Рішення

від 13.03.2018 по справі 906/985/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.03.2018Справа № 906/985/17

За позовом Керівника Коростишівської місцевої прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області доПублічного акціонерного товариства Головинський граніт та Товариства з обмеженою відповідальністю Головинський граніт провизнання договорів недійсними Суддя Отрош І.М. секретар судового засідання Савінкова Ю.Б. Прокурор: Греськів І.В. Представники учасників справи: від позивача:Грінчук Н.А. - представник на підставі довіреності №05/72 від 09.01.2018; від відповідача 1:Евін А.К. - представник за довіреністю №59 від 15.11.2017; від відповідача 2:Мочернюк Д.М. - керівник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

09.11.2017 до Господарського суду Житомирської області надійшла позовна заява Керівника Коростишівської місцевої прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області з вимогами до Публічного акціонерного товариства Головинський граніт та Товариства з обмеженою відповідальністю Головинський граніт про визнання договорів недійсними.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між відповідачами було укладено договори купівлі-продажу майна: № 1/1 від 01.12.2016, № 1/2 від 01.12.2016, № 1/4 від 01.12.2016, № 1/6 від 01.12.2016, № 1/7 від 01.12.2016, № 1/10 від 01.12.2016, які укладені з порушенням законодавства та є фіктивними правочинами, у зв'язку із чим позивач просить суд визнати недійсними договори купівлі-продажу майна: № 1/1 від 01.12.2016, № 1/2 від 01.12.2016, № 1/4 від 01.12.2016, № 1/6 від 01.12.2016, № 1/7 від 01.12.2016, № 1/10 від 01.12.2016, укладені між ТОВ Головинський граніт та ПАТ Головинський граніт .

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 10.11.2017 у справі №906/985/17 вказану позовну заяву Керівника Коростишівської місцевої прокуратури Житомирської області передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2017 порушено провадження у справі № 906/985/17, розгляд справи призначено на 05.12.2017.

04.12.2017 до Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 1 вказав на те, що з постанови про арешт майна від 13.07.2016 вбачається, що арешт накладено на майно боржника (відповідача 1) у межах суми звернення стягнення 2662187 грн. 18 коп. та встановлена заборона здійснювати відчуження майна лише в межах суми боргу.

Відповідач 1 вказав на те, що державним виконавцем 31.08.2016 було проведено опис та арешт Дробильно-сортувального комплексу по переробці відходів від видобування блоків та складено відповідний акт опису й арешту майна, в подальшому відповідач 1 отримав повідомлення щодо оцінки описаного та арештованого майна, відповідно до якого вартість майна складала 6007513 грн. 00 коп.

Відповідач 1 зазначив, що матеріали виконавчого провадження не містять жодного документу, який би підтверджував опис майна, що належить боржнику - Публічному акціонерному товариству Головинський граніт , і яке було відчужене за оспорюваними правочинами.

Крім того, відповідач 1 вказав на те, що матеріали виконавчого провадження не містять опису предмета обтяження, який дозволяв би ідентифікувати предмет обтяження, що свідчить про недійсність такого обтяження (відповідно до ст. 7 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень ).

У судовому засіданні 05.12.2017 представник позивача подав клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Головне територіальне управління юстиції в Житомирській області.

Розглянувши у судовому засіданні 05.12.2017 подане позивачем клопотання, суд відмовив в його задоволенні, про що зазначено в ухвалі Господарського суду міста Києва від 05.12.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 відкладено розгляд справи на 22.12.2017.

15.12.2017 набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України, у відповідності до пункту 9 частини 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

18.12.2017 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли заперечення на відзив відповідача 1, в яких позивач вказав на те, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області перебуває зведене виконавче провадження ВП№42595654 про стягнення з Публічного акціонерного товариства Головинський граніт заборгованості у загальному розмірі 3891228 грн. 66 коп., в тому числі про стягнення з боржника (відповідача 1) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області заборгованості у розмірі 1783065 грн. 80 коп. При цьому, позивач вказав на те, у Витязі з Державного реєстру обтяжень рухомого майна містяться записи про обтяження всього рухомого майна боржника у вигляді арешту майна та заборони його відчуження на загальну суму 2471751 грн. 34 коп., загальна сума обтяжень на момент укладення оспорюваних правочинів становила 6362980 грн. 00 коп.

Крім того, позивач вказав на те, що аукціони з продажу майна, які були призначені на 26.12.2016, 27.01.2017 та 01.03.2017, не відбулись у зв'язку з відсутністю заявок.

21.12.2017 до Господарського суду міста Києва від відповідача 1 на виконання вимог ухвал суду надійшли письмові пояснення, в яких відповідач 1 вказав на те, що продаж майна відбувся з метою оптимізації існуючих господарських виробничих та орендних відносин між Публічним акціонерним товариством Головинський граніт та Товариством з обмеженою відповідальністю Головинський граніт . Крім того, відповідач 1 зазначив, що оборотно-сальдовими відомостями, реєстрами виданих та отриманих податкових накладних, квитанціями та податковими накладними за грудень 2016 року підтверджується факт відчуження відповідачем 1 обладнання за оспорюваними правочинами.

21.12.2017 до Господарського суду міста Києва від відповідача 2 надійшли письмові пояснення по справі (на виконання вимог ухвал суду), в яких відповідач 2 вказав на те, що продаж майна відбувався з метою оптимізації існуючих господарських виробничих та орендних відносин між відповідачами.

Зокрема, відповідач 2 надавав відповідачу 1 послуги з видобування сировини, придатної для виробництва блоків, облицювальних плит, каменю бутового, брущатки, шашки та щебеню на території Сліпчинського родовища за Договором 26/10 від 26.10.2016.

Крім того, відповідач 2 за Договором оренди об'єкта нерухомості від 01.11.2016 орендувало у відповідача 1 будівлю каменотесного цеху з добудовою за адресою: Житомирська обл., Черняхівський р-н, смт. Головине, вул. Адміністративна № 8, де здійснювало діяльність з різання, оброблення та оздоблення декоративного та будівельного каменю.

Відповідач 2 зазначив, що придбане у відповідача 1 за оспорюваними правочинами обладнання використовувалось у власній господарській діяльності.

При цьому, відповідач 2 вказав на те, що оборотно-сальдові відомості, реєстри виданих та отриманих податкових накладних підтверджують факт придбання відповідачем 2 у відповідача 1 обладнання за оспорюваними правочинами

Крім того, відповідач 2 вказав на те, що з постанови про арешт майна від 13.07.2016 вбачається, що арешт накладено на майно боржника (відповідача 1) у межах суми звернення стягнення 2662187 грн. 18 коп. та встановлена заборона здійснювати відчуження майна лише в межах суми боргу.

Відповідач 1 вказав на те, що державним виконавцем 31.08.2016 було проведено опис та арешт Дробильно-сортувального комплексу по переробці відходів від видобування блоків та складено відповідний акт опису й арешту майна, в подальшому відповідач 1 отримав повідомлення щодо оцінки описаного та арештованого майна, відповідно до якого вартість майна складала 6007513 грн. 00 коп.

Відповідач 1 зазначив, що матеріали виконавчого провадження не містять жодного документу, який би підтверджував опис майна, що належить боржнику - Публічному акціонерному товариству Головинський граніт , і яке було відчужене за оспорюваними правочинами.

Крім того, відповідач 1 вказав на те, що матеріали виконавчого провадження не містять опису предмета обтяження, який дозволяв би ідентифікувати предмет обтяження, що свідчить про недійсність такого обтяження (відповідно до ст. 7 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень ).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2017 у справі №906/985/17 постановлено здійснювати розгляд за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 19.01.2018, встановлено учасникам справи строк на подання заяв по суті справи.

11.01.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву (докази направлення копії відзиву та доданих до нього документів долучено відповідачем 1 до відзиву), в якому відповідачем 1 повторно викладені обставини, вказані у відзиві, поданому до суду 04.12.2017, та у письмових поясненнях, поданих до суду 18.12.2017.

11.01.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву (докази направлення копії відзиву та доданих до нього документів долучено відповідачем 2 до відзиву), в якому відповідачем 2 повторно викладені обставини, вказані у письмових поясненнях, поданих до суду 21.12.2017.

У судовому засіданні 19.01.2018 представником позивача подано відповідь на відзиви відповідачів, в яких позивач, зокрема, вказав на те, що у відповідача 1 відсутній спеціальний дозвіл на видобування сировини, а дія спеціального дозволу відповідача 1 зупинена наказом Держгеонадр № 429 від 16.11.2016. Крім того, позивач вказав на те, що будівля каменотесного цеху, що є об'єктом оренди за Договором оренди об'єкта нерухомості від 01.11.2016 не функціонує з 2005 року як виробниче приміщення у зв'язку з перебування у неналежному стані, відсутності комунікацій (води, каналізації, і т.д.), необхідних для оброблення каменю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2018 відкладено підготовче засідання у справі №906/985/17 на 13.02.2018.

05.02.2018 відповідачем 1 та відповідачем 2 долучено до матеріалів справи документи на виконання вимог ухвали суду від 19.01.2018.

05.02.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідачів надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив позивача, в яких відповідачі вказали на те, що заперечення позивача ґрунтуються на домислах і припущеннях.

При цьому, відповідачем 1 у запереченнях на відповідь на відзив було викладено клопотання про витребування за місцем обліку відповідача 1 в ДПІ у Печерському районі ГУДФС у м. Києві паперову та електронну копію електронних доказів - реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, квитанцій і податкові накладні за грудень 2016 року по взаємовідносинам відповідача 1 з відповідачем 2.

В свою чергу, відповідачем 2 у запереченнях на відповідь на відзив було викладено клопотання про витребування за місцем обліку відповідача 2 в ДПІ у Печерському районі ГУДФС у м. Києві паперову та електронну копію електронних доказів - реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, квитанцій і податкові накладні за грудень 2016 року по взаємовідносинам відповідача 2 з відповідачем 1.

12.02.2018 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду, в яких позивач зазначив, що рішенням Господарського суд Житомирської області від 02.11.2015 у справі №906/1364/15 з відповідача 1 була стягнута заборгованість у загальному розмірі 1783065 грн. 80 коп., та на виконання вказаного рішення суду відповідачем 1 було сплачено заборгованість у загальному розмірі 303091 грн. 36 коп., у зв'язку з чим заборгованість становить 1479974 грн. 44 коп.

У судовому засіданні 13.02.2018, розглянувши вказані клопотання відповідачів, суд відмовив в їх задоволенні з огляду на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору та при цьому, відповідачами не доведено неможливості отримання від органів ДПІ вказаних доказів самостійно.

