Постанова

від 21.03.2018 по справі 914/296/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2018 р. Справа № 914/296/17

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого судді: Данко Л.С.,

суддів: Галушко Н.А.,

ОСОБА_1;

секретар судового засідання: Фака С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою ОСОБА_2 акціонерного товариства Українська залізниця в особі філії Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд № 222-Ю від 28.12.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/124/18 від 09.01.2018р.)

на рішення Господарського суду Львівської області від 12 грудня 2017 року (головуючий суддя Горецька З.В., судді: Іванчук С.В., Фартушок Т.Б., повний текст рішення складено та підписано 13.12.2017 р.)

у справі № 914/296/17

порушеній за позовом

позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю Інтертрансгруп , м. Київ,

до відповідача: ОСОБА_2 акціонерного товариства Українська залізниця в особі філії Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд , м. Львів,

про витребування майна з чужого незаконного володіння нежитлове приміщення в будівлі Б-2 , що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 128, на першому поверсі, загальною площею 116,3 кв. м., приміщення № 13, шляхом виселення та стягнення судових витрат,

за участю представників:

від апелянта/відповідача: ОСОБА_3;

від позивача: ОСОБА_4;

вільний слухач: ОСОБА_5 (паспорт серії КС № 516789 від 11.09.2006р. виданий Залізничним РВ ЛМУ УМВС України у Львівській області), ОСОБА_6

ВСТАНОВИВ :

Товариством з обмеженою відповідальністю Інтертрансгруп 15.02.2017 р. до місцевого господарського суду подано позовну заяву № 04-05/34 від 13.02.2017 р. до ОСОБА_2 акціонерного товариства Українська залізниця в особі філії Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд про витребування майна з чужого незаконного володіння нежитлове приміщення в будівлі Б-2 , що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 128, на першому поверсі, загальною площею 116,3 кв. м., приміщення № 13, шляхом виселення та стягнення судових витрат (том І, а. с. 6-10).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.12.2017 р. у справі № 914/296/17 позовні вимоги задоволено. Вирішено витребувати у ОСОБА_2 акціонерного товариства Українська залізниця (03689, м. Київ, вулиця Тверська, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі філії Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд (03035, м. Київ, вулиця Льва Толстого, 61, код ЄДРПОУ 41149437) виробничий підрозділ Львівське територіальне управління (79018, м. Львів, вулиця Чернівецька, 15) з чужого незаконною володіння нежитлове приміщення в будівлі Б-2 , що знаходиться за адресою м. Львів, вулиця Городоцька, 128 на першому поверсі, загальною площею 116,3 м.кв., приміщення №13 шляхом виселення. Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю Інтертрансгруп (03049, м. Київ, вул. Архітектора Кобелєва,1/7, код ЄДРПОУ 33260662). Стягнуто з ОСОБА_2 акціонерного товариства Українська залізниця (03689, м. Київ, вулиця Тверська, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі філії Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд (03035, м. Київ, вулиця Льва Толстого, 61, код ЄДРПОУ 41149437) виробничий підрозділ Львівське територіальне управління (79018, м. Львів, вулиця Чернівецька, 15) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Інтертрансгруп (03049, м. Київ, вул. Архітектора Кобелєва, 1/7, код ЄДРПОУ 33260662) - 9113,00 грн. судового збору. Стягнуто з ОСОБА_2 акціонерною товариства Українська залізниця (03689, м. Київ, вулиця Тверська, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі філії Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд (03035, м. Київ, вулиця Льва Толстого, 61, код ЄДРПОУ 41149437) виробничий підрозділ Львівське територіальне управління (79018, м. Львів, вулиця Чернівецька, 15) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУ ДКСУ у Личаківському районі м. Львова, код отримувача (код ЄДРПОУ): 38007620, банк отримувача: ГУ ДКСУ у Львівській області, код банку отримувача (МФО): 825014. рахунок отримувача: 31215206783006, код класифікації доходів бюджету: 22030001, код ЄДРПОУ суду: 03499974) - 83858,63 грн. судового збору ( пункти 1, 2, 3, 4 резолютивної частини судового рішення )(том І, а. с .229-230, 231-238).

