Рішення

від 12.03.2018 по справі 396/2004/17

НОВОУКРАЇНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 396/2004/17

Провадження № 2/396/86/18

РІШЕННЯ

Іменем України

12.03.2018 року Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області

у складі: головуючого Шепетько Володимир Іванович

з участю секретаря Корольової Ю.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Новоукраїнка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ ім.Фрунзе в особі ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування реєстрації договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, з урахуванням зміненої позовної заяви, звернулася до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого посилається на те, що їй на праві приватної власності належить земельна ділянка для ведення сільськогосподарського виробництва загальною площею 8,6179 га з кадастровим номером 3524080600:02:000:0197, яка знаходиться на території Глодоської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІІ-КР №013176, виданий 09.04.2002 року. При зверненні до управління Держгеокадастру позивач дізналася про укладення нею з ТОВ ім.Фрунзе договору оренди земельної ділянки, який пройшов державну реєстрацію та який вона не укладала та не підписувала.

Оскільки у неї відсутні були будь-які документи на передання у користування ТОВ ім.Фрунзе земельної ділянки, а також жодних подібних документів вона не складала, даний договір було зареєстровано без її відома, своєї згоди на укладення договору не давала, вважає, що договір недійсний. Позивач вважає, що зважаючи на відсутність будь якого волевиявлення позивача, направленого на укладення оспорюваного договору земельної ділянки та невідповідністі його змісту внутрішній волі позивача, договір оренди земельної ділянки має бути визнаний недійсним.

Посилається на те, що частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини 3 ст.203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин. повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення правочину має бути вільнім та відповідати його внутрішній волі. Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) зазначених вище вимог. При цьому визнається, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину судом не вимагається. В той же час, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до вимог ч.ч. 1,2 ст.152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Згідно ч.3 ст.152 ЗК України захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, відшкодування заподіяних збитків, застосування інших, передбачених законом способів.

Згідно зі статтями 15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Таким чином, у разі наявності договору оренди землі, який не був підписаний особою - власником земельної ділянки, така особа може звернутися до суду з вимогою про визнання такого договору оренди землі недійсним.

На підставі ст.20 ЗУ Про оренду землі (у редакції, яка була чинною на момент виникнення правовідносин) укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно зі ст.2 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру, тобто реєстрацією є запис, фіксація фактів або явищ з метою обліку та надання їм статусу офіційно визнаних актів, внесення до списку або книги обліку.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України, відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є ЗУ "Про оренду землі". За змістом статей 18,20 ЗУ Про оренду землі (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі підлягає державній реєстрації, якщо такий договір укладений. Після державної реєстрації укладеного договору оренди землі він набирає чинності. Станом на день реєстрації договору питання пов'язані з його реєстрацією регулювались нормами ст.18 ЗУ Про оренду землі , ст.125 ЗК України, підпункту 2 пункту б) ст.33 ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні , Порядком державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженим ПКМ України №2073 від 1998 року.

На підставі Інструкції Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі та Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затв. Наказом Держкомзему України 02.07.2003 №174, не можна брати до уваги, виходячи з того, що дія вказаних нормативних актів була зупинена з 18 червня 2007 року. Позивач посилається на наявність судового рішення з приводу незаконності вище вказаних нормативних актів Держкомзему (Постанова ВАСУ №К-8025/09, 20.04.2010 р). За вказаними вище діючими нормами - факт державної реєстрації договору оренди землі підтверджується гербовою печаткою відповідного органу місцевого самоврядування та підписом голови органу місцевого самоврядування або іншою особою за дорученням. Після засвідчення факту державної реєстрації договір оренди реєструється у Книзі записів держреєстрації договорів.

Виходячи з визначення поняття державної реєстрації прав - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно . Таке офіційне визнання має бути здійснене тільки тією особою якій за законом належить це право та у відповідний спосіб визначений тим же законом. Реєстрація проведена з порушенням встановленого порядку не створює будь яких наслідків в подальшому.

