Постанова

від 14.03.2018 по справі 912/4254/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 912/4254/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Баранець О.М., Стратієнко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Бойка В.С.,

представників учасників справи:

позивача - Михайлова Л.О.,

відповідача-1 - Бурковський І.В.,

відповідач-2 - не з'явились,

відповідача-3 - не з'явились,

відповідача-4 - Білий І.П.,

третьої особи - 1 - не з'явились,

третьої особи - 2 - Слуценко Р.П.,

прокурора - Насадчук Ж.Д.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Кіровоградській області

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2017

(головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді - Пашкіна С.А., Зеленін В.О.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2017

(суддя Грєхова О.А.)

у справі №912/4254/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохолдінг"

до 1. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Кіровоградській області

2. Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві

3. Головного управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області

4. Кіровоградської обласної ради

треті особи , які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: 1. Державна казначейська служба України; 2. Фонд Державного майна України

за участю Прокуратури Кіровоградської області

про стягнення 796 702,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Зміна складу колегії суддів Верховного Суду

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2018 для розгляду справи №912/4254/16 визначено колегію суддів у складі: Ткач І.В. - головуючий, Мамалуй О.О., Стратієнко Л.В.

Ухвалою Верховного Суду від 15.01.2018 (колегія суддів у складі: Ткач І.В. - головуючий, Мамалуй О.О., Стратієнко Л.В.) відкрито касаційне провадження у справі №912/4254/16 за касаційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Кіровоградській області.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду за №555 від 12.03.2018 у зв'язку з відпусткою судді Мамалуя О.О., відповідно до підпунктів 2.3.25, 2.3.49 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи № 912/4254/16.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №912/4254/16 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Ткач І.В. - головуючий, судді Баранець О.М., Стратієнко Л.В., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2018.

У справі оголошувалась перерва до 14.03.2017.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Аерохолдінг" (далі - ТОВ "Аерохолдінг") звернулось до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Кіровоградській області (відповідач-1), Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (відповідач-2), Головного управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області (відповідач-3) про стягнення:

- 152 701,55 грн з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Кіровоградській області через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві з Державного бюджету України та

- 644 000,00 грн з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Кіровоградській області через Головне управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області з місцевого бюджету Кіровоградської обласної ради.

1.2. В обґрунтування позовних вимог ТОВ "Аерохолдінг" зазначає про бездіяльність Регіонального відділення Фонду державного майна України по Кіровоградській області (далі - Регіональне відділення ФДМУ по Кіровоградській області), яке по закінченню річного строку з дати повернення позивачем приватизованого майна за розірваним у судовому порядку Договором купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 16.07.2004, не здійснило його повторного відчуження. Відтак, позивач вважає, що сплачені ним грошові кошти підлягають поверненню Регіональним відділенням ФДМУ по Кіровоградській області через Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві.

1.3. Як правове обґрунтування своїх позовних вимог ТОВ "Аерохолдінг" зазначає ст.ст. 212, 251-254, 525, 526, 530, 610, 629, 653 Цивільного кодексу України, ст.ст.93, 173 Господарського кодексу України, ст.35 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017), Закон України "Про державну програму приватизації" від 18.05.2000 №1723-ІІІ, постанову Кабінету Міністрів України від 18.01.2011 №32 "Про затвердження Порядку повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів", п.133 Державної програми приватизації, наказ Фонду державного майна України "Про затвердження Порядку повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкт приватизації, у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу" від 15.08.2000 №1701 та постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників" від 03.08.2011 №845.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.04.2017 у справі №912/4254/16 позов задоволено частково.

Стягнуто з Регіонального відділення ФДМУ по Кіровоградській області через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві з Державного бюджету України на користь ТОВ "Аерохолдінг" 152 701,55 грн.

Стягнуто з Регіонального відділення ФДМУ по Кіровоградській області через Головне управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області з місцевого бюджету Кіровоградської обласної ради на користь ТОВ "Аерохолдінг" 644 000,00 грн.

Стягнуто з Регіонального відділення ФДМУ по Кіровоградській області на користь ТОВ "Аерохолдінг" 11 950,52 грн судового збору.