У судовому засіданні 13.02.2018 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.03.2018.

14.02.2018 до Господарського суду міста Києва від прокуратури надійшли письмові пояснення по справі на виконання вимог ухвали суду, в яких прокурор вказав на те, що у Відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області перебуває зведене виконавче провадження ВП№42595654 про стягнення з відповідача 1 заборгованості у загальному розмірі понад 5 млн. грн. До вказаного зведеного виконавчого провадження ВП№42595654 приєднано виконавче провадження ВП№50220430 з примусового виконання наказу Господарського суду Житомирської області від 09.02.2016 у справі №906/1364/15. При цьому, прокурор зазначив, що станом на 19.01.2018 рішення суду у справі №906/1364/15 не виконане.

14.02.2018 до Господарського суду міста Києва від прокурора надійшла відповідь на відзив відповідача 1, яку судом було залишено без розгляду з огляду на те, що прокурором було пропущено встановлений судом строк на подання відповіді на відзив (з огляду на встановлений в ухвалі суду від 19.01.2018 строк на подання прокурором відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву, та отримання прокурором 18.01.2018 відзиву відповідача 1).

Клопотання про продовження строку на подання відповіді на відзив в порядку ст. 119 Господарського процесуального кодексу України прокурором не подано.

Відповідно до ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

У судовому засіданні 13.03.2018 прокурор та представник позивача надали усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представники відповідача 1 та відповідача 2 у судовому засіданні 13.03.2018 надали усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечили.

Суд зазначає, що докази, подані учасниками справи після 15.12.2017 (з дати набрання чинності Господарським процесуальним кодексом України у новій редакції), судом приймаються, враховуючи що станом на дату подання позову (07.11.2017) обмежень щодо строку їх подачі Господарський процесуальний кодекс України не передбачав.

У судовому засіданні 13.03.2018 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Дослідивши подані учасниками справи докази, заслухавши усні пояснення учасників справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 02.11.2015 у справі №906/1364/15, яке залишене без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.01.2016, позов Прокурора Черняхівського району в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області до Публічного акціонерного товариства Головинський граніт задоволено частково; стягнуто з Публічного акціонерного товариства Головинський граніт на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області 1352608,47грн. основного боргу, 430457,33грн. пені.

Судом встановлено, що 17.02.2016 старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Черняхівського районного управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№50220430 з примусового виконання наказу Господарського суду Житомирської області від 09.02.2016 у справі №906/1364/15 про стягнення з Публічного акціонерного товариства Головинський граніт на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області 1352608,47грн. основного боргу та 430457,33грн. пені.

Судом встановлено, що постановою державного виконавця від 26.02.2016 ВП№50220430 вирішено приєднати виконавче провадження ВП№50220430 з примусового виконання наказу Господарського суду Житомирської області від 09.02.2016 у справі №906/1364/15 до зведеного виконавчого провадження ВП№42595654 (відповідно до інформації, яка міститься в автоматизованій системі виконавчого провадження).

Постановою державного виконавця від 23.05.2016 ВП№50220430 постановлено передати матеріали виконавчого провадження ВП№50220430 до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області (відповідно до інформації, яка міститься в автоматизованій системі виконавчого провадження).

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області від 24.05.2016 ВП№50220430 прийнято до виконання виконавче провадження ВП№50220430 з примусового виконання наказу Господарського суду Житомирської області від 09.02.2016 у справі №906/1364/15.

Судом встановлено, що 13.07.2016 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП№42595654 (зведене виконавче провадження), відповідно до якої постановлено накласти арешт на все майно, що належить боржнику (Публічному акціонерному товариству Головинський граніт ) у межах суми звернення стягнення 2662187 грн. 18 коп.; заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна боржника лише в межах суми боргу.

Судом встановлено, що 01.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Головинський граніт (покупець) та Публічним акціонерним товариством Головинський граніт (продавець) укладено Договір № 1/1 купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця обладнання, вказане у п. 1.2 цього договору, а покупець зобов'язується прийняти його і сплатити за нього грошову суму в порядку та на умовах, визначених цим договором.

У п. 1.2 Договору №1/1 купівлі-продажу від 01.12.2016 сторони погодили перелік обладнання, яке продається продавцем та купується покупцем, кількість обладнання (94 одиниць), ціну та загальну вартість (222444 грн. 00 коп.).

Судом встановлено, що 01.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Головинський граніт (покупець) та Публічним акціонерним товариством Головинський граніт (продавець) укладено Договір № 1/2 купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця обладнання, вказане у п. 1.2 цього договору, а покупець зобов'язується прийняти його і сплатити за нього грошову суму в порядку та на умовах, визначених цим договором.

У п. 1.2 Договору №1/2 купівлі-продажу від 01.12.2016 сторони погодили перелік обладнання, яке продається продавцем та купується покупцем, кількість обладнання (26 одиниць), ціну та загальну вартість (270840 грн. 54 коп.).

Судом встановлено, що 01.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Головинський граніт (покупець) та Публічним акціонерним товариством Головинський граніт (продавець) укладено Договір № 1/4 купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця обладнання, вказане у п. 1.2 цього договору, а покупець зобов'язується прийняти його і сплатити за нього грошову суму в порядку та на умовах, визначених цим договором.

У п. 1.2 Договору №1/4 купівлі-продажу від 01.12.2016 сторони погодили перелік обладнання, яке продається продавцем та купується покупцем, кількість обладнання (2 одиниці), ціну та загальну вартість (1202873 грн. 40 коп.).

Судом встановлено, що 01.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Головинський граніт (покупець) та Публічним акціонерним товариством Головинський граніт (продавець) укладено Договір № 1/7 купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця обладнання, вказане у п. 1.2 цього договору, а покупець зобов'язується прийняти його і сплатити за нього грошову суму в порядку та на умовах, визначених цим договором.

У п. 1.2 Договору №1/7 купівлі-продажу від 01.12.2016 сторони погодили перелік обладнання, яке продається продавцем та купується покупцем, кількість обладнання (1 одиниця) та вартість (415422 грн. 00 коп.).

Судом встановлено, що 01.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Головинський граніт (покупець) та Публічним акціонерним товариством Головинський граніт (продавець) укладено Договір № 1/10 купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця обладнання, вказане у п. 1.2 цього договору, а покупець зобов'язується прийняти його і сплатити за нього грошову суму в порядку та на умовах, визначених цим договором.

У п. 1.2 Договору №1/10 купівлі-продажу від 01.12.2016 сторони погодили перелік обладнання, яке продається продавцем та купується покупцем, кількість обладнання (2 одиниці), ціну та загальну вартість (180489 грн. 60 коп.).

Судом встановлено, що 01.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Головинський граніт (покупець) та Публічним акціонерним товариством Головинський граніт (продавець) укладено Договір № 1/6 купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця обладнання, вказане у п. 1.2 цього договору, а покупець зобов'язується прийняти його і сплатити за нього грошову суму в порядку та на умовах, визначених цим договором.

У п. 1.2 Договору №1/6 купівлі-продажу від 01.12.2016 сторони погодили перелік обладнання, яке продається продавцем та купується покупцем, кількість обладнання (1 одиниця) та вартість (466956 грн. 00 коп.).

Надалі Договір № 1/1 купівлі-продажу від 01.12.2016, Договір № 1/2 купівлі-продажу від 01.12.2016, Договір № 1/4 купівлі-продажу від 01.12.2016, Договір № 1/7 купівлі-продажу від 01.12.2016, Договір № 1/10 купівлі-продажу від 01.12.2016 та Договір № 1/6 купівлі-продажу від 01.12.2016 разом - Договори купівлі-продажу 1 від 01.12.2016.

Відповідно до п. 2.1 Договорів купівлі-продажу 1 від 01.12.2016 продавець гарантує, що вказане обладнання нікому не продане, не подароване, не перебуває під арештом, судового спору щодо нього не ведеться.

Відповідно до п. 2.2 Договорів купівлі-продажу 1 від 01.12.2016 покупець зобов'язаний протягом п'яти днів повністю оплатити та прийняти обладнання та документи на нього.

Згідно з п. 3.2 Договорів купівлі-продажу 1 від 01.12.2016 всі розрахунки між сторонами здійснюються в національній валюті України - гривнях.

Форма оплати - безготівкова (п. 3.4 Договорів купівлі-продажу 1 від 01.12.2016).

Згідно з п. 4.1 Договорів купівлі-продажу 1 від 01.12.2016 передача обладнання продавцем покупцеві здійснюється за місцезнаходженням продавця, після повної сплати покупцем вартості обладнання згідно з п.п. 3.1, 3.2 цього договору.

Відповідно до п. 4.2 Договорів купівлі-продажу 1 від 01.12.2016 приймання-передача обладнання здійснюється за актом приймання-передачі, який підписує уповноважений представник продавця та покупця. Акт приймання-передачі складається в двох примірниках.

Згідно з п. 5.1 Договорів купівлі-продажу 1 від 01.12.2016 право власності на обладнання переходить до покупця з моменту фактичної передачі обладнання по акту приймання-передачі і відсутності взаємних претензій сторін.

Відповідно до п. 8.1 Договорів купівлі-продажу 1 від 01.12.2016 цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

Судом встановлено, що 01.12.2016 між сторонами було складено акт № 1/1 передачі-приймання до Договору № 1/1 купівлі-продажу від 01.12.2016, відповідно до якого відповідач 1 передав, а відповідач 2 прийняв обладнання кількістю 94 одиниць та загальною вартістю 222444 грн. 00 коп., перелік якого наведений в акті; 01.12.2016 між сторонами було складено акт № 1/2 передачі-приймання до Договору № 1/2 купівлі-продажу від 01.12.2016, відповідно до якого відповідач 1 передав, а відповідач 2 прийняв обладнання кількістю 26 одиниць та загальною вартістю 270840 грн. 54 коп., перелік якого наведений в акті; 01.12.2016 між сторонами було складено акт № 1/4 передачі-приймання до Договору № 1/4 купівлі-продажу від 01.12.2016, відповідно до якого відповідач 1 передав, а відповідач 2 прийняв обладнання кількістю 2 одиниці та загальною вартістю 1202873 грн. 40 коп., перелік якого наведений в акті; 01.12.2016 між сторонами було складено акт № 1/7 передачі-приймання до Договору № 1/7 купівлі-продажу від 01.12.2016, відповідно до якого відповідач 1 передав, а відповідач 2 прийняв обладнання кількістю 1 одиницю та загальною вартістю 415422 грн. 00 коп.; 01.12.2016 між сторонами було складено акт № 1/10 передачі-приймання до Договору № 1/10 купівлі-продажу від 01.12.2016, відповідно до якого відповідач 1 передав, а відповідач 2 прийняв обладнання кількістю 2 одиниці та загальною вартістю 180489 грн. 60 коп., перелік якого наведений в акті; 01.12.2016 між сторонами було складено акт № 1/6 передачі-приймання до Договору № 1/6 купівлі-продажу від 01.12.2016, відповідно до якого відповідач 1 передав, а відповідач 2 прийняв обладнання кількістю 1 одиниці та вартістю 466956 грн. 00 коп.

