Постанова

від 28.03.2018 по справі 912/3158/17

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2018 року м. Дніпро Справа № 912/3158/17

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)

суддів: Пархоменко Н.В., Чередка А.Є.

при секретарі судового засідання: Крицькій Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства "Маляренко О.Ю." на рішення господарського суду Кіровоградської області від 11.12.2017, повний текст рішення складено 15.12.2017, та додаткове рішення від 14.12.2017, ухвалені суддею Макаренко Т.В., у справі № 912/3158/17

за позовом Фермерського господарства "Маляренко О.Ю."

до Селянського (фермерського) господарства "Коробейко Василь Іванович"

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_2

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Маловисківська районна державна адміністрація

про стягнення 96 510, 36 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство "Маляренко О.Ю." звернулось до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою до Селянського (фермерського) господарства "Коробейко Василь Іванович" про стягнення збитків у вигляді неодержаних доходів в сумі 96 510, 36 грн.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 11.12.2017 у справі № 912/3158/17 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з тих обставин, що позивачем не доведено складу господарського правопорушення, яке є підставою для настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Також, 14.12.2017 у справі прийнято додаткове рішення про розподіл судових витрат - витрат на оплату послуг адвоката, відповідно до якого стягнуто з Фермерського господарства "Маляренко О.Ю." на користь Селянського (фермерського) господарства "Коробейко Василь Іванович" витрати на послуги адвоката у сумі 10 000, 00 грн.

Фермерське господарство "Маляренко О.Ю." подало апеляційну скаргу про скасування рішення господарського суду Кіровоградської області від 11.12.2017 та додаткового рішення від 14.12.2017 у справі № 912/3158/17 та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог та про відмову у стягненні з позивача витрат на оплату послуг адвоката. Позивач вважає, що рішення місцевого господарського суду є такими, що прийняті з порушенням норм матеріального права, а висновки, викладені у рішенні суду, не відповідають обставинам справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що після встановлення самочинного використання відповідачем спірної земельної ділянки позивач звертався до Державної інспекції сільського господарства у Кіровоградській області з питання перевірки самовільно зайнятої земельної ділянки, проте позивача було повідомлено, що зазначена організація знаходиться в стані припинення, а її інспектори не здійснюють свої повноваження. Окрім того, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні встановив факт самовільного зайняття відповідачем цієї земельної ділянки. З метою вирахування неодержаних доходів за невикористання у 2016 році спірної земельної ділянки позивач звернувся до Маловисківської районної державної адміністрації з листом, в якому наведено прохання визначити розмір збитків, завданих позивачу, як землекористувачу, у зв'язку з неможливістю використання ним у 2016 році зазначеної земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Згідно розпорядження голови Маловисківської районної державної адміністрації по даному зверненню була сформована комісія з визначення розміру збитків та в подальшому розпорядженням голови Маловисківської районної державної адміністрації затверджено акт визначення неодержаних доходів землекористувачу - позивачу. Вказаний акт комісії не оскаржувався відповідачем. За доводами позивача, інформація, яка бралась Маловиськівською районною державною адміністрацією з метою вирахування неодержаного доходу у 2016 році, є належним та допустимим доказом по справі, а висновок суду, що такі докази жодним чином не підтверджують вчинення дій з метою обробітку саме спірної земельної ділянки, не відповідають дійсності, оскільки позивач фізично не міг у 2016 році використовувати спірну земельну ділянку, яка незаконно утримувалась відповідачем, що встановлено в судовому порядку та не заперечується самим відповідачем. Позивач не погоджується з посиланням суду, що позивач не вживав жодних заходів щодо отримання вигоди та наявності у позивача реальної можливості отримати таку вигоду у випадку відсутності неправомірних дій відповідача. Позивач зазначає, що ним наведено саме математичний розрахунок доходів, які останній теоретично міг отримати. Позивач не погоджується з посиланням суду і про те, що позивач не вживав жодних заходів з метою повідомлення відповідача про порушення ним прав позивача на спірну земельну ділянку та про наміри вчинити будь-які дії щодо її обробітку, оскільки законодавством не передбачено обов'язку орендаря земельної ділянки повідомляти попереднього землекористувача про зареєстроване право оренди на таку земельну ділянку. Також, позивач посилається на відсутність підстав для стягнення з нього витрат на оплату послуг адвоката, так як відповідачем не надано доказів в підтвердження виконання адвокатом послуг по договору, зокрема, акт виконаних робіт, а також посилається, що розмір витрат на послуги адвоката у сумі 10 000, 00 грн. є необґрунтованим.

Відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечує та зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до Державної інспекції сільського господарства у Кіровоградській області щодо перевірки самовільно зайнятої земельної ділянки відповідачем та подальшої відмови ліквідатора інспекції у наданні відповідних послуг у зв'язку з ліквідацією інспекції. Окрім того, на Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру покладено функції і повноваження Державної інспекції сільського господарства, що припиняється, із здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності. Оскільки позивач стверджує, що відповідач здійснював самовільне зайняття земельної ділянки протягом січня-серпня 2016 року, то на цей період часу позивач мав можливість звернутися до Державної інспекції сільського господарства у Кіровоградській області з метою перевірки факту самовільного зайняття земельної ділянки, оскільки така інспекція діяла. Навіть якщо припустити, що позивач дійсно отримав відмову від ліквідатора Державної інспекції сільського господарства у Кіровоградській області щодо проведення перевірки, то позивач мав законодавчу можливість звернутися до відповідного територіального відділу Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, до повноважень якого було передано ряд повноважень Державної інспекції сільського господарства. Відповідач вважає, що суд першої інстанції врахував правову позицію Верховного Суду України у справі № 923/2075/15 та послався не лише на відсутність матеріалів справи про адміністративне провадження щодо самовільно зайнятої земельної ділянки відповідачем, а також на відсутність належних доказів вжиття позивачем заходів щодо отримання вигоди та наявності у позивача реальної можливості отримати таку вигоду у випадку відсутності неправомірних дій відповідача. Відповідач вважає, що долучені до матеріалів справи позивачем первинні бухгалтерські документи взагалі спростовують вжиття позивачем будь-яких заходів щодо отримання вигоди та наявності у позивача реальної можливості її отримання. Відповідач зазначає, що позивач у позовній заяві стверджує, що про факт самовільного зайняття земельної ділянки він дізнався лише 27.04.2016, з чого відповідач вбачає підстави дійти висновку, що позивач на момент закупівлі посівного матеріалу, а саме 26.04.2017, не маючи інформації про самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки, не планував її засівати соняшником, оскільки весь придбаний посівний матеріал було використано для засівання посівної площі 69,35 га. Також, відповідно до акту виконаних робіт з культивації земельної ділянки площею 69,35 га, яка була виконана до 27.04.2016 (отримання інформації про самовільне зайняття спірної площі 6,36 га), культивація земельної ділянки площею 6,36 га не здійснювалась. Вказані факти, на думку відповідача, свідчать про відсутність наміру позивача вести свою господарську діяльність на спірній земельній ділянці площею 6,36 га протягом посівної кампанії 2016 року. За доводами відповідача, при розрахунку збитків позивач посилається лише на середні реалізаційні ціни на соняшник у 2016 році та не надає доказів в підтвердження того, що врожай соняшника 2016 року був ним реалізований за цими цінами. Позивач належним чином не довів, що він міг та повинен був отримати доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою підставою, яка позбавила його можливості отримати прибуток. На думку відповідача, позивач безпідставно посилається, що суд першої інстанції не дослідив матеріали Маловисківської районної державної адміністрації, відповідно до яких було вирахувано вигоду, оскільки такі матеріали були витребувані судом та долучені до матеріалів судової справи. Надані позивачем договір позики посівного матеріалу соняшника, видаткові накладні на підтвердження закупівлі добрив та акти виконаних робіт по оранці, посіву, культивації тощо не підтверджують вчинення позивачем дій з метою обробітку саме спірної земельної ділянки. До 27.04.2016 позивач не вчинив будь-яких дій по підготовці спірної земельної ділянки до посівної кампанії та не придбав необхідний обсяг посівного матеріалу для засівання зазначеної земельної ділянки. Позивачем не було направлено на адресу відповідача жодного листа із належними підтверджуючими документами щодо оренди ним спірної земельної ділянки; відповідачем не отримано жодної претензії від позивача про звільнення земельної ділянки. Невжиття кредитором заходів для одержання упущеної вигоди у вигляді неодержаного доходу підтверджується позивачем, який не вбачає за необхідне здійснення таких заходів. Також, відповідач не погоджується з доводами позивача щодо відсутності належних доказів фактичного надання адвокатом відповідача послуг. Фактичне надання адвокатських послуг відповідачу повністю підтверджується безпосередньо матеріалами справи, а саме відзивом на позовну заяву та додатковими поясненнями, складеними та підписаними адвокатом, ознайомленням з матеріалами справи та прийняттям участі у судових засіданнях, що здійснювалося безпосередньо адвокатом.