В частині позовних вимог до Кіровоградської обласної ради відмовлено.

2.2. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2017 залишено без змін.

2.3. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 16 липня 2004 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Кіровоградській області (продавець) та Відкритим акціонерним товариством "Аерохолдінг" (правонаступником якого є позивач - покупець), укладено Договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва - школи на 1176 учнівських місць з загальношкільними приміщеннями (ІІ черга), що знаходиться в м. Кіровоград, вул. Калініна, 38, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Водяницькою А.В. за реєстровим №4360 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору продавець продав покупцеві об'єкт приватизації - об'єкт незавершеного будівництва школа на 1176 учнівських місць із загальношкільними приміщеннями (II черга), що знаходиться в місті Кіровограді по вулиці Калініна, під номером 38 (далі - об'єкт приватизації), а покупець зобов'язався прийняти зазначений об'єкт приватизації та сплатити ціну відповідно до умов, що визначені цим договором.

Сторонами узгоджено, що ціна продажу шляхом викупу становить 796 702,00 грн, з урахуванням податку на додану вартість.

У пункті 11.4. Договору сторони погодили, що у разі розірвання цього договору у зв'язку з невиконанням його умов, або визнання їх недійсними в судовому порядку, об'єкт приватизації підлягає поверненню у державну власність. У цьому випадку повернення покупцю коштів, сплачених за об'єкт приватизації, провадиться на підставі рішення суду з коштів, отриманих від повторного продажу цього об'єкта, у порядку, встановленому Фондом державного майна України.

Судами встановлено, що на виконання умов Договору, позивач сплатив грошові кошти в сумі 796 702,00 грн шляхом перерахування на рахунок РВ ФДМУ, з яких 152 701,55 грн було спрямовано до Державного бюджету України, а 644 000,00 грн - до бюджету Кіровоградської обласної ради.

В подальшому прокурор м. Кіровограда в інтересах держави в особі Регіонального відділення ФДМУ по Кіровоградській області звернувся до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до ТОВ "Аерохолдінг" про розірвання зазначеного Договору у зв'язку з невиконанням покупцем його умов. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.12.2013 у справі №912/777/13 Договір розірвано.

14 листопада 2014 року ТОВ "Аерохолдінг" повернуло до спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст Кіровоградської області придбаний ним за Договором об'єкт на підставі Акта приймання-передачі об'єкта приватизації.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у 2015 році ТОВ "Аерохолдінг" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області, РВ ФДМУ та Кіровоградської обласної ради про стягнення з Регіонального відділення ФДМУ по Кіровоградській області через Головне управління Державної казначейської служби України з Державного бюджету України грошових коштів в сумі 152 701,55 грн та стягнення з Регіонального відділення ФДМУ по Кіровоградській області через Головне управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області з місцевого бюджету Кіровоградської обласної ради грошових коштів сумі 644 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.04.2015 у справі №910/3011/15-г відмовлено ТОВ "Аерохолдінг" у задоволенні таких вимог. Судом зазначено, що можливість власника майна повторно продати об'єкт приватизації виникає з моменту повернення такого об'єкта, а строк, протягом якого може бути реалізований повторний продаж об'єкта, складає один рік. Таким чином, оскільки в матеріалах справи відсутні докази повторного продажу об'єкта приватизації за спірним правочином, а фактичний строк проведення перепродажу на момент вирішення справи по суті не сплив, суд дійшов висновку про передчасність позовних вимог ТОВ "Аерохолдінг".

29 червня 2016 року ТОВ "Аерохолдінг" направило на адресу Регіонального відділення ФДМУ по Кіровоградській області лист №29/06/16/3 щодо надання інформації, чи приймав державний орган приватизації рішення про повторний продаж об'єкта приватизації.

У відповідь на зазначений лист Регіональне відділення ФДМУ по Кіровоградській області повідомило, що рішення щодо розпорядження об'єктами комунальної власності приймаються їх власниками, тоді як регіональне відділення не отримувало доручення від Кіровоградської обласної ради стосовно проведення повторного продажу комунального майна - об'єкта незавершеного будівництва - школи на 1176 учнівських місць із загальношкільними приміщеннями (ІІ черга).