Не погоджуючись із зазначеним вище судовим рішенням місцевого господарського суду, скаржник (ОСОБА_2 акціонерного товариства Українська залізниця в особі філії Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд ) звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою № 222-Ю від 28.12.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/124/18 від 09.01.2018р.), просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 12.12.2017р. у справі № 914/296/17 в повному обсязі та залишити позовну заяву без розгляду (том ІІ, а. с. 6-14).

Апеляційну скаргу мотивує тим, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято на підставі неповністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

Так, апелянт у апеляційній скарзі стверджує, що в оскаржуваному рішенні суду зазначено, що відповідач документально не обґрунтував та не надав доказів в спростування прав власності на спірне майно позивача, однак з таким висновком суду апелянт не погоджується, так, як вважає, що цей висновок є помилковим та таким, що не відповідає матеріалам справи, оскільки відповідачем надано рішення арбітражного суду Львівської області від 24.11.1997 по справі № 3/771, яке набрало законної сили. Апелянт вважає, що вказаним рішенням було визнано недійсним Свідоцтво про власність на державне майно за № 80 від 17.08.1994 виданого у зв'язку з договором купівлі-продажу № 75 від 05.06.1994 та прийнято рішення суду про виселення ОСОБА_7 Магістраль з будівель по вул. Городоцькій, 128, 128а, відтак, докази набуття позивачем права власності є спростованим.

Також апелянт не погоджується з висновком суду в тій частині, що відповідач, заперечуючи правомірність набуття права власності на це майно позивачем, не скористався процесуальними правами, щодо оскарження цього права власності позивача в судовому порядку, однак, така інформація не відповідає дійсності, оскільки даний договір оскаржено в судовому порядку.

Крім того, апелянт покликається на те, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення неправомірно дійшов висновку щодо стягнення з відповідача судового збору у розмірі 92971,63 грн., оскільки призначена ухвалою суду першої інстанції від 05.07.2017р. судова експертиза не була проведена та справу було повернуто суду без виконання вказаної вище ухвали у зв'язку не оплатою вартості за проведення експертизи. А звіт про оцінку майна від 06.07.2017 р., який виконаний ФОП ОСОБА_8, на думку апелянта не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна та є неправомірним, про що суду першої інстанції теж було винести окрему ухвалу щодо ФОП ОСОБА_8

Таким чином, викладене вказує на те, що суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив матеріали справи, що вказує на незаконність оскаржуваного рішення у даній справі.

В процесі розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивачем надано відзив на апеляційну скаргу (том ІІ, а. с. 42-45), у якій останній заперечує доводи апелянта наведені в апеляційній скарзі, покликаючись на те, що надані копії судових рішень, за період 1995-2006 pp., у відповідності до cт. 76-79 ГПК України не можуть вважатися належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами у справі, оскільки з них насамперед неможливо визначити чи мають вони відношення до даного спору, а головне, ідентифікувати приміщення, яке є предметом спору між залізницею та ТОВ Магістраль та визначити чи саме ці приміщення є тими, щодо яких виник спір.

Таким чином, позивач вважає, що покликання апелянта на рішення судів предметом яких були приміщеннями у м. Львові, по вул. Привокзальна, 1а, вул. Городоцька, 128 і 128-а, неможливо встановити, яких саме приміщень стосувалися судові справи, та чи мають вони відношення, зокрема, до спірного приміщення, а саме будівлі Б-2 , по вул. Городоцькій, 128.

Крім того, з матеріалів інвентаризаційної справи на будівлю Б-2 , по вул. Городоцька, 128, видно також, що ТОВ Магістраль користувалося приміщеннями під літерою А-2 . Зазначені документи відповідач або ігнорує, або ж просто замовчує, не акцентуючи на них увагу суду.