Звертаючись з даним позовом до суду, прокурор вказав на те, що постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області від 13.07.2016 накладено арешт на все майно, яке належить боржнику - Публічному акціонерному товариству Головинський граніт .

Прокурор зазначив, що на дату укладення між відповідача оспорюваних договорів, вказана постанова про накладення арешту на майно боржника не була оскаржена, не скасована, та є чинною станом на дату подання позову до суду, з огляду на що Договір № 1/1 купівлі-продажу від 01.12.2016, Договір № 1/2 купівлі-продажу від 01.12.2016, Договір № 1/4 купівлі-продажу від 01.12.2016, Договір № 1/7 купівлі-продажу від 01.12.2016, Договір № 1/10 купівлі-продажу від 01.12.2016 та Договір № 1/6 купівлі-продажу від 01.12.2016 підлягають визнанню недійсними, так як укладені з порушенням вимог законодавства.

Зокрема, прокурор зазначив, що відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином; фіктивний правочин визнається судом недійсним.

За твердженням прокурора, Публічне акціонерне товариство Головинський граніт , відчужуючи на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Головинський граніт за оспорюваними договорами купівлі-продажу, було обізнане про наявність постанови про арешт майна боржника та стягнення з боржника заборгованості у розмірі понад 5 млн. грн., а отже міг передбачити та передбачав негативні наслідки у випадку виконання рішення суду шляхом звернення стягнення на це майно.

За таких обставин, як зазначив прокурор, оспорювані правочини укладені з єдиною метою, а саме з метою уникнути ймовірної примусової реалізації майна боржника.

При цьому, прокурор вказав на те, що умовами оспорюваних договорів передбачено здійснення відповідачем 2 на користь відповідача 1 оплати за придбане майно (обладнання), тоді як такої оплати здійснено не було, а також не було сформоване податкове зобов'язання зі сплати ПДВ, яке виникло внаслідок відчуження майна. Крім того, за твердженням прокурора, фактичної передач обладнання не відбулось; покупець жодних дій, спрямованих на фактичне отримання майна не вчинив (майно знаходиться на зберіганні у ДП Головинський кар'єр ), що в сукупності свідчить про свідомий намір сторін оспорюваних правочинів не виконувати зобов'язання за вказаними договорами та про намір приховати справжні наміри, а саме - уникнути звернення стягнення на майно.

Також, прокурор вказав на наявність кримінального провадження №12017060310000224 від 06.06.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 388 Кримінального кодексу України, що перебуває в провадженні Черняхівського ВП Коростишівського ВПГУНП в Житомирській області, яке зареєстроване за фактом продажу працівниками Публічного акціонерного товариства Головинський граніт майна Товариству з обмеженою відповідальністю Головинський граніт , на яке накладено арешт в ході примусового виконання зведеного виконавчого провадження ВП№42595654.

Наведені обставини, як зазначив прокурор, свідчать про порушення прав позивача (Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області) на виконання судового рішення у справі №906/1364/15 та повернення коштів до Держаного бюджету України, оскільки майно фактично вибуло з власності позивача на користь відповідача 2 за фіктивними правочинами; сторони при укладенні оспорюваних правочинів діяли умисно з метою ненастання правових наслідків, обумовлених ними, а переслідували мету приховати майно, на яке можливо звернути стягнення.

За таких обставин, прокурор просить суд визнати недійсними Договір № 1/1 купівлі-продажу від 01.12.2016, Договір № 1/2 купівлі-продажу від 01.12.2016, Договір № 1/4 купівлі-продажу від 01.12.2016, Договір № 1/7 купівлі-продажу від 01.12.2016, Договір № 1/10 купівлі-продажу від 01.12.2016 та Договір № 1/6 купівлі-продажу від 01.12.2016, укладені між Публічним акціонерним товариством Головинський граніт та Товариством з обмеженою відповідальністю Головинський граніт .

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позову з огляду на таке.

Статтею 121 Конституції України передбачено, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються, в тому числі, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Як передбачено ч.3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Рішенням Конституційного суду України у справі №1-1/99 від 08.04.1999 визначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6,7,13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Оскільки, як зазначив прокурор у позовній заяві, укладення оспорюваних договорів спрямоване на уникнення звернення стягнення на майно та позбавлення можливості виконати рішення Господарського суду Житомирської області від 02.11.2015 у справі №906/1364/15, а уповноважений державою орган, який виступає стягувачем за виконавчим документом - наказом Господарського суду Житомирської області від 09.02.2016 у справі №906/1364/15 (Регіональне відділення Фонду державного майна України по Житомирській області) самостійно не вживає заходів щодо усунення виявлених порушень, суд дійшов висновку про наявність підстав для звернення прокурором з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Відповідно до п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними від 29.05.2013 № 11, якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Таким чином, позивачем у справі про визнання договору недійсним може бути не сторона (учасник) оспорюваного правочин, яка повинна довести суду належними та допустимими доказами факт порушення оспорюваним правочином її прав та охоронюваних законом інтересів, а суд в такому випадку перевіряє доводи та докази, якими позивачем обґрунтовує свої вимоги та вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для задоволення позову.

Як встановлено судом, 17.02.2016 старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Черняхівського районного управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№50220430 з примусового виконання наказу Господарського суду Житомирської області від 09.02.2016 у справі №906/1364/15 про стягнення з Публічного акціонерного товариства Головинський граніт на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області 1352608,47грн. основного боргу та 430457,33грн. пені.

Як встановлено судом, постановою державного виконавця від 26.02.2016 ВП№50220430 вирішено приєднати виконавче провадження ВП№50220430 з примусового виконання наказу Господарського суду Житомирської області від 09.02.2016 у справі №906/1364/15 до зведеного виконавчого провадження ВП№42595654.

Як встановлено судом, 13.07.2016 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП№42595654 (зведене виконавче провадження, до якого входить виконавче провадження ВП№50220430 з примусового виконання наказу Господарського суду Житомирської області від 09.02.2016 у справі №906/1364/15), відповідно до якої постановлено накласти арешт на все майно, що належить боржнику (Публічному акціонерному товариству Головинський граніт ) у межах суми звернення стягнення 2662187 грн. 18 коп.; заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна боржника лише в межах суми боргу.

Як встановлено судом, між відповідачами були укладено договори купівлі-продажу майна: № 1/1 від 01.12.2016, № 1/2 від 01.12.2016, № 1/4 від 01.12.2016, № 1/6 від 01.12.2016, № 1/7 від 01.12.2016, № 1/10 від 01.12.2016, предметом яких є купівля-продаж об'єктів рухомого майна.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 32 Закону України Про виконавче провадження (в редакції станом на дату винесення державним виконавцем постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП№42595654 від 13.07.2016; надалі - Закон України Про виконавче провадження ) заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України Про виконавче провадження звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Згідно з ч. 2 ст. 52 Закону України Про виконавче провадження стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

У ч. 5 ст. 52 Закону України Про виконавче провадження зазначено, що у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Відповідно до ч. 6 ст. 52 Закону України Про виконавче провадження стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження.

Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення (ч. 1 ст. 57 Закону України Про виконавче провадження ).

Відповідно до ч. 2 ст. 57 Закону України Про виконавче провадження арешт на майно боржника накладається державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Згідно з ч. 3 ст. 57 Закону України Про виконавче провадження постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Згідно з ч. 1 ст. 66 Закону України Про виконавче провадження у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів у обсязі, достатньому для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно.

Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна регулюється Законом України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень .

У ст. 2 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень зазначено, що - обтяжувачем є уповноважений орган при публічному обтяженні; кредитор за забезпеченим рухомим майном зобов'язанням; власник рухомого майна, що знаходиться у володінні боржника; будь-яка інша особа, на користь якої встановлюється договірне обтяження; особа, яка здійснює управління рухомим майном в інтересах кредитора; - зверненням стягнення на предмет обтяження є вжиття обтяжувачем передбачених законом заходів щодо предмета обтяження для задоволення своїх прав чи вимог, які випливають із змісту обтяження.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов'язує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна. Відповідно до обтяження в обтяжувача і боржника виникають права і обов'язки, встановлені законом та/або договором.

Публічним є обтяження рухомого майна, яке виникає відповідно до закону або рішення суду (відповідно до ст. 4 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень ).

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 37 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень до публічних обтяжень належить, зокрема, накладення арешту на рухоме майно на підставі рішень уповноважених органів у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 39 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень публічне обтяження підлягає реєстрації в порядку, встановленому цим Законом, протягом п'яти днів із дня винесення відповідного рішення, на підставі якого воно виникає. Обов'язок щодо здійснення реєстрації покладається на уповноважений орган або на особу, зазначену в рішенні уповноваженого органу.

Відповідно до ст. 11 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом.

18.12.2017 позивачем долучено до матеріалів справи копію Витягу з державного реєстру обтяжень рухомого майна №51757743, сформованого станом на 20.03.2017, з якого вбачається, що в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна міститься запис № 7 про реєстрацію 14.07.2016 публічного обтяження (тип обтяження - арешт рухомого майна) на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП№42595654 від 13.07.2016; об'єкт обтяження - все рухоме майно; боржник - Публічне акціонерне товариство Головинський граніт .

Таким чином, державним виконавцем до Державного реєстру обтяжень рухомого майна було внесено (зареєстровано) відомості щодо накладення арешту на все рухоме майно Публічного акціонерного товариства Головинський граніт на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП№42595654 від 13.07.2016, якою було накладено арешт на все майно боржника у межах суми звернення стягнення 2662187 грн. 18 коп. та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику в межах суми боргу.

Суд зазначає, що судові рішення відповідно до статті 129-1 Конституції України є обов'язковими до виконання.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (далі - Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).

За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).

Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява № 41510/98, п. 27).

Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява № 71186/01, п. 84).

Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comingersoll S. A." проти Португалії", заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).

Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін.