29 червня 2016 року ТОВ "Аерохолдінг" направило лист №29/06/16/1на адресу Кіровоградської обласної ради, в якому просило повідомити, чи звертався державний орган приватизації до Кіровоградської обласної ради про передачу об'єкта приватизації для повторного продажу та чи зверталась Кіровоградська обласна рада до Регіонального відділення ФДМУ по Кіровоградській області щодо виконання останнім повноважень щодо повторного продажу об'єкта приватизації.

У відповідь на зазначений лист Кіровоградська обласна рада повідомила, що відповідно до рішення обласної ради від 17 грудня 2003 року №246 повноваження щодо приватизації об'єкта будівництва - школи на 1176 учнівських місць із загальношкільними приміщеннями (ІІ черга), делеговані Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Кіровоградській області та відповідно йому ж належать повноваження щодо повторного продажу.

2.4. Задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Аерохолдінг" суди попередніх інстанцій зазначили таке.

2.4.1. Відповідно до пункту 3 Порядку повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі - продажу таких об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №32 від 18.01.2001, повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкт приватизації, у разі розірвання договору купівлі-продажу такого об'єкта у зв'язку з невиконанням його умов або визнання його недійсним у судовому порядку, провадиться згідно із законодавством.

Договір було укладено в рамках дії та на виконання Закону України "Про державну програму приватизації" від 18.05.2000 №1723-ІІІ, яким затверджено Державну програму приватизації на 2000-2002 роки.

Пунктом 133 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки передбачено, що у разі розірвання договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації у зв'язку з невиконанням їх умов або визнання їх недійсними в судовому порядку, повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкт приватизації, провадиться на підставі рішення суду з коштів позабюджетного Державного фонду приватизації або фонду приватизації Автономної Республіки Крим, отриманих від повторного продажу цих об'єктів у порядку, встановленому Фондом.

2.4.2. Суди встановили, що органом приватизації, який проводив відчуження спірного об'єкту, є Регіональне відділення ФДМУ по Кіровоградській області. Відтак, відповідно до приписів п. 1 Порядку повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі - продажу таких об'єктів, саме відповідач-1 має здійснювати управління цим об'єктом до моменту відчуження його в результаті повторного продажу.

Таким чином, протягом одного року після повернення об'єкта приватизації державний орган приватизації, що проводив його відчуження за договором купівлі-продажу, зобов'язаний був здійснити повторний продаж цього об'єкта.

2.4.3. Врахувавши зазначене та вказавши, що з листопада 2014 року і по теперішній час повторний продаж майна не здійснено, суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог ТОВ "Аерохолдінг". Судами встановлено, що грошові кошти, отримані від ТОВ "Аерохолдінг" за Договором, розподілено між Державним бюджетом України та місцевим бюджетом Кіровоградської обласної ради. Отже, за висновком судів, стягнення грошових коштів з Регіонального відділення ФДМУ по Кіровоградській області має здійснюватись з Державного бюджету України та місцевого бюджету Кіровоградської обласної ради через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві та Головне управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області відповідно.

2.4.4. Суди відмовили у задоволенні позовних вимог до Кіровоградської обласної ради, оскільки дійшли висновку, що право позивача відповідачем-4 не порушено.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

3.1. Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, Регіональне відділення ФДМУ по Кіровоградській області звернулось з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду 28.08.2017 у цій справі та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ "Аерохолдінг" у задоволенні позовних вимог повністю.

3.2. Скаржник обґрунтовує вимоги, що містяться у касаційній скарзі, зокрема, такими доводами.

3.2.1. Відповідач-1 вважає, що судами попередніх інстанцій безпідставно застосовано ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, ч.9 ст.29 Закону України "Про приватизацію державного майна" та Постанову Кабінету Міністрів України №32 від 18.01.2001 "Про затвердження Порядку повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі - продажу таких об'єктів".

В обґрунтування зазначеного скаржник посилається на те, що вказаними нормами врегульовано правовідносини, пов'язані з приватизацією державного майна. Проте суди не взяли до уваги, що спірний об'єкт приватизації віднесено до комунального майна, на яке дія цих норм не поширюється.