Треті особи письмові пояснення не надали, у судові засідання, призначені для розгляду апеляційної скарги, явку своїх повноважних представників не забезпечили; про дату, час та місце проведення судових засідань апеляційним господарським судом у даній справі треті особи повідомлені належним чином за їх місцезнаходженням згідно матеріалів справи.

12.03.2018 від третьої особи-2 надійшло клопотання про розгляд справи без участі її повноважного представника.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Фермерського господарства "Маляренко О.Ю.".

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.02.2018 розгляд апеляційної скарги призначено у судове засідання на 12.03.2018.

У судовому засіданні 12.03.2018 оголошено перерву у судове засідання на 26.03.2018.

У судовому засіданні 26.03.2018 оголошено перерву у судове засідання на 28.03.2018.

У судовому засіданні 28.03.2018 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судових рішень, які оскаржено, доводів апеляційної скарги, меж, в яких повинні встановлюватися обставини і досліджуватися докази, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини справи, перевіривши їх доказами, заслухавши виступи представників сторін у судових дебатах, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вказані положення кореспондуються з приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України (в редакції після 15.12.2017).

Враховуючи положення частини третьої ст. 35 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), ч. 4 ст. 75 ГПК України (в редакції після 15.12.2017), обставини, встановлені рішеннями у справах № 392/486/16-ц, №392/385/16-ц, мають преюдиціальне значення для вирішення даного спору.

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 06.07.2016 у справі № 392/486/16-ц за позовом ОСОБА_2 до Селянського (фермерського) господарства "Коробейко Василь Іванович" про визнання договору оренди землі припиненим та зобов'язання повернути земельну ділянку, яке набрало законної сили, (а.с. 22-24, т. 1) встановлено наступне:

ОСОБА_2 є власником земельної ділянки № 322 площею 6,36 га, яка розташована на території Плетеноташлицької сільської ради, що підтверджується копією державного акту на право приватної власності на землю.

15 листопада 2010 року між орендодавцем ОСОБА_2 і орендарем СФГ Коробейко В.І. укладено договір оренди землі № 82 строком на 5 років, об'єктом оренди якого є земельна ділянка, яка належить на праві власності ОСОБА_2

Пунктом 8 укладеного договору передбачено, що після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Договір від 15 листопада 2010 року є припиненим з 15 листопада 2015 року, оскільки термін його дії розпочався з моменту його укладання, а не з моменту державної реєстрації.

Між тим, для задоволення позову в частині повернення ОСОБА_2 земельної ділянки, суд не знайшов законних підстав, оскільки відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Представником відповідача у судовому засіданні надано договір оренди землі від 01 листопада 2015 року, який укладено на сім років з дати його державної реєстрації між орендодавцем ОСОБА_2 і орендарем СФГ "Коробейко В.І.", об'єктом якого є земельна ділянка площею 6,36 га, кадастровий номер НОМЕР_1, належна позивачеві (а.с. 80-83, т. 1).