Згідно з п. 7 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є обов'язковість судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 Закону України Про виконавче провадження боржник зобов'язаний утримуватися від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Згідно з ч. 5 ст. 319 Цивільного кодексу України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно до ч. 7 ст. 319 Цивільного кодексу України діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 2 ст. 321 Цивільного кодексу України особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Суд зазначає, що вчинення державним виконавцем дій щодо накладення арешту на рухоме майно боржника та оголошення заборони на його відчуження є заходом, спрямованим на охорону матеріально-правових інтересів стягувача (в даному випадку Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області) щодо реального та ефективного виконання рішення суду (зокрема, у справі №906/1364/15), та по суті передбачає обмеження правомочності власника щодо розпорядження майном.

Таким чином, наявність постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП№42595654 та встановлені вказаною постановою державного виконавця обмеження правомочності власника щодо розпорядження майном свідчать про відсутність у боржника (відповідача 1) права на вільне розпорядження рухомим майном у випадку, якщо про встановлену заборону боржнику було відомо.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі №6-2552цс16, прийнятою за результатами перегляду справи про визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування права власності на нерухоме майно з підстав наявності арешту на майно, накладеного судом ухвалою про забезпечення позову, станом на дату укладення оспорюваного договору. При цьому, суд зазначає, що як ухвала суду про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, так і постанова державного виконавця про накладення арешту на майно, по суті, передбачає заходи, спрямовані на забезпечення виконання рішення суду.

Суд зазначає, що у випадку наявності майнових обтяжень у зв'язку з накладенням арешту на майно та оголошенням заборони на його відчуження, боржник в першу чергу зобов'язаний виконати рішення суду у повному обсязі та лише після виконання судового рішення використовувати майно (в тому числі відчужувати) у власній господарській діяльності. Таке обмеження прав власника у повному обсязі узгоджується з нормами ч. 7 ст. 319 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 321 Цивільного кодексу України.

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем 1 у повному обсязі рішення Господарського суду Житомирської області від 02.11.2015 у справі №906/1364/15 як станом на дату укладення між відповідачами оспорюваних договорів, так і станом на дату розгляду справи у суді.

При цьому, 14.02.2018 до Господарського суду міста Києва від прокуратури надійшли письмові пояснення по справі на виконання вимог ухвали суду, в яких прокурор вказав на те, що у Відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області перебуває зведене виконавче провадження ВП№42595654 про стягнення з відповідача 1 заборгованості у загальному розмірі понад 5 млн. грн. До вказаного зведеного виконавчого провадження ВП№42595654 приєднано виконавче провадження ВП№50220430 з примусового виконання наказу Господарського суду Житомирської області від 09.02.2016 у справі №906/1364/15. При цьому, прокурор зазначив, що станом на 19.01.2018 рішення суду у справі №906/1364/15 не виконане.

Крім того, 12.02.2018 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду, в яких позивач зазначив, що рішенням Господарського суд Житомирської області від 02.11.2015 у справі №906/1364/15 з відповідача 1 була стягнута заборгованість у загальному розмірі 1783065 грн. 80 коп., та на виконання вказаного рішення суду відповідачем 1 було сплачено заборгованість у загальному розмірі 303091 грн. 36 коп., у зв'язку з чим заборгованість становить 1479974 грн. 44 коп.

При цьому, щодо тверджень відповідача 1, що він не отримував постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП№42595654 від 13.07.2016, суд зазначає таке.

Так, в копіях матеріалів виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду Житомирської області від 09.02.2016 у справі №906/1364/15 (долучені позивачем до матеріалів справи 05.12.2017) відсутні докази направлення вказаної постанови на адресу відповідача 1.

Однак, відповідачем 1 долучено до відзиву на позовну заяву копію Акту опису й арешту майна від 31.08.2016, з якої вбачається, що державним виконавцем при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження ВП№42595654 про стягнення заборгованості з Публічного акціонерного товариства Головинський граніт за адресою: Житомирська обл., Черняхівський р-н, смт. Головине, вул. Адміністративна, 8 було проведено опис майна, що належить боржнику (Публічному акціонерному товариству Головинський граніт ), а саме - дробильно-сортувальний комплекс по переробці відходів від видобування блоків; комплекс складається з живильника штангового VFG600, дробарки щокової BRS750, вібросита VS201, вібросита VS304, дробарки роторної VR75M, пульта керування Pilot2000, транспортерів у кількості 10 одиниць різної конструкції. Зазначено, що вартість описаного та арештованого майна визначить експерт.

Відповідачем 1 долучено до відзиву на позовну заяву копію листа ДВС (вих. № 3.2/30263 від 04.11.2016) про повідомлення відповідача 1 про результати провденої оцінки майна при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження ВП№42595654 та копію звіту.

Наведені обставини свідчать про те, що відповідачу 1 станом на дату укладення оспорюваних правочинів було відомо (вказаний факт не заперечувався відповідачем 1) про наявність зведеного виконавчого провадження ВП№42595654, а тому навіть у випадку неотримання постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП№42595654 від 13.07.2016, однак будучи обізнаним про наявність виконавчого провадження ВП№42595654, відповідач 1 (боржник) не мав права вільно розпоряджатися майном (відчужувати його).

Крім того, відповідачу 1 було відомо про рішення суду у справі №906/1364/15, суму грошового зобов'язання, встановлену вказаним рішенням суду, та обов'язок його виконання, а також відомо про інші судові рішення, якими стягнуто з відповідача 1 грошові кошти та які виконуються в межах зведеного виконавчого провадження ВП№42595654, а так само про встановлений законом порядок примусового виконання рішення суду.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України Про виконавче провадження (в редакції станом на дату прийняття державним виконавцем постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП№42595654 від 13.07.2016) стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

Відповідно до ч. 5 ст. 52 Закону України Про виконавче провадження (в редакції станом на дату прийняття державним виконавцем постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП№42595654 від 13.07.2016) у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Таким чином, будучи обізнаним про відсутність грошових коштів у розмірі, достатньому для задоволення вимог стягувача, відповідач 1 усвідомлював, що з метою задоволення вимог стягувача на його майно може бути звернено стягнення.

Окрім того, інформація щодо наявності публічного обтяження на підставі постанови державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП№42595654 від 13.07.2016 була внесена до Державного реєстру обтяжень рухомого майна 14.07.2016, що свідчить про можливість відповідача 1 отримати таку інформацію про стан свого майна у випадку добросовісної поведінки, враховуючи, що власність зобов'язує відповідно до ч. 4 ст. 319 Цивільного кодексу України.

Що стосується тверджень відповідачів, що постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП№42595654 від 13.07.2016 повинна мати детальний опис майна, суд вважає їх необгрунтованими, так як Законом України Про виконавче провадження (в редакції станом на дату прийняття державним виконавцем постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП№42595654 від 13.07.2016) таких вимог до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження не ставиться (враховуючи й те, що арешт на майно боржника міг бути накладено державним виконавцем при відкритті виконавчого провадження, тобто по суті за відсутності детальної інформації щодо майна, наявного у боржника).

Водночас, однією із форм накладення арешту на майно боржника є проведення державним виконавцем опису майна боржника (відповідно до ч. 2 ст. 57 Закону України Про виконавче провадження ), тобто шляхом складення акту опису й арешту майна.

Згідно з п. 4.2.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень в акті опису та арешту майна боржника повинні бути вказані назва кожного внесеного в акт предмета і його відмінні ознаки (вага, метраж, розмір, форма, вид, колір, товарний знак, проби, виробнича марка, дата випуску, ступінь зносу тощо).

Таким чином, детальний опис майна, на яке накладається арешт, вказується державним виконавцем в акті опису й арешті майна, а не у постанові про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, з огляду на що суд вважає необгрунтованими твердження відповідачів, що держаний виконавець повинен був вказати детальний опис майна, на яке накладається арешт.

Так само, суд вважає необгрунтованими посилання відповідачів на положення ст.ст. 7, 9 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень щодо необхідності опису об'єкта обтяження, а якщо існуючий опис не дозволяє ідентифікувати об'єкт обтяження таке обтяження є недійсним, оскільки вказані вимоги ставляться до правочинів, на підставі якого або у зв'язку з яким виникає обтяження, тобто до приватного обтяження.

Зокрема, у ст. 7 вказаного закону зазначено, що у правочині, на підставі якого або у зв'язку з яким виникає обтяження, повинен визначатись опис предмета обтяження. У разі відсутності опису предмета обтяження чи якщо існуючий опис не дозволяє ідентифікувати предмет обтяження, таке обтяження є недійсним.

Що стосується тверджень відповідачів, що постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП№42595654 від 13.07.2016 накладено арешт лише в межах певної суми - 2662187 грн. 18 коп., а тому такий арешт міг поширюватися лише на майно, вартість якого відповідає сумі стягнення, та матеріали справи не містять доказів, що арешт було накладено саме на те майно, яке є предметом оспорюваних договорів, та при цьому, відповідно до висновку про оцінку майна вартість майна складала 6007513 грн. 00 коп., суд зазначає таке.

Порядок реалізації майна в межах виконавчого провадження, на яке накладено арешт, встановлений Законом України Про виконавче провадження .

Відповідно до ч. 1 ст. 62 Закону України Про виконавче провадження реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

Згідно з ч. 5 ст. 62 Закону України Про виконавче провадження не реалізоване на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах протягом двох місяців майно підлягає уцінці державним виконавцем, що проводиться в десятиденний строк з дня визнання прилюдних торгів чи аукціону такими, що не відбулися, або закінчення двомісячного строку реалізації майна на комісійних умовах. Майно може бути уцінене не більш як на 30 відсотків. У разі нереалізації майна в місячний строк з дня проведення уцінки воно повторно уцінюється в такому самому порядку, але не більш як на 50 відсотків початкової вартості майна.

Суд зазначає, що визначення розміру ринкової вартості майна не свідчить, що таке майно буде реалізоване саме за такою вартістю, так як майно у процесі реалізації в межах виконавчого провадження (прилюдні торги, аукціон, тощо) може бути продано за меншу вартість, ніж ринкова (ст. 62 Закону України Про виконавче провадження ) або взагалі може бути нереалізоване, що залежить, зокрема від виду майна, яке реалізовується, його цільового використання, особливостей та можливості застосування лише у певних видах господарської діяльності, тобто, по суті, від його ліквідності та ринкового попиту .

При цьому, 18.12.2017 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли заперечення на відзив відповідача 1, в яких позивач вказав на те, що аукціони з продажу майна, які були призначені на 26.12.2016, 27.01.2017 та 01.03.2017, не відбулись у зв'язку з відсутністю заявок, з огляду на що майно боржника (відповідача 1) було уцінено до 3003756 грн. 50 коп.