Виходячи з наведеного, позивач вважає, що судові рішення, на які посилається відповідач, як на правову підставу свого перебування у вказаному приміщенні, не є допустимими доказами у справі, а що стосується розміру судового збору позивач вважає, що це питання всебічно досліджене судом першої інстанції, обґрунтоване в рішенні, а доводи апелянта з цього питання є невиправданими.

01.02.2018р. ухвалою Львівського апеляційного господарського суду у справі № 914/296/17 апелянту поновлено строк на подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження (том ІІ, а. с. 29-30) та ухвалою суду від 09.02.2018р. призначено справу № 914/296/17 до розгляду у судовому засіданні на 07.03.2018 р., про що сторони були належним чином повідомлені, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (том ІІ, а. с. 39-41).

З підстав зазначених в ухвалі суду від 07.03.2018 р. розгляд справи було відкладено на 21.03.2018 р., про що сторони були повідомлені.

В судове засідання, яке відбулося, 21.03.2018 р. представник апелянта/відповідача прибув, доводи наведені в апеляційній скарзі підтримав, надав усні пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 12.12.2017р. у справі № 914/296/17 в повному обсязі та залишити позовну заяву без розгляду

Від позивача в судове засідання представник прибув, проти викладеного в апеляційній скарзі заперечив з підстав зазначених у відзиві на апеляційну скаргу, доводи наведені у відзиві на апеляційну скаргу підтримав, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення Господарського суду Львівської області по справі - без змін.

З урахуванням наведених вище обставин, апеляційний господарський суд, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення учасників справи, здійснивши аналіз наявних у справі письмових доказів, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про часткове скасування рішення Господарського суду Львівської області від 12.12.2017 р. у справі № 914/296/17, виходячи з наступного.

Колегією суддів встановлено, що апелянта/позивач: Публічне акціонерне товариство Українська залізниця є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи 40075815, місцезнаходження юридичної особи: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, дата державної реєстрації юридичної особи в Єдиному державному реєстрі: 21.10.2015, номер запису: 10701340000060039.

Філія Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд є виробничим підрозділом (філією) ОСОБА_2 акціонерного товариства Українська залізниця та правонаступником підрозділу Львівський будівельно-монтажний поїзд згідно витягу з протоколу засідання правління ОСОБА_2 акціонерного товариства Українська залізниця та наказу № ФБМЕС 3/24 від 20.06.2017р., місцезнаходження філії: п. і. 03035, м. Київ, вул. Льва Толстого, 61.

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Інтертрансгруп є юридичною особою, код ЄДРПОУ 33260662, місцезнаходження: 03049, м. Київ, вул. Архітектора Кобелєва, 1/7.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, Товариство з обмеженою відповідальністю Інтертрансгруп (надалі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства Українська залізниця Регіональної філії Львівська залізниця підрозділ Львівський будівельно-монтажний поїзд про витребування майна з чужого незаконного володіння шляхом виселення із нежитлового приміщення.

Судом встановлено, що позивач в обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю Інтертрансгруп є єдиним та повноцінним власником нежитлової будівлі літера Б-2 загальною площею 1186.5 м.кв., що знаходиться за адресою м Львів, вулиця Городоцька, 128 у відповідності до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 18.08.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованого в реєстрі за № 1393 (том І, а. с. 13).

Разом з тим, у відповідності до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18.08.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованою в реєстрі за № 1395, позивач також є власником земельної ділянки площею 0,1715 та кадастровий номер 4610136300:03:001:0015, яка розташована за адресою: м. Львів, вулиця Городоцька, 128, на якій розташована будівля літера Б-2 (том І, а. с. 14).

