Рішення

від 28.03.2018 по справі 910/924/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.03.2018Справа № 910/924/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участю секретаря судового засідання Бугаєнко Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

За позовом Приватного акціонерне товариство "ПОЛІЕМОС" (62458, Харківська обл., смт. Покотилівка, вул. Жихарська, б. 88)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРМА ГРУП ЕКСПОРТ" (01601, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 33)

про стягнення 425 799,36 грн.

за участю представників сторін

від позивача: не з'явились

від відповідача: Ломонов Д.О.

В судовому засіданні 28.03.2018, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "ПОЛІЕМОС" звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРМА ГРУП ЕКСПОРТ" про стягнення 425 799,36 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що всупереч умовам укладеного між сторонами договору №61 від 16.12.2011 відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо оплати поставленої йому готової продукції на загальну суму 332 515,91 грн., внаслідок чого у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 425 799,36 грн., з яких: 332 515,91 грн. - основний борг, 43 063,10 грн. - пеня, 8 882,00 грн. - 3 % річних та 41 338,35 грн. - інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2018 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/924/18 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні 07.03.2018.

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст.ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

У судовому засіданні 07.03.2018 за клопотанням відповідача суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи на 20.03.2018.

12.03.2018 до господарського суду надійшло клопотання позивача про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

20.03.2018 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшло клопотання відповідача про призначення судової-почеркознавчої експертизи.

У судовому засіданні 20.03.2018 суд на місці ухвали відмовити у задоволенні клопотання про призначення експертизи та задовольнити усне клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, оголосивши перерву до 28.03.2018.

У судове засідання, призначене на 28.03.2018, з'явився представник відповідача, який надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких заперечував проти задоволення позовних вимог. При цьому, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом надати відзив на позовну заяву.

Відповідно до ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

28.03.2018 до господарського суду надійшло клопотання позивача, у якому останній просив суд задовольнити позовні вимоги та розглядати справу без їх участі.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

16 грудня 2011 року між Приватним акціонерним товариством ПОЛІЕМОС (надалі - Позивач, Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ФАРМА ГРУП ЕКСПОРТ (надалі - Відповідач, Замовник) був укладений Договір № 61 (надалі - договір), за умовами якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання закупити матеріал (згідно із заявкою), зробити друкарські роботи і передати у власність Замовника етикетку, що іменується надалі Готова продукція (п.1.1. договору).

Відповідно до п. 1.3 договору Виконавець на підставі поданої заявки складає специфікацію, в якій вказує найменування готової продукції, кількість, ціну, терміни і умови постачання.

Ціна, загальна вартість і термін поставки кожної партії готової продукції узгоджується сторонами в специфікаціях, як є невід'ємною частиною Договору (п. 2.3. договору).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов п. 2.3. договору сторонами були підписані специфікації, що є невід'ємними частинами договору.

Згідно із пунктами 3.1., 3.2. продукція поставляється партіями. На кожну замовлену партію Готової продукції складається Специфікація і затверджується Виконавцем і Замовником у двосторонньому порядку. Виконавець зобов'язується виконати поставку Готової продукції впродовж 20 календарних днів після підписання Специфікації і затвердження дизайну в порядку, передбаченому умовами договору.

Місце фактичної передачі продукції - склад Виконавця. Інше обмовляється в специфікаціях (п. 4.1. договору).

Відповідно до п.4.3. договору, готова продукція вважається зданою виконавцем і прийнятою замовником по кількості і номенклатурі, вказаних у відвантажувальній накладній, підписаній уповноваженим представником замовника.

Згідно із п.4.4. договору датою здачі готової продукції виконавцем вважається дата відвантажувальної накладної із складів виконавця на території України.

Пунктом 2.4. договору встановлено, що замовник зобов'язується сплатити кожну партію готової продукції за безготівковим розрахунком на рахунок виконавця згідно рахунку-фактури: 50% передоплати; 50% відстрочення платежу протягом тридцяти календарних днів з моменту постачання готової продукції на склад замовника.

