Постанова

від 04.07.2018 по справі 906/985/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2018 р. Справа№ 906/985/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Дикунської С.Я.

Мальченко А.О.

за участю секретаря судового засідання Костяк В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу б/н від 10.04.2018 (вх.№09.1-04.1/2501/18 від 25.04.2018) Товариства з обмеженою відповідальністю "Головинський граніт" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2018

у справі №906/985/17 (суддя - Отрош І.М.)

за позовом Керівника Коростишівської місцевої прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області до 1. Публічного акціонерного товариства "Головинський граніт" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Головинський граніт" провизнання договорів недійсними за участю представників учасників справи:

від прокуратури - Греськів І.І. посвідчення №041072 від 03.02.2016

від позивача - Грінчук Н.А. довіреність № 05/72 від 09.01.2018

від відповідача 1 - Сєрокурова О.В. ордер серія АА №024488 від 06.06.2018

від відповідача 2 - Душин О.В. ордер серія КС №271320 від 26.06.2018

ВСТАНОВИВ:

Керівник Коростишівської місцевої прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Головинський граніт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Головинський граніт" про визнання договорів недійсними.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні договори укладені з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки на час їх підписання існувала заборона відчуження майна ПАТ "Головинський граніт", накладеної постановою державного виконавця ВДВС ГТУЮ у Житомирській області від 13.07.2016. Також прокурор вказує на фіктивність правочинів, оскільки вони були укладені з метою уникнення примусової реалізації майна на виконання судового рішення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2018 (повний текст рішення складено 26.03.2018) позов задоволено повністю. Визнано недійсними Договір купівлі-продажу №1/1 від 01.12.2016, Договір купівлі-продажу №1/2 від 01.12.2016, Договір купівлі-продажу №1/4 від 01.12.2016, Договір купівлі-продажу №1/6 від 01.12.2016, Договір купівлі-продажу №1/7 від 01.12.2016 та Договір купівлі-продажу №1/10 від 01.12.2016, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Головинський граніт" та Публічним акціонерним товариством "Головинський граніт". Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Головинський граніт" на користь Прокуратури Житомирської області судовий збір у розмірі 4800 грн. 00 коп. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Головинський граніт" на користь Прокуратури Житомирської області судовий збір у розмірі 4800 грн. 00 коп.

Приймаючи рішення у даній справі про задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд, з посиланням на приписи ст. ст. 203, 215, 234, 319, 321 ЦК України, ст. ст. 12, 32, 52, 57, 62, 66 Закону України Про виконавче провадження , ст. ст. 2, 3, 9, 37, 39 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень встановив недотримання сторонами спірних правочинів вимог, встановлених ч. 1 ст. 203 ЦК України, а також наявність ознак фіктивності цих договорів.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач-2 - ТОВ "Головинський граніт", 10.04.2018 подав апеляційну скаргу б/н від 10.04.2018 (вх.№09.1-04.1/2501/18 від 25.04.2018), в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2018 у справі №906/985/17 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема, відповідач-2 зазначає, що оскільки на час укладення спірних правочинів опису майна не існувало, договори купівлі-продажу не суперечать Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства. Апелянт вказує на те, що оскільки відсутній опис предмета обтяження, то за змістом ст. 7 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяження внесений державним виконавцем запис про накладення арешту на майно боржника є недійсним. Також сторона зазначає, що оскільки спірні договори є відплатними, то в силу присів ст. 10 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень відповідач-2 є добросовісним набувачем майна згідно ст. 388 ЦК України при умові відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.05.2018 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Головинський граніт" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2018 у справі №906/985/17 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Жук Г.А., судді: Мальченко А.О., Чорногуз М.Г., відкрито апеляційне провадження. В порядку підготовки справи до розгляду прокурору, позивачу та відповідачу-1 надано строк для подання відзивів на апеляційну скаргу, заяв, клопотань, пояснень.