Тому, суд зазначив, що не має підстав для висновку про те, що на день пред'явлення позову відповідач володіє майном позивача без правової підстави.

Вказаним судовим рішенням визнано припиненим з 15 листопада 2015 року договір оренди землі № 82 від 15 листопада 2010 року між орендодавцем ОСОБА_2 і орендарем селянським (фермерським) господарством "Коробейко Василь Іванович", зареєстрований 23 червня 2011 року відділом Держкомзему у Маловисківському районі за № 352318524000358.

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 02.11.2016 по справі № 392/385/16-ц за позовом Селянського (фермерського) господарства "Коробейко Василь Іванович" до Фермерського господарства "Маляренко О.Ю.", ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 30.12.2015, укладеного між ОСОБА_2 та Фермерським господарством "Маляренко О.Ю.", залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 22.12.2016 (а.с. 54-63, т. 1) встановлено наступне:

Після підписання 01 листопада 2015 року між ОСОБА_2 (орендодавцем), з однієї сторони, та СФГ "Коробейко В.І." (орендарем), Договору оренди землі № б/н, ні орендодавець, ні орендар не вчинили жодних дій щодо проведення його державної реєстрації у передбаченому законом порядку.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що право оренди не було зареєстровано, Договір оренди землі № б/н від 01 листопада 2015 року не набрав чинності, а СФГ "Коробейко В.І." не набуло прав орендаря за цим договором, тому відсутні підстави вважати, що права СФГ "Коробейко В.І." були порушені у зв'язку з укладанням відповідачами оспорюваного Договору оренди земельної ділянки від 30 грудня 2015 року, який зареєстрований у встановленому законом порядку та набув чинності.

30.12.2015 ОСОБА_2 (орендодавець) та Фермерським господарством "Маляренко О.Ю." (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (а.с. 12-13, т. 1), кадастровий номер НОМЕР_1, загальною площею 6,36 га, у тому числі 6,36 га ріллі, яка знаходиться на території Плетеноташлицької сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться у власності (приватній власності) орендодавця на підставі Державного акту І-КР№001774.

Пунктом 4 Договору визначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 197 449, 00 грн.

Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі. В разі бажання орендодавця отримати орендну плату в натуральній або відробітковій формі, вона здійснюється за згодою сторін за цінами, які діють на час розрахунку або на час надання послуг. Розмір орендної плати становить 3% від нормативної грошової оцінки земель, яка складає 5 923, 47 грн, переданих в оренду (п. 8 Договору).

Договір оренди укладається на строк 10 років починаючи з терміну його державної реєстрації і закінчується 31 грудня 2025 року ( у разі укладення договору оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою) (п. 7 Договору).

Право оренди спірної земельної ділянки зареєстровано 30.12.2015 за Фермерським господарством "Маляренко О.Ю.", що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 51297554 від 30.12.2015 (а.с. 15-16, т. 1).

За актом приймання-передачі земельної ділянки від 30.12.2015 (а.с. 14, т. 1) ОСОБА_2 передала, а Фермерське господарство "Маляренко О.Ю." прийняло земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_1, загальною площею 6,36 га.

У свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що раніше за актом приймання-передачі від 01.11.2015 (а.с. 84, т. 1) спірна земельна ділянка була передана ОСОБА_2 Селянському (фермерському) господарству "Коробейко Василь Іванович".

У позовній заяві Фермерське господарство "Маляренко О.Ю." зазначає, що відповідач самовільно використовував земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_1, загальною площею 6,36 га з 01 січня 2016 року по вересень 2016 року, що завдало позивачеві збитки у вигляді неодержаних доходів у сумі 96 510, 36 грн.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, Земельним кодексом України.

Згідно зі статтею 211 Земельного кодексу України за самовільне зайняття земельних ділянок громадяни та юридичні особи несуть відповідно до законодавства цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.

За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч. 2 ст. 22 ЦК України).