Укладаючи Договір, відповідач-1 діяв на виконання рішення Кіровоградської обласної ради від 17.12.2003 №246, тобто по суті був посередником між Кіровоградською обласною радою, як первісним власником об'єкта приватизації, та позивачем - новим власником.

В результаті розірвання Договору в судовому порядку об'єкт приватизації знову повернуто у комунальну власність. Відтак, на переконання скаржника, рішення Кіровоградської обласної ради від 17.12.2003 №246 вичерпало свою юридичну силу після його реалізації та не може бути підставою для повторного продажу об'єкта приватизації.

3.2.2. Скаржник також посилається на те, що оскаржувані судові рішення прийняті всупереч ст.319 та ст.648 Цивільного кодексу України.

Аргументуючи свою позицію, відповідач-1 зазначає, що лише власник майна наділений правом розпоряджатись своїм майном, а держава не втручається у здійснення власником права власності.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Аерохолдінг" просить відмовити Регіональному відділенню ФДМУ по Кіровоградській області у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін судові рішення першої та апеляційної інстанцій у цій справі.

3.4. Відзив мотивовано такими аргументами.

3.4.1. Посилаючись на ст.216 Господарського кодексу України, ч.3 ст.1 Закону України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва", ч.2 ст.1, абз.4 ч.1 ст.2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", п.4 ст.3 Закону України "Про приватизацію державного майна", позивач стверджує, що на питання приватизації комунального майна поширюється дія зазначених вище законодавчих актів.

ТОВ "Аерохолдінг" погоджується, що спеціальний нормативно-правовий акт, який би регулював питання приватизації комунального майна, відсутній. Проте з системного тлумачення Закону України "Про приватизацію державного майна" та постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 №32 вбачається, що їх норми регулюють правовідносини щодо приватизації комунального майна. Позивач вказує, що лише Закон України "Про приватизацію державного майна" встановлює термін, протягом якого повинно бути проведено повторну реалізацію майна. Відтак, норми цього законодавчого акту, зокрема, і ч.9 ст.27 поширюють свою дію на порядок реалізації комунального майна.

3.4.2. ТОВ "Аерохолдінг" наголошує, що у п.11.4. Договору сторони погодили наслідки розірвання договору у судовому порядку, згідно з якими об'єкт приватизації повертається саме у державну власність, а грошові кошти повертаються покупцю в порядку, встановленому Фондом державного майна України. Тому з огляду на приписи ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України позивач має право вимагати від РВ ФДМУ належного виконання умов Договору.

3.4.3. З посиланням на ст.6 Закону України "Про приватизацію державного майна", в якій наведено визначення поняття "посередник", позивач заперечує проти доводів скаржника, що в процесі укладення Договору РВ ФДМУ було лише посередником між первісним та новим власниками об'єкту приватизації.

3.5. У запереченнях на відзив відповідач-1 вказує на те, що суди не розглянули належним чином матеріали справи та нанесли збитки державі Україна у сумі 19 917,55 грн, які були витрачено державою на підготовку до продажу комунального майна (школи) та за оскаржуваними рішеннями судів повернуто позивачу.

3.6. Із доводами, зазначеними у п.3.5 ТОВ "Аерохолдінг" не погодилось та подало суду заперечення з доданими до них документами.

3.7. Кіровоградська обласна рада у відзиві на заперечення погодилась з відзивом на касаційну скаргу та зазначила, що вважає позовні вимоги ТОВ "Аерохолдінг" обгрунтованими.

4. Джерела права й акти їх застосування

4.1. Конституція України

Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 142. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.

