Рішення

від 26.03.2018 по справі 913/29/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

26 березня 2018 року Справа № 913/29/18

Провадження №33/913/29/18

За позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма Привілля» , с.Привілля Троїцьго району Луганської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «МТК» , м.Луганськ,

про стягнення 193582 грн 74 коп.

Суддя Драгнєвіч О.В.

Секретар судового засідання Богуславська Є.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: ОСОБА_1 - адвокат, на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1096 від 11.10.2012, ордера серія АА №067475 від 17.01.2018, за договором про надання правової допомоги №2012/2017 від 20.12.2017;

від відповідача: представник не прибув.

С У Т Ь С П О Р У:

Приватне сільськогосподарське підприємство «Агрофірма Привілля» звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МТК» про стягнення грошових коштів за договором поставки молока №18 від 29.12.2011 року в розмірі 193582 грн 74 коп., з яких:

- 168502 грн 30 коп. - сума основного боргу;

- 6822 грн 42 коп. - інфляційних нарахувань;

- 1911 грн 00 коп. - сума нарахованих 3% річних;

- 16347 грн 02 коп.- пені.

Також позивач просив стягнути з відповідача витрати на оплату судового збору в сумі 2903 грн 74 коп. та витрати на професійну правову допомогу в сумі 11141 грн.

На обгрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що за договором поставки молока №18 від 29.12.2011 року, укладеного між сторонами, позивачем здійснено поставку молока в період з грудня 2014 року по січень 2015 року у кількості 40280 кг на загальну суму 261506 грн 51 коп. Відповідач свої зобов'язання не повністю виконав, здійснив лише часткову оплату на суму 1004 грн 21 коп., у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 260502 грн 30 коп. Також позивач послався на проведений сторонами взаємозалік грошових вимог на суму 92000 грн 00 коп. згідно угоди про взаємозалік від 18.08.2017 (з урахуванням поставленого товару відповідачем позивачу за договором купівлі- продажу №1 від 18.08.2017).

Заборгованість відповідача підтверджується поданими податковими накладними, товаро-транспортними накладними, а також даними підписаного сторонами акту звіряння взаємних розрахунків, яким відповідачем підтверджено наявність заборгованості перед позивачем в розмірі 260502 грн 30 коп. У зв'язку із допущенням прострочення виконання грошового зобов'язання, позивачем також на підставі ст.625 ЦК України нараховано відповідачу 3% річних, інфляційні, а на підставі п.6.4 договору - пеню, які останній також просить стягнути.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 25.01.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.02.2018.

Ухвалами суду від 12.01.2018, 27.02.2018 відкладалось підготовче засідання за клопотанням позивача з метою надання сторонам додаткового часу для укладення мирової угоди, а також враховуючи те, що сторонами не було надано всіх документів, необхідних для вирішення спору.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 13.03.2018 закінчено підготовче засідання, призначено справу до судового розгляду по суті на 26.03.2018.

В судове засідання 26.03.2018 прибув лише представник позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в установлений судом строк відзив не надав, явку свого представника в судове засідання не забезпечив, хоча був повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином. Крім того, мирову угоду між сторонами наразі також не укладено.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив позов задовольнити повністю.

У відповідності до даних розміщених в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: вул.Возрожднєнія, буд.2 А, м.Луганськ, 91042.

Господарським судом встановлено, що за інформацією Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» розміщеній на офіційному веб-сайті (http://www.ukrposhta.com/www/upost.nsf/(documents)/05B89C5B88C05079C2257D7E002C3293), пересилання пошти, зокрема, до/з м. Луганська тимчасово не здійснюється.

Враховуючи те, що відповідач знаходиться на території проведення антитерористичної операції (АТО), відповідно до приписів пп.4 п.6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.09.2014 № 01-06/1290/14 "Про Закон України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції", з метою належного повідомлення сторони про час і місце судових засідань судом розміщувалися на сторінці господарського суду Луганської області (у розділі "Новини та події суду") офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет ( www.court.gov.ua/sudy/ ) відповідні оголошення про час та місце судових засідань, про що свідчить роздруковані сторінки з мережі Інтернет (а.с.52,61).

Також з метою належного повідомлення відповідача суд передавав відповідні телефонограми за номерами телефонів відповідача, вказаними в договорі та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в якості засобів зв'язку, та ухвали суду направляв на електронну адресу відповідача, повідомлену представником позивача.