Згідно зі статтею 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати пальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Положения цієї глави Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої вчиненням правочину.

Таким чином, в результаті складення договору оренди позивач вважає, що порушено її право на розпорядження спадковим майном, зокрема земельною ділянкою. Тобто, за умови, що судом буде встановлено безпідставність використання земельної ділянки за кадастровим номером №3524080600:02:000:0197 з боку ТОВ "Фрунзе" з 2010 року її необхідно буде повернути власникові із дня постановлення рішення про визнання недійсним договору оренди та скасувати її державну реєстрацію, оскільки вона була вчинена безпідставно.

Позивач ОСОБА_1 стверджує, що дізналася про безпідставне утримання земельної ділянки з боку відповідача в момент отримання нею Витягу із ДЗК, а саме - з 08.08.2017 року. До цього часу позивач не могла знати і не знала про існування (або не існування будь-яких угод із ТОВ ім.Фрунзе) строк позовної давності має обчислюватись саме із цієї дати.

Пунктом 28 постанови Пленуму №9 визначено, що до окремих видів вимог, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, встановлено спеціальну позовну давність (ч.ч.3,4 ст.258 ЦК). Строк позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до ч.1 ст.261 ЦК від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ЦК встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними (ч.ч.2,3 ст.261 ЦК).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 і її представник ОСОБА_3 позов підтримали із підстав, вказаних у позовній заяві, повідомили, що позивач про існування договору оренди земельної ділянки не знала, строк позовної давності не пропустила, просить позов задовольнити і визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 22.10.2010 року, скасувати запис про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки та повернути земельну ділянку власнику ОСОБА_1

В судове засідання представник відповідача не з'явився, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що 27.12.2004 року позивачем ОСОБА_1 було укладено договір оренди №2338, земельної ділянки площею 8,6179 га з кадастровим №3524080600:02:000:0197, яка знаходиться на території Глодоської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області терміном на 5 років, тобто до 27.12.2009 року. 22 жовтня 2010 року ТОВ ім.Фрунзе уклав договір оренди своєї земельної ділянки з гр. ОСОБА_1, термін дії договору до 15.11.2059 р. та вищезазначений договір пройшов державну реєстрацію Кіровоградською регіональною філією ДП "Центр ДЗК при Держкомземі України" за №041037800673. Представник відповідача надала пояснення про те, що хоча спірний договір не містить підпису позивачки, однак про наявність її волевиявлення на укладення договору свідчать фактична передача земельної ділянки відповідачу та отримання грошових коштів. Позивач на протязі тривалого часу отримувала грошові кошти, про що свідчать відповідні документи, мала право та можливість отримати договір оренди земельної ділянки, але протягом 7 років чомусь це не зробила, а справно отримувала кошти за користування земельним паєм, отже, позивач, достоменно знаючи про данний договір оренди надала суду недостовірну інформацію. Вважає що позивач пропустила строк позовної давності, тому просить суд відмовити у позові та застосувати позовну давність, яка і є підставою для відмови у позові.

Вирішуючи заявлений позов, суд виходить із наступного.

Загальні норми визнання цивільно-правового договору укладеним наводяться в ч.1 ст.638 ЦК, відповідно до якої договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Аналіз змісту цієї норми дозволяє визначити ряд умов, за наявності яких цивільно-правовий договір можна вважати укладеним: 1) сторони повинні досягти згоди з усіх істотних умов договору; 2) сторони мають досягти такої згоди у передбаченій законом формі.

У ст.640 ЦК встановлені додаткові критерії, за якими договір може визнаватись укладеним. Крім вимог про узгодження сторонами істотних умов, висуваються вимоги до форми договорів або визнання певних умов (дій), які становлять сам зміст цих договорів. У першому випадку - про консенсуальні договори, у другому - про реальні.

Відповідно до ч.2 ст.640 ЦК, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним передання відповідного майна або вчинення певної дії. В абзаці третьому п.8 ППВСУ №9 зазначено, що не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за їй умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо. Спірний договір оренди земельної ділянки та внесені зміни до нього, був складений в письмовій формі, узгодженні істотні умови та зареєстрований в установленому ЗУ "Про оренду землі" порядку.