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, необхідним є з'ясування правових підстав покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору, від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України). Водночас необхідно враховувати, що можуть мати місце випадки, коли сторони перебувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією із сторін іншій стороні не пов'язане з виконанням зобов'язання, що випливає з цього договору. За таких обставин, незалежно від наявності договору, при вирішенні спору слід керуватися нормами ЦК України та ГК України щодо відшкодування позадоговірної шкоди.

Як встановлено вище, між позивачем та відповідачем у справі не існувало договірних зобов'язань, шкода, про стягнення якої заявлено позов у справі, не є наслідком невиконання чи неналежного виконання договору, отже, до вимог про її стягнення підлягають застосуванню норми про відповідальність за делікт.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Виходячи з наведеного, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 ЦК України.

При цьому, виходячи із загальних правових норм, протиправність (неправомірність) поведінки означає порушення чужого суб'єктивного права. Під збитками розуміється матеріальна шкода, яка виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому матеріального права та (або) зменшення нематеріального блага.

Важливим елементом доказування наявності упущеної вигоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Тобто, необхідно довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки, тому кредитор має довести не лише розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, але і сам факт порушення боржником його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і збитками. Вжиті кредитором заходи з метою отримання доходів є критерієм визначення розміру збитків у вигляді упущеної вигоди.

Частина 2 статті 1166 ЦК України встановлює презумпцію вини завдавача шкоди, що означає, що особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини (у зв'язку із наявністю вини іншої особи або у зв'язку із дією об'єктивних обставин).

За відсутності хоча б одного з вказаних вище елементів складу цивільного правопорушення цивільна відповідальність не настає.

Як встановлено вище, 01 листопада 2015 року між ОСОБА_2 (орендодавцем) та СФГ "Коробейко В.І." (орендарем) укладено Договір оренди землі, спірна земельна ділянка за актом приймання-передачі була передана відповідачу.

Відповідно до частини 5 статті 6 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Статтею 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Договір оренди землі від 01.11.2015 підлягав державній реєстрації і саме з моменту державної реєстрації його слід вважати таким, що вчинений (укладений). Натомість, відсутність реєстрації права оренди за даним договором свідчить про відсутність будь-яких прав та обов'язків сторін по такому договору.

При цьому, в силу пункту сьомого статті 16 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" орендодавець також наділений правом на звернення з заявою про реєстрацію договору оренди землі, проте останній також не вчиняв дій, направлених на державну реєстрацію договору оренди землі від 01.11.2015.

Підписавши договір з відповідачем та передавши йому спірну земельну ділянку, орендодавець не лише не здійснив його державну реєстрацію, а і уклав наступного місяця інший договір оренди з позивачем та передав за ним земельну ділянку.

Доказів обізнаності відповідача про укладення ОСОБА_2 з позивачем договору оренди до березня 2016 року матеріали справи не містять. Такі дії ОСОБА_2 з розпорядження земельною ділянкою з передачі її різним особам в майже один і той же період часу не є добросовісними та в певній мірі спричинили виникнення спору між сторонами у справі.

Відповідач не заперечує, що використовував спірну земельну ділянку у період з січня по вересень 2016 року.

За поясненнями представника відповідача у судовому засіданні в кінці березня - на початку квітня 2016 року спірна земельна ділянка вже була засіяна відповідачем.

Позивач зазначає, що дізнався про використання відповідачем спірної земельної ділянки (засівання) лише 27.04.2016.

У зв'язку з неможливістю використання спірної земельної ділянки у вказаний період позивачем пред'явлено вимогу про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди у сумі 96 510, 36 грн.

Для розрахунку розміру неотриманих доходів (упущеної вигоди) необхідно обчислити розмір можливих доходів від продажу вирощених зернових культур, які мав намір вирощувати позивач, та відрахувати від цього прибутку розмір витрат позивача на їх вирощування та збір.

До розрахунку заявленої суми збитків позивач включив крім площі земельної ділянки (6,3646 га) також: середню врожайність соняшника у 2016 році - 24,9 ц/га, валову кількість тон, середню реалізаційну ціну на соняшник у 2016 році, собівартість 1 тони грн. по господарству та повну собівартість з 6,3646 га по господарству.

