Постанова

від 06.03.2018 по справі 523/13859/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

6 березня 2018 року

м. Київ

справа № 523 /13859/15-ц

провадження № 61-3169св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О.,

КузнєцоваВ. О.,

ОлійникА. С. (суддя-доповідач),

УсикаГ. І.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство Всеукраїнський Банк Розвитку ,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, товариство з обмеженою відповідальністю АРИА ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 9 грудня 2015 року у складі судді Кисельова В. К. та ухвали апеляційного суду Одеської області від 10 березня 2016 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гайворонського С. П., Кононенко С. П.,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство Всеукраїнський Банк Розвитку (далі - ПАТ ВБР ) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, товариства з обмеженою відповідальністю АРИА (далі - ТОВ АРИА ) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 26 грудня 2013 року між ПАТ ВБР та ОСОБА_5 було укладено генеральний кредитний договір МКТLFGG.196905.002 про надання кредитної лінії, до якого надалі 30 грудня 2013 року було укладено додатковий договір, згідно пунктів 1.1., 1.1.1., 1.1.2, 1.1.3, 1.1.4 якого банк надав кредитні кошти в сумі 1 742 518,97 грн та встановлено строк їх повернення до 28 грудня 2016 року з процентною ставкою за користування 18,5 % річних. Надалі строк повернення коштів та процентна ставка були змінені, зокрема строк повернення до 20 вересня 2018 року, процентна ставка 22 % річних.

26 грудня 2013 року на забезпечення виконання зобов'язань за генеральним кредитним договором між ПАТ ВБР , ОСОБА_5 і ОСОБА_6, між ПАТ ВБР , ОСОБА_5 і TOB АРИА , в особі генерального директора ОСОБА_5, було укладено договори поруки № РХ029031.196911.002 та РХ029031.209480.002.

Крім того, 26 грудня 2013 року на забезпечення генерального кредитного договору, між ПАТ ВБР та ТОВ АРИА , в особі генерального директора ОСОБА_5, було укладено договір іпотеки будівлі № ZXR039523.209480.002, згідно якого надано в іпотеку нерухоме майно, а саме нежитлову будівлю комплексу обслуговування населення, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що банк виконав свої обов'язки відповідно до умов укладених між сторонами договорів, а відповідач свої зобов'язання не виконує, тому просив стягнути солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ТОВ АРИА суму заборгованості у загальному розмірі 1 997 206 грн 57 коп., яка складається з: поточної заборгованості за тілом кредиту у розмірі 1 592 480 грн 61 коп.; простроченої заборгованості за тілом кредиту у розмірі 146 797 грн 49 коп.; поточної заборгованості за процентами у розмірі 48 297 грн 5 коп.; простроченої заборгованості за процентами у розмірі 73 594 грн 5 коп.; пені у розмірі 40 040 грн 63 коп.; штрафу у розмірі 95 996 грн 73 коп. Також позивач просив стягнути на його користь судові витрати в рівних частках з кожного із відповідачів.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 9 грудня 2015 року позов ПАТ ВБР задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ПАТ ВБР заборгованість у розмірі 1 997 206 грн 57 коп. Стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ТОВ АРИА заборгованість у розмірі 1 997 206 грн 57 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що належне виконання взятих на себе зобов'язань за кредитним договором відповідачами не здійснювалося, що підтверджується доказами у справі. Крім того, вирішуючи питання про солідарну відповідальність відповідачів перед позивачем за порушення умов кредитного договору, суд дійшов висновку, що поручителі відповідача ОСОБА_5, якими є ОСОБА_6 та ТОВ АРИА , не можуть нести солідарну відповідальність між собою, оскільки договори поруки є окремими договорами.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Погодившись з рішенням суду першої інстанції апеляційний суд зазначив, що відповідачі ОСОБА_6 Г та ТОВ АРИА не можуть нести солідарну відповідальність перед ПАТ ВБР між собою, так як відсутня їх спільна порука, оскільки укладено два окремі договори поруки. Стягнення кредитної заборгованості в солідарному порядку за кожним договором поруки окремо, не є виходом за межі позовних вимог, оскільки суд застосував норми матеріального права, які мають бути застосовані у конкретному випадку.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10 березня 2016 року у задоволенні заяви ОСОБА_5 про зупинення провадження у цивільній справі відмовлено, як заявленої безпідставно.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено до звернення ОСОБА_5 до суду з позовом про визнання кредитного договору недійсним, тому розгляд його апеляційної скарги на цей час є можливим. Крім того, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_5, як і відповідач ОСОБА_6, брали участь у судовому засіданні в суді першої інстанції 9 грудня 2015 року, їм були роз'яснені їх права та обов'язки, у зв'язку з чим вони мало право подати до суду заяви або клопотання, однак таких дій вчинено не було.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10 березня 2016 року у задоволенні заяви ОСОБА_5 про витребування доказів у справі відмовлено, як заявленої безпідставно.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_5, як і відповідач ОСОБА_6, брали участь у судовому засіданні в суді першої інстанції 9 грудня 2015 року, їм були роз'яснені їх права та обов'язки, у зв'язку з чим вони мали право подати до суду заяви або клопотання, однак відповідних дій вчинено не було.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10 березня 2016 року у задоволенні заяви ОСОБА_5 про призначення у справі судової економічної експертизи відмовлено, як заявленої безпідставно.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що в матеріалах справи міститься розрахунок позивача щодо заборгованості позичальника ОСОБА_5 за кредитним договором, який не спростований заявником, останній не надав суду іншого розрахунку, або доказів, які б зобов'язували суд призначити у справі судову економічну експертизу.