Судом встановлено, що Відносно земельної ділянки розміром 8,6179 га на території Глодоської сільської ради за кадастровим номером 3524080600:02:000:0197 від імені власника ОСОБА_1 укладено договір оренди із ТОВ ім.Фрунзе з 27.12.2004 р. терміном на 5 років, що не спростовується позивачем. 22.10.2010 року, тобто через 6 років після укладення вказаного спірного договору оренди земельної ділянки, від імені власника ОСОБА_1 укладено договір оренди із ТОВ ім.Фрунзе з 22.10.2010 р. терміном до 15.11.2059 року, який зареєстровано за №041037800673 Кіровоградською регіональною філією ДП "Центр ДЗК при Держкомземі України". Відповідно до відповіді за №31-11-03.31-579/119-17 від 08.08.2017 року, яка надана відділом Держгеокадастру у Новоукраїнському районі Кіровоградської області, згідно звернення ОСОБА_1 від 17.07.2017 року позивачка дізналася про наявність договору оренди земельної ділянки від 22.10.2010 року терміном дії до 15.11.2059 року, який вона не підписувала.

Таким чином, суд частково погоджується із доводами позивачки про обґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки під час укладення оспорюваного правочину - договору оренди земельної ділянки - мав місце дефект волевиявлення власника земельної ділянки ОСОБА_1, яка письмово не підтверджувала свій намір віддавати в оренду належну їй земельну ділянку, договір не підписувала. Вказана обставина переконує суд про те, що земельна ділянка безпідставно знаходиться у користуванні відповідача.

В той же час, суд враховує правову позицію ВСУ ( 06.12.2017 р., справа №6-235цс17 ), згідно якої у подібній справі зазначено, що судом не знайдено підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки спадкоємцем після спливу значного строку з моменту укладення правочину.

Зважаючи на письмову заяву представника відповідача про застосування строку позовної давності. суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову, у зв'язку із пропуском строку позовної давності без поважних причин, на підставі ст.ст. 256-267 ЦК України.

Визначаючи початок перебігу строку позовної давності, суд зважає також на наступні правові висновки судів вищої інстанції:

- Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (постанова ВСУ від 16.11.2016 р., справа №6-2469цс16 );

- Для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи з порушенням її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини їх порушення (постанова ВСУ від 29 жовтня 2014 р., справа №6-152цс14 );

- Значення позовної давності полягає у тому, що саме цей інститут цивільного права є однією з гарантій захисту прав і обов'язків особи за національним законодавством України, а саме - визначає стабільність цивільно-правових відносин, виховує та дисциплінує учасників цивільно-правових відносин, є стимулом до активного використання ними власних прав, а з іншої сторони - зміцнює договірну дисципліну (постанова ВСУ від 04.11.2015 р., справа №6-1926цс15 ).

Судом встановлено та не спростовано стороною позивача, що спірна земельна ділянка систематично оброблялась, на ній вирощувалась сільськогосподарська продукція, про що не могла не знати ОСОБА_1, бо земельна ділянка знаходиться на території Глодоської сільської ради.

Відповідач, ТОВ Фрунзе з 2010 року відкрито користувався земельною ділянкою, сплачуючи земельний податок, про що також було відомо позивачу.

Таким чином, ОСОБА_1, як власник земельної ділянки, повинна була добросовісно використовувати свої права та активно здійснювати захист своїх інтересів. При цьому, ОСОБА_1 протягом тривалого часу - 6 років не виявляла зацікавленості до своєї земельної ділянки, що означає, що остання знала або повинна була знати (довідатися) про фактичне перебування земельної ділянки у користуванні відповідача.

Акт визначення меж земельної ділянки в натурі та акт приймання - передачі вказаної земельної ділянки, які підписані особисто ОСОБА_1, підтверджують, те, що позивач добровільно передала, а відповідач прийняв у натурі земельну ділянку, тобто позивач знала про існування правовідносин, що випливають з договору оренди, а тому пропустила строк позовної давності.

