Постанова

від 21.03.2018 по справі 918/277/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2018 року Справа № 918/277/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши матеріали апеляційної скарги колективного підприємства "Індтрикотаж" на рішення господарського суду Рівненської області від 20 листопада 2017 року в справі №918/277/17 (суддя Політика Н.А.)

час та місце ухвалення: 20 листопада 2017 року; м. Рівне, вул. Набережна, 26-А; вступна і резолютивна частина проголошена о 12:07 год; повний текст рішення складено 27 листопада 2017 року

за позовом ОСОБА_1

до колективного підприємства "Індтрикотаж"

про стягнення вартості частки майна підприємства в сумі 46 000 грн

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2;

відповідача - не з'явився.

Заяв про відвід (самовідвід) судді (суддів) та секретаря судового засідання, з підстав, визначених статтями 35-37 ГПК України не надходило. Клопотань про роз'яснення прав та обов'язків, відповідно до статті 205 ГПК України, не надходило.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - Позивач) звернулась в господарський суд Рівненської області з позовом до колективного підприємства "Індрикотаж" (надалі - Відповідач) про стягнення вартості частки майна підприємства в сумі 46 000 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Позивач був учасником Відповідача та мав вклад у статутному капіталі у розмірі 2,63% від загальної вартості статутного капіталу. З огляду на те, що 20 лютого 2016 року рішенням загальних зборів учасників Відповідача, Позивач був виключений із складу учасників, тому він має право на отримання вартості частини майна Відповідача.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 20 листопада 2017 року позов було задоволено.

Обгрунтовуючи дане рішення, суд першої інстанції, зокрема вказав, що з огляду на норми Статуту Відповідача, наведені норми чинного законодавства, корпоративні права Позивача припинені з дати його виключення із числа учасників, тобто з 20 лютого 2016 року, і з вказаної дати у Позивача виникло право вимагати виплати вартості частини майна Відповідача, пропорційна його частці у статутному капіталі.

Не погоджуючись з прийнятим місцевим господарським судом рішенням, Відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с 137-142), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просить суд рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Мотивуючи апеляційну скаргу, Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що Позивач був керівником Відповідача з моменту створення (з 1992 року), зловживав своїм службовим становищем, жодного разу перед загальними зборами учасниками Відповідача не звітував, привласнив всі обігові кошти (включаючи промислове обладнання) та доходи Відповідача починаючи з 1997 року, а також намагався привласнити і нерухоме майно Відповідача. Як вказує Відповідач, орієнтовано 1997 року, Відповідач жодної господарської діяльності не здійснював, а лише здавав в оренду свої приміщення орендаторам, всю орендну плату, на переконання Відповідача, Позивач, зловживаючи своїм посадовим становищем, привласнював. Обставини, які вказують на привласнення Позивачем майна та коштів підприємства, також зазначені в рішенні загальних зборів Відповідача, оформлене протоколом №2 від 20 лютого 2016 року.

Водночас, в даній апеляційній скарзі, Відповідач також зазначає, що рішенням загальних зборів Відповідача від 30 січня 2016 року Позивача було зобов'язано повернути всі матеріальні цінності, включаючи печатку, штам Відповідача та всю документацію, включаючи фінансову звітність, однак Позивач вказаного вище рішення не виконав, жодних документів Відповідачу не передав, з огляду на що Відповідач 09 лютого 2016 року звернувся в правоохоронні органи із заявою про кримінальне правопорушення, однак, як зазначає Відповідач, про хід досудового розслідування станом на сьогоднішній день нічого невідомо.

Разом з тим, Відповідач також зазначив, що іншим учасникам Відповідача, які були 20 лютого 2016 року виключені з числа учасників, розмір їхніх часток в грошовому еквіваленті був їм виплачений.

Ухвалою суду від 24 січня 2018 року (а.с. 173), з підстав, висвітлених в ній, було поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження у даній справі.

