Постанова

від 21.03.2018 по справі 696/321/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 березня 2018 року

м. Київ

справа № 696/321/17-ц

провадження № 61-5277 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О. Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Інвестагропром ,

третя особа - головне управління Держгеокадастру у Черкаській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кам'янського районного суду Черкаської області від 14 вересня 2017 року у складі судді Шкреби В. В. та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 13 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Фетісової Т. Л., Бородійчука В. Г., Василенко Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

товариства з обмеженою відповідальністю Інвестагропром (далі - ТОВ Інвестагропром ), третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, про визнання договору оренди землі розірваним.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 3 вересня 2009 року між ним та ТОВ Інвестагропром укладено договір оренди земельної ділянки

№ НОМЕР_1, площею 3,03 га, що розташована в адміністративних межах Телепинської сільської ради Кам'янського району Черкаської області, строком на 10 років.

Ураховуючи, що відповідач допускав неповну сплати орендної плати за договором оренди землі у 2014, 2015 роках, а у 2016 році взагалі не здійснив такої оплати, 22 березня 2017 року він подав відповідачу заяву про розірвання договору. Відповідач жодних дій щодо повернення зазначеної земельної ділянки не вчинив.

Посилаючись на зазначене, на підставі положень частини другої статті 158 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), просив визнати розірваним договір оренди землі від 3 вересня 2009 року, укладений між ним та

ТОВ Інвестагропром , з поверненням земельної ділянки в його користування.

Рішенням Кам'янського районного суду Черкаської області від 14 вересня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту, оскільки вимога про визнання розірваним договору є вимогою про встановлення факту, яка може встановлюватись судом лише під час вирішення спору про право.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 13 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Кам'янського районного суду Черкаської області від 14 вересня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що питання про дострокове припинення користування землею на умовах оренди вирішується шляхом пред'явлення позову про розірвання договору. При цьому розірвання договору оренди можливе лише у випадку систематичної несплати орендної плати, та за умови істотності такого порушення. Ураховуючи, що відповідач просив лише констатувати у судовому порядку факт розірвання оспорюваного договору в односторонньому порядку без отримання згоди іншого учасника, суд вважав такий спосіб захисту його прав неправильним.

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Кам'янського районного суду Черкаської області від 14 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 13 грудня 2017 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга обгрунтована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано передбачене частиною першою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у редакції, що була чинною на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, та частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Судами також не взято до уваги, що всі документи про сплату орендної плати зберігаються у відповідача, який не надав їх суду. Не застосували суди попередніх інстанцій і положення частини третьої статті 651 ЦК України та пункту 37 договору оренди землі, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 3 вересня 2009 року між ОСОБА_1 та ТОВ Інвестагропром укладено договір оренди земельної ділянки № НОМЕР_1, площею 3,03 га, що розташована в адміністративних межах Телепинської сільської ради Кам'янського району Черкаської області, строком на 10 років.

22 березня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ Інвестагропром із заявою про розірвання зазначеного договору оренди відповідно до положень пункту 37 договору, а саме у зв'язку з несвоєчасною сплатою у 2014, 2015, 2016 роках орендної плати.

Відповідно до положень статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Умовами укладеного між сторонами договору передбачено два випадки розірвання договору в односторонньому порядку: використання земель не за цільовим призначенням та несвоєчасної сплати орендної плати (крім випадку, якщо орендодавець не з'явився для отримання орендної плати визначені строки) (пункт 37 договору оренди земельної ділянки).

Звертаючись до суду з вказаним позовом, ОСОБА_1 вважав, що укладений між ним та ТОВ Інвестагропром договір оренди земельної ділянки, є розірваним, оскільки 22 березня 2017 року він звернувся до відповідача із заявою про розірвання договору на підставі пункту 37 договору (у зв'язку з несвоєчасною сплатою орендної плати).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що статтею 16 ЦК України не передбачено такого способу захисту цивільних прав, який обрав позивач, - визнання договору розірваним.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судуз таким висновком судів попередніх інстанцій погодитись не може.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 1 ЦПК України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій)).

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій) кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою їх забезпечення.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій)).

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Звертаючись до суду з позовом за захистом свого порушеного права власності, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що відповідач протягом 2014-2016 років несвоєчасно та не в повному обсязі сплачував орендну плату, посилаючись на відповідні норми матеріального права.

Завданням суду є справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд і вирішення справи, при цьому норми права застосовує виключно суд.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в статті 16 ЦК України. У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з частиною третьою статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

При ухваленні оскаржуваних судових рішень судами не враховано, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес, та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мають вищу юридичну силу (статті 8,9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Неправильне тлумачення судами першої та апеляційної інстанцій статті 16 ЦК України суперечить зазначеним положенням, і призвело до неправомірної відмови позивачу в реалізації його права на судовий захист, при цьому суди належним чином не перевірили доводи сторін, не встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не навели мотивів відхилення цих доводів, зокрема, про право позивача обирати спосіб судового захисту.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином, в силу наданих процесуальним законом повноважень, суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку.

Не встановлення попередніми судами фактичних обставин у даній справі, унеможливлює прийняття судом касаційної інстанції остаточного рішення.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваних рішень із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Кам'янського районного суду Черкаської області від 14 вересня

2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 13 грудня

2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

С.О. Погрібний

Г. І. Усик