Стаття 143. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

4.2. Цивільний кодекс України

Стаття 327. Право комунальної власності

1. У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

2. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Стаття 345. Набуття права власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності

1. Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

2. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Стаття 651. Підстави для зміни або розірвання договору

1. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Стаття 653. Правові наслідки зміни або розірвання договору

2. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

3. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

4. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

4.3. Господарський кодекс України

Стаття 193. Загальні умови виконання господарських зобов'язань

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

4.4. Закон України "Про органи місцевого самоврядування в Україні"

Стаття 10. Ради - представницькі органи місцевого самоврядування

1. Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

2. Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Стаття 43. Питання, які вирішуються районними і обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях

1. Виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання:

19) вирішення за дорученням відповідних рад питань про продаж, передачу в оренду, концесію або під заставу об'єктів комунальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні районних, обласних рад, а також придбання таких об'єктів в установленому законом порядку.

Стаття 60. Право комунальної власності

1. Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

4.5. Закон України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва" (чинний на момент розгляду справи судами)

Стаття 1. Сфера застосування Закону

Цей Закон визначає особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва, що перебувають у державній власності, включаючи законсервовані об'єкти, а також за ініціативою органів, уповноважених управляти відповідним державним майном, об'єктів незавершеного будівництва, що утримуються на балансах підприємств, які не підлягають приватизації (далі - об'єкти незавершеного будівництва).

Відчуження об'єктів незавершеного будівництва, що є в комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Державні органи приватизації здійснюють відчуження об'єктів незавершеного будівництва, що є в комунальній власності, якщо органами місцевого самоврядування були делеговані державним органам приватизації відповідні повноваження.

До питань приватизації або відчуження об'єктів незавершеного будівництва, які перебувають у державній або комунальній власності, не врегульованих цим Законом, застосовуються положення законодавства України про приватизацію та місцеве самоврядування.

Стаття 4. Рішення про приватизацію об'єктів незавершеного будівництва

Рішення про приватизацію об'єктів незавершеного будівництва приймаються Фондом державного майна України, його регіональними відділеннями, органами приватизації в Автономній Республіці Крим (далі - органи приватизації) на підставі переліку об'єктів, то підлягають приватизації.

4.6. Закон України "Про приватизацію державного майна" (чинний на момент розгляду справи судами)

Стаття 1. Поняття та мета приватизації

Приватизація державного майна (далі - приватизація) - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об'єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.

Стаття 3. Законодавство України про приватизацію

1. Законодавство України про приватизацію складається з цього Закону, інших законів України з питань приватизації.

4. Відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Стаття 7. Державні органи приватизації

1. Державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні.

3. Державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють такі основні повноваження:

здійснюють повноваження власника державного майна у процесі приватизації;

Стаття 27. Оформлення угод приватизації

1. При приватизації об'єкта державної власності шляхом його викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу.

Укладення та внесення змін до договорів купівлі-продажу здійснюється відповідно до вимог законодавства.

Контроль за виконанням умов договору купівлі-продажу здійснює державний орган приватизації.

5. На вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки.

9. У разі розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу у зв'язку з невиконанням покупцем договірних зобов'язань приватизований об'єкт підлягає поверненню у державну власність, включаючи земельну ділянку.

Порядок повернення в державну власність об'єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів затверджується Кабінетом Міністрів України.

Повторний продаж такого об'єкта проводиться протягом одного року після повернення його у державну власність.

4.7. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів" від 18.01.2001 №32

1. Цей Порядок регулює відносини, пов'язані з поверненням у державну власність об'єкта приватизації, відчуженого за результатами його продажу на аукціоні, за конкурсом або шляхом викупу, у разі розірвання договору купівлі-продажу цього об'єкта за рішенням суду у зв'язку з невиконанням умов договору або визнання судом його недійсним.

Об'єкт приватизації повертається до сфери управління державного органу приватизації, що проводив його відчуження за договором купівлі-продажу (далі - державний орган приватизації), для здійснення управління цим об'єктом згідно із законодавством до моменту відчуження його в результаті повторного продажу.

3. Повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкт приватизації, у разі розірвання договору купівлі-продажу такого об'єкта у зв'язку з невиконанням його умов або визнання його недійсним у судовому порядку провадиться згідно із законодавством.

4.8. Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"

Стаття 17. Застосування судами Конвенції та практики Суду

1. Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

4.9. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод

Стаття 6. Право на справедливий суд

1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Протокол №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Стаття 1

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

4.10. Рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 "Справа "Рисовський проти України"" (Заява N 29979/04)

70. Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява N 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява N 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява N 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

71. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі", п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само).