Ухвалою суду від 12 лютого 2018 року (а.с. 178) розгляд справи було призначено на 21 березня 2018 року на 14:30 год.. Суд констатує, що на виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 24 січня 2018 року, Позивач надіслав на поштову адресу суду відзив на апеляційну скаргу (а.с. 180-182), в якому Позивач, зокрема вказав, що відповідно до висновку судової оціночно-будівельної експертизи, проведеної в цій справі, в грошовому еквіваленті 2, 63% від дійсної (ринкової) вартості 1/13 будівлі будинку побуту "Олеся", за адресою: вул. Широка, 15, м. Сарни, Рівненської області станом на 20 лютого 2016 року становить 42 900 грн, з огляду на що, як вважає Позивач, Відповідач саме таку суму зобов'язаний сплатити на користь Позивача. Разом з тим, Позивач у даному відзиві, звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що Відповідач у своїй апеляційній скарзі зазначив, що уповноважений орган Відповідача 20 лютого 2016 року виключив Позивача з числа учасників підприємства без жодної компенсації, чим, на думку Позивача, підтвердив обгрунтованість позову та законність рішення суду першої інстанції.

20 березня 2018 року від Відповідача надійшли додаткові пояснення (а.с.199-201), в яких Відповідач, зокрема, зазначив, що правовідносини, що виникли у зв'язку із стягненням вартості частки в майні Відповідача, не є корпоративними, так як відповідно підпункту 4 пункту 1.7 Постанови Пленуму ВГС України №4 від 25 лютого 2016 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних відносин", до корпоративних спорів не належать та вирішуються загальними або господарськими судами, залежно від суб'єктного складу сторін: спори, пов'язані з розподілом майна подружжя, вступом до юридичних осіб спадкоємців, правонаступників, осіб, яким було відчужено частку в статутному капіталі господарський товариств. Крім того, в даних поясненнях, Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду і на те, що в разі, якщо суд вирішить, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, то, як вважає Відповідач, судом першої інстанції, при винесенні оспорюваного рішення, невірно визначено вартість частки Позивача, якого виключили з членів Відповідача, так як оцінка проводилась виключно об'єкта нерухомого майна, яким володіє Відповідач, але не включало в себе оцінку вартості і зобов'язань. Дана позиція була викладена в постанові ВСУ від 18 листопада 2014 року в справі №3-182гс14, згідно якої вбачається, що: вартість частки майна товариства, належної до сплати учаснику, який виходить (виключається) із товариства, має визначатися з розрахунку вартості всього майна, що належить товариству, в тому числі основних засобів, не матеріальних активів, оборотних активів, майна не виробничого призначення, тощо, з урахуванням майнових зобов'язань товариства. Відтак, з огляду на вищевказане, Відповідач в даних додаткових поясненнях до апеляційної скарги, просить суд апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду скасувати, а провадження у даній справі - припинити.

В судовому засіданні від 21 березня 2018 року представник Позивача заперечив щодо доводів, висвітлених в апеляційній скарзі, вважає її безпідставною та необгрунтованою, а тому просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції просить залишити без змін.

В судове засідання від 21 березня 2018 року представник Відповідача не прибув, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений у встановленому законом порядку.

Крім того, суд враховує строк розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, котрий закінчується 26 березня 2018 року.

Відтак, суд вважає за можливим розгляд апеляційної скарги без участі уповноваженого представника Відповідача.

Заслухавши представника Позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, додаткових пояснень до апеляційної скарги та відзиву, суд прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, а рішення місцевого господарського суду скасувати.

При цьому, Рівненський апеляційний господарський суд виходив з наступного.

Як встановлено апеляційним господарським судом та вбачається з матеріалів справи, відповідно до установчого договору Відповідача, затвердженого зборами 01 липня 1995 року (надалі - Установчий договір; а.с. 24-28), учасники Відповідача, шляхом внесення грошових коштів і при необхідності особистого майна, створили підприємство "Індтрикотаж", яке має статус колективного підприємства.

Відповідно до пункту 1.1.1 Статуту Відповідача (а.с. 16-23), затвердженого загальними зборами учасників (протокол від 1 липня 1995 року № 1), зареєстрованого 13 грудня 1995 року, Відповідач створений на договірних засадах 38-ма фізичними особами - громадянами України.

Відповідно до пункту 1.1.3 Статуту, учасником Відповідача є Позивач.

Згідно п. 1.3. розділу 1 Статуту, підприємство діє на основі колективної власності, а засновники є власниками підприємства та його майна в рівних частках, згідно внесених коштів.

Пунктом 1.4. розділу 1 Статуту передбачено, що Відповідач здійснює свою діяльність у відповідності з Законами України: "Про підприємництво" від 07 лютого 1991 року № 668, "Про власність" від 28 березня 1991 року № 885, "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 року № 887, "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 року № 1576 та цим Статутом.

