Постанова

від 22.03.2018 по справі 907/371/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" березня 2018 р. Справа № 907/371/16

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Дубник О.П.

суддів Матущак О.І.

Скрипчук О.С.

при секретарі Мокрій А.В.

розглянув апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Українська залізниця"№ДН-5-ДНЮ/181 від 11.10.2016р. (вх. № 01-05/4940/16 від 19.10.2016р.)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 26.09.2016 р.

у справі № 907/371/16 (суддя Івашкович І.В.)

за позовом: ПАТ "Українська залізниця", м. Київ в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Українська залізниця", м. Львів

до відповідача-1: Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, с.Грушово, Тячівський район, Закарпатська область

до відповідача-2: Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Мазур Петра Михайловича, с.Грушово, Тячівський район, Закарпатська область

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача : Управління Держгеокадастру у Тячівському районі Закарпатської області, м.Тячів, Закарпатська область

про визнання незаконними рішення виконавчого комітету Грушівської сільської ради Тячівського району від 16.01.2001 №42 та рішення виконавчого комітету Грушівської сільської ради Тячівського району від 25.07.2001 №38

за участю представників:

від позивача: не з`явився (належно повідомлений);

від відповідача-1: не з`явився (належно повідомлений);

від відповідача-2: не з`явився (належно повідомлений);

від третьої особи: не з`явився (належно повідомлений).

Відповідно до п.п.9 п.1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) в редакції Закону від 03.10.17 р. №2147-VIII справи в судах апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відводів суддям та секретарю судового засідання в порядку ст.ст. 35, 36, 37 ГПК України не заявлялось.

У судовому засіданні 15.03.2018р. не здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу у зв'язку з неявкою в судове засідання усіх учасників справи відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України.

Підстави відкладення розгляду справи викладені у відповідних ухвалах суду.

Згідно ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 21.12.2016р. провадження у даній справі зупинено на час проведення Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз судової інженерно-технічної: земельно-технічної експертизи у справі №907/168/16.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.03.2018р. поновлено провадження у справі та призначено розгляд справи на 22.03.2018р.

Відповідно ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року № 3477-IV практика Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства ).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії , 1987 рік, Хосце проти Нідерландів , 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини , 1981 рік; Бочан проти України , 2007 рік).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Учасники судового процесу у судове засідання участі уповноважених представників не забезпечили, про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення рекомендованих повідомлень від 07.03.2018р.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 26.09.2016 р. (повний текст рішення складено 03.10.2016р.) у справі № 907/371/16 (суддя Івашкович І.В.) відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" до відповідача-1: Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, до відповідача-2: ФОП Мазура Петра Михайловича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Управління Держгеокадастру у Тячівському районі Закарпатської області про визнання незаконними рішення виконавчого комітету Грушівської сільської ради Тячівського району від 16.01.2001 №42 та рішення виконавчого комітету Грушівської сільської ради Тячівського району від 25.07.2001 №38.

При прийнятті рішення місцевий господарський суд керувався вимогами ст. 15, ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України), ст.31 Цивільного кодексу УРСР (надалі - ЦК УРСР), ст.31 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) (1990р.), рішенням Конституційного Суду України від 16.04.2009 р. №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) та прийшов до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту, а саме, звернення із самостійним позовом про визнання незаконними рішень виконавчого комітету Грушівської сільської ради від 16.01.2001р. №42 та від 25.07.2001р. №38, не є належним способом захисту порушеного права, оскільки не забезпечує реального захисту прав позивача та не призведе до відновлення правового статусу земельної ділянки, який існував до прийняття вказаних рішень. Рішення виконавчого комітету Грушівської сільської ради від 16.01.2001р. №42 прийнято за наявності попереднього погодження начальника Хустської дистанції колії Львівської залізниці, оформленого листом №263 від 04.12.2000р. Хустська дистанція колії Львівської залізниці діяла на правах відособленого підрозділу Львівської державної залізниці згідно Положення Хустської дистанції колії Львівської залізниці, затвердженого начальником Львівської залізниці 04.07.2000р., а, оскільки, позивач не надав чинну на час прийняття спірних рішень довіреність, видану від імені Львівської залізниці на начальника Хустської дистанції колії, доводи позивача про відсутність відповідних повноважень начальника Хустської дистанції колії слід вважати не підтвердженими належним чином.

ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" в своїй апеляційній скарзі зазначає, що землекористувачем земельної ділянки згідно Державного акту на право постійного користування є Львівська залізниця, а не відокремлений підрозділ Хустська дистанція колії , також відокремлений підрозділ не був наділений повноваженнями на вчинення дій від імені залізниці щодо відмови від права користування частиною земельної ділянки. Те, що відокремлений підрозділ Хустська дистанція колії не був наділений повноваженнями на зазначені дії підтверджується Положенням Хустської дистанції колії Львівської залізниці, затвердженого начальником Львівської залізниці в липні 2000р. Позивач вважає доказом того, що вилучення земель залізниці входили до компетенції залізниці п. 3.3 Інструктивних вказівок про порядок погодження вилучення земель смуги відводу залізничних доріг України, затверджених наказом Укрзалізниці №64-Ц від 27.03.1997р. Обгрунтовує наявність підстав для захисту в судовому порядку свого порушеного права на користування спірною земельною ділянкою відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 Закону України "Про залізничний транспорт" від 4 липня 1996 року №273/96-ВР (далі - Закон №273/96-ВР), ч. 1 ст. 23 Закону України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 року №232/94-ВР (далі - Закон №232/94-ВР), ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997р. №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР), ст. ст. 68, 152 ЗК України, ст. ст. 15, 16, 21 ЦК України шляхом визнання незаконними рішень виконавчого комітету Грушівської сільської ради №42 від 16.01.2001р., №38 від 25.07.2001р. Апелянт вважає доведеними доказами по справі обставини, що виконавчим комітетом Грушівської сільської ради, приймаючи рішення №42 від 16.01.2001р., не дотримано встановленого порядку вилучення земельної ділянки у належного землекористувача - Львівської залізниці. Вважає, що рішення виконавчого комітету Грушівської сільської ради порушують права залізниці як землекористувача і підлягають визнання незаконними, а подальші дії щодо земельної ділянки, яка незаконно вилучена у залізниці та надана у орендне користування відповідачу-2 можуть полягати в укладенні договору сервітуту або зобов'язання відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, а тому судом помилково стверджується, що звернення із самостійним позовом про визнання незаконними рішень виконавчого комітету Грушівської сільської ради не є належним засобом захисту порушеного права. Просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

ФОП Мазур Петро Михайлович у відзиві на апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вважає, що при вилученні земельної ділянки було дотримано норми чинного на той час земельного законодавства, посилаючись на лист відокремленого підрозділу Хустська дистанція колії державного територіально-галузевого об'єднання Львівська залізниця від 04.12.2000р. №263.

Грушівська сільська рада Тячівського району Закарпатської області у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Підтримує та погоджується з доводами, наведеними у відзиві на апеляційну скаргу ФОП Мазуром П.М.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою та відзивами на неї, оцінивши зібрані по справі докази, та дослідивши фактичні обставини у справі, колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, при цьому, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду встановила наступні обставини та керувалася такими мотивами.

Згідно п.п.1, 2 Статуту ПАТ "Українська залізниця", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015р. №735, ПАТ "Українська залізниця" є юридичною особою, яка утворена відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та постанови Кабінету Міністрів України №200 від 25.06.2014 року "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця". Товариство утворюється як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Укрзалізниці, а також підприємств, установ, організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовані шляхом злиття, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України №200 від 25.06.2014 року. Товариство є правонаступником усіх прав та обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту(а.с. 43-44, т.1).

Державним актом на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 від 16.07.1996р., виданим Львівській залізниці на Хустську дистанцію колії, Тячівською районною радою народних депутатів, посвідчено право постійного користування зазначеного землекористувача земельною ділянкою площею 113,92 га в межах згідно з планом землекористування (а.с. 16-17, т.1).

Землю надано у постійне користування для розташування об'єктів залізничного транспорту відповідно до розпорядження голови Тячівської районної державної адміністрації від 16 липня 1996року №546. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №146.

