Постанова

від 28.03.2018 по справі 522/10592/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/3320/18

Номер справи місцевого суду: 522/10592/17

Головуючий у першій інстанції Бойчук А. Ю.

Доповідач Журавльов О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Комлевої О.С., Цюри Т.В.,

при секретарі Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до комунальної установи Одеська обласна філармонія про поновлення на роботі, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 грудня 2017 року (суддя Бойчук А.Ю.),

встановила:

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, просив: визнати протиправним та скасувати наказ комунальної установи Одеська обласна філармонія (далі - КУ Одеська обласна філармонія ) за №40-к від 07 червня 2017 року в частині звільнення ОСОБА_2 з посади артиста балету академічного ансамблю української музики, пісні та танцю Чайка на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України; поновити його на посаді артиста балету академічного ансамблю української музики, пісні та танцю Чайка , допустивши негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати за один місяць; зобов'язати виконуючого обов'язки начальника відділу кадрів КУ Одеська обласна філармонія внести зміни до трудової книжки, зазначивши запис від 07.06.2017 року є недійсним, поновлений на роботі з 07.06.2017 року ; стягнути з КУ Одеська обласна філармонія на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.06.2017 року по день ухвалення рішення; стягнути моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що 03 листопада 2016 року між КУ Одеська обласна філармонія та ОСОБА_2 був укладений контракт,07 червня 2017 року його було звільнено з роботи на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України, підставою для його звільнення було те, що 31 травня 2017 року він та ще двоє артистів балету відмовились їхати у відрядження з 29 липня по 19 серпня 2017 року у Францію та Іспанію, про що було складено відповідний акт від 31.05.2017 року, з яким артистів ознайомлено 02.07.2017 року під розпис, у якому він нібито відмовився від підпису, про що також складено акт.

Вважає звільнення незаконним, оскільки згідно із останнім абзацом п. 1 розділу ІІІ контракту, у його обов'язки, як працівника входить від'їжджати в службові відрядження виключно за розпорядженням роботодавця.

Відповідно до п. 3 розділу ІІІ контракту: роботодавець не має права вимагати від працівника виконання обов'язків, не обумовлених цим контрактом.

Пунктом 4 цього ж розділу контракту встановлено, що додаткові обов'язки (понад ті, що передбачені цим контрактом) та умови їх виконання можуть бути встановлені лише за згодою сторін та шляхом укладання додаткової угоди до цього контракту.

Таким чином, умови контракту були ним дотримані в повному обсязі, у зв'язку із чим наказ про звільнення є протиправним, підлягає скасуванню із поновленням його на посаді в судовому порядку.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 грудня 2017 року у задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вказане рішення суду оскаржує в апеляційному порядку ОСОБА_2 В скарзі з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову. Основні доводи апеляційної скарги зводяться до того, що правових підстав для звільнення позивача з підстав передбачених п. 8 ст. 36 КЗпП України у відповідача не було.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї викладених у відзиву, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду скасуванню з ухваленням нової постанови з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Законим є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Згідно ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Згідно ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін.

Згідно п. 8 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору передбачено умови, зазначені в контракті.

У п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів роз'яснено, що вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 8 ст. 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір за наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання.

Зміст поняття розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу розкрито законодавцем у п. 4 ст. 36 КЗпП України, до якого віднесено лише звільнення з підстав, передбачених ст. ст. 40, 41 КЗпП України.

Це виключає охоплення змістом терміну розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу будь-якого іншого звільнення, в тому числі за п. 8 ст. 36 КЗпП України, підстава якого не зазначена в ст. ст. 40, 41 КЗпП України або яке законодавець спеціально не визначив як розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

У пункті 1 розділу ІІІ (права та обов'язки сторін) контракту з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури від 03.11.2016 року, укладеному між сторонами, в обов'язки працівника входить від'їжджати за розпорядженням роботодавця у службові відрядження на території України та за її межами.

Пунктом 3 розділу VІ (умови зміни, припинення та розірвання контракту) передбачено розірвання контракту з ініціативи роботодавця, що здійснюється у разі невиконання або неналежного виконання працівником зобов'язань обумовлених цим контрактом (а.с.10-15).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач відмовився виїжджати у відрядження на фестиваль в складі колективу Чайка , що є порушенням розділу ІІІ контракту та підставою для його звільнення з роботи згідно п. 8 ст. 36 КЗпП України.

З таким висновком суду першої інстанції, судова колегія не погоджується з наступних підстав.

Порушенням трудової дисципліни - дисциплінарним проступком, є протиправне, винне невиконання або неналежне виконання працівником його трудових обов'язків.

Протиправною визнається така дія (бездія), яка не відповідає вимогам законодавства, протирічить їм.

Невиконання працівником трудових обов'язків є порушенням трудової дисципліни, якщо він діяв винно, тобто умисно або по необережності.