Крім того, ОСОБА_5, як і відповідач ОСОБА_6, брали участь у судовому засіданні в суді першої інстанції 9 грудня 2015 року, їм були роз'яснені їх права та обов'язки, у зв'язку з чим вони мало право подати до суду заяви або клопотання, однак таких дій вчинено не було.

У червні 2016 року ОСОБА_5 звернувся до суду з касаційною скаргою на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 9 грудня 2015 року та ухвали апеляційного суду Одеської області від 10 березня 2016 року, у якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановлені ухвали з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

1 квітня 2016 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_5

31 жовтня 2016 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ призначено справу до судового розгляду.

23 січня 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційну скаргу ОСОБА_5 мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на обґрунтованість звернення відповідача з заявами про зупинення провадження, витребування доказів та призначення судової економічної експертизи на стадії апеляційного розгляду через порушення права особи на правову допомогу, що мало місце при розгляді справи в суді першої інстанції.

Крім того, судом апеляційної інстанції не було звернено уваги на вихід судом першої інстанції за межі заявлених позивачем вимог при розгляді справи, чим було порушено принцип диспозитивності цивільного судочинства, адже позивач просив стягнути борг солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ТОВ АРИА , і до суду із заявою про зміну позовних вимог у порядку статті 31 ЦПК України позивач не звертався.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції не було враховано поважної причини неподання доказів, заперечень ОСОБА_5 у суді першої інстанції, що стало підставою для звернення з заявами на стадії апеляційного розгляду справи, оскільки суд першої інстанції відмовив ОСОБА_5 у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю надання відповідачу правової допомоги, оскільки таке клопотання було заявлене не на тій стадії розгляду справи.

Через допущені судом першої інстанції порушення права особи на правову допомогу, ОСОБА_5 не мав можливості надати докази, якими обґрунтовувалися його заперечення, відтак апеляційний суд без урахування частини другої статті 303 ЦПК України порушив право заявника на подання нових доказів, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Крім того, відмовивши у задоволенні клопотання про призначення судової економічної експертизи, суд апеляційної інстанції фактично взяв на себе функцію експерта, вказавши, що у справі достатньо доказів на підтвердження правильності розрахунків, наданих позивачем. Посилання суду на те, що ОСОБА_5 не надав альтернативний розрахунок заборгованості, який би спростував наявний у матеріалах справи розрахунок позивача, є необґрунтованим, оскільки такий розрахунок можна отримати шляхом проведення відповідної експертизи.