Таким чином, перевищення ринкової вартості всього майна боржника від суми звернення стягнення не дає підстави боржнику відчужувати майно, яке на його думку, не входить до суми звернення стягнення, так як в кінцевому результаті стягувач повинен у повному обсязі задовольнити свої вимоги за виконавчим документом, а враховуючи процедуру реалізації майна боржника для задоволення потреб стягувача (ст. 62 Закону України Про виконавче провадження ), сума звернення стягнення за виконавчим документом може бути покрита у повному обсязі за рахунок реалізації майна боржника навіть у випадку, коли ринкова вартість (у порівнянні з тією, за якою таке майно може бути реально продано) такого майна (визначена суб'єктом оціночної діяльності) значно перевищує суму звернення стягнення.

Враховуючи особливості звернення стягнення на майно у виконавчому провадженні (та особливості самого майна, його ліквідність), суд зазначає, що обмеження вартості арештованого майна сумою боргу у виконавчому провадженні є умовним та не означає, що боржник має право відчужувати будь-яке належне йому майно до моменту повного виконання рішення суду, крім майна, яке на його думку, є еквівалентним за ринковою вартістю сумі боргу. Таке обмеження має на меті лише визначення загальної суми боргу, в межах якої може звертатись стягнення на майно у випадку відсутності грошових коштів у боржника, однак фактична вартість майна, яке буде реалізовано в межах виконавчого провадження, так само як і ліквідність майна (взагалі можливість його реалізації) остаточно може бути відома лише після проведення відповідних торгів у виконавчому провадженні. Отже, до моменту повного виконання рішення суду боржник вважається таким, що обмежений у правомочності щодо розпорядження будь-яким майном, на яке може бути звернено стягнення у виконавчому провадженні.

При цьому, суд виходить з того, що відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол; Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Перший протокол ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР і з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 10 ЦК застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Суд зазначає, що предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу - втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку існування проблеми, що становить суспільний інтерес, яка б вимагала таких заходів. Поняття суспільний інтерес має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі Колишній король Греції та інші проти Греції ). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить суспільний інтерес (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі Трегубенко проти України ).

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного , публічного інтересу, визнає за державою достатньо широку сферу розсуду , за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Так, встановлені у даній справі обставини в сукупності дають підстави для висновку, що втручання держави у право власності відповідача (щодо вільного розпорядження майном, на яке накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження) у даному разі є законним, так як встановлений законом порядок накладення публічного обтяження було дотримано державним виконавцем; є виправданим - так як обмеження права власності встановлюється в інтересах дотримання публічного порядку виконання судового рішення; та передбачає дотримання справедливої рівноваги між інтересами боржника та стягувача як особи, в інтересах якої відкрито виконавче провадження та державою забезпечується примусове виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень зазначено, що предмет обтяження, право власності на який належить боржнику, може бути відчужений останнім , якщо інше не встановлено законом або договором.

Таким чином, за загальним правилом, відчуження майна, яке є предметом обтяження, не може здійснюватись боржником лише у випадку прямої заборони закону або договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 57 Закону України Про виконавче провадження арешт на майно боржника накладається державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження .

Як встановлено судом, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 37 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень до публічних обтяжень належить, зокрема, накладення арешту на рухоме майно на підставі рішень уповноважених органів у випадках, встановлених законом.

Як встановлено судом, 13.07.2016 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП№42595654 (зведене виконавче провадження, до якого входить виконавче провадження ВП№50220430 з примусового виконання наказу Господарського суду Житомирської області від 09.02.2016 у справі №906/1364/15), відповідно до якої постановлено накласти арешт на все майно, що належить боржнику (Публічному акціонерному товариству Головинський граніт ) у межах суми звернення стягнення 2662187 грн. 18 коп.; заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна боржника лише в межах суми боргу.

Таким чином, на майно боржника (відповідача) постановою державного виконавця ВП№42595654 від 13.07.2016 було накладено арешт та оголошено заборону на відчуження майна боржника (яка, по суті, є елементом арешту), з огляду на що відповідач 1 (боржник) не мав права відчужувати майно за оспорюваними договорами, враховуючи пряму заборону Закону України Про виконавче провадження та імперативний припис ч. 1 ст. 9 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень .

За таких обставин, враховуючи що станом на дату укладення між відповідачами оспорюваних правочинів (01.12.2016) відповідачем 1 не було виконано у повному обсязі рішення Господарського суду Житомирської області від 02.11.2015 у справі №906/1364/15 та на все майно відповідача було накладено арешт у межах суми звернення стягнення 2662187 грн. 18 коп. та оголошено заборону на його відчуження (відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП№42595654), суд дійшов висновку, що зміст оспорюваних правочинів суперечить закону, а саме: ст. 129-1 Конституції України, ч. 5 ст. 319 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 12 Закону України Про виконавче провадження та ст. 9 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень , які встановлюють обов'язковість виконання рішення суду та обмежують права власника на розпорядження майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що при укладені оспорюваних правочинів (Договори купівлі-продажу майна: № 1/1 від 01.12.2016, № 1/2 від 01.12.2016, № 1/4 від 01.12.2016, № 1/6 від 01.12.2016, № 1/7 від 01.12.2016, № 1/10 від 01.12.2016) сторонами не було дотримано вимог, встановлених ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання вказаних договорів недійсними.

При цьому, відповідно до ст. 10 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати , особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень. Обтяжувач, права якого порушені внаслідок дій боржника, визначених цією статтею, вправі вимагати від боржника відшкодування завданих збитків.

Таким чином, у випадку придбання покупцем від продавця майна, який не мав права його відчужувати, 1) за відплатним договором та 2) за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна, такий покупець є добросовісним набувачем та набуває право власності на таке майно без обтяжень, а обтяжувач, в свою чергу, вправі вимагати від боржника (продавця) відшкодування завданих збитків.

Як встановлено судом, станом на дату укладення між відповідачами оспорюваних правочинів в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна містився запис № 7 про реєстрацію 14.07.2016 публічного обтяження (тип обтяження - арешт рухомого майна) на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП№42595654 від 13.07.2016; об'єкт обтяження - все рухоме майно; боржник - Публічне акціонерне товариство Головинський граніт .

Наведене свідчить про те, що відповідач 2 не є добросовісним набувачем майна, придбаного за оспорюваними договорами.

Крім того, щодо доводів прокурора про наявність ознак фіктивності оспорюваних правочинів, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законом.

У постанові Верховного Суду України від 09.08.2017 у справі №6-2690цс16 та у постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 6-1873цс16 викладено правову позицію, відповідно до якої для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

При цьому, відповідно до п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними від 29.05.2013 № 11, фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

У позовній заяві прокурор вказав на те, що оспорювані правочини укладені з єдиною метою, а саме з метою уникнути ймовірної примусової реалізації майна боржника.

При цьому, прокурор зазначив, що умовами оспорюваних договорів передбачено здійснення відповідачем 2 на користь відповідача 1 оплати за придбане майно (обладнання), тоді як такої оплати здійснено не було, а також не було сформоване податкове зобов'язання зі сплати ПДВ, яке виникло внаслідок відчуження майна. Крім того, за твердженням прокурора, фактичної передач обладнання не відбулось; покупець жодних дій, спрямованих на фактичне отримання майна не вчинив (майно знаходиться на зберіганні у ДП Головинський кар'єр ), що в сукупності свідчить про свідомий намір сторін оспорюваних правочинів не виконувати зобов'язання за вказаними договорами та про намір приховати справжні наміри, а саме - уникнути звернення стягнення на майно.

Досліджуючи доводи прокурора щодо наявності ознак фіктивності оспорюваних правочинів, судом встановлені наступні обставини справи в межах предмету доказування.

Відповідно до інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (витяг від 16.11.2017), Публічне акціонерне товариство Головинський граніт зареєстроване за адресою: 01103, м. Київ, вул. Івана Фіалека, буд. 1 (з грудня 2016 року); види діяльності - добування декоративного та будівельного каменю, вапняку, гіпсу, крейди та глинистого сланцю, добування піску, гравію, глин і каоліну, різання, оброблення та оздоблення декоративного та будівельного каменю, неспеціалізована оптова торгівля, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, вантажний автомобільний транспорт; керівник та голова комісії з припинення (ліквідатор) - ОСОБА_1.

Відповідно до інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (витяг від 16.11.2017), Товариство з обмеженою відповідальністю Головинський граніт зареєстроване за адресою: 01103, м. Київ, вул. Івана Фіалека, буд. 1 ; види діяльності - надання допоміжних послуг у сфері добування інших корисних копалин і розроблення кар'єрів, різання, оброблення та оздоблення декоративного та будівельного каменю, діяльність агентств працевлаштування, діяльність агентств тимчасового працевлаштування, інша діяльність із забезпечення трудовими ресурсами, оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, неспеціалізована оптова торгівля, діяльність у сфері права, консультування з питань комерційної діяльності й керування; учасник (кінцевий бенефіціарний власник) - ОСОБА_1.

Таким чином, з наведеного вбачається, що адресою місця реєстрації обох відповідачів є 01103, м. Київ, вул. Івана Фіалека, буд. 1 (одна й та сама адреса), а єдиний учасник (кінцевий бенефіціарний власник) Товариства з обмеженою відповідальністю Головинський граніт - ОСОБА_1 є одночасно керівником (головою комісії з припинення (ліквідатором) Публічного акціонерного товариства Головинський граніт .

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 16.11.2017 та від 05.12.2017 у справі №906/985/17 (в порядку ст. 65 Господарського процесуального кодексу України в редакції до 15.12.2017) було зобов'язано відповідачів надати суду письмові пояснення щодо мети укладення Договору купівлі-продажу № 1/1 від 01.12.2016, Договору купівлі-продажу № 1/2 від 01.12.2016, Договору купівлі-продажу № 1/4 від 01.12.2016, Договору купівлі-продажу № 1/7 від 01.12.2016, Договору купівлі-продажу № 1/10 від 01.12.2016, Договору купівлі-продажу № 1/6 від 01.12.2016; цілей придбання обладнання, вказаного в них, з урахуванням виду економічної діяльності, яку здійснює відповідач 2 з доданням відповідних доказів (в тому числі надати суду докази використання обладнання у власній господарській діяльності / передачі його в оренду третім особам / копії договорів щодо надання послуг/виконання робіт з використанням вказаного обладнання, тощо); докази відображення факту придбання обладнання за вказаними договорами в бухгалтерському та податковому обліку відповідача 2.