15.05.2018 від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких сторона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2018 у даній справі - без змін. Так, позивач зазначає, що спірні договори є фіктивними, оскільки оплата за придбаний товар не здійснювалась, не було сформовано податкове зобов'язання зі сплати ПДВ, яке виникло внаслідок відчуження майна. Відповідач-1 (боржник) знав про наявність виконавчого провадження, а тому, передбачаючи можливість примусового продажу майна, уклав спірні договори.

Відповідач-1 не скористався своїм правом, передбаченим ч.1 ст. 263 ГПК України, та не подав суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2018 справу №906/985/17 призначено до розгляду на 06.06.2018.

25.05.2018 до Київського апеляційного господарського суду від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційних вимог в повному обсязі та залишити оскаржуване рішення без змін. Прокурор зазначає, що на час укладення спірних правочинів постанова про накладення арешту на майно боржника (відповідача-1) не була скасована, а відомості про заборону відчуження майна перебували у відкритому державному реєстрі обтяжень. Крім того, прокурор вказує на те, що за змістом ч. 2 ст. 57 Закону України Про виконавче провадження винесення постанови про арешт майна боржника і оголошення заборони на його відчуження та проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту є двома різними виконавчими діями.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2018, з урахуванням неявки прокурора в судове засідання, розгляд справи було відкладено до 27.06.2018.

У зв'язку з перебуванням судді Чорногуза М.Г. у відпустці, згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 26.06.2018 для розгляду справи №906/985/17 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Жук Г.А., судді: Мальченко А.О., Дикунська С.Я. Вказана колегія суддів прийняла до свого провадження дану справу згідно ухвали від 26.06.2018.

В судовому засіданні 27.06.2018, в порядку ст. 216 ГПК України, оголошено перерву до 04.07.2018.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні 04.07.2018 вимоги своєї апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Прокурор та позивач заперечили проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзивах.

Представник відповідача-1 підтримав вимоги апеляційної скарги відповідача-2 та просив її задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 02.11.2015 у справі №906/1364/15, яке залишене без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.01.2016, позов Прокурора Черняхівського району в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області до Публічного акціонерного товариства "Головинський граніт" задоволено частково; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Головинський граніт" на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області 1 352 608,47грн. основного боргу, 430 457,33грн. пені.

17.02.2016 старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Черняхівського районного управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№50220430 з примусового виконання наказу Господарського суду Житомирської області від 09.02.2016 у справі №906/1364/15 про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Головинський граніт" на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області 1352608,47 грн основного боргу та 430457,33грн пені (а.с. 131 том І)

Постановою від 26.02.2016 ВП№50220430 вирішено приєднати виконавче провадження ВП№50220430 з примусового виконання наказу Господарського суду Житомирської області від 09.02.2016 у справі №906/1364/15 до зведеного виконавчого провадження ВП№42595654 (згідно наявних в автоматизованій системі виконавчих проваджень).

Постановою старшого державного виконавця Черняхівського районного відділу державної виконавчої служби від 23.05.2016 ВП№50220430 постановлено передати матеріали виконавчого провадження ВП№50220430 до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області (згідно наявних в автоматизованій системі виконавчих проваджень).

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області від 24.05.2016 ВП№50220430 прийнято до виконання виконавче провадження ВП№50220430 з примусового виконання наказу Господарського суду Житомирської області від 09.02.2016 у справі №906/1364/15 (а.с. 135 том І).

13.07.2016 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП№42595654 (зведене виконавче провадження), відповідно до якої постановлено накласти арешт на все майно, що належить боржнику (Публічному акціонерному товариству "Головинський граніт") у межах суми звернення стягнення 2 662 187 грн. 18 коп.; заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна боржника лише в межах суми боргу (а.с. 139 том І).

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 01.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Головинський граніт" (покупець за договором, відповідач-2) та Публічним акціонерним товариством "Головинський граніт" (продавець за договором, відповідач-1) укладено Договір № 1/1 купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця обладнання, вказане у п. 1.2 цього договору, а покупець зобов'язується прийняти його і сплатити за нього грошову суму в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Сторонами договору в п. 1.2 визначено перелік обладнання, що придбавалось покупцем, всього 94 одиниці, на загальну суму 222 444 грн. 00 коп (а.с. 43-45 том І).