ОСОБА_5 не міг реалізувати свої процесуальні права, передбачені статтями 27, 31 ЦПК України, у зв'язку з неналежним роз'ясненням судом особі її прав, якими вона може користуватися під час розгляду справи в суді. Судом першої інстанції було порушено право особи на правову допомогу, що також унеможливило подання відповідачем до суду першої інстанції клопотання про зупинення провадження у справі.

Наведене вище свідчить про порушення судом принципу процесуальної рівності сторін, як одного з елементів концепції справедливого судового розгляду, яка вимагає, щоб кожній стороні надавалась розумна можливість подавати свою позицію за таких обставин, які не ставлять цю сторону в суттєво невигідне становище щодо протилежної сторони.

У травні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення ПАТ ВБР на касаційну скаргу ОСОБА_5, у яких зазначено, що вимоги банку до позичальника та поручителів взаємопов'язані між собою, тому підлягають розгляду в одному провадженні та, в силу статті 554 ЦК України, вони відповідають перед банком солідарно, а не між собою.

Крім того, ПАТ ВБР зазначило у запереченнях про безпідставність посилань ОСОБА_5 на порушення судом першої інстанції процедури розгляду справи, адже ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження у справі відповідачем була отримана, про що свідчать відповідні докази в матеріалах справи. Однак заявником не було реалізовано право на отримання правової допомоги, з аудіо запису вбачається належне роз'яснення судом прав та обов'язків, передбачених статтями 27, 31 ЦПК України та перед початком розгляду справи по суті було з'ясовано в учасників судового процесу про наявність клопотань, однак відповідачами жодних клопотань заявлено не було.

ПАТ ВБР зазначило, що суд першої інстанції правомірно відмовив у клопотанні про відкладення розгляду справи, оскільки відповідач не довів поважності причин неподання такого клопотання в порядку статті 131 ЦПК України на початку судового засідання.

Банк у запереченнях на касаційну скаргу також вказує про необґрунтованість доводів відповідача про неналежний розрахунок заборгованості, адже згідно статті 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а оскільки відповідач не надав ні свого розрахунку заборгованості, ні спростування розрахунку позивача, тому дійшов правильного висновку про доведеність позовних вимог.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, заперечення на касаційну скаргу, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_7 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 26 грудня 2013 року між ПАТ ВБР та ОСОБА_5 було укладено генеральний кредитний договір МКТLFGG.196905.002 про надання кредитної лінії, до якого 30 грудня 2013 року було укладено додатковий договір, згідно пунктів 1.1., 1.1.1., 1.1.2, 1.1.3, 1.1.4 якого банк надав кредитні кошти в сумі 1 742 518,97 грн та встановлено строк їх повернення до 28 грудня 2016 року з процентною ставкою за користування 18,5 % річних. Надалі строк повернення коштів та процентна ставка були змінені, зокрема строк повернення до 20 вересня 2018 року, процентна ставка 22 % річних.

26 грудня 2013 року на забезпечення виконання зобов'язань за генеральним кредитним договором між ПАТ ВБР , ОСОБА_5 і ОСОБА_6, між ПАТ ВБР , ОСОБА_5 і TOB АРИА , в особі генерального директора ОСОБА_5, було укладено окремі договори поруки № РХ029031.196911.002 та РХ029031.209480.002.

Крім того, 26 грудня 2013 року на забезпечення генерального кредитного договору, між ПАТ ВБР та ТОВ АРИА , в особі генерального директора ОСОБА_5, було укладено договір іпотеки будівлі № ZXR039523.209480.002, згідно якого надано в іпотеку нерухоме майно, а саме нежитлову будівлю комплексу обслуговування населення, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_5 припинив сплату процентів, поточна заборгованість зі сплати процентів станом на 19серпня 2015 року становить 48 297,05 грн та прострочена заборгованість зі сплатипроцентів станом на 19 серпня 2015 року - 73 594,05 грн.

Відповідно до пунктів 2.3., 2.4 додаткового договору позичальник погашає кредит згідно графіку погашення, що є невід'ємною частиною додаткового договору, кожного поточного місяця , однак ОСОБА_5 припинив погашати основний борг та не виконує свої зобов'язання за кредитнимдоговором до теперішнього часу, у зв'язку з чим поточна заборгованість за тіломкредиту ОСОБА_5 станом на 19 серпня 2015 року становить 1 592 480,61 грн, прострочена заборгованість за тілом кредиту станом на 19 серпня 2015року - 146 797,49 грн 49 коп.

