Постанова

від 19.06.2018 по справі 396/2004/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

іменем України

19 червня 2018 року м. Кропивницький

справа № 396/2004/17

провадження № 22-ц/781/882/18

Апеляційний суд Кіровоградської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Чельник О.І.

суддів: Єгорової С.М., Голованя А.М.

за участі секретаря: Демешко Л.В.,

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_3, на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 12 березня 2018 року у складі судді Шепетько В.І. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю імені Фрунзе в особі ОСОБА_4 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю імені Фрунзе (далі по тексту ТОВ імені Фрунзе) в особі ОСОБА_4, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки.

Позов обґрунтовано тим, що на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІІ-КР №013176, виданого 09 квітня 2002 року, вона є власником земельної ділянки загальною площею 8,6179 га для ведення сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 3524080600:02:000:0197, яка знаходиться на території Глодоської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області.

Зазначила, що у липні 2017 року вона звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградської області (далі по тексту - ГУ Держгеокадастру у Кіровоградської області) із письмовою заявою про видачу копії договору оренди земельної ділянки та дізналася про укладений між нею та ТОВ імені Фрунзе договір оренди земельної ділянки, який пройшов державну реєстрацію та який вона не укладала та не підписувала.

Вважає, що зважаючи на відсутність будь-якого волевиявлення позивача, направленого на укладення оспорюваного договору земельної ділянки та невідповідності його змісту внутрішній волі позивача, договір оренди земельної ділянки має бути визнаний недійсним.

Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 12 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено у зв'язку із спливом позовної давності.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_3, подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі. Вказала, що незаконним рішенням суду першої інстанції було фактично узаконено право відповідача на оренду земельної ділянки, яку він набув у користування завідомо злочинним шляхом та позбавив позивача права власності на розпорядження спірною земельною ділянкою. Крім того, відповідач не виконує належним чином умови договору оренди та не сплачує орендну плату позивачу.

Відповідач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що 22 жовтня 2010 року Кіровоградською регіональною філією ДП Центр ДЗК при Держкомземі України було зареєстровано договір оренди земельної ділянки за №041037800673 площею 8,6179 га з кадастровим №3524080600:02:000:0197, яка знаходиться на території Глодоської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, укладений між позивачем та ТОВ імені Фрунзе. Зазначило, що про наявність волевиявлення ОСОБА_5 на укладення договору свідчать фактична передача земельної ділянки відповідачу та отримання грошових коштів. Вказало, що позивач протягом тривалого часу отримувала грошові кошти, про що свідчать відповідні документи, мала право та можливість отримати договір оренди земельної ділянки, але протягом 7 років не вчинила жодних дій, пов'язаних з отриманням договору оренди земельної ділянки, а продовжувала отримувати кошти за користування земельним паєм. Зазначені обставини вказують на те, що позивач знала про спірний договір оренди. Вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про пропуск позивачем строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

В судовому засіданні ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_5, підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2М просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскільки рішення суду є законним та обґрунтованим. Повністю підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що 22 жовтня 2010 року між ОСОБА_3 та ТОВ ім. Фрунзе було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 8,6179 га, яка розташована на території Глодоської сільської ради, з кадастровим номером 3524080600:02:000:0197, терміном на 5 років. Договір було зареєстровано за №041037800673 Кіровоградською регіональною філією ДП Центр ДЗК при Держкомземі України (а.с.9, зворот).

18 липня 2017 року ОСОБА_3 звернулась до Відділу Держгеокадастру у Новоукраїнському районі Кіровоградської області із заявою про видачу належним чином завіреної копії договору оренди землі від 10 серпня 2009 року (а.с.16).

Як убачається з відповіді Відділу Держгеокадастру у Новоукраїнському районі Кіровоградської області від 08 серпня 2017 року № 31-11-03.31-579/119-17 ОСОБА_3 було повідомлено про існування договору оренди від 22 жовтня 2010 року, зареєстрованого за №041037800673 Кіровоградською регіональною філією ДП Центр ДЗК при Держкомземі України , терміном дії до 15 листопада 2059 року та надано його незавірену копію (а.с.17). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3, як власник земельної ділянки, повинна була добросовісно використовувати свої права та активно здійснювати захист своїх інтересів, однак протягом тривалого часу, а саме 6 років, не виявляла зацікавленості до своєї земельної ділянки та враховуючи дату реєстрації спірного правочину 22 жовтня 2010 року, пропустила строк для звернення з позовом до суду.

Суд першої інстанції зазначив, що погоджується із доводами позивача про обґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки під час укладення оспорюваного правочину - договору оренди земельної ділянки - мав місце дефект волевиявлення власника земельної ділянки ОСОБА_3, яка письмово не підтверджувала свій намір віддавати в оренду належну їй земельну ділянку, договір не підписувала, а тому, дійсно, земельна ділянка безпідставно знаходиться у користуванні відповідача.

Однак, зважаючи на письмову заяву представника відповідача про застосування строку позовної давності, прийшов до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову у зв'язку із пропуском строку позовної давності без поважних причин на підставі ст.ст. 256-267 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з такого.

