Постанова

від 22.03.2018 по справі 826/3446/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/3446/17 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

Суддів: Вівдиченко Т.Р.,

Епель О.В.,

при секретарі: Нікітіній А.В.,

за участю:

представника позивача Бітківського В.М.,

представника відповідача Белзецької Т.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Ладона на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 26 грудня 2017 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Ладона до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Ладона , звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві №0001011204 від 27.02.2017 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 26 грудня 2017 року адміністративний позов задоволено.

Не повною мірою погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права, просить змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, в іншій частині рішення суду залишити без змін.

В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав і просив її задовольнити, в той час як представник відповідача проти цього заперечувала, просила залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції установлено та підтверджується матеріалами справи, що ТОВ Компанія Ладона зареєстроване в якості юридичної особи 22.01.2015 р., перебуває на податковому обліку у відповідача.

ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено камеральну перевірку ТОВ Компанія Ладона з питань дотримання вимог законодавства в частині своєчасності подання податкових декларацій за період з 01.01.2016 року по 20.01.2017 року, за результатами якої складено акт перевірки 20.01.2017 р. № 42/26-55-14-04 та встановлено порушення строків подання податкових декларацій по земельному податку.

На підставі акту перевірки ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві 27.02.2017 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0001011204, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції за платежем земельний податок з юридичних осіб у сумі 170 грн.

Вважаючи вказане рішення податкового органу протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач є платником земельного податку, однак, рішення податкового органу підлягає скасуванню, у зв'язку з недотриманням процедури його прийняття.

З даного приводу колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до абз. 4 пункту 86.7 статті 86 Податкового кодексу України, із змінами, внесеними згідно із Законом № 1797-VIII від 21.12.2016, рішення про визначення грошових зобов'язань приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.

Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні №1797 VIII від 21.12.2016 року, який набрав чинності з 01.01.2017 року, було внесено зміни до статті 19-1, зокрема абзац перший пункту 19-1.1 викладено в такій редакції: 19-1.1. контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу.

Статтею 19-3 Податкового кодексу України, із змінами, внесеними згідно із Законом № 1797-VIII від 21.12.2016, визначено функції державних податкових інспекцій, зокрема: 19-3.1.1. здійснюють сервісне обслуговування платників податків; 19-3.1.2. здійснюють реєстрацію та ведення обліку платників податків та платників єдиного внеску, об'єктів оподаткування та об'єктів, пов'язаних з оподаткуванням; 19-3.1.3. формують та ведуть Державний реєстр фізичних осіб - платників податків, Єдиний банк даних про платників податків - юридичних осіб, реєстри, ведення яких покладено законодавством на контролюючі органи; 19-3.1.4. виконують інші функції сервісного обслуговування платників податків, визначені законом.

У листі ДФС України №1005/7/99-99-14-03-03-17 від 17.01.2017 Про організацію перевірок у 2017 році зазначено, зокрема, що п.8 розділу I Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні №1797 VIII від 21.12.2016 року, доповнено Кодекс статтею 19-3 та викладено в новій редакції п.п.19-1.1.1 п.19-1.1 ст.19-1, якими визначено перелік функцій державних податкових інспекцій, а функцію контрольно-перевірочної роботи закріплено виключно за контролюючими органами обласного та центрального рівнів.

Тобто, з 01 січня 2017 року організацію та проведення документальних і фактичних перевірок може бути здійснено (в т.ч. видано наказ про проведення, оформлено направлення (посвідчення), складено акт (довідку) та податкові повідомлення-рішення, вимоги (рішення) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за їх результатами) лише зазначеними вище органами.

Крім того, у листі ДФС України від №1005/7/99-99-14-03-03-17 від 17.01.2017 року зазначено, що рішення про визначення грошових зобов'язань, вимоги (рішення) зі сплати ЄСВ за матеріалами документальних перевірок, які розпочаті (завершені) державними податковими інспекціями до 01 січня 2017 року та строк винесення рішення по яких не настав, приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) відповідного контролюючого органу обласного рівня.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що 06.02.2017 року при наявності підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень на підставі акту перевірки 20.01.2017 року №42/26-55-12-04, повноваженнями щодо прийняття податкового повідомлень-рішень було наділене ГУ ДФС у м. Києві, а не ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Водночас приймаючи рішення про скасування оскаржуваного податкового-повідомлення рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач є платником земельного податку.

Однак, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу); також, у розумінні підпункту 14.1.147 вказаного пункту статті плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п.п.16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 та 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. А в силу вимог підпункту 270.1.1 та 270.1.2 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Таким чином, обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічна норма викладена в частині першій статті 377 Цивільного кодексу України.

Статтями 125, 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Пунктом 287.1 статті 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Пунктом 287.6 статті 287 ПК України (в редакції до 01.01.2015) передбачалось, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно .

Водночас, вказана норма з 01.01.2015 року зазнала змін, внаслідок чого, згідно п. 287.6 статті 287 ПК України (в редакції Закону України від 28.12.2017 №71-VIII, яка діє з 01.01.2015) при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку .

Тобто, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника у різні періоди часу був пов'язаний з різними подіями, а саме, до 01 січня 2015 року обов'язок виникав з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке розташоване на такій земельній ділянці, а після 01 січня 2015 року - з моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Пунктом 5.2. ст. 5 ПК закріплено пріоритет норм Податкового кодексу над нормами інших актів у разі їх суперечності (у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням Податкового кодексу України, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення Податкового кодексу України).

Враховуючи вищезазначене, при переході права власності на будівлю, споруду податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди, з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах у відповідності до вимог п. 287.6. ст.287 ПК, тобто з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

При цьому, вказана норма не поширюється на нежилі приміщення (їх частини), розташовані у багатоквартирних жилих будинках.

Отже, виходячи з наведеного вище, особа яка придбала будівлю, має сплачувати земельний податок за земельну ділянку, на якій розташовано будівлю, саме з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, а не з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, як зазначає податковий орган.

Як було установлено позивач є власником нежилого приміщення (літ. Е) - загальною площею 407,80 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Київ, Володимирський узвіз, 2.

Вказане нежитлове приміщення позивачем набуто у власність на підставі Договору купівлі-продажу нежилого приміщення, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е.А. та зареєстровано в реєстрі за №250 укладеного 27 січня 2015 року між ТОВ Арка Надії та ТОВ Компанія Ладона .

Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та технічного паспорту вказана нерухоме майно є нежитловим приміщенням та розташоване на земельній ділянці, площею 0,12 га, кадастровий номер 8000000000:82:005:0028.

Як установлено судом, попередній власник вказаного нежитлового приміщення звертався до Київської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки в оренду на 50 років, однак, рішенням Київської міської ради від 26 січня 2012 року №54/7391 у цьому було відмовлено.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів на підтвердження права власності чи права користування позивача земельною ділянкою під нежилим приміщеннями, власником якого він є.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції - зміні.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 243 , 250 , 315 , 317 , 321 , 322 , 325 , 329 КАС України , суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Ладона - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 26 грудня 2017 року - змінити в мотивувальній частині.

В решті рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Ладона судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 643 (дві тисячі шістсот сорок три) грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Постанова в повному обсязі складена 27 березня 2018 року.

Головуючий-суддя Л.В.Губська

Судді Т.Р.Вівдиченко

О.В.Епель