Згідно пункту 6.1 додаткового договору при порушенні позичальником зобов'язань, передбачених умовами даного договору, банкна свій розсуд має право змінити умови договору , вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії й відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення. При цьому, згідно статей 212 , 611 , 651 ЦК України, щодо зобов'язань, строк виконання яких не настав, вважається що строк настав у зазначену в повідомленні дату.

На цю дату позичальник зобов'язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду і відсотки за фактичний строк його користування, у повному обсязі виконати інші зобов'язання за договором.

Відповідачам направлялися вимоги про сплату боргу (повідомлення) банку за №№ Р.07/341 від 16 червня 2015 року, Р.07/342 від 16 червня 2015 року, Р.07/343 від 16 червня 2015 року, Р07/520 від 20 серпня 2015 року, № Р07/521 від 20 серпня 2015 року, Р.07/519 від 20 серпня 2015 року щодо виконання умов кредитного договору у строк до 16 серпня 2015 року (останній термін виконання за вимогою).

Вимоги, зазначені у повідомленнях, вимогах про сплату боргу відповідачами проігноровані, та у строки, передбачені у повідомленнях умови кредитного договору , не виконані відповідачами, та залишаються невиконаними на цей час .

Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Частиною першою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язань боржником.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що наявність кредитної заборгованості під час судового розгляду належним чином підтверджено, тому підлягає стягненню з відповідачів. Крім того, розрахунок заборгованості не спростований ні матеріалами справи, ні відповідачами, тому суди дійшли до висновку про його обґрунтованість.

З приводу доводів касаційного скарги щодо застосування до спірних правовідносин положень статті 554 ЦК України необхідно зазначити таке.

Судами встановлено, що між ПАТ ВБР , ОСОБА_5 і ОСОБА_6, між ПАТ ВБР , ОСОБА_5 і TOB АРИА , в особі генерального директора ОСОБА_5, було укладено окремі договори поруки №№ РХ029031.196911.002 та РХ029031.209480.002.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін і погоджених ними умов, у яких закріплюються їхні права та обов'язки, що складають зміст договірного зобов'язання.

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Статтею 554 ЦК України встановлено, що в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

У справі, яка переглядаєтьсяв касаційному порядку, за змістом пункту 1.3договорів поруки поручитель та боржник відповідають перед банком як солідарні боржники(Т. 1, а. с. 24, 28). Умовами договорів поруки не передбачено солідарної відповідальності поручителів між собою.

З огляду на викладене, а також на те, що нормами закону (як і умовами договорів поруки) не допускається солідарної відповідальності поручителів між собою, підстави для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами частини третьої статті 554 ЦК України відсутні, отже, суди правильно застосували зазначені норми матеріального права.

Щодо посилань ОСОБА_5 про порушення судами першої та апеляційної інстанції процедури розгляду справи, що порушує принцип процесуальної рівності сторін, як один з елементів справедливого судового розгляду, порушення його прав на отримання правової допомоги та необґрунтованості ухвал апеляційного суду про відмову у задоволенні його клопотань необхідно зазначити таке.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, у чинній редакції, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Верховенство права є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 1 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Перевіряючи доводи касаційної скарги колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходить з того, що захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий судовий розгляд передбачає і право на змагальність провадження.

Згідно із статтею 60 ЦПК України, у редакції від 18 березня 2004 року № 1618- IV, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Із журналу судового засідання вбачається, що в суді першої інстанції у судовому засіданні 9 грудня 2015 року брали участь відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6, яким відповідно до вимог цивільного процесуального закону, було роз'яснено їхні права та обов'язки згідно статей 27, 31 ЦПК України, зокрема право на правову допомогу, сторони зазначили, що права їм зрозумілі, клопотань заявлено не було (Т. 1, а.с.104).