На виконання вказаного договору сторонами складено Акт приймання-передачі № 1/1 від 01.12.2018 (а.с. 46-47 том І).

Також між сторонами було укладено Договір купівлі-продажу №1/2 від 01.12.2016 (а.с.48-49 том І), Договір купівлі-продажу №1/4 від 01.12.2016 (а.с. 50-51 том І), Договір купівлі-продажу №1/6 від 01.12.2016 (а.с. 59-60 том І), Договір купівлі-продажу №1/7 від 01.12.2016 (а.с. 53-54 том І) та Договір купівлі-продажу №1/10 від 01.12.2016 (а.с. 56-57 том І).

Умови вищенаведених договорів є однаковими, крім предмету купівлі-продажу.

Так, за договором №1/2 від 01.12.2016 відповідачем-2 було придбано обладнання в кількості 26 найменувань, загальною вартістю 270 840,54 грн.

За договором №1/4 від 01.12.2016 було придбано обладнання в кількості 2 одиниць, на загальну суму 1 202 873,40 грн. Складено акт приймання-передачі № 1/4 від 01.12.2016 (а.с. 52 том І).

За договором №1/6 від 01.12.2016 відповідачем-2 було придбано обладнання в кількості 1 одиниці, на суму 466 956,00 грн. Складено акт приймання-передачі № 1/6 від 01.12.2016 (а.с. 61 том І).

За договором №1/7 від 01.12.2016 придбано обладнання в кількості 1 одиниці, на суму 415 422,00 грн. Складено акт приймання-передачі № 1/7 від 01.12.2016 (а.с. 55 том І).

За договором №1/10 від 01.12.2016 придбано обладнання в кількості 2 одиниць, на загальну суму 180 489,60 грн. Складено акт приймання-передачі № 1/10 від 01.12.2016 (а.с. 58 том І).

Як на підставу для визнання недійсними договорів купівлі-продажу прокурор посилається на те, що під час укладення оспорюваних правочинів існувала заборона відчуження майна відповідача-1 (боржника), накладена згідно постанови державного виконавця. Також за доводами прокурора правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, оскільки був укладений з метою уникнення примусового відчуження в порядку виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду. У зв'язку з цим, прокурор посилаючись на приписи ч. 1, ч. 5 ст. 203, ст. ст. 215, 234 ЦК України просить визнати їх недійсними.

Задовольняючи позов про визнання договорів недійсними на підставі ч. 5 ст. 203, ст. ст. 215, 234 ЦК України суд першої інстанції дійшов висновку про фіктивність правочину.

Проте, колегія суддів не погоджується з даними висновками Господарського суду міста Києва, виходячи з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

За правовою природою спірні договори є договорами купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, підлягає встановленню наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, за результатами вирішення спору в судовому рішенні вказується в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до положень ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, в силу припису зазначеної статті, правомірність правочину презюмується і обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Отже, фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін . З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Отже, для визнання зобов'язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося фіктивно (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 909/330/16).

При цьому, фіктивний правочин визнається недійсним внаслідок того, що він не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, визначених в ч. 5 ст. 203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. Також у фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.

Так, зі змісту умов спірних договорів, які є тотожними, вбачається, що приймання-передача обладнання здійснюється за актом приймання-передачі, який підписує уповноважений представник продавця та покупця. Акт приймання-передачі складається в двох примірниках (п. 4.2 спірних договорів).