За змістом ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня. коли почалося його виконання.

Згідно з ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Посилання суду першої інстанції на сплив позовної давності звернення до суду з даним позовом, як на підставу для відмови у задоволенні позову, узгоджується з роз'ясненнями, викладеними у п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 Про судове рішення у цивільній справі . Так, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності суд має встановити обґрунтованість позовних вимог, належним чином мотивувати свої висновки. Так, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити у їх задоволенні у зв'язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності. За даних обставин висновки про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на їх недоведеність виключають необхідність застосування до правовідносин, що склалися, наслідків спливу позовної давності.

При вирішенні питання, суд першої інстанції врахував правові позиції з цього приводу, які висловлювали суди вищих інстанцій.

Зокрема, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Судом було встановлено та не спростовано стороною позивача, що спірна земельна ділянка систематично оброблялась та на ній вирощувалась сільськогосподарська продукція, про що не могла не знати ОСОБА_3, оскільки земельна ділянка знаходиться на території Глодоської сільської ради.

Судом встановлено, що з 2010 року ТОВ Фрунзе відкрито користувалося земельною ділянкою, сплачуючи земельний податок, про що також було відомо позивачу.

Крім того, акт визначення меж земельної ділянки в натурі та акт приймання - передачі вказаної земельної ділянки, які підписані особисто ОСОБА_3, підтверджують те, що позивач добровільно передала, а відповідач прийняв у натурі земельну ділянку (а.с.44, 176), тобто позивач знала про існування правовідносин, що випливають з договору оренди, а тому пропустила строк позовної давності.

Відсутність підпису на договорі оренди власника земельної ділянки не є виною орендаря - ТОВ ім. Фрунзе, оскільки переконатися у відповідності форми та змісту укладеного правочину повинна була відповідальна особа, яка здійснювала державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки.

Договір оренди землі укладається в трьох примірниках, один з яких знаходиться в орендодавця, другий - у орендаря, третій - в органі, який провів його державну реєстрацію. Позивач мала можливість отримати договір оренди не лише у орендаря, а також у державного реєстратора, але вона його не отримувала.

Також у судовому засіданні апеляційного суду встановлено, що позивач особисто звернулася до Кіровоградської регіональної філії Центру державного земельного кадастру 04.08.2009 року із заявою, в якій просила зареєструвати договір оренди земельної ділянки, укладений між нею та ТОВ ім. Фрунзе, надавши довідку Глодоської сільської ради про те, що на її території відсутній договір оренди земельної ділянки згідно з державним актом на право власності на землю серії ІІ - КР №013176 площею 8,62 га (а.с.174).

При цьому матеріали справи містять договір оренди спірної земельної ділянки, укладений між сторонами строком на 5 років, зареєстрований у ДП Кіровоградський регіональний центр державного земельного кадастру 27.12.2004 року, тобто зі строком дії до 27.12.2009 року, орендна плата вноситься щорічно до 31 грудня (розділ ІІІ договору) (а.с.70).

Також судом встановлено, що позивач протягом тривалого часу отримувала грошові кошти від ТОВ ім. Фрунзе, про що свідчать відповідні документи, а саме видаткові касові ордери на отримання позики в рахунок паю, в яких у графі про отримання коштів наявні підписи позивача, тобто зазначена обставина підтверджує виконання своїх зобов'язань ТОВ ім. Фрунзе та прийняття їх позивачем (а.с.58, 60-64, 66).

Крім того, сторона позивача надала договір оренди, укладений між сторонами стосовно іншої земельної ділянки загальною площею 4,3089 га від 15.05.2014 року зі строком дії до 15.11.2063 року, зареєстрованого 01.08.2014 року за номером 14849576 (а.с.181-182), що також свідчить про те, що позивач, маючи певні правовідносини з відповідачем стосовно іншої земельної ділянки, мала можливість та зобов'язана була цікавитися про стан своїх майнових прав щодо спірної земельної ділянки.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_3 пропустила визначений законом строк звернення до суду, враховуючи дату реєстрації спірного правочину - 22 жовтня 2010 року, початковим строком відліку позовної давності, тобто моментом, з якого позивач повинна була цікавитися долею своєї земельної ділянки, слід вважати кінець 2009 - початок 2010 року, тобто період, в який виплачується орендна плата та/або власники земельних ділянок приймають рішення про спосіб використання земельної ділянки в новий сезон, а також з моменту закінчення 27.12.2009 строку дії попереднього договору оренди спірної земельної ділянки від 27.12.2004.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків оскаржуваного рішення, оскільки зводяться до посилання на ті ж самі обставини та наведення обґрунтувань заявлених вимог, які вказані у позовній заяві позивача, яким суд першої інстанції надав належну оцінку в оскаржуваному рішенні і колегія суддів повністю погоджується із цією оцінкою та прийнятим рішенням у даній цивільній справі.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні даного спору, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 389, 390 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 12 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови за наявності підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Повний текст складено 25 червня 2018 року.

Головуючий суддя: О.І. Чельник

Судді: С.М. Єгорова

ОСОБА_6