4.11. Рішення Європейського суду з прав людини "Справа "Броньовський проти Польщі"" (Заява №31443/96)

143. Невід'ємною метою статті 1 Першого протоколу є забезпечення захисту особи від невиправданого втручання держави в мирне володіння цією особою своїм майном.

Проте, з огляду на статтю 1 Конвенції, кожна Договірна держава має "гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції". Виконання цього загального обов'язку може означати виконання позитивних обов'язків, що випливають з необхідності забезпечення ефективної реалізації гарантованих Конвенцією прав. З контексту статті 1 Першого протоколу випливає, що ці позитивні обов'язки можуть вимагати від держави вжиття необхідних заходів для захисту права власності (див. рішення у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (Sovtransavto Holding v. Ukraine), N 48553/99, п. 96, ECHR 2002-VII, та відповідні посилання, а також, mutatis mutandis, рішення у справах "Кіґан проти Ірландії" (Keegan v. Ireland) від 26 травня 1994 року, серія А, N 290, с. 19, п. 49, і "Крон та інші проти Нідерландів" (Kroon and Others v. the Netherlands) від 27 жовтня 1994 року, серія А, N 297-С, с. 56, п. 31).

4.12. Господарський процесуальний кодекс України (в редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій)

Стаття 32. Поняття і види доказів

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Стаття 33. Обов'язок доказування і подання доказів

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Стаття 34. Належність і допустимість доказів

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 43. Оцінка доказів

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

4.13. Господарський процесуальний кодекс України (в редакції, чинній на час розгляду касаційної скарги)

Стаття 300. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про їх повторну оцінку та про перевагу одних доказів над іншими.

5.1.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір у цій справі стосується правовідносин, пов'язаних з приватизацію об'єкта комунальної власності, зокрема, права покупця на повернення грошових коштів, сплачених за об'єкт приватизації, після розірвання у судовому порядку договору купівлі-продажу об'єкта приватизації.

5.2.2. Регулювання відносин власності закріплено у Конституції України, яка визначила коло об'єктів і суб'єктів права власності, рівність усіх суб'єктів права власності, гарантії права власності й обов'язки власників та встановила, що правовий режим власності має визначатися виключно законами України.

У Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" затверджено поняття та зміст права комунальної власності як матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування, повноваження сільських, селищних, міських рад щодо відчуження комунального майна, у тому числі, шляхом приватизації, а також повноваження районних і обласних рад щодо управління об'єктами комунальної власності.

За змістом ст. 43 Закону України "Про місцеве самоврядування" обласні ради наділені компетенцією вирішувати питання про продаж об'єктів комунальної власності.

5.2.3. Судами встановлено, що рішенням дванадцятої сесії двадцять четвертого скликання Кіровоградської обласної ради від 17.12.2003 №246 "Про майнові питання підприємств і установ спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст області" затверджено перелік об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст області, що підлягають приватизації, в який включено об'єкт - незавершена будівництвом середня школа по вул. Калініна, 38 (дитячий-юнацький центр); визначено спосіб приватизації - аукціон із зобов'язанням добудови; делеговано Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Кіровоградській області повноваження щодо приватизації включених до переліку об'єктів шляхом продажу на конкурентних засадах.

5.2.4. На підставі зазначеного рішення Кіровоградської обласної ради від 17.12.2003 №246 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Кіровоградській області (продавець) і Відкритим акціонерним товариством "Аерохолдінг", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Аерохолдінг" (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва - школа на 1176 учнівських місць з загальношкільними приміщеннями (ІІ черга) по вул. Калініна, 38.

5.2.5. Нормативне регулювання відносин з приватизації об'єкта незавершеного будівництва, що належить до комунальної власності

Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Частиною другою статті 1 Закону України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва" встановлено, що відчуження об'єктів незавершеного будівництва, що є в комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 4 ст. 1 Закону України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва" до питань приватизації або відчуження об'єктів незавершеного будівництва, які перебувають у державній або комунальній власності, не врегульованих цим Законом, застосовуються положення законодавства України про приватизацію та місцеве самоврядування.