Проте, як правильно зазначено судом першої інстанції, до матеріалів справи не подано жодних доказів, які підтверджують такі складові розрахунку позивача, як середня врожайність соняшнику у 2016 році, валову кількість тон з 6,3646 га, середню реалізаційну ціну соняшника у 2016 році саме в цьому господарстві.

Ціна реалізації соняшника у 2016 році врахована позивачем виходячи з даних Головного управління статистики у Кіровоградській області, як середня ціна закупівлі соняшника переробними підприємствами Маловисківського району за 2016 рік. Також, урожайність врахована виходячи з середніх показників по району.

Середня ціна реалізації позивачем вирощеного ним соняшника врожаю 2016 року (на інших земельних ділянках, що перебували в обробітку позивача) останнім не наведена та не врахована у розрахунку, відповідні докази вартості реалізації соняшнику позивача врожаю 2016 року до матеріалів справи не надано. Матеріалів на підтвердження обсягів врожаю соняшнику, отриманого у 2016 році, позивачем також не надано.

Використані середні показники по району можуть суттєво відрізнятися від тих, які були у господарстві позивача. Використання середніх показників при розрахунку є виправданим у випадку, коли неможливо з точністю встановити певні показники у господарстві, проте уся інформація, з урахуванням часу, який минув зі спірного періоду, наявна у позивача - і врожайність у його господарстві, і ціни, за які реалізовано цей врожай.

Окрім того, при розрахунку собівартості 1 тони грн. по господарству та повної собівартості з 6,3646 га по господарству позивачем не враховано податки, збори та обов'язкові платежі у витратну частину.

Також, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що в матеріалах справи відсутні докази здійснення позивачем робіт, спрямованих на обробіток саме спірної земельної ділянки з метою отримання врожаю та його подальшої реалізації.

Позивачем не подано ані доказів укладення договорів підряду на виконання сільськогосподарських робіт на спірній земельній ділянці, ані доказів вчинення будь-яких дій з його боку щодо її обробки, ані доказів закупівлі посівного матеріалу, засобів захисту рослин, паливно-мастильних матеріалів.

Надані до матеріалів справи позивачем копія договору позики посівного матеріалу соняшнику, копії видаткових накладних на підтвердження закупівлі добрив та копії актів виконаних робіт по оранці, посіву, культивації тощо (а.с. 103-118, т. 1) жодним чином не підтверджують вчинення позивачем дій з метою обробітку саме спірної земельної ділянки.

Як зазначено вище, позивач посилається, що дізнався про засівання спірної земельної ділянки відповідачем 27.04.2016, проте, відповідно до акту виконаних робіт по оранці від 15.11.2015 вказані роботи виконані лише щодо площі земельних ділянок 69,35 га, тобто без врахування площі спірної земельної ділянки, відповідно до акту виконаних робіт по культивації від 25.04.2016 вказані роботи також виконані лише щодо площі земельних ділянок 69,35 га, відповідно до акту приймання-передачі посівного матеріалу соняшнику від 26.04.2016 (зі співставленням даних довідки а.с. 101, т. 1) останній у повному обсязі було використано для засівання площі 69,35 га. Тобто, до моменту отримання позивачем інформації про зайняття спірної земельної ділянки відповідачем відсутні докази підготовки позивача до обробітку вказаної земельної ділянки, оскільки її площа не враховувалась для обробітку у вказаних документах, які датовані більш ранніми датами, ніж отримання інформації про самовільне зайняття спірної земельної ділянки відповідачем.

Окрім того, як зазначено відповідачем та не спростовано позивачем, останній не вживав жодних заходів з метою повідомлення відповідача про порушення ним прав позивача на спірну земельну ділянку, позивачем не направлялись на адресу відповідача жодні листи, претензії тощо після отримання інформації про засівання спірної земельної ділянки відповідачем. З такою претензією позивач звернувся лише у вересні 2016 року (а.с. 34-36, т. 1).

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 09.12.2014 у справі № 5023/4983/12).