Згідно частини третьої статті 27 ЦПК України, у редакції чинній на момент подання позову, особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до аудіо запису судового засідання у суді першої інстанції 9 грудня 2015 року ОСОБА_5 під час судових дебатів було заявлено клопотання про відкладення справи для отримання ним правової допомоги, у задоволенні якого було відмовлено у зв'язку з неможливістю задоволення такого клопотання під час судових дебатів. Крім того, суд вказав, що відповідачу надавалася можливість реалізації свого права на отримання правової допомоги на початку судового засідання, однак відповідач не заявив такого клопотання.

З огляду на викладене та враховуючи обов'язок добросовісного здійснення своїх прав особами, які беруть участь у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги про позбавлення права ОСОБА_5 на справедливий і публічний розгляд його справи, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, адже такі доводи спростовуються наявними матеріалами справи.

Враховуючи те, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач будь - яких доказів, які б спростовували висновки суду не надав, а з матеріалів справи випливає, що кожна сторона мала можливість брати участь у судовому засіданні, надати докази, заявляти клопотання, висловлювати свої аргументи і доводи.

З огляду на викладене, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що розгляд справи було проведено з дотриманням процедури, визначеної ЦПК України, а також принципу рівності сторін.

Разом з тим, у грудні 2016 року до касаційного суду надійшли додаткові письмові пояснення ОСОБА_5, у яких зазначено, що спір, який виник між юридичними особами, адже співвідповідачем є ТОВ АРИА , підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, та суди помилково розглянули позовні вимоги ТОВ АРИА разом з вимогами, які вирішуються в порядку цивільного судочинства

Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд ОСОБА_8 Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Однак зазначені додаткові пояснення не є доповненням чи зміною касаційної скарги в розумінні статті 330 ЦПК України, у редакції чинній на час подачі касаційної скарги, тому не можуть бути підставою для передачі справи на розгляд ОСОБА_8 Верховного Суду.

Разом з тим, стосовно застосування судами до спірних правовідносин положень статті 16 ЦПК України , у редакції чинній на момент подання позову до суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходить з такого.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

За змістом статті 15 ЦПК України , у редакції чинній на момент подання позову до суду, під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.

Частинами першою і другою статті 15 цього Кодексу , у редакції чинній на момент подання позову до суду,визначено, що у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також щодо інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до статей 1, 12 ГПК України, у редакції чинній на момент подання позову до суду, господарському суду підвідомчі справи між юридичними особами у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

Згідно зі статтею 16 ЦПК України , у редакції чинній на момент подання позову до суду, не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, розгляд яких проводиться за правилами іншого виду судочинства.

Розгляд справ між юридичними особами віднесено до компетенції господарського суду.

Такий саме правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року, 30 вересня 2015 року (справа № 6-1323цс15) та ухвалі Верховного Суду України від 17 лютого 2010 року.

У справі, яка переглядається, вирішуючи позовні вимоги юридичної особи - банку до юридичної особи - поручителя і фізичної особи - поручителя, які виникли з окремих договорів поруки та можуть бути самостійними й окремими предметами позову, суди зазначених вимог закону не врахували, безпідставно прийняли до провадження справу за спором, що виник між юридичними особами та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, і розглянули його разом з вимогами, які вирішуються в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин суди помилково розглянули справу в частині вирішення позовних вимог ПАТ ВБР до ТОВ РИА про стягнення заборгованості в порядку цивільного судочинства, неправильно застосувавши норми статей 15, 16, пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України, у редакції чинній на момент подання позову до суду, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 цього Кодексу є підставою для скасування судових рішень у частині вирішення вказаних позовних вимог та закриття провадження у справі в цій частині.

Таким чином, за частинами першою та другою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Відповідно до вимог частини першої статті 256 ЦПК України необхідно повідомити ПАТ ВБР , що розгляд його позовних вимог до ТОВ АРИА про стягнення заборгованості за кредитним договором віднесено до юрисдикції господарських судів.

В іншій частині судові рішення підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 400, 409-415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 9 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 10 березня 2016 року в частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства Всеукраїнський Банк Розвитку до товариства з обмеженою відповідальністю АРИА про стягнення заборгованості скасувати, провадження у справі в цій частині закрити.

В іншій частині рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 9 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 10 березня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

В.О. Кузнєцов

А.С. Олійник

Г. І. Усик