Відсутність підпису на договорі оренди власника земельної ділянки не є виною орендаря - ТОВ ім Фрунзе, оскільки переконатися у відповідності форми та змісту укладеного правочину повинна була відповідальна особа, яка здійснювала державну реєстрацію договору оренди змельної ділянки. Допущена помилка, хоч і свідить про невідповідність форми укладеного договору, проте не означає необхідність його обов'язкового розірвання, зважаючи на наступне.

Розглядаючи питання щодо застосування до спірних правовідносин статті 1 Першого Протоколу до Конвенції та практики ЄСПЛ, що є джерелом права в Україні, колегія суддів апеляційного суду Одеської області виходить з наступного.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого Протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

У практиці ЄСПЛ, в тому числі у справах: Стретч проти Сполученого Королівства , Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Ґаші проти Хорватії від 13 грудня 2007 року, визначені критерії, які слід оцінювати про сумісність заходів втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого Протоколу, а саме: чи вважається втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи вважається такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним до визначених цілей.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності розглядається як порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Поняття справедливої рівноваги передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між поставленою метою та засобами, які при цьому використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . При цьому в питаннях оцінки пропорційності , як і в питаннях наявності суспільного , публічного інтересу, ЄСПЛ визнає за державою достатньо широку сферу розсуду , за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Оскільки суду не надано доказів того, що відповідач діяв недобросовісно, з метою свавільного позбавлення позивача права користування чи володіння належною їй земельної ділянки, відповідач була ознайомлена із знаходженням земельної ділянки в оренді відповідача, оскільки підписувала акти визначення меж земельної ділянки та прийманя-передачі земельної ділянки, якби існуючий недолік у формі договору оренди був би своєчасно виявлений особою, уповноваженою на державну реєстрацію правочинів, то його можна було б виправити, а тому тягар наслідків вказаної помилки представника органу державної влади не повинен перекладатися на відповідача, який до того ж справно та своєчасно сплачував орендну плату.

Договір оренди землі укладається в трьох примірниках, один з яких знаходиться в орендавця, другий в орендаря, третій - в органі, який провів його державну реєстрацію. Позивач мала можливість отримати договір оренди не лище у орендаря, а також у державного реєстратора, але вона його не отримувала.

Позивач протягом тривалого часу отримувала грошові кошти від ТОВ ім.Фрунзе, про що свідчать відповідні документи, а саме відомості про видачу видаткових касових ордерів, а саме позики в рахунок паю, в яких у графі про отримання коштів наявні підписи позивача та зазначена обставина підтверджує прийняття виконання своїх зобов'язань ТОВ ім.Фрунзе перед позивачем.

Таким чином, враховуючи дату укладення спірного правочину 22.10.2010 року, початковим строком відліку позовної давності, тобто моментом, з якого ОСОБА_1 повинна була цікавитися долею своєї земельної ділянки, слід вважати кінець 2010 - початок 2011 року, тобто період, в який виплачується орендна плата та/або власники земельних ділянок приймають рішення про спосіб використання земельної ділянки в новий сезон.

Інші доводи сторін не впливають на обгрунтованість висновку суду.

Отже, проаналізувавши основні доводи сторін та їх представників, оцінивши письмові докази, суд прийшов до висновку про обґрунтованість заявленого позову, але про необхідність відмови у його задоволенні, у зв'язку із пропуском без поважних причин строку позовної давності.

Судові витрати слід віднести на рахунок позивача, згідно ст.141 ЦПК України,

Керуючись ст.ст. 141, 259-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ ім.Фрунзе в особі ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування реєстрації договору оренди земельної ділянки - відмовити у повному обсязі, у зв'язку із спливом позовної давності.

Судові витрати по справі залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Апеляційного суду Кіровоградської області або через Новоукраїнський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний тест рішення виготовлено 26.03.2018 року.

Головуючий: В. І. Шепетько