Перевіряючи законність дострокового розірвання контракту з ініціативи відповідача шляхом звільнення позивача з роботи з підстав, передбачених контрактом, які містять ознаки дисциплінарного порушення, суд повинен з'ясувати умови, визначені сторонами в контракті для його розірвання, з врахуванням того, що законодавець встановив, що таке звільнення з ініціативи роботодавця має бути здійснено лише з підстав ст. ст. 40, 41 КЗпП України, або спеціально визначене законодавцем як розірвання трудового договору (контракту) з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Умови контракту про дострокове розірвання з ініціативи роботодавця, що містять ознаки дисциплінарного проступку, повинні відповідати вимогам законності, а саме: бути передбачені законом; сформульовані з достатньою точністю; надавати працівнику можливість регулювати свою поведінку; передбачати наслідки, які може потягнути його дії.

Відсутність в контракті правових підстав для його розірвання з ініціативи власника у разі порушення працівником трудової дисципліни (ст. ст. 40, 41 КЗпП України), позбавило позивача регулювати свою поведінку та передбачати наслідки, які потягнуть його дії, пов'язані з його поведінкою.

Підставою для звільнення за порушення трудової дисципліни за ст. 40 КЗпП України є: систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення (п.3); прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (п. 4); поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння (п. 7); вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу (п. 8).

Підставою для звільнення за порушення трудової дисципліни за ст. 41 КЗпП України є одноразове грубе порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації (п. 1).

Зазначене виключає будь-яке інше звільнення з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, в тому числі за п. 8 ст. 36 КЗпП України.

Тому дострокове розірвання з ініціативи відповідача контракту шляхом звільнення позивача з роботи у зв'язку з відмовою виїжджати до відрядження, підстави якого не зазначені у ст. ст. 40, 41 КЗпП України, не є таким, що відповідає вимогам законності.

Посилання суду у рішенні як на підставу звільнення за умовами контракту п. 8 ст. 36 КЗпП України при відсутністю правових підстав для звільнення позивача з роботи за порушення трудової дисципліни - ст. ст. 40, 41 КЗпП України, у передбаченому законом порядку, також не може вважатися таким що відповідає вимогам законності.

З урахуванням встановленого, наказ КУ Одеська обласна філармонія №40-к від 07.06.2017 року про звільнення позивача з роботи за п. 8 ст. 36 КЗпП України підлягає визнанню противоправним та скасуванню, а запис в трудовій книжці про його звільнення з роботи - недійсним.

Відповідно до абзацу 3 п. 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України №110 від 07.08.1993 року в редакції від 06.10.2014 року адміністрація відповідача повинна внести в розділ відомості про роботу запис до трудової книжки ОСОБА_2 про визнання противоправним та скасування наказу комунальної установи Одеська обласна філармонія за №40-к від 07.06.2017 року про його звільнення з роботи артиста балету академічного ансамблю української музики, пісні та танцю Чайка на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України та поновлення на роботі, а також внести запис до трудової книжки ОСОБА_2 про недійсність наказу №40-к від 07.06.2017 року про його звільнення.

Оскільки позивач звільнений з роботи без законних підстав, тому він на підставі ст. 235 КЗпП України підлягає поновленню на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, тобто судом, з моменту звільнення - 07.06.2017 року.

Згідно ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі суд одночасно вирішує питання щодо виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до п. 8 розділу 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок), нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Відповідне роз'яснення цих положень щодо обчислення середнього заробітку також міститься у п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів .

З урахуванням вказаних норм, зокрема абзацу третього пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Середня заробітна плата позивача обчислюється виходячи з виплат, отриманих ОСОБА_2 за попередні два місяці роботи, а саме: за квітень 2017 року - 7239,00 грн. і травень 2017 року - 7239,00 грн., що підтверджується довідкою КУ Одеська обласна філармонія від 11.07.2017 року за №204 про заробітну плату, яка є допустимим та належним доказом (а.с.42).

При цьому, судова колегія не приймає до уваги довідку №72 від 28.02.2018 року, надану представником відповідача до відзиву, як необґрунтовану. Одночасно судова колегія зазначає, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Проте доказів щодо неможливості подання даної довідки до суду першої інстанції представником апелянта до суду апеляційної інстанції не надано.

Виходячи з методології обчислення середнього заробітку, запропонованої Порядком, середньоденна заробітна плата позивача становить (7239,00 грн.+7239,00 грн.): (19 роб. дня + 20 роб. днів) = 371,23 грн.

Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 07.06.2017 року по 28.03.2018 року становить: 371,23 грн. х 203 дні (143 дня за 2017 рік та 60 днів за 2018 рік) = 75359,69 грн.

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.06.2017 року по 28.03.2018 року включно в розмірі 75359,69 грн.

