Постанова

від 26.03.2018 по справі 155/1383/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 155/1383/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Чонка В.В. Провадження № 22-ц/773/223/18 Категорія: 47 Доповідач: Осіпук В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів Матвійчук Л. В., Русинчука М. М.,

за участю секретаря Губарик К. А.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 господарства Євгена Шелепіни , третя особа приватний нотаріус ОСОБА_5 Нововолинського міського нотаріального округу Волинської області про визнання недійсним договору оренди землі, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 господарства Євгена Шелепіни на рішення Горохівського районного суду Волинської області від 11 грудня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернулась в суд із зазначеним позовом. Покликалась на те, що на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії № 143853 вона є власником земельної ділянки, площею 2,3201 га, яка розташована на території Бранівської сільської ради Горохівського району Волинської області.

Крім того позивачка зазначала, що з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно їй стало відомо про те, що 27 серпня 2016 року приватним нотаріусом Нововолинського міського нотаріального округу ОСОБА_5 у даному реєстрі було зареєстровано договір оренди, вказаної земельної ділянки, від 25 липня 2016 року з орендарем ОСОБА_4 господарством Євгена Шелепіни , який вона не підписувала.

За наведених обставин, та вважаючи зазначений договір таким, що не відповідає її внутрішньому волевиявленню, просила визнати його недійсним, скасувати державну реєстрацію цього договору у відповідному реєстрі та відшкодувати їй понесені судові витрати.

Рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 11 грудня 2017 року позов задоволено, визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 25 липня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ФГ Євгена Шелепіни і скасовано його державну реєстрацію від 27 серпня 2016 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, проведену приватним нотаріусом ОСОБА_5 Нововолинського міського нотаріального округу Волинської області, та стягнуто з відповідача ФГ Євгена Шелепіни на користь позивачки ОСОБА_3 понесені нею судові витрати в сумі 15197 грн. 40 коп.

У поданій на рішення апеляційній скарзі відповідач ФГ Євгена Шелепіни просить його в частині скасування державної реєстрації від 27 серпня 2016 року оспорюваного договору оренди земельної ділянки від 25 липня 2016 року, укладеного між ОСОБА_3 та ФГ Євгена Шелепіни , проведеної приватним нотаріусом ОСОБА_5 Нововолинського міського нотаріального округу Волинської області, скасувати як незаконне, прийняте судом першої інстанції із неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову в позові і зменшити розмір стягнутих з нього судових витрат до 1000 грн. у частині відшкодування позивачці витрат на правову допомогу.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивачка ОСОБА_3, вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін.

Рішення суду першої інстанції в частині визнання оспорюваного договору оренди земельної ділянки недійсним сторонами у справі та іншими особами не оскаржується, а тому, в силу вимог ч. 1 ст. 387 ЦПК України, апеляційним судом не переглядається.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.

Встановлено, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки загальною площею 2,3201 га, яка розташована на території Бранівської сільської ради Горохівського району Волинської області з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується копією Державного акту на право власності на земельну ділянку від 03 жовтня 2011 року, отриманого позивачкою на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21 березня 2011 року, і зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю у Горохівській райдержадміністрації (а.с. 4).

Крім того, з наявних у матеріалах справи: оспорюваного позивачко ОСОБА_3 договору оренди землі № б/н від 25 липня 2016 року, інформаційної довідки державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14 вересня 2016 року вбачається, що 27 серпня 2016 року приватним нотаріусом ОСОБА_5 Нововолинського міського нотаріального округу Волинської області у Державному реєстрі речових прав не нерухоме майно було зареєстровано договір оренди земельної ділянки площею 2,3201 га, яка належить позивачці, укладений між нею та відповідачем ФГ Євгена Шелепіни з метою ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 5-6, 51-52, 82-85).

Згідно висновку № 4469 криміналістичної експертизи з дослідження підписів від 03 листопада 2017 року, призначеної судом, підпис від імені позивачки ОСОБА_3, у зазначеному вище договорі оренди землі, виконаний не нею, а іншою особою (а. с. 107-108).

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно із ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, яким є Закон України Про оренду землі .

За змістом ст. ст. 1, 6 ч. ч. 1, 5 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької діяльності.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ст. ст. 2, 3 ч. 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру, тобто реєстрацією є запис, фіксація фактів або явищ з метою обліку та надання їм статусу офіційно визнаних актів, внесення до списку або книги обліку.

Державна реєстрація речових прав, похідних від права власності, на земельні ділянки сільськогосподарського призначення може здійснюватися нотаріусом незалежно від нотаріального посвідчення договору, на підставі якого виникає таке право.

Підстави для внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування визначені статтею 26 цього Закону, за якою визначено єдину підставу для внесення запису про скасування реєстрації прав-наявність судового рішення, яким або скасовано безпосередньо рішення про державну реєстрацію прав, або скасовано документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію.

Наведені обставини справи та норми матеріального права дають підстави вважати, що визнання судом недійсним договору оренди земельної ділянки, яка належить позивачці ОСОБА_3, з чим погодився відповідач, є підставою для скасування запису про державну реєстрацію цього договору, здійсненої 27 серпня 2016 року приватним нотаріусом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У зв'язку з цим, на думку колегії суддів, рішення суду першої інстанції в частині скасування державної реєстрації від 27 серпня 2016 року, оспорюваного договору оренди земельної ділянки від 25 липня 2016 року, проведеної у відповідному реєстрі приватним нотаріусом, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Отже, в задоволенні апеляційної скарги відповідача про скасування рішення суду у зазначеній частині слід відмовити.

Разом з тим, вирішуючи питання про відшкодування позивачці понесених нею судових витрат, зокрема витрат на правову допомогу в сумі 11000 грн., суд першої інстанції вважав, що для цього є всі достатні підстави.

Проте погодитись з таким висновком суду не можна.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, відносяться зокрема, витрати на правову допомогу (п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення).

Частиною першою статті 84 ЦПК України, у редакції чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції, передбачено, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.

Витрати на правову допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (складання позовної заяви, надання консультації тощо).

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Однак, суд першої інстанції наведеного не врахував, не перевірив докази сплати позивачкою ОСОБА_3 витрат на правову допомогу та їх розмір. Зокрема, суд взяв до уваги квитанцію № 7 про сплату гонорару від 11 грудня 2017 року в сумі 11000 грн., яка підписана адвокатом. і не є належним, допустимим та достовірним письмовим доказом - документом, який свідчить про оплату витрат на професійну правничу допомогу (а. с. 116).

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача в користь позивачки судових витрат на правову допомогу в сумі 11000 грн., в силу вимог п. п. 2, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, як таке, що ухвалене з порушенням норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення цього питання, підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову позивачці у відшкодуванні судових витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 383, 384, ЦПК України, суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 господарства Євгена Шелепіни задовольнити частково.

Рішення Горохівського районного суду Волинської області від 11 грудня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_4 господарства Євгена Шелепіни судових витрат на правову допомогу в сумі 11000 грн. скасувати.

У стягненні з відповідача ОСОБА_4 господарства Євгена Шелепіни судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, на користь позивачки ОСОБА_3 відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Головуючий

Судді