Колегією суддів встановлено та вбачається з наявного в матеріалах спарив витягу про право власності на нерухоме майно вбачається, що нежитлова будівля літ. Б-2, загальною площею 1186,5 кв. м., яка знаходиться за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Городоцька, буд. 128 є власністю Товариства з обмеженою відповідальністю Інтертрансгруп (том І, а. с. 15), дані факти сторонами зокрема апелянтом/відповідачем не спростовані у встановленому законом порядку, відтак спірне майно є власністю ОСОБА_7 Інтертрансгруп

На підставі вищенаведених документів, позивач в особі Львівської філії, володіє, розпоряджається та користується вказаною будівлею у відповідності до вимог чинного законодавства України та установчих документів товариства, зокрема, частина приміщень, здається в оренду іншим юридичним особам та фізичним особам-підприємцям, а частина приміщень використовується Львівською філією ОСОБА_7 Інтертрансгруп для забезпечення діяльності підприємства.

Як стверджує позивач, частина нежитлових приміщень в будівлі Б-2 , що знаходяться за адресою, м. Львів, вулиця Городоцька, 128, на 1 поверсі, загальною площею 116.3 м. кв. без будь-яких правових підстав у своїй господарській діяльності використовує відповідач - підрозділ ПАТ Українська залізниця Регіональної філії Львівська залізниця Львівський будівельно-монтажний поїзд .

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 Інтертрансгруп Львівська філія Інтертрансгруп звернулась до БМП-908 Регіональної філії Львівська залізниця ПАТ Українська залізниця з листом № 15-01-06/44 від 02.11.2016 року (том І, а. с. 19), в якому було запропоновано, для врегулювання ситуації у правовому полі , розглянути можливість укладення договору оренди на вказане приміщення площею 116,3 м. кв.

15.11.2016 року ОСОБА_7 Інтертрансгруп Львівська філія Інтертрансгруп було направлено БМП-908 Регіональної філії Львівська залізниця ПАТ Українська залізниця лист - пропозицію № 15-01-06/438 (том І, а. с. 20) щодо укладення договору оренди та проект договору оренди із зазначенням про те, що в разі не укладення договору відповідач зобов'язаний звільнити вказане приміщення шляхом виселення.

В подальшому, 27.01.2017 року на адресу Львівської філії ОСОБА_7 Інтертрансгруп від ПАТ Українська залізниця Регіональна філія Львівська залізниця підрозділ Львівський будівельно-монтажний поїзд надійшов лист № 37, в якому останній повідомив позивача про те, що запропонований проект договору оренди не буде підписувати та нежитлове приміщення площею 116.3 м. кв. звільнити не погоджується, мотивуючи це тим, що останнє належить відповідачеві на підставі технічних умов, проекту будівництва ТЗБ та акту встановлення і узгодження меж землекористування в натурі (том І, а. с. 25).

Колегією суддів встановлено, що відповідачем в підтвердження своєї позиції щодо права власності на спірну будівлю, суду першої інстанції було подано судові рішення (том І, а. с. 109-110, 111, 112), з яких, як встановлено судом першої інстанції вбачається, що на балансі торгово-закупівельної бази відділу робітничого постачання Львівського відділка (ТЗБ ВРП НОД-1), яка в 1993 році реорганізована в ДКВП Магістраль , а з 23.05.1994 року - в ОСОБА_7 Магістраль , до 1976 року знаходилася одноповерхова будівля складу (побудована 1938 році).

Крім того, в 1977 році Львівська залізниця здійснила реконструкцію згаданої одноповерхової будівлі (укріплення фундаменту), несучих конструкцій, надбудова 2-го і 3-го поверхів та згідно акту прийомки в експлуатацію реконструйованого приміщення № 18 від 30.12.1977 року приймальна комісія залізниці прийняла триповерхову будівлю, яка була передана на баланс ВРП НОД-1, реорганізованого у подальшому в ДКВП Залізничник . Таким чином, виникла суперечка між ОСОБА_7 Магістраль , яке в процесі приватизації, згідно договору №75 від 05.06.1994 року, викупило за заниженою ціною, частину реконструйованого першого поверху будівлі, та ДКВП Залізничник , підприємством ДОР УРСа, яке займало 2-ий та 3-тій поверхи цієї ж будівлі, в частині законності її придбання ОСОБА_7 та створення перешкод в користуванні приміщеннями підприємствам залізниці.

