Постанова

від 20.03.2018 по справі 909/631/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 909/631/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, суддів: Дроботової Т.Б., Пількова К.М.,

секретар судового засідання - Овчарик В.М.,

за участю представників:

позивача - Гайової О.В. (адвокат, дов. від 15.03.2018),

відповідача - не з'явився,

третьої особи - Карманського В.Б. (дов. від 21.02.2018),

розглянувши касаційну скаргу Зеленської сільської ради на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.07.2017 (суддя Калашник В.О.) та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.10.2017 (судді: Скрипчук О.С., Зварич О.В., Юрченко Я.О.)

за позовом Зеленської сільської ради

до Українського науково-дослідного інституту гірського лісництва ім. П.С. Пастернака,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне агентство лісових ресурсів України,

про припинення права користування земельною ділянкою 0,3000 га,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Зеленська сільська рада звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області із позовом до Українського науково-дослідного інституту гірського лісництва ім. П.С. Пастернака про припинення права користування земельною ділянкою площею 0,3000 га, наданою Зеленською сільською радою Надвірнянського району Івано-Франківської області для будівництва лісництва, службових і господарських споруд Українському науково-дослідному інституту гірського лісництва ім. П.С. Пастернака (державний акт на право постійного користування землею від 12.09.1996 серії ІІ-ІФ № 000435).

Позовну заяву обгрунтовано невикористанням відповідачем спірної земельної ділянки за цільовим призначенням.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 17.10.2016, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.01.2017, позов задоволено у повному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.04.2017 судові рішення попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

Зокрема, Вищий господарський суд України зазначив, що ані наявність/відсутність визначених граничних строків/термінів забудови земельної ділянки, ані обставини їх порушення, ані те, чим саме передбачено обов'язок відповідача встановити огороджувальний паркан навколо наданої у постійне користування земельної ділянки, хто саме засмічує її твердими побутовими відходами, суди не досліджували, тому висновок про порушення відповідачем порядку використання земельної ділянки не має належного обґрунтування.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 11.07.2017, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.10.2017, у задоволені позову відмовлено з огляду на його необґрунтованість.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, позовні вимоги задовольнити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування наведеної ним правової позиції скаржник послався на неправильне застосування та порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема вимоги статей 141, 143 Земельного кодексу України (далі - ЗК), статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", частини 5 статті 15 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статей 32, 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) у редакції, чинній до 15.12.2017, наголошуючи на помилковому незастосуванні судами правової позиції Верховного Суду України, згідно з якою під "невиконанням вимог щодо використання земель за цільовим призначенням" слід розуміти і факт невикористання земельної ділянки; відсутність встановлених граничних строків забудови спірної земельної ділянки не може позбавити власника можливості повернути її в своє розпорядження у передбаченому законодавством порядку.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи (доводи, викладені у відзивах та запереченнях на касаційну скаргу)

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на те, що він ніколи не відмовлявся від права користування земельною ділянкою і згідно зі статтею 141 ЗК немає жодних підстав для задоволення позову.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та (або) апеляційної інстанції

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та у відзиві на неї, перевіривши матеріали справи та прийняті у ній судові рішення, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Рішенням Зеленської сільської ради від 28.05.1996 № 24 "Про виділення земельної ділянки під будівництво лісництва, службових та господарських приміщень" Українському науково-дослідному інституту гірського лісництва ім. П.С. Пастернака надано земельну ділянку площею 0,300 га.

Право відповідача на постійне користування земельною ділянкою площею 0,300 га підтверджується державним актом від 12.09.1996 серії ІІ-ІФ № 000435, в якому зазначено, що землю надано у постійне користування для будівництва лісництва, службових і господарських приміщень.

Суди встановили, що спірну земельну ділянку відповідач не використовує, на ній немає будівель, огорожі.

Частиною 1 статті 92 ЗК передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК, перелік яких є вичерпним.

Відповідно до статті 141 ЗК підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Наведений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, тобто інші юридичні факти не можуть розглядатися як підстава припинення права користування зазначеною земельною ділянкою.

Доказів, які б свідчили про використання відповідачем земельної ділянки не за цільовим призначенням (тобто в інших цілях, ніж ті, для яких було надано землю) позивачем не надано.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі

Стосовно посилань скаржника на правову позицію, наведену у постанові Верховного Суду України від 23.12.2015 у справі № 6-2271цс15, колегія суддів звертає увагу, що висновки, викладені у цій постанові, не містять посилань на положення статті 141 ЗК, а правова позиція суду стосується орендних правовідносин і заснована на вимогах статті 651 Цивільного кодексу України та статей 31, 32 Закону України "Про оренду землі", позовні вимоги про розірвання договорів оренди задоволено через порушення орендарем істотних умов договорів. Аналогічні висновки наведено у постановах Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 3-167гс14 та від 21.01.2015 у справі № 3-211гс14. При цьому суди наголосили, що за змістом частини 1 статті 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право, зокрема, вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди і, за висновком суду, підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки є саме використання орендарем землі не за цільовим призначенням, а не той факт, що будівельні роботи не було розпочато.

Посилання скаржника на порушення судами положень статті 143 ЗК колегія суддів також відхиляє, оскільки зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається посилання судів на цю норму.

Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначає правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля, а тому не може застосовуватися як підстава для припинення права користування земельною ділянкою, наданою для будівництва, оскільки вичерпний перелік таких підстав визначено статтею 141 ЗК.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Надаючи правову кваліфікацію доказам, наданим сторонами, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень на них, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог та недоведеність належними доказами підстав для припинення права користування земельною ділянкою, наданою відповідачеві, порушення та неправильного застосування судами попередніх інстанцій вимог статей 141, 143 ЗК, статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", частини 5 статті 15 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", статей 32, 34 ГПК (у редакції, чинній до 15.12.2017) не вбачається.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК, у редакції, чинній з 15.12.2017, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК у редакції, чинній з 15.12.2017, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При цьому перевіривши відповідно до частини 1 статті 300 ГПК у редакції, чинній з 15.12.2017, юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в оскаржуваних судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним господарськими судами повно, об'єктивно і безпосередньо досліджено наявні у справі докази, їм надано належну юридичну оцінку, порушення норм чинного законодавства не вбачається, тому підстав для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень немає.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК у редакції, чинній з 15.12.2017, слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314- 317 ГПК, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Зеленської сільської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.07.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.10.2017 у справі № 909/631/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю.Я. Чумак

Судді: Т.Б. Дроботова

К.М. Пільков