Відповідно до листа начальника Хустської дистанції Львівської залізниці від 04.12.2000р. №263, адресованого голові Грушівської селищної ради Тячівського району керівництво Хустської дистанції колії Львівської залізниці надало згоду на вилучення земельної ділянки в розмірі 0,028 га в с.Грушево, на 127 км 6 ПК ліва сторона по ходу кілометрів. До листа додана абрис-схема полоси відводу (а.с. 28-29, т.1).

Виконавчим комітетом Грушівської сільської ради відповідно до повноважень, наданих рішенням Грушівської сільської ради від 14.02.1992р. (а.с. 72, т.1), прийнято рішення від 16.01.2001р. №42 "Про вилучення земельної ділянки на 127 км 6 ПК від Хустської дистанції колії Львівської залізниці", яким на підставі відношення Хустської дистанції колії №263 від 04.12.2000р. про надання згоди на вилучення земельної ділянки розміром 0,028 га вирішено вилучити вказану земельну ділянку в резервний фонд земель запасу сільської ради (а.с. 73, т.1).

Рішенням виконавчого комітету Грушівської сільської ради від 25.07.2001р. №38 "Про виділення земельної ділянки в довгострокове користування п. Мазур П.М. жителю АДРЕСА_1" виділено вищевказану земельну ділянку в довгострокове користування строком на 25 років по вул. Леніна, біля ЖД вокзалу на 127 км 6 ПК, ліва сторона по ходу кілометрів розміром 0,028 на п. Мазур П.М. жителю АДРЕСА_1 (а.с. 74, т.1).

На підставі вказаного рішення Тячівською філією Закарпатського регіонального центру Державного земельного кадастру розроблена кадастрова справа №1 на оренду земельної ділянки (а.с. 131-143, т.1). На викопіровці (викопіюванні) з генерального плану с.Грушево для розміщення магазину, кафе, перукарні Мазура П.М. по вул. Леніна, що є складовою кадастрової справи, наявне погодження начальника Хустської дистанції колії Хоруженка П.О.

В подальшому рішенням виконавчого комітету Грушівської сільської ради від 22.01.2002р. №68 "Про затвердження проекту відводу земельної ділянки, яка надається на умовах оренди приватному підприємцю Мазур П.М. АДРЕСА_1" затверджено проект відводу земельної ділянки загальною площею 0,03 га по вул. Леніна біля ЖД вокзалу на 127 км 6ПК, ліва сторона по ходу кілометрів приватному підприємцю Мазур П.М. для розміщення торгової точки та надано приватному підприємцю Мазур П.М. вказану земельну ділянку на умовах оренди строком на 25 років з подальшим правом викупу для здійснення підприємницької діяльності (а.с. 118, т.1).

На виконання вказаного рішення, 03.12.2002р. між Грушівською сільською радою та Мазур П.М. укладено договір оренди земельної ділянки серії ВАС №217831 (посвідчено приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Бондар Е.Ш. 03.12.2002р. та зареєстрований в реєстрі за №7794).

Згодом, на спірній земельній ділянці підприємець Мазур П.М. збудував магазин змішаних товарів та кафе, які були введені в експлуатацію відповідно до акту державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію 22.12.2003р. (а.с. 155, т.1).

Як зазначає позивач у позовній заяві, у процесі розгляду справи №907/168/16 йому стало відомо, що виконавчим комітетом Грушівської сільської ради прийнято рішення від 16.01.2001р. №42, яким на підставі листа начальника Хустської дистанції колії №263 від 04.12.2000р. вилучено у залізниці земельну ділянку за адресою: Закарпатська область, с. Грушово, вул. Леніна, б/н, біля залізничного вокзалу на 127 км 6 ПК, яка перебуває у постійному користуванні залізниці згідно Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 від 16.07.1996р., а також про рішення виконавчого комітету Грушівської сільської ради Тячівського району від 25.07.2001 №38.