Судом також встановлено та вбачається з рішення арбітражного суду Львівської області № 3/497-587 від 18.07.1995 року, яке залишене в силі апеляційною та касаційною інстанцією, що залізниці відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 75.

18.07.1995 року вищезазначене рішення було переглянуто за нововиявленими обставинами та рішенням арбітражного суду Львівської області від 16.10.1997 року позов задоволено та договір купівлі-продажу визнано недійсним. Апеляційна інстанція залишила це судове рішення в силі та без змін. На підставі вищевказаного рішення суду від 16.10.1997 року рішенням арбітражного суду від 24.11.1997 року по справі №3/7 за позовом Західноукраїнського транспортного прокурора в інтересах Львівської залізниці до від ОСОБА_7 Магістраль було визнано недійсним свідоцтво про власність на державне майно за №80 від 17.08.1994 року , виданого у зв'язку з договором купівлі-продажу №75 від 05.06.1994 року та прийнято рішення суду про виселення ОСОБА_7 Магістраль з будівель по вулиці Городоцькій.128, 128а.

Однак, за заявою ОСОБА_7 Магістраль про перегляд судових рішень від 18.07.1995 року та від 16.10.1997 року в результаті чого постановою Судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 23.03.1998 року судові рішення про задоволення позову були скасовані, а рішення суду від 18.07.1995 року - без змін.

Скасування постановою Судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 23.03.1998 року судового рішення від 16.10.1997 року та залишення в силі судового рішення від 18.07.1995 року, яким відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу №75 спірного об'єкту стало підставою для зміни судового рішення від 24.11.1997 року по справі № 3/771, та відновлення дії рішення суду від 15-16.07.1999 року про відмову в задоволенні прокурору в його позові в інтересах залізниці про визнання недійсним свідоцтва про власність на згадане майно і виселення товариства з цих приміщень.

Проте, постановою апеляційного господарського суду Львівської області від 28.08.2006 року у справі № 3/354-13/419 (3/771) після перегляду судових рішень у справі № 3/771 за нововиявленими обставинами рішення арбітражного суду Львівської області від 24.11.1997 року по справі № 3/771 залишено без змін, а рішення суду від 15-16.07.1999 року було скасовано.

Місцевим господарським судом також встановлено, що в описові частині рішення арбітражного суду Львівської області від 16.06.1998 року за позовом Західноукраїнського транспортного прокурора в інтересах Львівської залізниці до відповідача ОСОБА_7 Магістраль , що арбітражним судом Львівської області прийнято рішення по справі № 3/771 від 24.11.1997 року про виселення з будівель по вулиці Привокзальній 1-а. Городоцькій, 128 і 128а у м. Львові, які належать Львівській залізниці та ОСОБА_7 Магістраль . Судовий виконавець Залізничного районного суду м. Львова ОСОБА_10 01.12.1997 року виконала рішення суду, провівши примусове виселення ОСОБА_7 Магістраль з згаданих приміщень, про що складено акт від 01.12.9_ р. (повне зазначення року виконання рішення із оригіналу тексту не читається). На підставі вищевикладеного та у зв'язку з потребою залізниці у використанні тільки частини першого поверху для майстерні структурного підрозділу після виселення із згаданого приміщення ОСОБА_7 Магістраль це приміщення і надалі використовується підрозділом для своїх виробничих потреб.

З наведених вище обставин, позивач звернувся до суду з позовними вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме нежитлового приміщення в будівлі Б-2 , що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 128, на першому поверсі, загальною площею 116,3 кв. м., приміщення № 13, шляхом виселення.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 p.). ратифікованою Законом від 17 липня 1997 p. № 475/97-ВР (далі - Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, - кожен суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав та законних інтересів шляхом визнання права.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Частиною 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним: ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з положеннями ст. 16 ЦК України та ст. 20 Г'К України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Позовні вимоги обґрунтовано нормами ст. 387 ЦК України, згідно з якою власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову . Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої правової підстави.

