповідачу засобами електронного зв`язку не підтверджено, суд вважає заявку врученою відповідачу 16.06.2017 року, тому обрахунок пені здійснює з 07.07.2017 року (16.06.2017 року + 20 дн.) до дня розірвання договору 01.09.2017 року (56 днів). Загальний розмір пені за цей період складає 37086 грн. і в такому розмірі вимога позивача в частині стягнення пені підлягає задоволенню.

Заперечуючи проти позову представник відповідача у відзиві на позов, письмових доповненнях до нього стверджувала, що 03.04.2017 року, 02.06.2017 року повторно сторонами за їх взаємною згодою були укладені додаткові угоди про розірвання договору № 92-17 від 30.03.2017 року, відтак спірна вимога про стягнення штрафних санкцій за порушення зобов`язань по договору, який припинив дію, безпідставна. Зазначені заперечення відповідача суд відхиляє з огляду на таке.

У відповідь на пропозиції відповідача про розірвання договору № 92-17 від 30.03.2017 року, викладені у листах від 30.03. і 18.04.2017 року, позивач 26.04.2017 року засобами електронного зв`язку направив на електронну адресу відповідача проект додаткової угоди про розірвання договору, на підтвердження чого надав скріншот екрану електронної поштової скриньки позивача (а. с. 75) з якого вбачається, що 26.04.2017 року о 12:52 від ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_2 відправлено електронний лист із темою «ду» через gmail.com.

03.05.2017 року відповідач надіслав позивачу підписаний його представником проект додаткової угоди про розірвання договору № 92-17 від 30.03.2017 року, а 29.05.2017 року позивач направив відповідачу свій проект додаткової угоди про розірвання договору, який отриманий останнім 02.06.2017 року (докази направлення а. с. 27-29).

16.06.2017 року відповідач направив позивачу лист № 16/06/17 (а. с. 30) у якому зазначив, що не буде виконувати заявку № 722-16 від 04.04.2017 року у зв`язку з тим, що договір № 92-17 від 30.03.2017 року був розірваний відповідно до додаткової угоди № 1 від 03.04.2017 року, до листа додав додаткову угоду № 1 від 03.04.2017 року (а. с. 30 зворот), підписану представниками обох сторін.

Із приєднаних до матеріалів справи додаткових угод від 03.04.2017 і 02.06.2017 року про розірвання договору № 92-17 від 30.03.2017 року вбачається, що в проектах цих угод сторони не дійшли згоди щодо умов і дати розірвання договору, про що свідчить суперечність змісту п. 2 додаткових угод і дата їх підписання. З огляду на це зазначені додаткові угоди суд вважає неукладеними і такими що не створюють юридичних наслідків (а.с. 24-29, 52-53, 75-80, 82).

Посилання відповідача на порушення з боку позивача процедури закупівлі, що передувала укладенню договору № 92-17 від 30.03.2017 року, підтверджені рішенням Постійно діючої адміністративної колегії АМК України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель № 1000-р/пк-пз від 03.03.2017, не спростовує висновків суду про наявність в діях відповідача спірного порушення правил здійснення господарської діяльності, оскільки їх наявність могла вплинути на рішення сторін на укладення договору, тоді ж як невиконання господарського зобов`язання відповідачем вчинене уже при виконанні укладеного договору.

Стосовно тверджень відповідача про відсутність повноважень прокурора на звернення із відповідним позовом, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 2 ГПК України (в редакції, яка діяла на момент звернення прокурора до суду) передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України № 3-рп/99 у справі № 1-1/99 від 8 квітня 1999 року прокурор або його заступник самостійно визначає з посиланням на чинне законодавство в чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтовуючи в позовній заяві необхідність їх захисту, та визначає орган, який уповноважений державою виконувати відповідні функції в спірних правовідносинах.

За приписами частини 2 статті 29 ГПК України (в редакції, яка діяла на момент звернення прокурора до суду) у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

За змістом пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного суду України № 3-рп/99 у справі № 1-1/99 від 8 квітня 1999 року під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

За приписами частини 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина 3 наведеної статті).

У даному випадку, як зазначає прокурор і з цим погоджується суд, необхідність захисту інтересів держави обумовлено тим, що відповідачем порушуються умови договору про поставку до військових частин Державної прикордонної служби продуктів харчування, чим порушено інтереси держави у сфері здійснення закупівель товарів для гарантованого забезпечення потреб оборони, а позивач захист цих інтересів здійснює неналежним чином.

Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:

учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);

належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);

обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);

достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);

достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);

учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);

суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням викладеного, відповідно до умов договору, обставин справи та вимог законодавства суд вважає, що відповідач не виконав договірні зобов`язання щодо порядку поставки товару, тому позовні вимоги судом визнаються обґрунтованими, доведеними і задовольняються в частині стягнення 37086 грн. пені, 46357 грн. 50 коп. штрафу.

На підставі статті 129 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам - сплачений судовий збір у розмірі 1251 грн. 65 коп.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-240, 256 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Талєн-2001", код ЄДРПОУ 31489416, місцезнаходження: 18003, м. Черкаси, Придніпровський р-н, вул. Рози Люксенбург, буд. 177, р/р НОМЕР_3 в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», МФО 354347, на користь військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місцезнаходження: 09610, Київська обл., Рокитнянський р-н, с. Савинці, р/р 35219078017870, МФО 820172, ДКСУ у м. Києві 24947 грн. 75 коп. пені, 46357 грн. 50 коп. штрафу, 1069 грн. 53 коп. судових витрат.

В частині стягнення пені в розмірі 60482 грн. 50 коп. та судового збору у розмірі 907 грн. 19 коп. відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23.03.2018 року.

Суддя В.М. Грачов