Однак, відповідач не скористався своїм правом, передбаченим ст.42 Господарського процесуального кодексу України, не забезпечив участі повноважного представника у судових засіданнях, відзиву із викладенням власної правової позиції суду не надав; про причини своєї неявки суд не повідомив.

За висновком суду, неприбуття представника відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, враховуючи належне його повідомлення. Суд також враховує, що від сторін обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду спору не надходило, а ухвалами суду явка представників сторін не визнавалася обов'язковою.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду.

Відповідно до ч. 9 ст.81 Господарського процесуального кодексу України, у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для зясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами.

У відповідності до положень ч. 9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки відповідачем не надано суду відзиву із викладенням власної правової позиції, розгляд справи здійснюється на підставі ст.165 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами.

У судовому засіданні 26.03.2018 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, надані докази, та заслухавши пояснення представника позивача, суд

В С Т А Н О В И В:

29.12.2011 між Приватним сільськогосподарським підприємством Агрофірма Привілля (далі - позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю МТК (далі - відповідач, покупець) укладено договір №18 поставки молока, згідно предмету якого продавець зобов'язався передавати на умовах договору у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати і оплачувати цільне молоко і (або) не жирне (далі -товар), по договірним цінам, обумовленим в Протоколі погодження цін за попередньою заявкою покупця погодженою з подавцем. Протокол погодження цін є невід'ємною частиною договору (а.с.9-11).

В п.2.2 договору сторони погодили, що сума договору визначається об'ємом отриманого товару у відповідності до накладних.

Відповідно до п.5.1 договору, оплата за отриманий покупцем товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом трьох банківських днів з моменту поставки товару відповідно до накладної.

Пунктом 6.4 договору сторони передбачили, що у випадку несвоєчасного проведення розрахунків за прийняту продукцію покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діє на момент прострочки) за кожен день просрочки.

Договір вступає в силу і діє з моменту його підписання по 31 грудня 2012 року.

Додатковою угодою № 3 від 29.12.2011 продовжено строк дії договору від 29.12.2011 до 31.12.2014 ( а.с. 13).

Додатковою угодою № 4 від 29.12.2011 продовжено строк дії договору від 29.12.2011 до 31.12.2015 ( а.с.14).

На виконання умов укладеного договору поставки молока №18 від 29.12.2011 року, позивачем відповідачу було поставлено протягом грудня 2014 року - січня 2015 року товар на загальну суму 261506 грн 51 коп.

За поставлений товар, як вказує позивач у позові, відповідач розрахувався лише частково, здійснивши оплату на суму на суму 1004 грн 21 коп., у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 260502 грн 30 коп.

В подальшому між Товариством з обмеженою відповідальністю МТК як продавцем та Приватним сільськогосподарським підприємством Агрофірма Привілля як покупцем укладено договір купівлі-продажу №1 від 18.08.2017 на загальну суму товару 92000 грн 00 коп.(а.с.35).

Відповідно до п.2.1 договору продавець повинен повністю передати товар покупцю протягом трьох днів з моменту оплати товару. Документи на товар, які покупець повинен передати покупцю: видаткова накладна та акт прийому-передачі (п.2.2 договору).

Згідно п.2.3 договору перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару покупцю, що оформляється накладною.

Підписаний сторонами акт прийому-передачі обладнання до договору купівлі-продажу №1 від 18.08.2017 свідчить про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю МТК (відповідач/продавець) передав, а Приватне сільськогосподарське підприємство Агрофірма Привілля (позивач/покупець) прийняв придбане обладнання на загальну суму 92000 грн 00 коп.

Матеріали свідчать про те, що позивач як покупець прийняв продане йому відповідачем обладнання, однак розрахунок з відповідачем за договором купівлі-продажу №1 від 18.08.2017 не провів.

Враховуючи зазначене, наявність заборгованості у відповідача перед позивачем за договором №18 поставки молока від 29.12.2011 на суму 260502 грн 22 коп., та наявність заборгованості у позивача перед відповідачем в сумі 92000 грн 00 коп. за договором купівлі-продажу №1 від 18.08.2017, сторонами 18.08.2017 було укладено угоду про взаємозалік.

В п.1 угоди про взаємозалік від 18.08.2017 сторони визначили припинити шляхом проведення взаємозаліку зустрічні однорідні вимоги, шо існують між ними (а.с.41):

- за договором поставки молока №18 від 29.12.2011 сторона 1 (Товариство з обмеженою відповідальністю МТК ) зобов'язана сплатити стороні 2 (Приватному сільськогосподарському підприємству Агрофірма Привілля ) на погашення заборгованості за поставлене молоко в сумі 260502 грн 22 коп.