Віндикаційними позовами захищається правомочність володіння, що належить власникові або іншій особі, яка отримала право володіння річчю на законній підставі (у тому числі на підставі договору, який не визнано недійсним).

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і годі, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Частиною 3 цієї статті визначено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Положення глави 83 Цивільного кодекс) України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння: повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні: відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З аналізу статті 1212 Цивільного кодексу України вбачається, що цей вид позадоговірних зобов'язань (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) породжують такі юридичні факти, як набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Необхідною умовою для встановлення того факту, що мало місце зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави, є обов'язкова відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Незаконність володіння майном відповідачем повинна бути доведена позивачем в суді, оскільки законодавство презюмує добросовісне (правомірне) володіння чужим майном, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду (ч. 3 ст. 397 ЦК України).

Як уже було зазначено вище у цій постанові, судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що права власності па спірне майно ОСОБА_7 Інтертрансгруп підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20.08.2010 року № витягу 27082264, з якого вбачається, що підставою виникнення права власності є договір купівлі-продажу № 1393 від 18.08.2010 року, посвідчений ОСОБА_9, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

Слід зазначити, що Свідоцтвом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20.08.2010 року № витягу 27082264, станом на час прийняття місцевим господарським судом оскаржуваного рішення у даній справі є чинним, не скасованим, оскільки доказів протилежного стонами, зокрема апелянтом не подано.

Щодо тверджень апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, що даний договір було укладено в період, коли в господарському суді розглядалася справа про скасування свідоцтв про право власності, і відповідно позивач неправомірно набув право власності на спірне майно, про що слід було суду першої інстанції щодо дій керівництва позивача винести окрему ухвалу, слід зазначити наступне.

Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, слід враховувати, що воно насувається на підставах, які не заборонені законом. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст.328 ЦК України).

Відповідач документально не обґрунтував та не надав доказів в спростування прав власності на спірне майно позивача у справі.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази прийняття рішення про скасування державної реєстрації права власності на спірне майно чи оскарження рішення про відмову у державній реєстрації на спірне майно, не подано доказів у підтвердження прийняття рішення про скасування такого запису у державному реєстрі чи щодо внесення запису про скасування державної реєстрації права власності на спірне майно, рішення про визнання договору недійсним, яке стало підставою для набуття права власності позивача на спірне майно.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 01.07.2013 року Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ вбачається, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суди повинні враховувати положення ч. 2 ст. 328 ЦК. якою встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

Норми ст. ст. 387. 388 ЦК України надають власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння або від добросовісного набувача.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане її особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Для застосування ст. 387 ЦК України, необхідною умовою є доведеність позивачем того факту, що він є власником нерухомого манна і таке право власності підтверджене правовстановлюючими документами; особа, яка звернулась до суду з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що перебуває у володінні відповідача (ухвали ВСС від 12.02.2015 у справах №6-48364св14 та №6-332св15):

Предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття йото з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та іи. Власник вправі витребувати своє майно від особи у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, слід враховувати, що воно насувається на підставах, які не заборонені законом.

Враховуючи вищенаведене. колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з тим, що відповідач належним чином не обґрунтував правомірність користування ним майном позивача, та не надав жодних доказів правомірності користування та проведення господарської діяльності у вказаному нежитловому приміщенні. Більше того, посилання відповідача на технічні умови, проекти будівництва та акти встановлення і узгодження меж землекористування в натурі, колегія суду не приймає до уваги, оскільки такі докази не підтверджують право власності чи право користування частиною спірного майна.