При цьому, наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Разом з тим, у спірних відносинах апеляційний господарський суд не вбачає складу (всіх елементів) цивільного правопорушення та підстав для стягнення з відповідача збитків у заявленій позивачем до стягнення сумі.

Позивачем не доведено належними доказами, що він міг і повинен був отримати зазначені доходи у визначеному ним розмірі та лише неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

За висновком, наведеним Верховним Судом України у постанові від 14 червня 2017 року у справі № 923/2075/15, відмова у задоволенні вимог позивача про стягнення упущеної вигоди на тій лише підставі, що її розмір не може бути встановлений з розумним ступенем достовірності без застосування Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963, без дослідження інших доказів, наданих позивачем, є фактично позбавленням можливості особи відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Відповідно до положень частини третьої статті 157 Земельного кодексу України порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України. Проте, норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлюють обов'язку позивача підтвердити свої вимоги виключно розрахунками, зробленими відповідно до Методики.

Наданий до справи Акт визначення неодержаних доходів землекористувачу ФГ "Маляренко О.Ю", який складено та підписано комісією, створеною розпорядженням голови Маловисківської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 04.09.2016 у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України № 284 від 19.04.1993, відповідно до якого сума збитків позивача становить 96 510, 36 грн., не підлягає застосуванню (а.с. 149-150, т. 1).

Постанова Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" регулює інші відносини, а саме визначає порядок відшкодування збитків, зокрема при тимчасовому зайнятті земельних ділянок з дозволу або за згодою землекористувача. У такому разі збитки визначаються комісіями, створеними районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад, або за угодою між власниками землі або землекористувачами та підприємствами, установами й організаціями.

При самовільному зайнятті земельних ділянок, зокрема при розгляді цієї справи, цей порядок не застосовується.

Вказане також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України у постанові від 14 червня 2017 року у справі № 923/2075/15.

Під час розгляду справи суд встановив, що визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 № 963, при розгляді цієї справи також не може застосовуватися, оскільки відповідно до п. 1. "Методичних рекомендацій щодо застосування Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу", затверджених наказом Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель від 12.09.2007 року №110, підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним чи фізичним особам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, є матеріали справи про адміністративне провадження, які підтверджують факт вчинення правопорушення, а саме:

- акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства;

- протокол про адміністративне правопорушення;

- припис (з вимогою усунення порушення земельного законодавства);

- акт обстеження земельної ділянки.

Проте, до матеріалів справи зазначені докази не подано. В обґрунтування суми заявлених збитків, позивачем не надано до матеріалів справи ані акту обстеження земельної ділянки, складеного Державною інспекцією сільського господарства в Кіровоградській області, ані протоколу про адміністративне правопорушення, ані припису.

Позивач посилається, що у зв'язку з процедурою припинення Державної інспекції сільського господарства в Кіровоградській області йому було відмовлено в проведенні перевірки самовільно зайнятої земельної ділянки, проте відповідні докази звернення позивача до такої установи в матеріалах справи відсутні.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про припинення Державної інспекції сільського господарства в Кіровоградській області внесено 06.06.2017, тобто пізніше ніж дата, коли позивач отримав інформацію про самовільне зайняття відповідачем спірної земельної ділянки.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 червня 2015 № 447 "Про ліквідацію територіальних органів Державної інспекції сільського господарства" ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної інспекції сільського господарства за переліком згідно з додатком; установлено, що територіальні органи, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують виконання своїх функцій і повноважень до їх передачі відповідним органам виконавчої влади.

Окрім того, функції і повноваження Державної інспекції сільського господарства, що припиняється, із здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів, покладено на Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру (Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 № 15).

За викладеного, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заявленого розміру збитків (упущеної вигоди).

Також, 14.12.2017 у справі прийнято додаткове рішення про розподіл витрат на оплату послуг адвоката.

Позивач посилається на відсутність доказів фактичного надання послуг адвокатом відповідачу, зокрема, акту приймання-передачі наданих послуг.