Датою виконання зобов'язання замовника по оплаті готової продукції вважається дата вступу 100% грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця (п. 5.1.4 договору).

Відповідно до п. 8.1. договору цей договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2012, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами договірних зобов'язань. Договір вважається пролонгованим на той же термін і на умовах цього договору, якщо від сторін не поступили письмові повідомлення про його розірвання не менше чим за 10 днів до закінчення терміну його дії (п. 8.4. договору).

Протягом дії договору позивач виконував свої зобов'язання належним чином, поставляв відповідачу готову продукцію на умовах, визначених договором, а саме в період з 12.01.2016 по 24.01.2017 на загальну суму 641 142,65 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, копії яких містяться в матеріалах справи.

За твердженням позивача, спір у даній справі виник внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, зокрема, в частині оплати поставленої йому готової продукції на суму 332 515,91 грн., внаслідок чого у останнього виникла заборгованість перед позивачем на зазначену суму.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з листами вих. №07 від 16.05.2017 та вих. № 3 від 27.10.2017, у яких просив погасити заборгованість у розмірі 332 515,91 грн., проте, станом на момент звернення позивача з позовом до суду вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом, позивачем на виконання умов укладеного договору № 61 від 16.12.2011, в період з 12.01.2016 по 24.01.2017, було поставлено відповідачу готову продукцію на загальну суму 641 142,65 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, які згідно довіреностей були підписані уповноваженим представником відповідача. Жодних претензій щодо якості, кількості та/або строкам поставки готової продукції від відповідача в порядку п. 4.6. договору не надходило.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 2.4. договору встановлено, що замовник зобов'язується сплатити кожну партію готової продукції за безготівковим розрахунком на рахунок виконавця згідно рахунку-фактури: 50% передоплати; 50% відстрочення платежу протягом тридцяти календарних днів з моменту постачання готової продукції на склад замовника.

З матеріалів справи вбачається, що оплата поставленої готової продукції була здійснена відповідачем частково, а саме на суму 309 461,01 грн., тобто, після останньої поставки, яка відбулась 24 січня 2017 року, у відповідача існує борг за неоплачений товар у розмірі 332 515,91 грн. (641 142,65 грн. - 309 515,91 грн.).

Приймаючи до уваги положення ст. 530 Цивільного кодексу України та пункту 2.4 договору, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов'язань, щодо яких заявлено позов, настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Приймаючи до уваги зазначене та враховуючи, що відповідачем не надано суду жодних доказів належного виконання зобов'язання щодо повної оплати поставленої продукції та не спростовано заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором № 61 від 16.12.2011 належним чином доведений, документально підтверджений та строк оплати, у відповідності до умов договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 332 515,91 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, за прострочення виконання відповідачем зобов'язання за договором позивач просить стягнути пеню у розмірі 43 063,10 грн., що нарахована за період з 28.02.2017 по 29.08.2017.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.4. договору передбачено, що у разі порушення термінів постачання або оплати готової продукції винна особа сплачує іншій стороні пеню у розмірі 0,2% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що відповідає положенням ст. 1, 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Судом встановлено, що відповідачем у визначений договором строк свого обов'язку з повної оплати поставленої продукції не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню.

Прийнявши до уваги останню проплату відповідача, яка була здійснена 27.02.2017, суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 43 063,10 грн. та встановив, що останній є обґрунтованим та арифметично вірним, а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем було заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 8 882,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 41 338,35 грн., що нараховані з 28.02.2017 по 19.01.2018.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат суд встановив, що їх розмір є більшим, ніж заявлено позивачем, однак, враховуючи, що суду не надано право виходити за межі позовних вимог, то до стягнення підлягають 3% у розмірі 8 882,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 41 338,35 грн.