Таким чином, приватизація комунального майна здійснюється відповідно до законодавства, що регулює приватизацію державного майна, з урахуванням особливостей, встановлених законодавством про місцеве самоврядування.

Отже, хибними є твердження відповідача-1 про те, що судами не можуть застосовуватися, зокрема, ч. 9 ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна", Постанова Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 №32 "Про затвердження Порядку повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів", оскільки спірні правовідносини стосуються відчуження не державного, а комунального майна. Виходячи з того, що зазначені правовідносини не врегульовані спеціальними нормами, що стосуються приватизації комунального майна, до них повинні застосовуватися норми про приватизацію державного майна.

5.2.6. Делеговані повноваження

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва" державні органи приватизації здійснюють відчуження об'єктів незавершеного будівництва, що є в комунальній власності, якщо органами місцевого самоврядування були делеговані державним органам приватизації відповідні повноваження.

Верховний Суд наголошує на тій обставині, що відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва" та п.5 рішення Кіровоградської обласної ради від 17.12.2003 №246 Кіровоградська обласна рада делегувала Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Кіровоградській області здійснення приватизації об'єкта незавершеного будівництва, що належав до комунальної власності.

Не може визнаватися обґрунтованим твердження відповідача-1 про те, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Кіровоградській області виступило посередником між Кіровоградською обласною радою та позивачем щодо продажу (приватизації) об'єкта комунальної власності.

Згідно з ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна" Регіональне відділення Фонду державного майна України по Кіровоградській області є державним органом приватизації.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна" до повноважень державних органів приватизації належить, у тому числі, продаж майна, що перебуває у державній власності в процесі його приватизації, включаючи майно об'єктів незавершеного будівництва.

У разі делегування відповідних повноважень місцевими органами самоврядування державним органам приватизації положення ч. 3 ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна" застосовується і щодо майна, яке перебуває у комунальній власності.

З огляду на зазначене, Регіональне відділення ФДМУ по Кіровоградській області як уповноважений державний орган приватизації після делегування відповідних повноважень на підставі рішення Кіровоградської обласної ради від 17.12.2003 №246 здійснило встановлені законодавством дії, пов'язані з приватизацією об'єкта незавершеного будівництва (школи), що перебував у комунальній власності, у тому числі, уклало договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва (школи) з позивачем.

Отже, після делегування повноважень Кіровоградською обласною радою суб'єктом приватизації майна, стосовно якого виник спір, та стороною (продавцем) договору купівлі-продажу є Регіональне відділення ФДМУ по Кіровоградській області .

5.2.7. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, Договір, укладений між відповідачем-1 та позивачем, є розірваним у судовому порядку з 19 грудня 2013 року згідно з постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.12.2013 по справі № 912/777/13.

14 листопада 2014 року позивач у зв'язку з розірванням Договору у судовому порядку повернув придбане майно до спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст Кіровоградської області, що підтверджується актом приймання-передачі від 14.11.2014.

Абзацами першим та другим частини 9 статті 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" встановлено, що у разі розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу у зв'язку з невиконанням покупцем договірних зобов'язань приватизований об'єкт підлягає поверненню у державну власність, включаючи земельну ділянку. Порядок повернення в державну власність об'єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів затверджується Кабінетом Міністрів України.

На час розгляду спору є чинним Порядок повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 32 (далі - Порядок).

Згідно з аб. 2 п. 1 Порядку об'єкт приватизації повертається до сфери управління державного органу приватизації, що проводив його відчуження за договором купівлі-продажу (далі - державний орган приватизації), для здійснення управління цим об'єктом згідно із законодавством до моменту відчуження його в результаті повторного продажу. Винятків для комунального майна не встановлено.

Судами першої та апеляційної інстанції зроблено правильний висновок про те, що оскільки органом приватизації, який проводив відчуження спірного об'єкта, є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Кіровоградській області, то відповідно до приписів п. 1 Порядку саме відповідач-1 мав здійснювати управління цим об'єктом до моменту відчуження його в результаті повторного продажу.