Приписами пункту 2 Статуту визначено, що Відповідач створений для надання послуг населенню по в'язанню та ремонту трикотажних виробів; предметом діяльності підприємства є: надання послуг населенню по в'язці та пошиттю трикотажних виробів, надання послуг населенню по ремонту трикотажних виробів, виробництво товарів народного споживання, торговельна-посередницька та комерційна діяльність, зовнішньо економічна діяльність, інші види діяльності згідно діяльності Відповідача, а також заборонені чинним законодавством України.

В силу дії пункту 2.1 Статуту: майно підприємства формується на індивідуально долевій власності учасників Відповідача і складається з основних фондів та оборотних коштів, а також інших цінностей, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Відповідно до пункту 3.3.3 Статуту, статутний фонд Відповідача становить 39 900 000 (тридцять дев'ять мільйонів дев'ятсот тисяч) укр. карбованців; частка кожного учасника в Статутному фонді становить 2,63%.

З даного вбачається рівномірний поділ вищевказаних долей між усіма учасниками Відповідача.

Відповідно до пункту 6.6.5 Статуту, учасник Відповідача може бути виведений з підприємства за власним бажанням.

Відповідно до пункту 6.6.6 Статуту, якщо учасник не виконує положень установчих документів, рішень зборів учасників, зриває виробничі програми, систематично виконує замовлення населення, які не оформлені належним чином через касу Відповідача, вчиняє інші дії, які заважають виробничо-господарській діяльності, по рішенню зборів учасників він може бути виключений з Відповідача.

В силу дії пункту 6.6.7 Статуту, розрахунки при виведенні і виключенні проводяться на протязі місяця після затвердження річного звіту.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 29 листопада 1995 року, за рахунок вкладених учасниками коштів, Відповідачем було придбано частину нежитлового приміщення за адресою: м. Сарни, вул. Широка, 13 загальною площею 152,87 кв.м., з яких 108,07 кв. м. виробнича площа, а 44,8 кв.м. допоміжна, що підтверджується договором купівлі-продажу частини приміщення № 26 від 29 листопада 1995 року (а.с. 30-32) , актом передачі майна державного підприємства від 28 травня 1996 року (а.с. 34), свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 07 серпня 2008 року (а.с. 35) та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 11 серпня 2008 року (а.с. 36).

Рішенням загальних зборів учасників Відповідача від 20 лютого 2016 року, оформленим протоколом №2, Позивача було виключено з числа учасників Відповідача, а також з числа кінцевих бенефіціарних власників Відповідача.

Доказів оскарження даного рішення суду не надано.

Разом з тим, місцевий господарський суд в даному спорі, маючи виключно відомості про наявність одного приміщення у Відповідача, без встановлення факту наявності чи відсутності інших активів та пасивів на момент виключення Позивача, вирішив за доцільне та призначив експертизу щодо визначення ціни даного приміщення (та не призначив експертизу щодо визначення саме вартості частки Позивача у Відповідача, з урахуванням та визначенням не лише вартості певного приміщення, але й інших можливих активів, а також пасивів Відповідача).

Згідно висновку судової оціночно-будівельної експертизи від 19 жовтня 2017 року № 8721 ринкова вартість 1/13 будівлі будинку побуту "Олеся", за адресою: м. Сарни, вул. Широка, 13, який належить Відповідачу, станом на 20 лютого 2016 року становила 1 631 175 грн. 00 коп. Водночас, в грошовому еквіваленті 2,63 % від дійсної (ринкової вартості) 1/13 будівлі будинку побуту "Олеся", становила 42 900 грн.

Враховуючи дану оцінку, суд стягнув вартість даного майна, як вартість належної Позивачу частки.

Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що згідно абзацу 1 статті 1 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції від 04 квітня 1995 року), господарській товариства за цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами, шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності, з метою одержання прибутку.

Згідно частини 1 статті 1 Закону України "Про підприємства в Україні" (в редакції від 05 липня 1995 року) підприємство - основна організаційна ланка народного господарства України; підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність, з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про підприємства в Україні" (в редакції від 05 липня 1995 року) передбачено, що відповідно до форм власності, встановлених Законом України "Про власність", можуть діяти підприємства таких видів: індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно її праці; сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян України - членів однієї сім'ї, які проживають разом; приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, з правом найняття робочої сили; колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу , іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації ; державне комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць; державне підприємство, засноване на загальнодержавній (республіканській) власності; спільне підприємство, засноване на базі об'єднання майна різних власників (змішана форма власності); підприємство, засноване на власності юридичних осіб і громадян союзних республік та інших держав.

