Ухвала

від 20.03.2018 по справі 363/535/17

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

"20" березня 2018 р. Справа № 363/535/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 року слідчий суддя Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді клопотання про накладення арешту в кримінальному провадженні №1201711050000058 за ч. 2 ст. 190, ч. 5 ст. 191 КК України,

встановив:

слідчий за погодженням з прокурором звернувся до суду з вказаним клопотанням про накладення арешту на корпоративні права, а саме частку у статутному капіталі ТОВ «Контіненталь» в розмірі 100%, що становить 500000 грн. в кримінальному провадженні №1201711050000058 за ч. 2 ст. 190, ч. 5 ст. 191 КК України.

Дослідивши матеріали клопотання, суд дійшов наступного.

Встановлено, що 17 січня 2017 року до ЄРДР внесено відомості й розпочате розслідування за фактом заволодіння ОСОБА_3 представником ОСОБА_4 співзасновника ТОВ «Контіненталь» та ОСОБА_5 шахрайським шляхом майном іншого співзасновника вказаного товариства ОСОБА_6 , які 03 жовтня 2016 року в порушення умов статуту товариства провели неповноважні загальні збори товариства на яких виключили ОСОБА_6 з його учасників.

Вказане клопотання подано в цьому кримінальному провадженні.

Згідно вимог чинної ч. 2 ст. 132 КПК України клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться (зареєстрований) орган досудового розслідування як юридична особа.

У разі якщо фактичне місцезнаходження структурного підрозділу органу досудового розслідування відрізняється від зареєстрованого місцезнаходження органу досудового розслідування як юридичної особи, подання та розгляд клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження здійснюються виключно слідчим суддею місцевого суду за зареєстрованим місцезнаходженням органу досудового розслідування як юридичної особи.

Разом з тим п. 4 § 2 розділу 4 Закону України № 2147-VIII зазначено, що підпункти 11-27,45пункту 7 § 1 цього розділу (тобто тими, якими внесено зміни в тому числі й до ст. 132 КПК України) вводяться в дію через три місяці після набрання чинності цим Законом, не мають зворотної дії в часі та застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення, внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію цих змін.

Ззгідно вимог ч. 1 ст. 5 КПК України процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Зміст та форма кримінального провадження згідно ч. 1 ст. 7 КПК України повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, серед іншого відноситься принцип законності.

Принцип законності регламентований ст. 9 КПК України, який означає, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимогКонституції України цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначенічастиною першої статті 7цього Кодексу.

Закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить цьому Кодексу.

Суд зазначає, що зазначені зміни до КПК України не встановлюють відповідальність осіб у розумінні вимог ст. 58 Конституції України, а лише визначають порядок кримінального провадження, а відтак зворотної дії в часі вказані зміни мати не можуть. Зазначену позицію у своєму рішенні від 17 грудня 2015 року висловлював Верховний Суд України (справа№ 5-205кс15).

Фактично перехідними положеннями вказаного Закону встановлено правову колізію, коли одночасно діють дві взаємовиключні норми, адже п. 4 § 2 розділу 4 Закону суперечить ст.5 КПК України, яка в даному випадку є спеціальною, оскільки безпосередньо визначає правила дії процесуального закону в часі.

Суд зазначає, що вимога «передбачуваності», «правової визначеності» сформульована Європейським судом з прав людини (рішення у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства» (Malone v. United Kingdom), від 2 серпня 1984 року, п. 67, рішення у справі «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, п. 56, ЄСПЛ 2000-ІІ) і полягає в тому, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі у разі потреби, за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку.

Отже існування двох взаємовиключних норм не тільки є нелогічним, а й незаконним, оскільки порушує визначальний правовий принцип, тому, з огляду на загальні засади кримінального процесу, у випадку розгляду клопотань про забезпечення заходів кримінального провадження, які існували на момент набрання чинності п.п.11-27, 45 пункту 7 § 1 розділу 4 Закону, слід керуватися саме ст. 5 КПК України, яка діє винятково на час вчинення тієї чи іншої процесуальної дії та прийняття того чи іншого процесуального рішення.

Таким чином суд вважає, що, виходячи з вимог ст.ст. 5 і 9 КПК України, в даному випадку підлягають застосуванню саме вимоги чинної ст. 132 КПК України, які імперативно регламентують розгляд клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження виключно слідчим суддею за місцем розташування згаданого в цій статті.

Встановлено, що відповідно до вимог ст.ст. 13 і 15 Закону України «Про національну поліцію», Постанови КМУ від 16.09.2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» місцезнаходженням органу досудового розслідування як юридичної особи в даному випадку є саме місцезнаходження ГУ НП в Київської області.

Суд звертає увагу й на те, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом встановленим законом.

Словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм , які регулюють його діяльність. Вказаний термін передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це, не вважаються «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі своєї ж практики (справа «Занд проти Австрії», «Сокуренко і Стригун проти України»).

Чинні норми ст.ст. 5, 9 і 132 КПК України не дозволяють Вишгородському районному суду Київської області розглядати вказане клопотання, коли норми прикінцевих положень Закону України № 2147-VIII, істотно і прямо їм суперечать, не підлягають застосуванню з підстав викладених вище.

При цьому суд звертає увагу на те, що жодна чинна норма КПК України не дає право й повноважень Вишгородському районному суду Київської області розглядати вказане клопотання. Єдиним чинним критерієм визначення підсудності розгляду таких клопотань є територіальне розміщення місцевого суду за місцем реєстрації юридичної особи органу досудового розслідування, тобто ГУ НП в Київській області, яким не є Вишгородський районний суд Київської області.

Після набрання чинності 16 березня 2018 року змін до ст. 132 КПК України розгляд вказаного клопотання не може бути здійснено окрім як виключно слідчими суддями місцевого суду за зареєстрованим місцезнаходженням органу досудового розслідування як юридичної особи.

Беручи до уваги викладене вказане клопотання цьому суду не підсудне, яке чинним вимогами КПК України не відповідає і підлягає поверненню прокурору за аналогією вимог ч. 3 ст. 151, ч. 2 ст. 156 КПК України.

На підставі викладеного і керуючись статтями 5, 9, 132 КПК України;

ухвалив:

зазначене клопотання повернути прокурору для подання до належного суду.

Ухвала може бути оскаржена протягом 5 днів з дня отримання її копії шляхом подання апеляції безпосередньо до Апеляційного суду Київської області.

Слідчий суддя