- за договором купівлі продажу №1 від 18.08.2017 сторона 2 зобов'язана сплатити стороні 1 на погашення заборгованості за поставлене обладнання 92000 грн 00 коп.

Вимоги зазначені в п.1 угоди, в сумі 92000 грн 00 коп. з моменту набуття нею чинності вважаються зарахованими, а зобов'язання сторін в зазначеній сумі за зазначеними договорами припиняються (п.2 угоди).

Угода набуває чинності з 18.08.2017 року. (п.5 угоди).

Також сторонами підписано акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.08.2017 по 18.08.2017, за даними якого заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю МТК на користь Приватного сільськогосподарського підприємства Агрофірма Привілля становить 168502 грн 30 коп.

Оскільки відповідач не виконав належним чином зобов'язання, зокрема в частині проведення повного розрахунку із позивачем за поставлене йому молоко в період з грудня 2014 року по січень 2015 року, для захисту порушених інтересів позивач звернувся до суду із відповідним позовом.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам сторін, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір №18 поставки молока від 29.12.2011 є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України.

Згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зобов`язання в силу вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Пункт 2 ст. 193 Господарського кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законі інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов укладеного договору поставки молока №18 від 29.12.2011 року, відповідачу було поставлено протягом грудня 2014 року - січня 2015 року молоко на загальну суму 261506 грн 51 коп., що підтверджується долученими до позову копіями податкових накладних, а саме:

- податкова накладна № 43/2 від 24.12.2014 на суму 19456 грн 00 коп.(а.с.22),

- податкова накладна № 47/2 від 26.12.2014 на суму 19665 грн 00 коп. (а.с.23),

- податкова накладна № 48/2 від 28.12.2014 на суму 19874 грн 00 коп. (а.с.24),

- податкова накладна № 50/2 від 30.12.2014 на суму 20083 грн 00 коп. (а.с.25),

- податкова накладна № 2/2 від 01.01.2015 на суму 20083 грн 00 коп. (а.с.26),

- податкова накладна № 4/2 від 03.01.2015 на суму 21284 грн 75 коп. (а.с.27),

- податкова накладна № 6/2 від 05.01.2015 на суму 20049 грн 76 коп. (а.с.28),

- податкова накладна № 8/2 від 06.01.2015 на суму 19665 грн 00 коп. (а.с.29),

- податкова накладна № 10/2 від 09.01.2015 на суму 21854 грн 75 коп. (а.с.30),

- податкова накладна № 12/2 від 13.01.2015 на суму 20011 грн 75 коп. (а.с.31),

- податкова накладна № 16/2 від 15.01.2015 на суму 19874 грн 00 коп. (а.с.32),

- податкова накладна № 19/2 від 17.01.2015 на суму 19665 грн 00 коп. (а.с.33),

-податкова накладна № 21/2 від 19.01.2015 на суму 19940 грн 50 коп. (а.с.34),

та товаро-транспортними накладними: товарно-транспортна накладна б/н від 18-19.01.2015 (а.с.15), товарно-транспортна накладна б/н від 16-17.01.2015 (а.с.16), товарно-транспортна накладна б/н від 15.01.2015 (а.с.16), товарно-транспортна накладна б/н від 08-09.01.2015 (а.с.17), товарно-транспортна накладна б/н від 12-13.01.2015 (а.с.17), товарно-транспортна накладна б/н від 04-05.01.2015 (а.с.18), товарно-транспортна накладна б/н від 07.01.2015 (а.с.18), товарно-транспортна накладна б/н від 31.12.2014-01.01.2015 (а.с.19), товарно-транспортна накладна б/н від 02-03.01.2015 (а.с.19), товарно-транспортна накладна б/н від 27-28.12.2014 (а.с.20), товарно-транспортна накладна б/н від 23-24.12.2014 (а.с.20), товарно-транспортна накладна б/н від 30.12.2014 (а.с.21), товарно-транспортна накладна б/н від 26.12.2014 (а.с.21).

Наявними у справі матеріалами, зокрема копіями податкових накладних, товаро-транспортними накладними, підтверджується належне виконання позивачем зобов'язань за договором поставки молока №18 від 29.12.2011 року , та здійснення поставки продукції відповідачу протягом грудня 2014 року - січня 2015 року на загальну суму 261506 грн 51 коп.

Натомість відповідач не належним чином виконав зобов'язання за договором, своєчасний та повний розрахунок з позивачем не провів.