Приписами абзацу 2 статті 1 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції від 04 квітня 1995 року) визначено, що до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Суд констатує, що з моменту створення Відповідача до моменту виключення Позивача зі складу учасників Відповідача, Статут Відповідача не змінювався.

Як вбачається зі змісту норм Закону України "Про господарські товариства" (в редакції від 04 квітня 1995 року), даним Законом не передбачено таких видів товариств як колективне підприємство (кооператив).

В той же час, в Законі України "Про підприємства в Україні" (в редакції від 05 липня 1995 року), передбачено вид такого підприємства як колективне, до видів котрого віднесено кооператив. Тобто, з даного вбачається, що на момент створення Відповідач, по суті, не відносився до господарських товариств.

З огляду на те, що законодавство змінювалось з моменту створення Відповідача до моменту виключення Позивача, і на момент виключення законодавством не визначалося такого виду підприємств, як колективне підприємство, суду для вирішення спору необхідно визначити, яку аналогію права чи Закону в даному спорі слід застосовувати. При цьому, апеляційний господарський суд констатує, що в силу дії пунктів 9 та 10 статті 11 ГПК України: якщо спірні відносини, в тому числі за участю іноземної особи, не врегульовані законодавством, суд застосовує звичаї, які є вживаними у діловому обороті; якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).

Колегія апеляційного господарського суду, проаналізувавши ГК України, котрий був прийнятий після створення Відповідача, а саме глави 9 та 10 ГК України, констатує, що за змістом частини 1 статті 79 ГК України: господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку; у випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

В силу дії частини 1 статті 80 ГК України, до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Суд констатує, що даний перелік є вичерпним.

Приписами частини 2 статті 93 глави 10 ГК України, поняття "підприємство колективної власності" (котрим є Відповідач), визначено наступним чином: підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом.

В даному випадку, діючий ГК України чітко розділяє підприємства колективної власності від товариств, та серед переліку підприємств колективної власності визначає виробничий кооператив (аналогічно, як за пунктом 1 статті 2 Закону України "Про підприємства в Україні" на момент затвердження Статуту Відповідача, до колективних підприємств належав кооператив).

В свою чергу, Законом України "Про господарські товариства", що діяв на момент виключення Позивача зі складу учасників Відповідача (станом на 20 лютого 2016 року), а саме частиною 3 статті 1 було визначено, що до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства (аналогічно, як в частині 1 статті 80 ГК України).

Тобто, правовий аналіз вищевказаних норм вказує на те, що колективне підприємство за діючими нормами законодавства, при застосуванні аналогії є найбільш наближеним до кооперативу, а не до господарських товариств.

З огляду на вищевказане, суд констатує, що з 04 червня 2009 року діє Закон України "Про кооперацію". Даний Закон був чинний на момент виключення Позивача зі складу учасників Відповідача.

Згідно статті 2 Закону України "Про кооперацію", у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні, зокрема: кооперативна організація - кооператив або кооперативне об'єднання; кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування; виробничий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних осіб для спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов'язкової трудової участі з метою одержання прибутку.

Суд констатує, що аналіз Статуту Відповідача в редакції, що діяла з моменту створення Відповідача до виключення Позивача зі складу учасників Відповідача, вказує, що за змістом Закону України "Про кооперацію", Відповідач є кооперативом (виробничим кооперативом), що також вбачається зі змісту діяльності Відповідача, зокрема: надання послуг населенню по в'язці та пошиттю трикотажних виробів, надання послуг населенню по ремонту трикотажних виробів, виробництво товарів народного споживання.

З огляду на вищевказане, з урахуванням статті 11 ГПК України, колегія апеляційного суду приходить до висновку, що в даному випадку питання визначення частки (паю) має визначатися не за нормами Закону України "Про господарські товариства", як було зроблено місцевим господарським судом, а за Законом України "Про кооперацію", в редакції, на момент виключення Позивача зі складу учасників Відповідача. Відповідно, суд апеляційної інстанції застосовує аналогію даного Закону.

Водночас, як вбачається з пояснень представника Позивача, Відповідач підпадає під ознаки товариства, виходячи лише з того, що Позивачу має бути виплачена частка, та не звернув уваги, що аналогічна виплата частки передбачена не лише в товаристві, але й в кооперативі (частин 3 статті 21 Закону України "Про кооперацію").