21.12.2017 до Господарського суду міста Києва від відповідача 1 на виконання вимог ухвал суду надійшли письмові пояснення, в яких відповідач 1 вказав на те, що продаж майна відбувся з метою оптимізації існуючих господарських виробничих та орендних відносин між Публічним акціонерним товариством Головинський граніт та Товариством з обмеженою відповідальністю Головинський граніт .

Крім того, 21.12.2017 до Господарського суду міста Києва від відповідача 2 надійшли письмові пояснення по справі (на виконання вимог ухвал суду), в яких відповідач 2 вказав на те, що продаж майна відбувався з метою оптимізації існуючих господарських виробничих та орендних відносин між відповідачами.

Про вказані обставини також зазначено відповідачами у відзивах на позовну заяву, поданих 11.01.2018.

Зокрема, як зазначив відповідач 2, він надавав відповідачу 1 послуги з видобування сировини, придатної для виробництва блоків, облицювальних плит, каменю бутового, брущатки, шашки та щебеню на території Сліпчинського родовища за Договором 26/10 від 26.10.2016.

Крім того, як зазначив відповідач 2, за Договором оренди об'єкта нерухомості від 01.11.2016 він орендував у відповідача 1 будівлю каменотесного цеху з добудовою за адресою: Житомирська обл., Черняхівський р-н, смт. Головине, вул. Адміністративна № 8, де здійснювало діяльність з різання, оброблення та оздоблення декоративного та будівельного каменю.

Відповідач 2 вказав на те, що придбане за оспорюваними договорами у відповідача 1 обладнання використовувалось у власній господарській діяльності.

Судом встановлено, що 26.10.2016 між Публічним акціонерним товариством Головинський граніт (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Головинський граніт (виконавець) укладено Договір № 26/10, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надавати замовнику послуги з видобування сировини, придатної для виробництва блоків, облицювальних плит, каменю бутового, брущатки, шашки та щебеню на території Сліпчинського родовища, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані виконавцем послуги (відповідно до копії вказаного договору, долученої відповідачем 2 до матеріалів справи 21.12.2017, та відповідачем 1 і відповідачем 2 до матеріалів справи 11.01.2018).

Відповідно до п. 2.2 Договору № 26/10 від 26.10.2016 послуги надаються працівниками виконавця з використанням власних та наданих замовником технічних засобів, устаткування та обладнання.

Згідно з п. 4.1 Договору № 26/10 від 26.10.2016 плата за надані послуги становить суму, яка виставляється виконавцем у відповідності до актів наданих послуг.

Згідно з п. 4.2 Договору № 26/10 від 26.10.2016 оплата здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця протягом 30 днів з моменту підписання відповідного акту наданих послуг двома сторонами.

Судом встановлено, що 01.11.2016 між Публічним акціонерним товариством Головинський граніт (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Головинський граніт (орендар) укладено Договір оренди об'єкта нерухомості, відповідно до умов якого орендодавець зобов'язується передати за плату орендарю у строкове користування, а орендар зобов'язується прийняти у строкове користування споруду та зобов'язується сплачувати орендодавцеві орендну плату (відповідно до копії вказаного договору, долученої відповідачем 2 до матеріалів справи 21.12.2017, та відповідачем 1 і відповідачем 2 до матеріалів справи 11.01.2018).

Відповідно до п.п. 1.2.1, 1.2.2, 1.2.3 Договору оренди від 01.11.2016 об'єктом оренди є будівля каменотесного цеху з добудовою за адресою: Житомирська обл., Черняхівський р-н, смт. Головине, вул. Адміністративна, 8, загальною площею 879,7 кв.м.

Згідно з п. 2.1 Договору оренди від 01.11.2016 метою оренди є здійснення господарської діяльності з різання, оброблення та оздоблення декоративного та будівельного каменю.

Відповідно до п. 5.1 Договору оренди від 01.11.2016 розмір орендної плати за весь об'єкт, що орендується, становить 12000 грн. 00 коп. на місяць.

Суд зазначає, що відповідачами не надано суду доказів фактичного виконання відповідачем 2 робіт за Договором № 26/10 від 26.10.2016, якими є відповідні акти виконаних робіт (з урахуванням п. 4.1 договору), а також доказів оплати відповідачем 1 виконаних відповідачем 2 робіт за вказаним договором (п. 4.2 договору).

При цьому, у судовому засіданні 19.01.2018 представником позивача подано відповідь на відзиви відповідачів, в яких позивач, зокрема, вказав на те, що у відповідача 1 відсутній спеціальний дозвіл на видобування сировини, а дія спеціального дозволу відповідача 1 зупинена наказом Держгеонадр № 429 від 16.11.2016.

Крім того, позивач вказав на те, що будівля каменотесного цеху, що є об'єктом оренди за Договором оренди об'єкта нерухомості від 01.11.2016, не функціонує з 2005 року як виробниче приміщення у зв'язку з перебування у неналежному стані, відсутності комунікацій (води, каналізації, і т.д.), необхідних для оброблення каменю.

Вказані твердження позивача відповідачами не були спростовані.

Враховуючи викладене, суд ставить під сумнів твердження відповідачів щодо укладення оспорюваних правочинів з метою здійснення оптимізації господарської діяльності підприємств, а саме з метою використання придбаного обладнання за оспорюваними правочинами відповідачем 2, так як відповідачами не надано будь-яких доказів фактичного використання вказаного обладнання у господарській діяльності (враховуючи ненадання доказів фактичного виконання робіт за Договором № 26/10 від 26.10.2016 та оплат за вказаним договором та договором оренди).

Крім того, вказаними ухвалами суду було зобов'язано відповідача 1 надати докази відображення факту відчуження обладнання за вказаними договорами в бухгалтерському та податковому обліку відповідача 1; докази здійснення оплати відповідачем 2 майна (обладнання) за Договором купівлі-продажу № 1/1 від 01.12.2016, Договором купівлі-продажу № 1/2 від 01.12.2016, Договором купівлі-продажу № 1/4 від 01.12.2016, Договором купівлі-продажу № 1/7 від 01.12.2016, Договором купівлі-продажу № 1/10 від 01.12.2016, Договором купівлі-продажу № 1/6 від 01.12.2016 (банківські виписки, платіжні доручення, тощо).

21.12.2017 та 11.01.2018 відповідачем 1 та відповідачем 2 долучено до матеріалів справи оборотно-сальдові відомості по рахунках відповідача 1 та відповідача 2, реєстри податкових накладних та копії податкових накладних про відображення відповідачем 1 та відповідачем 2 у бухгалтерському обліку та податковій звітності господарських операцій з відчуження та придбання обладнання, перелік якого зазначений в оспорюваних правочинах.

Водночас, доказів здійснення оплат відповідачем 2 на користь відповідача 1 за обладнання, перелік якого вказаний в оспорюваних договорах, відповідачами суду не надано.

Так, відповідно до п. 1.1 Договорів купівлі-продажу 1 від 01.12.2016 продавець зобов'язується передати у власність покупця обладнання, вказане у п. 1.2 цього договору, а покупець зобов'язується прийняти його і сплатити за нього грошову суму в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 2.2 Договорів купівлі-продажу 1 від 01.12.2016 покупець зобов'язаний протягом п'яти днів повністю оплатити та прийняти обладнання та документи на нього.

Згідно з п. 3.2 Договорів купівлі-продажу 1 від 01.12.2016 всі розрахунки між сторонами здійснюються в національній валюті України - гривнях.

Форма оплати - безготівкова (п. 3.4 Договорів купівлі-продажу 1 від 01.12.2016).

Згідно з п. 4.1 Договорів купівлі-продажу 1 від 01.12.2016 передача обладнання продавцем покупцеві здійснюється за місцезнаходженням продавця, після повної сплати покупцем вартості обладнання згідно з п.п. 3.1, 3.2 цього договору.

Відповідно до п. 4.2 Договорів купівлі-продажу 1 від 01.12.2016 приймання-передача обладнання здійснюється за актом приймання-передачі, який підписує уповноважений представник продавця та покупця. Акт приймання-передачі складається в двох примірниках.

Таким чином, умовами оспорюваних правочинів передбачено, що спершу відповідач 2 у повному обсязі здійснює оплату за обладнання протягом 5 днів, а вже потім після повної оплати обладнання передається відповідачу 2 за актами приймання-передачі за місцезнаходженням продавця (відповідача 1).

Однак, будь-яких доказів, що відповідач 2 сплатив відповідно до умов договорів відповідачу 1 вартість обладнання, відповідачами суду не надано.

Водночас, як встановлено судом, в день укладення між сторонами оспорюваних правочинів та без здійснення відповідачем 2 оплати за обладнання між сторонами були складені акти приймання-передачі обладнання за кожних оспорюваним договором купівлі-продажу майна: № 1/1 від 01.12.2016, № 1/2 від 01.12.2016, № 1/4 від 01.12.2016, № 1/6 від 01.12.2016, № 1/7 від 01.12.2016, № 1/10 від 01.12.2016.

При цьому, відповідачами долучено до матеріалів справи копію Договору про зарахування зустрічних однорідних вимог від 25.10.2017.

Так, судом встановлено, що 25.10.2017 між Публічним акціонерним товариством Головинський граніт (сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю Головинський граніт (сторона 2) укладено Договір про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до п. 1 Договору про зарахування зустрічних однорідних вимог від 25.10.2017 за Договорами купівлі-продажу обладнання від 01.12.2016 №№ 2/1, 2/2, 2/3, 2/4, 2/5, 2/6, 2/7, 2/8, 2/9, 2/10, 2/11 та 2/12 сторона зобов'язана сплатити стороні 2 5544288 грн. 00 коп.

Водночас, відповідно до п. 2 Договору про зарахування зустрічних однорідних вимог від 25.10.2017 за Договорами купівлі-продажу обладнання від 01.12.2016 №№ 1/1, 1/2, 1/3, 1/4, 1/5, 1/6, 1/7, 1/8, 1/9 та 1/10 сторона 2 зобов'язана сплатити стороні 1 5536441 грн. 50 коп.