Наразі в позовній заяві позивач вказує на те, що відповідачем здійснена часткова оплата на суму 1004 грн 21 коп., у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 260502 грн 30 коп. Разом з тим, доказів щодо здійсненого платежу на вказану суму позивачем суду не надано.

Статтею 601 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визнаний моментом пред'явлення вимоги. Зарахування вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами було проведено взаємозалік зустрічних грошових вимог на суму 92000 грн 00 коп. згідно угоди про взаємозалік від 18.08.2017 (з урахуванням поставленого відповідачем позивачу обладнання по договору купівлі- продажу №1 від 18.08.2017), у зв'язку з чим залишок заборгованості за договором поставки молока №18 від 29.12.2011 складає 168502 грн 22 коп.

Згідно акту звіряння взаємних розрахунків, підписаного сторонами за період з 01.08.2017 по 18.08.2017 заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю МТК на користь Приватного сільськогосподарського підприємства Агрофірма Привілля становить 168502 грн 30 коп. Зазначено, що початкове сальдо складає 260502 грн 30 коп.

Разом з тим, в угоді про взаємозалік від 18.08.2017 сторони зазначили, що заборгованість за договором поставки молока №18 від 29.12.2011 року складає саме 260502 грн 22 коп.

Суд не приймає до уваги доводи представника позивача про те, що в угоді про взаємозалік сторонами була допущена помилка в зазначенні копійок та сума боргу складає 260502 грн 30 коп., як зазначено в акті звіряння.

Як вбачається зі змісту підписаного сторонами акту звіряння, в останньому відсутні деталізація та повнота зазначення даних, зокрема взагалі не вказано за яким договором, накладними та за який період обліковується заборгованість в 260502 грн 30 коп. Натомість в угоді про взаємозалік відповідні дані сторонами чітко наведені. Крім того, виправлення або зміни до угоди сторонами не вносилися.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про те, що сума боргу за договором поставки молока №18 від 29.12.2011 року складала саме 260502 грн 22 коп. на час укладення сторонами угоди про взаємозалік 18.08.2017. А після проведеного зарахування зустрічних вимог, розмір заборгованості відповідача перед позивачем складає 168502 грн 22 коп. (260502 грн 22 коп. - 92000 грн 00 коп.).

Під час розгляду спору відповідачем доводів позивача не спростовано, доказів на підтвердження належного виконання грошового зобов'язання - проведення своєчасного та повного розрахунку з позивачем суду не надано.

Відповідачем також не надано суду доказів погашення заявленого до стягнення боргу під час розгляду спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 168502 грн 22 коп.

Матеріали справи свідчать про те, що позивачем також заявлено вимогу про стягнення пені за прострочення оплати товару на загальну суму 16347 грн 02 коп., яка розрахована позивачем за загальний період з 19.08.2017 по 04.01.2018 з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ (що діє на момент прострочки) (а.с.8).

Перевіряючи правильність наведеного позивачем розрахунку та під ставність заявленої вимоги, суд зазначає наступне.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно положень ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В п.6.4 договору сторони передбачили, що у випадку несвоєчасного проведення розрахунків за прийняту продукцію покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діє на момент прострочки) за кожен день просрочки.

Згідно роз'яснень, викладених в п.1.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову(пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише у разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Наразі, суд, дослідивши редакцію п.6.4 договору, дійшов висновку про те, що сторонами взагалі не було погоджено та чітко визначено в договорі базу для нарахування такої пені у разі порушення замовником строків оплати, передбачених в п.5.1. договору.

Крім того, позивачем неправомірно змінено порядок нарахування пені, оскільки позивачем остання нараховується не з моменту виникнення прострочення за грошовими зобов'язаннями за договором поставки молока №18 від 29.12.2011, грудня 2014 року - січня 2015 року, а помилково розраховується з моменту укладення сторонами угоди про взаємозалік від 18.08.2017.

Зазначене зумовлює визнання судом необґрунтованим наведеного позивачем розрахунку пені, який наразі здійснений останнім неправильно, на власний розсуд, шляхом обрання в якості бази для нарахування пені - суму, на яку було поставлено товар, з урахуванням проведеного взаємозаліку, та за неправильно визначений період.

За таких обставин, в задоволенні заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача нарахованої пені в розмірі 16347 грн 02 коп., слід відмовити.