У позовній заяві (з урахуванням доповнень до неї №ДН-5-ДНЮ/104 від 04.07.2016р.) ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" просить визнати незаконними рішення виконавчого комітету Грушівської сільської ради Тячівського району від 16.01.2001 №42 та рішення виконавчого комітету Грушівської сільської ради Тячівського району від 25.07.2001 №38, вважає вказані рішення незаконними, такими, що порушують його право на користування земельною ділянкою.

Щодо позовної вимоги ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" про визнання незаконним рішення виконавчого комітету Грушівської сільської ради Тячівського району від 16.01.2001р. №42 суд апеляційної інстанції бере до уваги наступне.

Земельні правовідносини, зокрема пов'язані із виникненням, припиненням права користування землею, регулюються Конституцією України, ЗК України, ЦК України, іншими Законами України, постановами Кабінету Міністрів України у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

У справі, що переглядається, фактом, щодо якого слід застосовувати той закон чи інший нормативно-правовий акт, під час дії якого він настав або мав місце, є 16.01.2001р., а саме прийняття рішення виконавчого комітету Грушівської сільської ради Тячівського району.

Згідно ст. 7 ЗК України (1990р.) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 року №232/94-ВР (далі - Закон №232/94-ВР) землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту. Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм або проектно-технічної документації.

Згідно ст. 23 ЗК України (1990р.) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

16.07.1996р. Тячівською районною радою народних депутатів Львівській залізниці (правонаступником якої є ПАТ "Українська залізниця") на Хустську дистанцію колії видано Державний акт на право постійного користування землею серії НОМЕР_1, відповідно до якого залізниця є постійним користувачем земельної ділянки площею 113,92 га в межах згідно з планом землекористування (а.с. 16-17, т.1).

Згідно з ч.1 ст. 31 ЗК України (1990р.) вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям провадиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів.

Відповідно до листа начальника Хустської дистанції Львівської залізниці від 04.12.2000р. №263, адресованого голові Грушівської селищної ради Тячівського району Мельнику М.В., керівництво Хустської дистанції колії Львівської залізниці надало згоду на вилучення земельної ділянки в розмірі 0,028 га в с.Грушево, на 127 км 6 ПК ліва сторона по ходу кілометрів. До листа додана абрис-схема полоси відводу (а.с. 28-29, т.1).

Рішенням Грушівської сільської ради від 14.02.1992р. Про передачу повноважень, щодо надання та вилучення земельних ділянок виконкому ради відповідно до ст. 3 ЗК України, передано повноваження виконкому Грушівської сільської ради щодо надання та вилучення земельних ділянок (а.с. 72, т.1).

Виконавчим комітетом Грушівської сільської ради, прийнято рішення від 16.01.2001р. №42 "Про вилучення земельної ділянки на 127 км 6 ПК від Хустської дистанції колії Львівської залізниці", яким на підставі відношення Хустської дистанції колії №263 від 04.12.2000р. про надання згоди на вилучення земельної ділянки розміром 0,028 га вирішено вилучити вказану земельну ділянку в резервний фонд земель запасу сільської ради (а.с. 73, т.1).

Згідно Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 16.07.1996р., постійним користувачем земельної ділянки площею 113,92 га, є Львівська залізниця, як юридична особа.

Відповідно до Положення Хустської дистанції колії Львівської залізниці, затвердженого начальником Львівської залізниці 04.07.2000р. (надалі - Положення), а саме п. 1.2, Хустська дистанція колії Львівської залізниці є відособленим структурним підрозділом залізниці, залізничного транспорту загального користування у складі залізниці без права юридичної особи (а.с. 31-38, т.1).

Згідно п. 3.4 Положення відчуження майна, закріпленого за дистанцією, здійснюється за погодженням із залізницею і з дозволу державної адміністрації залізничного транспорту "Укрзалізниці" в порядку, встановленому чинним законодавством.

Таким чином, надаючи згоду від 04.12.2000р. №263 на вилучення земельної ділянки площею 0,0028га в с. Грушово, на 127км 6 ПК ліва сторона по ходу кілометрів, начальник Хустської дистанції колії Львівської залізниці вийшов за межі своїх повноважень, а у матеріалах справи відсутнє відповідне погодження Львівської залізниці на вилучення спірної земельної ділянки.

Суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні констатував, що оскільки позивач не надав чинну на час прийняття спірних рішень довіреність, видану від імені Львівської залізниці на начальника Хустської дистанції колії, доводи позивача про відсутність відповідних повноважень начальника Хустської дистанції колії слід вважати не підтвердженими належним чином. Такий висновок суду першої інстанції є необгрунтованим, оскільки він суперечить п. п. 3.4 Положення, а згідно п. 5.4 Положення начальник дистанції несе відповідальність за ефективне використання та збереження закріпленого за дистанцією майна.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що виконавчий комітет Грушівської сільської ради, приймаючи рішення №42 від 16.01.2001р. "Про вилучення земельної ділянки на 127 км 6 ПК від Хустської дистанції колії Львівської залізниці", не дотримав встановлений порядок вилучення землі у належного землекористувача.

Згідно ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 21.12.2016р. провадження у даній справі зупинялось на час проведення Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз судової інженерно-технічної: земельно-технічної експертизи у справі №907/168/16. Відповідно до висновку судової земельної-технічної експертизи №5417 від 20.11.2017р. експертом встановлено, що межі земельних ділянок ПАТ "Українська залізниця" та ФОП Мазур П.М. в адміністративних межах Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, в натурі (на місцевості) перетинаються. Однак, встановити площу накладення даних земельних ділянок, які перетинаються в натурі (на місцевості) та зробити це графічно, не надається можливим (а.с. 8, т.2)

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно приписів ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Частиною 3 ст. 24 Закону №280/97-ВР передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Згідно частини 1 статті 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території (ч.1 ст. 73 Закону №280/97-ВР).

Як передбачено частиною 10 статті 59 Закону №280/97-ВР, акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, позовна вимога ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" до відповідача Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області про визнання незаконним рішення виконавчого комітету Грушівської сільської ради Тячівського району від 16.01.2001р. №42 підлягає задоволенню.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту, а саме, звернення із самостійним позовом про визнання незаконними рішень виконавчого комітету Грушівської сільської ради від 16.01.2001р. №42 від 25.07.2001р. №38, не є належним способом захисту порушеного права, оскільки не забезпечує реального захисту прав позивача та не призведе до відновлення правового статусу земельної ділянки, який існував до прийняття вказаних рішень. Також судом зроблена вказівка на постанову Верховного Суду України від 30.09.2015р. справа №3-553гс15, де наведено правовий висновок про те, що самостійний позов про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок дійсно не виконує функції захисту прав особи, оскільки не впливає на права та обов'язки сторін таких правовідносин (у зв'язку з тим, що дія цих ненормативних актів вичерпується фактом їх виконання), що однак не виключає можливості оскарження зазначених актів у комплексному поєднанні із вимогами про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі цих оскаржуваних актів.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з врахуванням наступного.

У позовні заяві позивач зазначав, що у процесі розгляду справи №907/168/16 йому стало відомо про прийняття оскаржуваних рішень виконавчого комітету Грушівської сільської ради від 16.01.2001р. №42 та від 25.07.2001р. №38. Як вбачається з матеріалів справи позовна заява була подана до суду першої інстанції у даній справі 10.06.2016р.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 12.05.2016р. у справі №907/168/16 за позовом: ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" до відповідача-1: Грушівської сільської ради до відповідача-2: ФОП Мазура Петра Михайловича було відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним рішення Грушівської сільської ради № 68 від 22.01.2002р.; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 03.12.2002р., укладеного між Грушівською сільською радою та ФОП Мазур П.М.; усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу зведеної на ній будівлі, з посиланням на порушення його права користування спірною земельною ділянкою, яка знаходиться в смузі відведення залізниці та відноситься до земель залізничного транспорту і перебуває в користуванні ПАТ "Українська залізниця" повністю.

Таким чином, станом на час подання позову та прийняття рішення у даній справі (26.09.2016 р.) вже було прийнято рішення Господарського суду Закарпатської області від 12.05.2016р. у справі №907/168/16, що стосувалось визнання незаконним рішення Грушівської сільської ради № 68 від 22.01.2002р., прийнятого після та за наслідками прийняття оскаржуваних рішень у даній справі, а також визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 03.12.2002р., усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу зведеної на ній будівлі, що стосувались тієї ж земельної ділянки, що й у даній справі.