Враховуючи наведені вище обставини та наявні у матеріалах справи докази, колегія суду вважає, що відповідач володіє частиною спірного майна без належної правової підстави, відтак, вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо тверджень апелянта в частині невірного визначення судом першої інстанції розподілу судового збору в сумі 92971,63 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Колегією суддів встановлено та вбачається яз матеріалів справи, що позивач звертаючись до суду першої інстанції з позовними вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння нежитлове приміщення в будівлі Б-2 , що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 128, на першому поверсі, загальною площею 116,3 кв. м., приміщення № 13, шляхом виселення, при поданні позовної заяви було сплачено судовий збір в сумі 1600,00 грн.

В процесі розгляду справи в місцевому господарському суді позивачем було доплачено судовий збір в сумі 7513,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2424 від 07.07.2017р. ( том І, а. с. 142).

З наявного в матеріалах справи Звіту про оцінку майна від 06.07.2017 року, виконаний ФОП ОСОБА_8 (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності, виданий ФДМУ №1008 16 від 14.12.2.016 року), вбачається, що ринкова вартість нежитлової будівлі літери Б-2 . загальною площею 1186,5 м. кв., що розташований за адресою Львівська область. м. Львів, вулиця Городоцька, 128 складає 6198109,00 грн. (том І, а. с. 193-209).

Колегією суддів встановлено та не заперечується сторонами у справі, що предметом спору у даній справі є витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме: нежитлового приміщення площею 116,3 кв. м. Майнова вимога позивача в процесі розгляду даної справи - не змінювалася..

Отже, в даному випадку, позивач в позовній заяві просить суд витребувати частину майна з чужого незаконного володіння лише загальною площею 116,3 кв .м.

Отже, при поданні позовної заяви, позивач повинен був сплатити за вказаною вище майновою вимогою судовий збір у розмірі 9113,00 грн., виходячи з наступного розрахунку.

Загальна, оціночна вартість будівлі літери Б-2 загальною площею 1186,5 кв. м., що розташована за адресою Львівська область. м. Львів, вулиця Городоцька, 128 складає 6198109,00 грн.

Позивачем в позовній заяві вимагається витребувати у відповідача частину спірного майна площею 116,3 кв. м.

Отже, 1 кв. м. спірного майна складає 5223,85 грн. (6198109,00 грн. /1186,5 кв. м. = 5223,85 грн.).

Як зазначено вище у цій постанові, предметом спору є витребування частини майна з чужого незаконного володіння, що складає площу 116,3 кв. м., відтак, судовий збір складає 9113,00 грн. (607533,76 грн. - 1,5% = 9113,00 грн.).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що позивачем за подання відповідного позову у даній справі правомірно сплачено судовий збір в сумі 9113,00 грн., який підлягає відшкодуванню із відповідача у даній справі, так як позовні вимоги позивача є обґрунтованими і правомірно задоволені місцевим господарським судом.

Присудженого до стягнення з відповідача частини судових витрат в сумі 83 858,63 грн. (п. 4 резолютивної частини судового рішення) колегія суддів вважає помилковим, оскільки предметом спору у даній справі є витребування майна з чужого незаконного володіння площею 116,3 кв. м., а не всього приміщення площею 1186,5 кв. м.

Інші твердження апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Підсумовуючи вищевказане, необхідно зазначити, що судом першої інстанції щодо позовних вимог позивача вірно встановлено фактичні обставини даної справи, надано належну оцінку дослідженим доказам та в тій частині прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права. щодо присудженого до стягнення з відповідача судового збору в сумі 83858,63 грн., колегія суду вважає, що в тій частині судове рішення слід скасувати.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги необхідно покласти на скаржника відповідно до положень ст.129 ГПК України.

Керуючись, ст. ст. 86, 269, 270, 275, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу задовольнити частково.

2. Пункт 4 резолютивної частини рішення Господарського суду Львівської області від 12 грудня 2017 року у справі № 914/296/17 скасувати.

3. В іншій частині судове рішення залишити без змін.

4. Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку покласти на апелянта.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

6. Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складено 28.03.2018 року

Головуючий суддя Л.С.Данко

Суддя Н.А.Галушко

Суддя Г.В.Орищин