Позивачем також заявлені додаткові вимоги на підставі ст.625 Цивільного кодексу України про стягнення з відповідача інфляційних втрат за час прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати за поставлену продукцію, розраховані за загальний період з серпня 2017 року (враховуючи укладену між сторонами угоду про взаємозалік від 18.08.2017) по грудень 2017 року на загальну суму 6822 грн 42 коп. (а.с.8) та 3% річних на загальну суму 1911 грн 00 коп., які розраховані за загальний період прострочення з 19.08.2017 до 04.01.2018 (а.с.8).

Перевіряючи правильність розрахунків позивача, та надаючи юридичну оцінку заявленим вимогам, суд враховує наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, за цією нормою Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Як вбачається, у розрахунку 3% річних та інфляційних позивачем округлена сума боргу 168502 грн 30 коп. до 168502 грн 00 коп., та використовується останнім без значень копійок, що полегшує розрахунок та є правом кредитора.

Суд, перевіривши правильність розрахунку 3% річних за допомогою програми «Законодавство» , дійшов висновку щодо правильності визначення періоду прострочення, та арифметичної вірності розрахунку. За таких обставин, 3% річних, заявлені до стягнення в розмірі 1 911 грн 00 коп. визнаються судом обґрунтованими.

За приписами п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» №14 від 17.12.2013, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з огляду на вищенаведене, базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» , індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

З вищезазначеного вбачається, що законодавчо так само визначено звітним періодом встановлення індексу інфляції місяць.

Отже, правовий аналіз вищезазначеного надає можливість дійти висновку, про те, що найменший період визначенні індексу інфляції - місяць, і обрахування знецінення боргу можливе лише тоді, коли таке знецінення відбувалось протягом місяця, а не іншої меншої кількості календарних днів.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат (а.с.8), суд зауважує про допущення позивачем помилки. Зокрема, позивачем не правильно визначено початок періоду нарахування інфляційних втрат з серпня 2017, та безпідставно застосовано індекс інфляції серпня 2017 року (оскільки заборгованість в серпні не існувала повний місяць, враховуючи укладену між сторонами угоду про взаємозалік від 18.08.2017).

За правильним розрахунком суду, втрати від інфляції підлягають нарахуванню на заборгованість, що існувала на останній день серпня 2017 року із застосуванням індексів інфляції за період з вересня по листопад 2017 включно, що становить 6997 грн 91 коп. Однак, оскільки за розрахунком суду правильно розраховані інфляційні втрати складають більший розмір, ніж заявлено позивачем до стягнення, суд, не виходячи за межі заявлених позовних вимог, вважає за можливе задовольнити інфляційні втрати в розмірі 6822 грн 42 коп., заявленому позивачем.

Враховуючи вищевикладене, позов визнається обґрунтованим та підлягає задоволенню частково. З відповідача на користь позивача слід стягнути: основний борг в сумі 168 502 грн 22 коп., 1 911 грн 00 коп. - 3% річних, 6 822 грн 42 коп. - втрати від інфляції. В іншій частині позову слід відмовити.

Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу, понесені останнім, в сумі 11141 грн 00 коп.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат в ст.126 Господарського процесуального кодексу України законодавцем визначено: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як свідчать матеріали справи, в зв'язку з порушенням відповідачем прав та інтересів позивача, останній звернувся до адвоката з метою надання останнім правової допомоги, в т.ч пов'язаної зі зверненням до суду з позовом по даній справі.

У матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1096 від 04.10.2012, виданого на ім'я ОСОБА_1, та ордер серія АА № 067475 від 17.01.2018 на представництво інтересів Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма Привілля» у Господарському суді Луганської області (а.с.44-45).

Позивачем, на підтвердження факту отримання професійної правничої допомоги до матеріалів справи додано копію договору про надання правової допомоги №2012/2017 від 20.12.2017 (а.с.46-47), укладеного між Приватним сільськогосподарськоим підприємством «Агрофірма Привілля» та адвокатом ОСОБА_1, та акт виконаних робіт від 10.01.2018 на суму 11141 грн 00 коп, з яких: 5100 грн 00 коп. - витрати на бензин і амортизацію автомобіля, 2234 грн 00 коп. - відрядні, 84 грн 00 коп.- витяг з реєстру, 3723 грн 00 коп. - гонорар (а.с.47), копію платіжного доручення №23 від 10.01.2018 про оплату позивачем витрат адвокату на суму 11141 грн (а.с.88), рахунок №901/2018 від 09.01.2018, звіт про використання коштів, виданих на відрядження №01, №02 від 28.02.2018, 13.02.2018, копії фіскальних чеків щодо придбання бензину.