Таким чином, правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 30.09.2015р. у справі №3-553гс15 не може бути застосований, оскільки фактично позбавляє особу способу захисту порушеного права, адже оскарження актів виконавчого комітету Грушівської сільської ради Тячівського району від 16.01.2001 №42 та від 25.07.2001 №38 у комплексному поєднанні із іншими похідними вимогами було неможливим, у зв'язку з завершенням розгляду останніх судом у справі №907/168/16.

У оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив про те, що оспорювані за даним позовом рішення виконавчого комітету Грушівської сільської ради від 16.01.2001р. №42, від 25.07.2001р. №38, як акти ненормативного характеру вичерпали свою дію фактом їх виконання. З прийняттям таких рішень виникли правовідносини цивільно-правового характеру, а саме: правовідносини з передачі земельної ділянки фізичній особі-підприємцю на правах оренди. Таким чином, визнання незаконними та скасування таких рішень не призведе до реального захисту прав позивача, оскільки у такому випадку не виникатиме жодних правових наслідків для особи (відповідача 2), у фактичному володіння якої перебуває земельна ділянка (на правах оренди).

Однак, скасування оскаржуваного рішення якраз і призведе до захисту прав позивача, з врахуванням наявності у позивача Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 від 16.07.1996р., виданого Львівській залізниці на Хустську дистанцію колії, яким посвідчено право постійного користування зазначеного землекористувача земельною ділянкою площею 113,92 га та відсутності у ньому записів щодо вилучення земельної ділянки розміром 0,028 га.

Крім того, згідно постанови Cудової палати у господарських справах, Судової палати у цивільних справах і Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі №926/1017/14 скасовано постанову Вищого господарського суду України від 1 квітня 2015 року, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16 грудня 2014 року та рішення господарського суду Чернівецької області від 16 вересня 2014 року, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради Про надання і передачу земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками та внесення змін в раніше прийняті рішення ; визнано недійсним державний акт на право постійного користування землею та скасовано його державну реєстрацію.

Також, згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.02.2018р. у справі 909/277/16 залишено без змін постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.05.2017р., якою було скасовано рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.02.2017р., прийнято нове рішення, яким позов ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" задоволено та визнано незаконним п. 1 рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради. яким було вирішено вилучити земельну ділянку, на якій розташований будівельно-монтажний поїзд.

Щодо позовної вимоги ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" про визнання незаконним рішення виконавчого комітету Грушівської сільської ради Тячівського району від 25.07.2001 №38 суд апеляційної інстанції бере до уваги наступне.

Рішенням виконавчого комітету Грушівської сільської ради від 25.07.2001р. №38 "Про виділення земельної ділянки в довгострокове користування п. Мазур П.М. жителю АДРЕСА_1" виділено вищевказану земельну ділянку в довгострокове користування строком на 25 років по вул. Леніна, біля ЖД вокзалу на 127 км 6 ПК, ліва сторона по ходу кілометрів розміром 0,028 на п. Мазур П.М. жителю АДРЕСА_1 (а.с. 74, т.1).

Як вбачається з даного рішення, земельну ділянку було виділено п. Мазур П.М. саме як фізичній особі.

У позовній заяві позивач вказав відповідачем тільки Грушівську сільську раду. Однак ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 14.07.2016р. залучено до участі у даній справі іншого відповідача ФОП Мазур Петра Михайловича, оскільки йому відповідно до оспорюваного рішення від 25.07.2001р. №38 спірну земельну ділянку виділено у довгострокове користування строком на 25 років, а отже предмет спору по даній справі стосується безпосередньо прав цієї особи.