Аб. 3 ч. 9 ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" встановлено, що повторний продаж об'єкта, який повернуто у державну власність у разі розірвання договору купівлі-продажу, проводиться протягом одного року після повернення його у державну власність.

Таким чином, на Регіональне відділення ФДМУ по Кіровоградській області законом покладено обов'язок з управління об'єктом приватизації до моменту його повторного продажу. Регіональне відділення ФДМУ по Кіровоградській області не вчинило будь-яких дій, спрямованих на управління та повторне відчуження об'єкта приватизації.

5.2.8. Відповідно до ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом, регламентованим у частині 4 статті 653 Цивільного кодексу України, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судами та зазначалось вище, у п.11.4 Договору сторони погодили, що у разі розірвання Договору об'єкт приватизації підлягає поверненню у державну власність, а кошти, сплачені покупцем за об'єкт приватизації, повертаються на підставі рішення суду з коштів, отриманих від повторного продажу цього об'єкта, у порядку, встановленому Фондом державного майна України.

Таким чином, сторони погодили відмінні від ч.4 ст.653 Цивільного кодексу України наслідки розірвання Договору.

Розірвання договору припиняє його дію, але залишає в дії окремі його умови щодо зобов'язань сторін, спеціально передбачених для застосування і після розірвання договору.

Отже, зобов'язання продавця (відповідача-1) з повернення покупцеві (позивачеві) коштів, сплачених за об'єкт приватизації, залишається чинним і після розірвання Договору.

5.2.9. Сторони у п.11.4 Договору встановили зобов'язання продавця повернути грошові кошти покупцеві у разі розірвання договору та механізм повернення, який відповідав чинному на момент укладення Договору законодавству (Державній програмі приватизації на 2000-2002 роки та Порядку повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкти приватизації, у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу, затвердженому Наказом ФДМУ від 15.08.2000). На момент розгляду спору зазначені нормативні акти втратили чинність і питання повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкт приватизації у разі розірвання договору купівлі-продажу, є неврегульованим. Проте відсутність законодавчо визначеної процедури повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкт приватизації у разі розірвання договору купівлі-продажу, не може бути підставою для того, щоб сплачені кошти не були повернуті покупцеві.

Невиконання встановленого законом обов'язку щодо повторного продажу об'єкта приватизації протягом одного року після його повернення та відсутність законодавчо визначеної процедури повернення покупцям коштів не може бути підставою для звільнення Регіонального відділення ФДМУ по Кіровоградській області від виконання договірного зобов'язання з повернення позивачеві грошових коштів, сплачених за об'єкт приватизації.

5.2.10. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Стаття 1 Протоколу 1 Конвенції, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати деяких необхідних заходів, спрямованих на захист права власності (справа "Броньовський проти Польщі", заява №31443/96, п. 143).

У кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права, Суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (справи "Новоселецький проти України", "Совтрансавто проти України", "Суханов та Ільченко проти України").

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Судом апеляційної інстанції правильно акцентовано увагу на позиції Європейського суду з прав людини, висловлену у справі "Рисовський проти України" стосовно того, що якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, а принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватіі?" (Lelas v. Croatia) , заява No55555/08, п.74, від20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румуніі?" (Toscuta and Others v. Romania) , заява №36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'і?лдіз проти Туреччини" (Цneryэldэz v. Turkey) , п. 128, та "Беєлер проти Італіі?" (Beyeler v. Italy) , п. 119). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу.

Підсумовуючи, слід зазначити, що за наведених вище обставин право позивача на повернення грошових коштів, сплачених за об'єкт приватизації, повинно бути реалізованим. Висновок судів про задоволення вимог позивача щодо повернення після розірвання договору купівлі-продажу грошових коштів, сплачених за об'єкт приватизації, є законним та обгрунтованим.

6. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.2. З огляду на зазначене вище, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Регіонального відділення ФДМУ по Кіровоградській області без задоволення, а постанови Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2017 - без змін.

7. Судові витрати

7.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Кіровоградській області залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2017 у справі №912/4254/16 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий І.Ткач

Судді О. Баранець

Л.Стратієнко