Згідно з п. 3 Договору про зарахування зустрічних однорідних вимог від 25.10.2017 сторони за взаємною згодою здійснюють зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав: 1) вимогу сторони 2 до сторони 1 на підставі Договорів купівлі-продажу обладнання від 01.12.2016 №№ 2/1, 2/2, 2/3, 2/4, 2/5, 2/6, 2/7, 2/8, 2/9, 2/10, 2/11 про сплату стороною 1 грошової суми у розмірі 5322384 грн. 00 коп. вважати виконаною; 2) вимогу сторони 1 до сторони 2 на підставі Договору купівлі-продажу обладнання від 01.12.2016 №№ 1/1, 1/2, 1/3, 1/4, 1/5, 1/6, 1/7, 1/8, 1/9 та 1/10 про сплату стороною 2 грошової суми у розмірі 5536441 грн. 50 коп. вважати виконаною; 3) вимогу сторони 2 до сторони 1 на підставі Договору купівлі-продажу обладнання від 01.12.2016 № 2/12 про сплату стороною 1 грошової суми у розмірі 221904 грн. 00 коп. вважати виконаною на суму 214057 грн. 50 коп.; 4) у зв'язку з зарахуванням зустрічних однорідних вимог сторін заборгованість сторони 1 перед стороною 2 згідно з Договором купівлі-продажу обладнання від 01.12.2016 №2/12, яка складає 7846 грн. 50 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2018 у справі №906/985/17 в порядку ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України було зобов'язано відповідачів надати суду копії всіх договорів (докази, що підтверджують їх виконання - накладні, акти приймання-передачі, тощо), в рахунок погашення заборгованості за якими між відповідачами було проведено зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до Договору про зарахування зустрічних однорідних вимог від 25.10.2017.

05.02.2018 відповідачем 1 та відповідачем 2 на виконання вимог ухвали суду було долучено до матеріалів справи копії таких договорів та докази на підтвердження їх виконання.

Судом встановлено, що 01.12.2016 між Публічним акціонерним товариством Головинський граніт (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Головинський граніт (продавець) укладено Договір № 2/1 купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця обладнання, а покупець зобов'язується прийняти його і сплатити за нього грошову суму в порядку та на умовах, визначених цим договором.

У п. 1.2 Договору №2/1 купівлі-продажу від 01.12.2016 сторони погодили перелік обладнання, яке продається продавцем та купується покупцем, кількість обладнання (1 одиниця) та вартість (696000 грн. 00 коп.).

01.12.2016 між Публічним акціонерним товариством Головинський граніт (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Головинський граніт (продавець) укладено Договір № 2/2 купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця обладнання, а покупець зобов'язується прийняти його і сплатити за нього грошову суму в порядку та на умовах, визначених цим договором.

У п. 1.2 Договору №2/2 купівлі-продажу від 01.12.2016 сторони погодили перелік обладнання, яке продається продавцем та купується покупцем, кількість обладнання (1 одиниця) та вартість (676800 грн. 00 коп.).

01.12.2016 між Публічним акціонерним товариством Головинський граніт (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Головинський граніт (продавець) укладено Договір № 2/3 купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця обладнання, а покупець зобов'язується прийняти його і сплатити за нього грошову суму в порядку та на умовах, визначених цим договором.

У п. 1.2 Договору №2/3 купівлі-продажу від 01.12.2016 сторони погодили перелік обладнання, яке продається продавцем та купується покупцем, кількість обладнання (1 одиниця) та вартість (460800 грн. 00 коп.).

01.12.2016 між Публічним акціонерним товариством Головинський граніт (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Головинський граніт (продавець) укладено Договір № 2/4 купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця обладнання, а покупець зобов'язується прийняти його і сплатити за нього грошову суму в порядку та на умовах, визначених цим договором.

У п. 1.2 Договору №2/4 купівлі-продажу від 01.12.2016 сторони погодили перелік обладнання, яке продається продавцем та купується покупцем, кількість обладнання (1 одиниця) та вартість (432000 грн. 00 коп.).

01.12.2016 між Публічним акціонерним товариством Головинський граніт (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Головинський граніт (продавець) укладено Договір № 2/5 купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця обладнання, а покупець зобов'язується прийняти його і сплатити за нього грошову суму в порядку та на умовах, визначених цим договором.

У п. 1.2 Договору №2/5 купівлі-продажу від 01.12.2016 сторони погодили перелік обладнання, яке продається продавцем та купується покупцем, кількість обладнання (1 одиниця) та вартість (408000 грн. 00 коп.).

01.12.2016 між Публічним акціонерним товариством Головинський граніт (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Головинський граніт (продавець) укладено Договір № 2/6 купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця обладнання, а покупець зобов'язується прийняти його і сплатити за нього грошову суму в порядку та на умовах, визначених цим договором.

У п. 1.2 Договору №2/6 купівлі-продажу від 01.12.2016 сторони погодили перелік обладнання, яке продається продавцем та купується покупцем, кількість обладнання (2 одиниці) та вартість (455040 грн. 00 коп.).

01.12.2016 між Публічним акціонерним товариством Головинський граніт (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Головинський граніт (продавець) укладено Договір № 2/7 купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця обладнання, а покупець зобов'язується прийняти його і сплатити за нього грошову суму в порядку та на умовах, визначених цим договором.

У п. 1.2 Договору №2/7 купівлі-продажу від 01.12.2016 сторони погодили перелік обладнання, яке продається продавцем та купується покупцем, кількість обладнання (4 одиниці) та вартість (439680 грн. 00 коп.).

01.12.2016 між Публічним акціонерним товариством Головинський граніт (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Головинський граніт (продавець) укладено Договір № 2/8 купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця обладнання, а покупець зобов'язується прийняти його і сплатити за нього грошову суму в порядку та на умовах, визначених цим договором.

У п. 1.2 Договору №2/8 купівлі-продажу від 01.12.2016 сторони погодили перелік обладнання, яке продається продавцем та купується покупцем, кількість обладнання (6 одиниць) та вартість (432720 грн. 00 коп.).

01.12.2016 між Публічним акціонерним товариством Головинський граніт (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Головинський граніт (продавець) укладено Договір № 2/9 купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця обладнання, а покупець зобов'язується прийняти його і сплатити за нього грошову суму в порядку та на умовах, визначених цим договором.

У п. 1.2 Договору №2/9 купівлі-продажу від 01.12.2016 сторони погодили перелік обладнання, яке продається продавцем та купується покупцем, кількість обладнання (10 одиниць) та вартість (454800 грн. 00 коп.).

01.12.2016 між Публічним акціонерним товариством Головинський граніт (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Головинський граніт (продавець) укладено Договір № 2/10 купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця обладнання, а покупець зобов'язується прийняти його і сплатити за нього грошову суму в порядку та на умовах, визначених цим договором.

У п. 1.2 Договору №2/10 купівлі-продажу від 01.12.2016 сторони погодили перелік обладнання, яке продається продавцем та купується покупцем, кількість обладнання (14 одиниць) та вартість (443520 грн. 00 коп.).

01.12.2016 між Публічним акціонерним товариством Головинський граніт (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Головинський граніт (продавець) укладено Договір № 2/11 купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця обладнання, а покупець зобов'язується прийняти його і сплатити за нього грошову суму в порядку та на умовах, визначених цим договором.

У п. 1.2 Договору №2/11 купівлі-продажу від 01.12.2016 сторони погодили перелік обладнання, яке продається продавцем та купується покупцем, кількість обладнання (27 одиниць) та вартість (423024 грн. 00 коп.).

01.12.2016 між Публічним акціонерним товариством Головинський граніт (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Головинський граніт (продавець) укладено Договір № 2/12 купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця обладнання, а покупець зобов'язується прийняти його і сплатити за нього грошову суму в порядку та на умовах, визначених цим договором.

У п. 1.2 Договору №2/12 купівлі-продажу від 01.12.2016 сторони погодили перелік обладнання, яке продається продавцем та купується покупцем, кількість обладнання (31 одиниці) та вартість (221904 грн. 00 коп.).

Надалі вказані договори купівлі-продажу - Договори купівлі продажу 2 від 01.12.2016.

Відповідно до п. 2.1 Договорів купівлі-продажу 2 від 01.12.2016 продавець гарантує, що вказане обладнання нікому не продане, не подароване, не перебуває під арештом, судового спору щодо нього не ведеться.

Відповідно до п. 2.2 Договорів купівлі-продажу 2 від 01.12.2016 покупець зобов'язаний протягом п'яти днів повністю оплатити та прийняти обладнання та документи на нього.

Згідно з п. 3.2 Договорів купівлі-продажу2 від 01.12.2016 всі розрахунки між сторонами здійснюються в національній валюті України - гривнях.

Форма оплати - безготівкова (п. 3.4 Договорів купівлі-продажу2 від 01.12.2016).

Згідно з п. 4.1 Договорів купівлі-продажу 2 від 01.12.2016 передача обладнання продавцем покупцеві здійснюється за місцезнаходженням продавця, після повної сплати покупцем вартості обладнання згідно з п.п. 3.1, 3.2 цього договору.

Відповідно до п. 4.2 Договорів купівлі-продажу 2 від 01.12.2016 приймання-передача обладнання здійснюється за актом приймання-передачі, який підписує уповноважений представник продавця та покупця. Акт приймання-передачі складається в двох примірниках.

Згідно з п. 5.1 Договорів купівлі-продажу 2 від 01.12.2016 право власності на обладнання переходить до покупця з моменту фактичної передачі обладнання по акту приймання-передачі і відсутності взаємних претензій сторін.

Відповідно до п. 8.1 Договорів купівлі-продажу 2 від 01.12.2016 цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

Таким чином, умовами Договорів купівлі-продажу 2 від 01.12.2016 передбачено, що спершу відповідач 1 у повному обсязі здійснює оплату за обладнання протягом 5 днів, а вже потім після повної оплати обладнання передається відповідачу 1 за актами приймання-передачі за місцезнаходженням продавця (відповідача 1).

Однак, будь-яких доказів, що відповідач 1 сплатив відповідно до умов договорів відповідачу 2 вартість обладнання, відповідачами суду не надано.