Суд апеляційної інстанції вважає залучення судом першої інстанції ФОП Мазур Петра Михайловича у якості іншого відповідача неправомірним, оскільки рішення виконавчого комітету Грушівської сільської ради від 25.07.2001р. №38 було виділено п. Мазур П.М. саме як фізичній особі, а не як фізичній особі-підприємцю. Крім того, як вбачається з Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №22101961 від 18.07.2016р. (а.с. 100-102, т.1) ФОП Мазур П.М. був зареєстрований лише 18.08.2003р., тобто після прийняття оскаржуваного рішення.

Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 2 червня 2016 року №1402-VIII (у редакції станом на час прийняття рішення Господарським судом Закарпатської області від 26.09.2016 р.) місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Відповідно до положень статті 1 ГПК України (у редакції станом на час прийняття рішення Господарським судом Закарпатської області від 26.09.2016 р.) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З урахуванням вимог ст.ст. 1,2 , 4-1, ГПК України (у редакції станом на час винесення ухвали та прийняття рішення Господарським судом Закарпатської області від 26.09.2016 р.), господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Таким чином, господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 12 ГПК України (у редакції станом на час винесення ухвали та прийняття рішення Господарським судом Закарпатської області) господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності , за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Суд приходить до висновку, що позовна вимога про визнання незаконним рішення виконавчого комітету Грушівської сільської ради Тячівського району від 25.07.2001 №38, відповідачем за якою є фізична особа Мазур П.М. підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України (у редакції станом на час прийняття рішення Господарським судом Закарпатської області від 26.09.2016 р.) господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Господарським судом Закарпатської області обставини непідвідомчості справи господарським судам України встановлена не була, що призвело до прийняття невірного рішення у справі щодо позовної вимоги про визнання незаконним рішення виконавчого комітету Грушівської сільської ради Тячівського району від 25.07.2001 №38.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

Відповідно до ч. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 278 ГПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20 - 23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України Господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Господарського суду Закарпатської області від 26.09.2016 р. у справі №907/371/16 і прийняття нового рішення, яким позов ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" задоволити частково. Визнати незаконним і скасувати рішення виконавчого комітету Грушівської сільської ради №42 від 16.01.2001р. "Про вилучення земельної ділянки на 127 км 6 ПК від Хустської дистанції колії Львівської залізниці". В частині вимог щодо рішення виконавчого комітету Грушівської сільської ради №38 від 25.07.2001р. "Про виділення земельної ділянки в довгострокове користування п. Мазур П.М. жителю АДРЕСА_1" провадження у справі закрити.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 14 ст. 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до пп. б , в , п. 4 ч. 1 ст.282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням: нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в місцевому господарському суді та в суді апеляційної інстанції покладаються судом апеляційної інстанції пропорційно до задоволених позовних вимог на Грушівську сільську раду Тячівського району Закарпатської області з їх відшкодуванням ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" на підставі ст.ст.129,282 ГПК України.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір від 8 липня 2011 року №3674-VI, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Таким чином, судовий збір сплачений за другу вимогу немайнового характеру підлягатиме поверненню позивачу, у випадку подання ним відповідного клопотання.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 252, 269, 270, 275, 277, 278, 281, 282 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 26.09.2016 р. у справі №907/371/16 скасувати і прийняти нове рішення.

3. Позов ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" задоволити частково. Визнати незаконним і скасувати рішення виконавчого комітету Грушівської сільської ради №42 від 16.01.2001р. "Про вилучення земельної ділянки на 127 км 6 ПК від Хустської дистанції колії Львівської залізниці". В частині вимог щодо рішення виконавчого комітету Грушівської сільської ради №38 від 25.07.2001р. "Про виділення земельної ділянки в довгострокове користування п. Мазур П.М. жителю АДРЕСА_1" провадження у справі закрити.

4. Стягнути з Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області (90570, Закарпатська область, Тячівський район, с. Грушово, вул. Головна,93, код ЄДРПОУ 04351653) на користь ПАТ "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська,5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" (79007, м. Львів, вул. Гоголя, 1, код ЄДРПОУ ВП 40081195) 1378,00 грн судового збору за розгляд справи в місцевому господарському суді та 1 515,80 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 29.03.2018р.

Головуючий суддя Дубник О.П.

Суддя Матущак О.І.

Суддя Скрипчук О.С.