Згідно з п. 5.1 спірних договорів право власності на обладнання переходить до покупця з моменту фактичної передачі обладнання по акту приймання-передачі і відсутності взаємних претензій сторін.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов спірних договорів між сторонами складено Акти приймання-передачі, за якими було передано предмети купівлі-продажу. Доказів відсутності обставин передачі обладнання відповідачем-1 відповідачу-2 матеріали справи не містять, а прокурором і позивачем, в розумінні приписів ст. ст. 13, 74 ГПК України, таких обставин не доведено. Висновки суду першої інстанції щодо ідентичності місцезнаходження відповідачів не може свідчити про відсутність фактичного приймання-передачі обладнання за спірними договорами.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем-2 вчинялись дії по зарахуванню зустрічних однорідних вимог за спірними договорами. Тобто, наведене свідчить, що відповідач-2 уклавши спірні правочини намагався досягти правового результату - придбати майно та, відповідно, припинити зобов'язання по оплаті вартості цього майна.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції встановлено, що прокурором та позивачем належними і допустимими доказами, в розумінні ст. ст. 74, 76, 77 ГПК України, не було доведено наявності обставин того, що в діях відповідачів при укладенні спірних правочинів має місце наявність умислу, а також і те, що обидві сторони не мали наміру створити правові наслідки на момент їх вчинення. При цьому, висновки суду щодо невиконання відповідачами умов спірних договорів, як передумови для визнання спірних правочинів фіктивними, були зроблені без врахування того, що вказані обставини не можуть свідчити про фіктивність правочину.

Посилання позивача на незаконність дій відповідачів щодо припинення зобов'язань за спірними правочинами на підставі ст. 601 ЦК України відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки учасники господарських правовідносин на власний розсуд вправі самостійно визначати після підписання правочину можливість зміни порядку розрахунків в т.ч. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, що відповідає загальним принципам господарської комерційної діяльності в контексті присів ст. 42 ГК України.

Колегією суддів не приймаються до уваги доводи прокурора що метою укладення спірних правочинів є уникнення примусового продажу майна при виконанні рішення суду про стягнення заборгованості, оскільки наведені посилання є лише припущенням, тоді як, з наявних в матеріалах справи документів виконавчого провадження судом було встановлено, що у відповідності до постанови відділу примусового виконання судового рішення від 27.09.2017 (а.с. 170 том І) відбулось виконання наказу № 906/1364/15, виданого 09.02.2016, шляхом проведення торгів з продажу автотранспорту, проводилися торги з продажу дробильно-сортувального комплексу по переробці від видобування блоків за стартовою ціною 3 003 756,50 грн (а.с. 201 том І), а також відповідачем-1 в добровільному порядку частково погашалась заборгованість (а.с. 237 том ІІІ).

За наведеного, судова колегія дійшла висновку про те, що прокурором та позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів згідно приписів ст. 234 ЦК України, відтак такі доводи не можуть бути підставою для задоволення позову.

Водночас, суд апеляційної інстанції погоджується з правовою позицією Господарського суду міста Києва в частині визнання недійсними спірних договорів з підстав їх невідповідності положенням Цивільного кодексу України та інших актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України), виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про виконавче провадження (в редакції чинній на час відкриття виконавчого провадження; далі - Закон) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій (визначених у цьому Законі) органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 32 Закону України Про виконавче провадження (в редакції на час прийняття постанови про арешт майна від 13.07.2016; далі - Закон) передбачено, що заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 52 названого Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

За змістом ч. ч. 1 ст. 57 Закону арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника накладається державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вже наводилось у даному судовому рішенні, постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області від 13.07.2016 в рамках зведеного виконавчого провадження №42595654 накладено арешт на все майно, що належить боржнику (Публічному акціонерному товариству "Головинський граніт") у межах суми звернення стягнення 2 662 187 грн. 18 коп.; заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна боржника лише в межах суми боргу (а.с. 139 том І).

Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна регулюється Законом України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень .

Статтею 39 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень визначено, що публічне обтяження підлягає реєстрації в порядку, встановленому цим Законом, протягом п'яти днів із дня винесення відповідного рішення, на підставі якого воно виникає. Обов'язок щодо здійснення реєстрації покладається на уповноважений орган або на особу, зазначену в рішенні уповноваженого органу.