Таким чином, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Приватного акціонерне товариство "ПОЛІЕМОС" в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами п.п. 1-2 ст. 126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Крім того, ч. 4-5 зазначеної статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як свідчать матеріали справи, з метою належного захисту прав позивача та надання професійної правничої допомоги в господарському суді, 09 січня 2018 року між Адвокатом Камінською Анною Анатоліївною (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 1342 від 28.09.2012) та Приватним акціонерним товариством "ПОЛІЕМОС" (Клієнт) був укладений договір про надання правової допомоги № 01/01-КА (надалі-договір № 01/01-КА).

Згідно п.1 договору № 01/01-КА Адвокат приймає доручення на надання професійної правничої допомоги у представництві та захисті інтересів Клієнта щодо стягнення на користь Клієнта грошових коштів з ТОВ ФАРМА ГРУП ЕКСПОРТ (код ЄДРПОУ 37270852), які належать Клієнту внаслідок невиконання (неналежного виконання) ТОВ ФАРМА ГРУП ЕКСПОРТ умов договору №61 від 16.12.2011 та інших пов'язаних з ним правочинів (далі - Доручення).

Пунктом 6.1. договору № 01/01-КА визначено, що Адвокат має право на отримання гонорару у зв'язку з виконанням доручення Клієнта у порядку, встановленому цим договором. Гонорар полягає в оплаті послуг Адвоката з виконання доручення.

Відповідно до п.6.2. договору № 01/01-КА Клієнт сплачує на користь Адвоката гонорар як оплату послуг Адвоката за надання професійної правничої допомоги, визначеного у ст. 1. цього Договору, грошові кошти у розмірі 6% від суми, що буде стягнена з ТОВ ФАРМА ГРУП ЕКСПОРТ , а також компенсацію понесених Адвокатом витрат, пов'язаних з відрядженням Адвоката і здійсненням ним обов'язкових платежів від імені та в інтересах Клієнта з метою виконання цього Договору.

Пунктом 6.2.1. договору № 01/01-КА встановлено, що попередній розрахунок оплати надання професійної правничої допомоги становить 33 947,96 грн., з яких: оплата послуг за надання професійної правничої допомоги - 25 547,96 грн., витрати Адвоката - 8400,00 грн. Сума витрат Адвоката може бути скорегована (змінена) Сторонами, в залежності від фактично понесених витрат Адвоката.

Факт надання професійної правничої допомоги Адвокатом Камінською Анною Анатоліївною підтверджується наявними у матеріалах справи прибутковими касовими ордерами №1 від 09.01.2018 на суму 10 000,00 грн., №2 від 15.01.2018 на суму 10 000,00 грн. та № 3 від 17.01.2018 на суму 5 547,96 грн., тобто, на загальну суму 25 547,96 грн.

Враховуючи викладене, а також те, що факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу та сума таких витрат у розмірі 25 547,96 грн. підтверджується матеріалами справи, і відповідач в порядку, визначеному п. 5 ст. 126 ГПК України не звертався до суду з клопотанням про їх зменшення, суд приходить до висновку про необхідність покладення зазначених витрат на відповідача, стягнувши з останнього на користь позивача 25 547,96 грн. В іншій частині заявлених витрат на професійну правничу допомогу, які не підтверджуються жодними доказами, слід відмовити.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРМА ГРУП ЕКСПОРТ" (01601, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 33, ідентифікаційний код 37270825) на користь Приватного акціонерного товариства "ПОЛІЕМОС" (62458, Харківська обл., смт. Покотилівка, вул. Жихарська, б. 88, ідентифікаційний код 31632688) суму основного боргу у розмірі 332 515 (триста тридцять дві тисячі п'ятсот п'ятнадцять) грн. 91 коп., пеню у розмірі 43 063 (сорок три тисячі шістдесят три) грн. 10 коп., 3 % річних у розмірі 8 882 (вісім тисяч вісімсот вісімдесят дві) грн. 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 41 338 (сорок одна тисяча триста тридцять вісім) грн. 35 коп., судовий збір у розмірі 6 386 (шість тисяч триста вісімдесят шість) грн. 99 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 547 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот сорок сім) грн. 96 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 29.03.2018.

Суддя Пукшин Л.Г.