Ухвала

від 28.03.2018 по справі 910/3109/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua УХВАЛА м. Київ 28.03.2018Справа №  910/3109/17 Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., за участі секретаря судового засідання Бородині В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи За заявою          Товариства з обмеженою відповідальністю "Газенергобуд" про                    розстрочення виконання рішення господарського суду міста Києва від                                         10.05.2017 За позовом          Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" До                    Товариства з обмеженою відповідальністю "Газенергобуд" Про                    стягнення неустойки 140 674,99 грн. За участі учасників справи відповідно до протоколу судового засідання ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 24.02.2017 до канцелярії Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява №2231/02 від 21.02.2017 Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" (надалі – позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газенергобуд"  (надалі – відповідач) про стягнення 140 674,99 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження по справі № 910/3109/17, розгляд справи призначено на 15.03.2017. Рішенням Господарського суду міста Києва від  10.05.2017  позов задоволено повністю та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Газенергобуд" на користь Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" 16 171 грн. 97 коп. – штрафу, 23 095 грн. 86 коп. – пені та 2 110 грн. 12 коп. – суму судового збору. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 року рішення господарського суду міста Києва від 10.05.2017 року було скасовано в частині зменшення розміру пені та штрафу на 50 % та винесено в цій частині нове рішення, яким задоволено позовні вимоги ПАТ "Укртрансгаз" в повному обсязі: присуджено до стягнення з ТОВ "Газенергобуд" на користь ПАТ "Укртрансгаз" 89 402, 63 грн. пені, 51 272, 35 грн. штрафу та витрати по сплаті судового збору. Постановою Вищого господарського суду України від 07.11.2017 касаційну скаргу залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 року у справі № 910/3109/17 – залишено без змін. 16.03.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Газенергобуд" про розстрочку виконання рішення суду. Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.03.2017 вказану заяву призначено до розгляду у судовому засіданні. Представник заявника в судове засідання з'явився, доводи викладені в заяві підтримав, просив прийняти рішення про відстрочення виконання рішення суду. У судовому засіданні представник стягувача заперечив проти задоволення заяви про розстрочення виконання рішення посилаючись на те, що відповідач здійснює господарську діяльність на свій власний ризик, а також на те, що боржником не надано жодних доказів на підтвердження наявності обставин, що унеможливлюють виконання рішення суду у зв'язку з чим останній звернувся до суду із зазначеною заявою. Крім того зазначив, що заявник аргументує своє скрутне фінансове становище лише власними доводами, проте не надає жодних документів на підтвердження свого фінансового стану. Розглянувши Товариства з обмеженою відповідальністю "Газенергобуд" про розстрочення виконання рішення господарського суду міста Києва від  10.05.2017  по справі № 910/3109/17  суд вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Статтею 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” передбачено, що судові рішення,  які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. За приписами ч.1 ст.18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Частиною 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Конституційний Суд України неодноразово зазначає, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012). Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, який в рішенні «Шмалько проти України» від 20.07.2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43). Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий розгляд. Окрім того, вирішуючи справу «Шмалько проти України» Європейський суд з прав людини в п. 43 дійшов наступного висновку: «Суд наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак, це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, як би стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України судове рішення по справі № 910/3109/17, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання та має бути виконане. Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Відповідно до ч.4 ст.331 Господарського процесуального кодексу України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. При цьому, за змістом наведеної норми, розстрочення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови. Відстрочка або розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи. До заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення. У пункті 7.1.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9  від 17.10.2012 “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України” визначено, що розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо). Відтак, розстрочкою є виконання рішення частками з певним інтервалом у часі. Відповідно до п.7.2. вказаної Постанови, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Як встановлено судом з матеріалів заяви, відповідачем не подано жодних належних доказів на підтвердження обставин скрутного фінансового становища чи ризику припинення господарської діяльності у зв'язку з одномоментним стягненням суми боргу у примусовому порядку. Розглядувана заява місить лише доводи та припущення заявника, які жодним доказом не підтверджуються. Посилання заявника на відсутність коштів у підприємства, скрутне фінансове становище, складні фінансові взаємовідносини з контрагентами та ситуацію в країні не приймаються судом до уваги з огляду на наступне. Згідно ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилось неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Рішенням господарського суду м. Києва від 10.05.2017р. у справі №910/3109/17 встановлено факт порушення Боржником умов Договору про закупівлю робіт №1512000280 та прострочення виконання договірних зобов'язань за період з 1 квітня 2016 року по 31 січня 2017 року, а відтак, доведено наявність вини Боржника як складової частини господарського правопорушення, в зв'язку із чим позов ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» задоволено повністю. З моменту ухвалення 10.05.2017 року рішення Господарського суду міста Києва, а також з моменту видачі наказу від 21.08.2017 року у справі №910/3109/17, ТОВ «Газенергобуд» добровільно судове рішення, яке є обов'язковим, не виконується і по теперішній час. Таким чином ступінь вини Відповідача у виникненні спору беззаперечно складає 100%. Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво (далі ГК України) - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Частиною 1 ст. 55 ГК України визначено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Такі обставини як наявність або відсутність економічного ефекту від укладених в ході підприємницької діяльності договорів та зростання договірних зобов'язань суб'єкта підприємницької діяльності є комерційним ризиком і суб'єкт підприємницької діяльності повинен самостійно нести відповідальність за власні комерційні ризики (постанова Вищого господарського суду України від 16.11.2011р. справа № 5023/2327/11). Отже, вищевказані правові норми зазначають, що підприємство організовує свою господарську діяльність на власний ризик, що як наслідок, покладає на останнє нести тягар несприятливих наслідків такої діяльності. Ризики при збитковій підприємницькій діяльності несе сам суб'єкт господарювання, а відповідно неприбутковість Відповідача стосується виключно діяльності самого Відповідача, в зв'язку з чим, наведені ризики не можуть бути ризиками іншої сторони, оскільки в протилежному випадку порушується принцип збалансованості інтересів сторін. З огляду на викладені обставини, зокрема на недоведеність та необґрунтованість викладених в заяві обставин, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду. Відповідно до ч.7 ст.331 Господарського процесуального кодексу України про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю. Враховуючи викладене та керуючись ч.2 ст.232, 233, 234, 331, Господарського процесуального кодексу України, суд – УХВАЛИВ: Відмовити в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Газенергобуд" про розстрочення виконання рішення господарського суду міста Києва від 10.05.2017 по справі №910/3109/17. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та підлягає оскарженню в передбаченому законом порядку. Дата підписання повного тексту ухвали: 02.04.2018. Суддя                                                                                                 М. О. Лиськов