Тобто, саме визначення "частка" не відносить Відповідача до товариств, а визначення типу юридичної особи має визначатися з сукупного аналізу Статуту та положень про дану юридичну особу та з співвідношення даних визначень до визначення відповідної юридичної особи (в даному випадку товариств та кооперативів) у співвідношенні до законодавства.

В той же час, Рівненський апеляційний господарський суд звертає увагу сторін на те, що не лише не в суді першої інстанції, а й в суді апеляційної інстанції, не доведено належними та допустимими доказами факту затвердження Відповідачем річного звіту за 2016 рік, в котрому було виключено Позивача зі складу учасників Відповідача (для застосування в даному випадку пункту 6.6.7 Статуту Відповідача; 11 сторінка Статуту).

При цьому, Рівненський апеляційний господарський суд наголошує, що питання одержання членом кооперативу (колективного підприємства) та членом товариства його частки, суттєво різниться в розумінні Закону України "Про господарські товариства" та Закону України "Про кооперацію".

В силу дії статті 64 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції станом на дату виключення Позивача зі складу учасників Відповідача): учасника товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов'язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства. При цьому цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере; виключення учасника з товариства призводить до наслідків, передбачених статтями 54 і 55 цього Закону.

Приписами частини 1 статті 54 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції станом на дату виключення Позивача зі складу учасників Відповідача): при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі; виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу; на вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

В той же час, згідно частини 3 статті 21 Закону України "Про кооперацію": у разі виходу або виключення з кооперативу фізична чи юридична особа має право на одержання своєї загальної частки натурою, грішми або (за бажанням) цінними паперами відповідно до їх вартості на момент виходу, а земельної ділянки - у натурі; строк та інші умови одержання членом кооперативу своєї загальної частки встановлюються статутом кооперативу, при цьому строк одержання зазначеної частки не може перевищувати двох років, а відлік його розпочинається з 1 січня року, що настає з моменту виходу або виключення з кооперативу.

Аналіз даних статей вказує на те, що на відміну від товариств, при виході або виключенні з кооперативу, член кооперативу має право на одержання частки, в строк, що не перевищує 2 (два) роки, а відлік його розпочинається з 1 січня року, що настає з моменту виходу або виключення з кооперативу.

Відповідно, суд звертає увагу, що Позивача було виключено 20 лютого 2016 року. Відтак, присічний термін виплати розпочинається з 01 січня 2017 року і закінчується 01 січня 2019 року.

Тобто, ні на момент звернення з даним позовом, а ні на момент винесення оспорюваного рішення (та винесення даної постанови), вищевказаний двохрічний термін, не закінчився.

В силу дії частини 1 статті 2 ГПК України, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини 3 статті 2 ГПК України, однією із основних засад (принципом) господарського судочинства є верховенство права.

Приписами частин 1 та 3 статті 11 ГПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права; суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією України та Законами України.

Відповідно до статті 19 Конституції України: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Апеляційний господарський суд ще раз констатує, що за змістом вищевказаних норм Закону України "Про кооперацію", зобов'язано Відповідача виплатити Позивачу вартість частини майна Відповідача протягом 2 (двох) років з дня виключення Позивача зі складу учасників Відповідача, тоді як Законом не передбачено зобов'язання Відповідача здійснити розрахунок з Позивачем раніше наведеного строку, а жодна із сторін не довела, що на момент розгляду даного спору (представником Позивачем в судовому засіданні навіть спростовано даний факт) Відповідач вже виготовив річний звіт за 2016 рік (що, в свою чергу, унеможливлює застосування пункту 6.6.7 Статуту Відповідача).

Отже, ні на дату звернення Позивача з позовом у цій справі, ні на дату вирішення спору у цій справі дворічний строк, встановлений частиною 3 статті 21 Закону України "Про кооперацію" для виплати Відповідачем вартості частини майна, пропорційної частці у статутному капіталі, не сплинув.

Згідно з положеннями частин 1 та 2 статті 16 ЦК України: кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Законодавчо визначенні способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Згідно частини 1 статті 1 ГПК України (в редакції до 14 грудня 2017 року включно): підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів , а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

В силу дії частини 1 статті 2 ГПК України (в редакції з 15 грудня 2017 року): завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Приписами частини 2 статті 4 ГПК України (в редакції з 15 грудня 2017 року) передбачено, що: юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, з огляду на зазначене вище, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, господарський суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оспорення відповідного права чи охоронюваного законом інтересу.