Водночас, судом встановлено, що 01.12.2016 (в день укладення договорів та до моменту проведення повної оплати) між сторонами було складено акт № 2/1 передачі-приймання до Договору № 2/1 купівлі-продажу від 01.12.2016, відповідно до якого відповідач 2 передав, а відповідач 1 прийняв обладнання кількістю 1 одиниць та загальною вартістю 696000 грн. 00 коп.; 01.12.2016 між сторонами було складено акт № 2/2 передачі-приймання до Договору № 2/2 купівлі-продажу від 01.12.2016, відповідно до якого відповідач 2 передав, а відповідач 1 прийняв обладнання кількістю 1 одиниць та загальною вартістю 676800 грн. 00 коп.; 01.12.2016 між сторонами було складено акт № 2/3 передачі-приймання до Договору № 2/3 купівлі-продажу від 01.12.2016, відповідно до якого відповідач 2 передав, а відповідач 1 прийняв обладнання кількістю 1 одиниці та загальною вартістю 460800 грн. 00 коп.; 01.12.2016 між сторонами було складено акт № 2/4 передачі-приймання до Договору № 2/4 купівлі-продажу від 01.12.2016, відповідно до якого відповідач 2 передав, а відповідач 1 прийняв обладнання кількістю 1 одиниці та загальною вартістю 432000 грн. 00 коп.; 01.12.2016 між сторонами було складено акт № 2/8 передачі-приймання до Договору № 2/5 купівлі-продажу від 01.12.2016, відповідно до якого відповідач 2 передав, а відповідач 1 прийняв обладнання кількістю 1 одиниці та загальною вартістю 408000 грн. 00 коп.; 01.12.2016 між сторонами було складено акт № 2/6 передачі-приймання до Договору № 2/6 купівлі-продажу від 01.12.2016, відповідно до якого відповідач 2 передав, а відповідач 1 прийняв обладнання кількістю 2 одиниці та вартістю 455040 грн. 00 коп.; 01.12.2016 між сторонами було складено акт № 2/7 передачі-приймання до Договору № 2/7 купівлі-продажу від 01.12.2016, відповідно до якого відповідач 2 передав, а відповідач 1 прийняв обладнання кількістю 4 одиниці та вартістю 439680 грн. 00 коп.; 01.12.2016 між сторонами було складено акт № 2/8 передачі-приймання до Договору № 2/8 купівлі-продажу від 01.12.2016, відповідно до якого відповідач 2 передав, а відповідач 1 прийняв обладнання кількістю 6 одиниць та вартістю 432720 грн. 00 коп.; 01.12.2016 між сторонами було складено акт № 2/9 передачі-приймання до Договору № 2/9 купівлі-продажу від 01.12.2016, відповідно до якого відповідач 2 передав, а відповідач 1 прийняв обладнання кількістю 10 одиниць та вартістю 454800 грн. 00 коп.; 01.12.2016 між сторонами було складено акт № 2/10 передачі-приймання до Договору № 2/10 купівлі-продажу від 01.12.2016, відповідно до якого відповідач 2 передав, а відповідач 1 прийняв обладнання кількістю 14 одиниць та вартістю 443520 грн. 00 коп.; 01.12.2016 між сторонами було складено акт № 2/11 передачі-приймання до Договору № 2/11 купівлі-продажу від 01.12.2016, відповідно до якого відповідач 2 передав, а відповідач 1 прийняв обладнання кількістю 27 одиниць та вартістю 423024 грн. 00 коп.; 01.12.2016 між сторонами було складено акт № 2/12 передачі-приймання до Договору № 2/12 купівлі-продажу від 01.12.2016, відповідно до якого відповідач 2 передав, а відповідач 1 прийняв обладнання кількістю 31 одиниці та вартістю 221904 грн. 00 коп.

05.02.2018 відповідачем 2 долучено до матеріалів справи оборотно-сальдові відомості по рахунку відповідача 2, реєстри податкових накладних та копії податкових накладних про відображення відповідачем 2 у бухгалтерському обліку та податковій звітності факт відчуження відповідачем 2 обладнання, перелік якого зазначений у вказаних правочинах.

Будь-яких пояснень щодо мети використання придбаного за вказаними договорами товару відповідачем 1 суду не надано (враховуючи характер товару - зокрема, більярдні столи, столи, стільці холодильник, тощо).

Викладені обставини свідчать про наступне.

По-перше, оспорювані договори були укладені між Публічним акціонерним товариством Головинський граніт , керівником (головою комісії з припинення (ліквідатором) якого станом на дату розгляду справи у суді є ОСОБА_1, який одночасно є єдиним учасником (кінцевим бенефіціарним власником) Товариства з обмеженою відповідальністю Головинський граніт .

По-друге, адресою місця реєстрації відповідачів з грудня 2016 року є 01103, м. Київ, вул. Івана Фіалека, буд. 1 (одна й та сама адреса).

По-третє, оспорювані правочини (Договори купівлі-продажу 1 від 01.12.2016) були укладені між сторонами в один день - 01.12.2016, так само як і Договори купівлі-продажу 2 від 01.12.2016, та є ідентичними за своїми умовами (порядком) виконання, зокрема, містять умови, що покупець спочатку зобов'язаний оплатити товар (обладнання), а потім продавець фактично передає обладнання покупцю за актом приймання-передачі за місцезнаходженням продавця.

Однак, будь-яких оплат за вказаними договорами здійснено не було. Натомість, одразу в дату укладення договорів (01.12.2016) між сторонами були підписані відповідні акти приймання-передачі обладнання.

По-четверте, доказів фактичного (фізичного) переміщення обладнання за оспорюваними договорами відповідачами суду не надано (враховуючи, що адреси реєстрації місця знаходження відповідачів однакові, а доказів знаходження майна за будь-якою іншою адресою, зокрема за адресами виробничих потужностей відповідача 1 матеріали справи не містять). При цьому, враховуючи встановлені судом обставини, складання відповідачами актів приймання-передачі обладнання за Договорами купівлі-продажу 1 від 01.12.2016 та за Договорами купівлі-продажу 2 від 01.12.2016 є, по суті, юридичною фікцією, яка не може свідчити про вчинення дій сторонами на виконання договорів.

По-п'яте, відповідачем 2 не доведено суду як мети придбання обладнання за оспорюваними правочинами у відповідача 1, так і факту його використання у своїй господарській діяльності. Крім того, відповідачем 1 не доведено суду як мети придбання обладнання за Договорами купівлі-продажу 2 від 01.12.2016 у відповідача 1, так і факту його використання у своїй господарській діяльності.

По-шосте, лише 25.10.2017 (майже через рік після укладення оспорюваних договорів та фактично, за два тижні до дня отримання відповідачами копії позовної заяви у даній справі) шляхом укладення Договору про зарахування зустрічних однорідних вимог від 25.10.2017 сторони дійшли згоди про зарахування зустрічних однорідних вимог за Договорами купівлі-продажу 1 від 01.12.2016 та Договорами купівлі-продажу 2 від 01.12.2016 та, відповідно, припинення зобов'язань з оплати.

При цьому, суд ставить під сумнів дату укладення договору про зарахування зустрічних однорідних вимог, враховуючи у сукупності всі встановлені обставини справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що відповідно до ст. 656 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Такими чином, метою укладення договору купівлі-продажу є отримання товару покупцем та отримання плати за товар (грошових коштів, прибутку) продавцем.

Однак, викладені судом фактичні обставини справи в їх сукупності дають підстави дійти висновку, що оспорювані правочини - Договори купівлі-продажу майна: № 1/1 від 01.12.2016, № 1/2 від 01.12.2016, № 1/4 від 01.12.2016, № 1/6 від 01.12.2016, № 1/7 від 01.12.2016, № 1/10 від 01.12.2016 були вчинені між відповідачами за наявності умислу обох сторін без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювались - фактичне придбання обладнання (отримання ним у безпосереднє фізичне панування) відповідачем 2 та фактичне отримання плати за продане майно відповідачем 1, та обидва відповідача, вчиняючи оспорювані правочини, заздалегідь знали, що вони не будуть реально виконані.

При цьому, доказів реального виконання оспорюваних правочинів відповідачами суду не надано, зокрема, доказів проведення оплати за придбане майна та його дійсної фактичної передачі покупцю.

Так суд критично оцінює акти приймання-передачі за оспорюваними договорами та договір про зарахування зустрічних однорідних вимог як докази виконання оспорюваних правочинів (Договорів купівлі-продажу майна: № 1/1 від 01.12.2016, № 1/2 від 01.12.2016, № 1/4 від 01.12.2016, № 1/6 від 01.12.2016, № 1/7 від 01.12.2016, № 1/10 від 01.12.2016) враховуючи обставини їх вчинення у сукупності.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо наявності ознак фіктивності Договорів купівлі-продажу майна: № 1/1 від 01.12.2016, № 1/2 від 01.12.2016, № 1/4 від 01.12.2016, № 1/6 від 01.12.2016, № 1/7 від 01.12.2016, № 1/10 від 01.12.2016, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю Головинський граніт та Публічним акціонерним товариством Головинський граніт , що є підставою для визнання вказаних договорів недійсними на підставі ст. 234 Цивільного кодексу України.

При цьому, відповідно до п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними від 29.05.2013 № 11, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Таким чином, позивачем у справі про визнання договору недійсним може бути не сторона (учасник) оспорюваного правочин, яка однак повинна довести суду належними та допустимими доказами факт порушення оспорюваним правочином її прав та охоронюваних законом інтересів, а суд в такому випадку перевіряє доводи та докази, якими позивачем обґрунтовує свої вимоги та вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для задоволення позову.

Суд зазначає, що позивачем у даній справі є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Житомирській області, яке не є стороною оспорюваних договорів, втім, враховуючи обставини, якими обґрунтований позов, та встановлені судом фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про доведеність позивачем факту порушення його охоронюваного законом інтересу у зв'язку з укладенням між відповідачами договорів купівлі-продажу, так як внаслідок їх укладення відбулось відчуження майна, на яке було накладено арешт в межах виконавчого провадження, де стягувачем є позивач, та яке підлягає реалізації в порядку Закону України Про виконавче провадження для задоволення вимог стягувача за виконавчим документом - наказом Господарського суду Житомирської області від 09.02.2016 у справі №906/1364/15.

Тобто, порушеним охоронюваним законом інтересом позивача є право на ефективне виконання рішення суду у справі №906/1364/15.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідачів порівну з огляду на задоволення позову у повному обсязі.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсними Договір купівлі-продажу №1/1 від 01.12.2016, Договір купівлі-продажу №1/2 від 01.12.2016, Договір купівлі-продажу №1/4 від 01.12.2016, Договір купівлі-продажу №1/6 від 01.12.2016, Договір купівлі-продажу №1/7 від 01.12.2016 та Договір купівлі-продажу №1/10 від 01.12.2016, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю Головинський граніт та Публічним акціонерним товариством Головинський граніт .

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Головинський граніт (01103, м. Київ, вул. Івана Фіалека, буд. 1; ідентифікаційний код: 31603505) на користь Прокуратури Житомирської області (10008, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, буд. 11; ідентифікаційний код: 02909950) судовий збір у розмірі 4800 (чотири тисячі вісімсот) грн. 00 коп.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Головинський граніт (01103, м. Київ, вул. Івана Фіалека, буд. 1; ідентифікаційний код: 36149917) на користь Прокуратури Житомирської області (10008, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, буд. 11; ідентифікаційний код: 02909950) судовий збір у розмірі 4800 (чотири тисячі вісімсот) грн. 00 коп.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 26.03.2018

Суддя І.М. Отрош