Згідно зі ст. 11 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом.

Матеріалами справи підтверджується, що в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна міститься запис № 7 про реєстрацію 14.07.2016 публічного обтяження (тип обтяження - арешт рухомого майна) на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП№42595654 від 13.07.2016; об'єкт обтяження - все рухоме майно; боржник - Публічне акціонерне товариство Головинський граніт .

Таким чином, на час укладення спірних договорів купівлі-продажу, вчинених відповідачами 01.12.2016, мало місце зареєстроване в державному реєстрі обтяження щодо заборони відчуження Публічним акціонерним товариством Головинський граніт його майна. При цьому, колегія суддів з врахуванням конституційного принципу обов'язковості виконання судового рішення вважає за необхідне зазначити, що наявність будь-якого обмеження по відчуженню майна виключає правомірність укладення правочину купівлі-продажу на час його чинності.

Місцевим господарським судом на підставі матеріалів справи вірно було встановлено, що рішення Господарського суд Житомирської області від 02.11.2015 у справі №906/1364/15 виконано не в повному обсязі. Так, згідно листа Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області № 3.2/940 від 02.02.2018 сума боргу згідно виконавчих документів становить 1 783 065 грн 80 коп. Залишок боргу - 1 479 974 грн 44 коп (а.с. 234 том ІІІ).

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що як на час укладення спірних правочинів, так і на дату ухвалення оскаржуваного рішення та, відповідно, і прийняття постанови судом апеляційної інстанції, рішення Господарського суд Житомирської області від 02.11.2015 у справі №906/1364/15 в повному обсязі не виконано, а відтак укладення спірних договорів купівлі-продажу в період дії заборони відчуження майна відповідача-1 суперечить загальним засадам чинного законодавства.

Оскільки сторонами при укладенні спірних правочинів не було дотримано вимог, встановлених ч. 1 ст. 203 ЦК України, судова колегія вважає, що Господарським судом міста Києва правомірно було визнано недійсними договори купівлі-продажу на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Посилання апелянта на положення ст. 7 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень та відсутність опису майна відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки згідно приписів ст. 57 Закону України Про виконавче провадження (у відповідній редакції) існують два шляхи арешту майна боржника: шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника, або шляхом винесення постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанови державного виконавця про арешт майна боржника у межах суми звернення стягнення, в силу вимог названого Закону не повинні містити в собі опису майна, на яке накладається арешт, так як є окремою виконавчою дією, яка проводиться за відсутності коштів, достатніх для виконання рішення про стягнення грошової заборгованості.

За змістом ст. 4 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень визначено види обтяжень, зокрема, публічні та приватні. Публічним є обтяження рухомого майна, яке виникає відповідно до закону або рішення суду. Приватні обтяження, в свою чергу, поділяються на забезпечувальні та інші договірні. Вимоги до правочину, на підставі якого виникає обтяження, встановлюються законом.

Таким чином, постанова державної виконавчої служби про накладення арешту на майно і заборони його відчуження відноситься до обтяжень публічного виду, тоді як, ст. 7 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень визначено обов'язковість наявність опису майна до правочинів, на підставі яких виникає обтяження, тобто приватного виду обтяження.

Доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують висновків суду першої інстанції про задоволення позову.

Твердження апелянта про те, що він є добросовісним набувачем майна, придбаного за спірними договорами, відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки, з огляду на відсутність вимоги про застосування наслідків недійсного правочину, вказані обставини не входять в предмет доказування у даній справі.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги відповідача-2 - ТОВ "Головинський граніт" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2018 у даній справі колегія суддів не вбачає.

Судові витрати в порядку ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта (відповідача-2 у даній справі).

Керуючись ст. ст. 129, 253-254, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Головинський граніт" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2018 у справі № 906/985/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2018 у справі № 906/985/17 залишити без змін.

3. Справу № 906/985/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді С.Я. Дикунська

А.О. Мальченко

Повний текст постанови складено 11.07.2018