Звертаючись до суду з позовом, Позивач просив здійснити захист його права, зокрема, шляхом стягнення у судовому порядку вартості його частки в майні Відповідача. Водночас, як було вже встановлено вище в даній судовій постанові, зобов'язання Відповідача щодо виплати Позивачу вартості частини майна, встановлено законом протягом двох років з 01 січня року, що настає з моменту виключення (тобто до 01 січня 2019 року).

Разом з тим, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити, що хоча Позивач і звернувся до суду з позовом у цій справі передчасно, це не позбавляє його права звернутися з відповідним позовом до суду після спливу строку, встановленого частиною 3 статті 21 Закону України "Про кооперацію", у випадку невиконання Відповідачем обов'язку щодо виплати Позивачу належної йому вартості частини майна, пропорційної його частці у статутному капіталі.

Також апеляційний суд звертає увагу на те, що подібна правова позиція (щодо недопустимості передчасного звернення до суду з позовом про стягнення частки майна) висвітлена в постанові ВС від 28 лютого 2018 року в справі №910/21160/16.

Що ж до вимог Відповідача, викладених в додаткових поясненнях до апеляційної скарги (а.с. 199-201) щодо припинення провадження в даній справі, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

В своїх доводах щодо припинення, Відповідач посилався на підпункт 4 пункту 1.7 постанови Пленуму ВГСУ №4 від 25 лютого 2016 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних відносин", згідно якого до корпоративних спорів не належать та вирішуються загальними або господарськими судами, залежно від суб'єктного складу сторін спори, пов'язані з розподілом майна подружжя, всутпом до юридичних осіб спадкоємців, правонаступників, осіб, яким було відчужено частку в статутному капіталі господарський товариств.

Оцінюючи дані доводи, Рівненський апеляційний господарський суд врахував, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, керувався старою редакцією ГПК України, яка діяла до 14 грудня 2017 року включно.

Відтак, колегія апеляційного суду констатує, що в даній справі розглядається позов щодо стягнення з Відповідача вартості належної Позивачу частки майна, в зв'язку із його виключенням зі складу учасників Відповідача (котре оформлене протоколом №2 від 20 лютого 2016 року), а не спір, пов'язаний із розподілом майна подружжя, вступом до юридичних осіб спадкоємців, правонаступників, осіб, яким було відчужено частку в статутному капіталі господарський товариств, про що вказується у вищезазначеній постанові Пленуму ВГСУ №4 від 25 лютого 2016 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних відносин", та на що сторона не звернула увагу.

Разом з тим, апеляційний суд критично оцінює дії місцевого господарського суду щодо призначення в даній справі експертизи з визначення не вартості частки майна, а щодо визначення вартості лише одного приміщення, за відсутності належних і допустимих доказів того, що окрім зазначеного майна на момент виходу Позивача зі складу учасників Відповідача, у Відповідача не існувало інших активів, а також пасивів, котрі, в свою чергу, можуть вплинути на розмір частки. При цьому, апеляційний господарський суд звертає увагу на правову позицію ВСУ від 18 листопада 2014 року в справі №3-182гс14, згідно якої вбачається, що вартість частки майна товариства, належної до сплати учаснику, який виходить (виключається) із товариства, має визначатися з розрахунку вартості всього майна, що належить товариству, в тому числі основних засобів, не матеріальних активів, оборотних активів, майна невиробничого призначення, тощо, з урахуванням майнових зобов'язань товариства.

З огляду на усе вищевказане, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку про неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, що в силу дії пунктів 3 та 4 частини 1 статті 277 ГПК України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України.

Відтак, Рівненський апеляційний господарський суд скасовує оспорюване рішення місцевого господарського суду та приймає нове, яким відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати за подачу позовної заяви та апеляційної скарги, суд залишає за кожною із сторін (з огляду на відмову в позові та відмову в задоволенні апеляційної скарги в частині припинення провадження у даній справі).

Керуючись статтями 129, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу колективного підприємства "Індтрикотаж" на рішення господарського суду Рівненської області від 20 листопада 2017 року в справі №918/277/17 - задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 20 листопада 2017 року в справі №918/277/17 -скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

6. Справу №918/277/17 повернути до господарського суду Рівненської області.

Повний текст постанови виготовлено 26 березня 2018 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.