У вимогах позову ОСОБА_2 посилався на негайне виконання рішення суду у частині поновленні на роботі та виплаті заробітної плати за один місяць. Проте, це прохання стосується рішення суду першої інстанції, яке не набрало чинності, до перевірки його законності судом апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції в силу ст. 384 ЦПК України набирає законної сили з дня її прийняття і підлягає виконанню за правилами виконавчого провадження у повному обсязі.

Враховуючи, що відповідач порушив законне право позивача на працю, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, колегія суддів на підставі ст. 237-1 КзпП України, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 1000 грн.

Відповідно до ч. 1 ч. 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються Законом України Про судовий збір .

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір позивач у трудовий справі звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи у всіх судових інстанціях.

В силу ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави за правилами Закону України Про судовий збір в редакції, яка діяла на час розгляду справи судом першої інстанції та апеляційного оскарження рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлені чотири вимоги немайнового характеру: про визнання противоправним та скасування наказу про його звільнення з роботи; поновлення на роботі; зобов'язання внести записи до трудової книжки; стягнення моральної шкоди.

Кожна з цих вимог немайнового характеру підлягала оплаті за розгляд справи судом першої інстанції в розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який на час розгляду справи в суді першої інстанції складав 1600 грн., а всього 6400 грн. (1600 х 4).

Щодо вимог майнового характеру - стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то вони оплачуються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Судом апеляційної інстанції стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток у розмірі 75359,69 грн., судовий збір за вимогами майнового характеру складає 1130,40 грн.

Оскільки розмір судового збору не мав бути менше одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на час дії Закону України Про судовий збір з відповідача на користь держави за розгляд справи у суді першої інстанції підлягає стягненню 1600 грн.

Всього за розгляд справи судом першої інстанції з відповідача на користь держави має бути стягнуто 8000 грн. (1600 +6400).

Відповідно до п.п. 1.6 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір , який діяв на час за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 150 відсотків за кожну вимогу, що підлягала сплаті при поданні позову.

Тому з відповідача на користь держави за розгляд справи в суді апеляційної інстанції має бути стягнуто 12000 грн. (з 15.12.2017 року - 150% від 8000 грн.).

Клопотання ОСОБА_2, зазначене в апеляційній скарзі щодо повернення йому сплаченого судового збору в суді першої інстанції в розмірі 320,00 грн. на реквізити Приморського районного суду м. Одеси (а.с.66) задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Частиною першою статті 7 Закону України Про судовий збір визначено, що сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі: 1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; 2) повернення заяви або скарги; 3) відмови у відкритті провадження у справі; 4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям позивача або за його клопотанням); 5) закриття провадження у справі.

З матеріалів справи вбачається, що за позовом ОСОБА_2 було відкрито провадження у справі. Позовна заява не була залишена без руху з підстав несплати позивачем судового збору. Оскаржуваним судовим рішенням з ОСОБА_2 судовий збір не стягувався. В суді апеляційної інстанції питання щодо сплати судового збору ОСОБА_2 не ставилося, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору по даній категорії справ.

Таким чином, ОСОБА_2 слід роз'яснити його право звернутись з клопотанням про повернення помилково сплаченого судового збору до Приморського районного суду м. Одеси.

Згідно ст. ст. 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи встановлене судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, судом неправильно застосовані норми матеріального права, тому рішення суду першої інстанції на підставі ст. 376 ч. 1 п. 3, 4 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 грудня 2017 року скасувати.

Позов ОСОБА_2 до комунальної установи Одеська обласна філармонія про поновлення на роботі задовольнити частково.

Визнати противоправним та скасувати наказ комунальної установи Одеська обласна філармонія за №40-к від 07.06.2017 року про звільнення ОСОБА_2 з роботи артиста балету академічного ансамблю української музики, пісні та танцю Чайка на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_2 артистом балету академічного ансамблю української музики, пісні та танцю Чайка в комунальній установі Одеська обласна філармонія з 07 червня 2017 року.

Зобов'язати комунальну установу Одеська обласна філармонія внести запис до трудової книжки ОСОБА_2 про недійсність наказу №40-к від 07 червня 2017 року і поновлення на роботі з 07 червня 2017 року.

Стягнути з комунальної установи Одеська обласна філармонія на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 червня 2017 року по 28 березня 2018 року у розмірі 75359,69 грн (сімдесят п'ять тисяч триста п'ятдесят дев'ять) грн. 69 коп. з утриманням податків, страхових внесків та інших обов'язкових платежів.

Стягнути з комунальної установи Одеська обласна філармонія на відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_2 у розмірі 1000 (одна тисяча) грн.

Стягнути з комунальної установи Одеська обласна філармонія на користь держави судовий збір у розмірі 8000 (вісім тисяч) гривень за розгляд справи в суді першої інстанції.

Стягнути з комунальної установи Одеська обласна філармонія на користь держави судовий збір у розмірі 12000 (дванадцять тисяч) гривень за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст Постанови складено 29 березня 2018 року.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді О.С.Комлева

Т.В.Цюра