Відповідно до п.2.1.1 якого адвокат представляє у встановленому порядку інтереси клієнта в господарських судах першої, апеляційної та касаційної інстанції за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма Привілля» до Товариства з обмеженою відповідальністю «МТК» про стягнення заборгованості на підставі ордеру.

Надаючи оцінку поданим документам на підтвердження обґрунтованості заявлених до стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на правову допомогу в сумі 11141 грн, суд зазначає наступне.

Укладаючи договір про надання правової допомоги №2012/2017 від 20.12.2017, сторони зокрема, погодили в п.3.1.4, що клієнт зобов'язаний відшкодувати витрати. понесені адвокатом під час виконання останнім доручення клієнта, такі як: сплата судового збору, передбачена Законом України Про судовий збір , оплата експертних послуг тощо у відповідності до наданих квитанцій та рахунків.

Клієнт зобов'язується прийняти належним чином виконану роботу адвоката та оплатити її у розмірі та строки, встановлені у даному договорі (п.3.2 договору).

Згідно п.4.1 договору, вартість наданих юридичних послуг адвокат визначає самостійно після одержання від клієнта замовлення на надання юридичної допомоги.

Оплата за даним договором здійснюється в порядку визначеному за домовленістю сторін на підставі рахунку наданого адвокатом (п.4.2 договору).

Відповідно до положень п.7.1 договору, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2018 або до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором.

Згідно положень ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, враховуючи категорію складності справи, в межах якої позивачем отримано адвокатські послуги, об'єм роботи проведеної адвокатом при підготуванні позовної заяви та під час розгляду справи, а також те, що позивачем надано договір про надання правової допомоги та акт виконаних робіт з сумою гонорару 3723 грн 00 коп., погодженою сторонами, підтверджено правовий статус адвоката, який брав участь у судових засіданнях по даній справі, та здійснення оплати цієї суми позивачем адвокату, суд дійшов до висновку про доведеність витрат на оплату послуг з надання правової допомоги можливість покладення їх на відповідача в сумі 3 408 грн 61 коп. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Решта суми витрат, заявлених як витрати з оплати послуг з надання правової допомоги, зокрема 5100 грн 00 коп. - витрати на бензин і амортизацію автомобіля, 2234 грн 00 коп. - відрядні, 84 грн 00 коп. - витяг з реєстру, визнаються судом необґрунтованими та не підлягають покладенню на відповідача.

Як вже зазначалося вище, у відповідності до вимог ст.ст.126, 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, розподіляються між сторонами, розмір сум, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів.

В порушення вказаних вимог, сторонами не були погоджені види зазначених витрат та їх розмір (витрати на бензин і амортизацію автомобіля, відрядні, витяг з реєстру), умовами укладеного договору сторонами такі витрати взагалі не передбачені.

Як вбачається зі змісту договору, в п.3.1.4 сторони погодили лише, що клієнт зобов'язаний відшкодувати витрати понесені адвокатом під час виконання останнім доручення клієнта, такі як: сплата судового збору, передбачена Законом України Про судовий збір , оплата експертних послуг у відповідності до наданих квитанцій та рахунків. Відшкодування витрат на бензин і амортизацію автомобіля, відрядні, витяг з реєстру сторони не погоджували.

Зазначене унеможливлює встановлення судом їх підставності та обґрунтованості заявленого для відшкодування розміру з метою подальшого розподілу між сторонами як судові витрати згідно ст.126 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, судом враховується, що спір у даній справі не належить до складних категорій справ, участь представників сторін в судових засіданнях не визнавалась ухвалами суду обов'язковою.

Враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2 658 грн 53 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 408 грн 61 коп.

Керуючись ст.ст.126, 129, 232, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма Привілля» до Товариства з обмеженою відповідальністю «МТК» про стягнення 193582 грн 74 коп. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МТК» (вул.Возрождєнія, буд.2 А, м.Луганськ, 91042, ідентифікаційний код 31595065) на користь Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма Привілля» (пров.Парковий, буд.14, с.Привілля Троїцьго району Луганської області, 92123, ідентифікаційний код 31844498) основний борг в сумі 168 502 грн 22 коп., 1 911 грн 00 коп. - 3% річних, 6 822 грн 42 коп. - втрати від інфляції, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 2 658 грн 53 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 408 грн 61 коп.

Видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції згідно положень ст.256 Господарського процесуального кодексу України протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Згідно пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 02.04.2018.

Суддя О.В. Драгнєвіч