На підтвердження надання відповідачу адвокатських послуг на загальну суму 10 000 грн. до суду першої інстанції надано договір про надання юридичних послуг № 27/10-2017 від 27.10.2017 (а.с. 75-77, т. 1), платіжне доручення № 301 від 03.11.2017 на суму 10 000, 00 грн. (а.с. 78, т. 1), копію посвідчення адвоката Соколовської Є.В. від 09.02.2017 (а.с. 79, т. 1).

Фактичне надання послуг за договором підтверджується підготовленими адвокатом документами, зокрема, відзивом на позов (а.с. 69-74, т. 1), додатковими поясненнями до відзиву (а.с. 152-154, т. 1), участю адвоката в судових засіданнях (а.с. 121-124, 164-168, т. 1), ознайомленням з матеріалами справи (а.с. 127, т. 1).

Стягуючи з позивача на користь відповідача вказану суму витрат на оплату послуг адвоката, суд першої інстанції врахував предмет позову та складність справи.

Суд апеляційної інстанції також виходить з ціни позову та враховує, що розмір винагороди адвоката становить близько 10% від заявленої до стягнення суми.

У свою чергу, під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач не посилався на необґрунтованість понесених відповідачем витрат на оплату послуг адвоката.

В апеляційній скарзі відповідач також не навів жодних конкретних доводів в підтвердження необґрунтованості витрат на оплату послуг адвоката. Саме на позивача покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат як на сторону, яка посилається на необґрунтованість витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, оскаржуване рішення місцевого господарського суду та додаткове рішення підлягають залишенню без змін, а апеляційна скарга позивача на ці рішенні - без задоволення.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, відхиляються, як такі, що спростовуються вищенаведеним.

Відносно заявленого відповідачем клопотання про розподіл витрат на оплату послуг адвоката у суді апеляційної інстанції, яке наведене у відзиві на апеляційну скаргу, апеляційний господарський суд також вбачає підстави для його задоволення.

Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За положеннями ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, між відповідачем та адвокатом Соколовською Є.В. укладено договір про надання юридичних послуг № 05/01-2018 від 05.01.2018 (а.с. 215-216, т. 1); відповідачем відповідно до умов цього договору здійснено оплату послуг адвоката у сумі 10 000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 30 від 08.02.2018 (а.с. 217, т. 1); також, адвокатом надано детальний опис наданих адвокатських послуг (а.с. 218, т. 1).

Матеріалами справи підтверджується надання адвокатом Соколовською Є.В. відповідних послуг - поданим відзивом на апеляційну скаргу (а.с. 207-213, т. 1), участю у трьох судових засіданнях (а.с. 237, 247, 252, т. 1).

Клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивачем до суду апеляційної інстанції не подавалось. Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України, у даному випадку, на позивача покладено обов'язок доведення неспівмірності вказаних витрат.

У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги позивача, витрати, понесені відповідачем на оплату послуг адвоката, підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги відносяться на позивача.

Керуючись ст.ст. 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Маляренко О.Ю." на рішення господарського суду Кіровоградської області від 11.12.2017 та додаткове рішення від 14.12.2017 у справі № 912/3158/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 11.12.2017 та додаткове рішення від 14.12.2017 у справі № 912/3158/17 залишити без змін.

Витрати з оплати судового збору за подання апеляційної скарги віднести на Фермерське господарство "Маляренко О.Ю.".

Стягнути з Фермерського господарства "Маляренко О.Ю." (27132, Кіровоградська обл., Новоукраїнський район, село Захарівка, вулиця Житникова, будинок 15, ідентифікаційний код 39535913) на користь Селянського (фермерського) господарства "Коробейко Василь Іванович" (26245, Кіровоградська обл., Маловисківський район, село Плетений Ташлик, вулиця Котовського, будинок 25, ідентифікаційний код 20639572) витрати з оплати послуг адвоката у сумі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп.

Видачу наказу доручити господарському суду Кіровоградської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повна постанова складена 02.04.2018

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя Н.В. Пархоменко

Суддя А.Є. Чередко