Рішення

від 03.04.2018 по справі 815/361/18

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/361/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2018 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гусева О.Г.,

за участю: секретаря судового засідання - Селімової О.В.,

представника позивача - не з'явився (надав клопотання про розгляд справи за його відсутності),

представника відповідача - Головінського Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича компанія Укрекопром до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.01.2017 року №0001741415,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ Науково-виробнича компанія Укрекопром звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Науково-виробнича компанія Укрекопром з питань податкового законодавства за період з 09.02.2015 року по 31.12.2016 року, валютного та іншого законодавства - за період з 09.02.2015 року по 31.12.2016 року, єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 09.02.2015 року по 31.12.2016 року.

За наслідками проведеної перевірки 22.12.2017 року був складений акт №836/15-32-14-15/39624400 та на підставі вищевказаного акту прийняте податкове повідомлення-рішення, яке на думку позивача суперечить вимогам чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.

У судове засідання не з'явився представник позивача надала до суду заяву слухати справу за її відсутності.

У судове засідання з'явився представник відповідача, щодо задоволення позову заперечував з підстав викладених у відзиві.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича компанія Укрекопром має статус юридичної особи, про що видано Свідоцтво про державну реєстрацію.

Позивач є платником податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств, платником ЄСВ.

Перевірка господарської діяльності позивача проводилась з 27.11.2017 року по 15.12.2017 року про що був складений акт №836/15-32-14-15/39624400 від 22.12.2017 року.

На підставі вищевказаного акту перевірки відповідачем було прийняте оскаржуване повідомлення-рішення № 0001741415 від 10.01.2017 року про збільшення позивачу грошових зобов'язань з податку на додану вартість та зроблений висновок про порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: ст. 198 Податкового Кодексу України в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в розмірі - 999770 грн. 00 коп.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи позивач вважає, що висновки відповідача про наявність порушень ведення ними господарської діяльності є загальними та необґрунтованим, які ґрунтуються на викривленні фактичних обставин перевірки, на припущеннях, що не підтверджені необхідними доказами та не вірному тлумаченні норм діючого законодавства, оскільки підставою для таких висновків стала інформація з Єдиного реєстру судових рішень, а саме Ухвал слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва щодо здійснення слідчих дій стосовно контрагентів позивача, що є неприпустимим та незаконним, а тому вказане повідомлення рішення підлягає скасуванню.

У свою чергу, як зазначив представник відповідача, вони правомірно дійшли висновків про порушення позивачем діючого законодавства, при цьому діяли в межах повноважень та у спосіб передбачений Законами України.

Крім того, представник відповідача звернув увагу суду на той факт, що стосовно контрагентів позивача слідчим суддею Солом'янського районного суду м. Києва були винесені Ухвали щодо здійснення слідчих дій, а тому останній вважав, що повідомлення-рішення є цілком обґрунтованим та правомірним.

Встановлені обставини підтверджуються доказами, які містять матеріали справи.

Враховуючи вищевикладене, а також з урахуванням матеріалів справи за даними обставинами суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню у повному обсязі.

Так відповідно до п.54.3.5. ПКУ контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджети відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених Податковим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агенту, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів подати зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом.

Відповідно до ст.83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Разом з тим, обґрунтованою підставою для самостійного визначення позивачу грошового зобов'язання повинно бути не лише інформація взята контролюючим органом з Єдиного державного реєстру судових рішень або податкова інформація з Автоматизованої податкової системи, оскільки відповідно до п.61.1 ст. 61 ПК України податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючим органом з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Подібна позиція узгоджується з судовою практикою Верховного Суду України, зокрема у справі № 21-511а14 від 09.12.210 року, де чітко зазначено, що включення суб'єктом владних повноважень до бази даних інформації про перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника податку. За таких обставин дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок проведення податкової перевірки, у тому числі й складеного за її результатами акту, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків по збиранню доказовою інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження відповідних операцій, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. Зазначені дії самі по собі не створюють для платника податків жодних правових наслідків у вигляді зміни або припинення його прав та не породжують для нього обов'язкових юридичних наслідків.

При цьому, відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 р. № 1936/11/13-11, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Також згідно позиції Верховного суду України викладеної у Постанові від 08.09.2009 року № 21-737во09, надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Враховуючи, що позивач одержав від контрагентів послуги, оплатив їх в повному обсязі та використав їх в своїй господарської діяльності, останній виконав всі передбачені законом умови щодо включення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту та має документальні підтвердження його розміру.

А тому суд дійшов висновку, що відповідач не мав визначених чинним законодавством підстав для формування в акті перевірки висновків про нереальність господарських операцій з контрагентами позивача, лише пославшись на наявну в них інформацію про контрагентів позивача, а саме про надання слідчим суддею Солом'янського районного суду м.Києва дозволу на проведення слідчих дій стосовно контрагентів позивача, оскільки дані Ухвали не є остаточними у справі та не визнають вини контрагентів.

Відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Отже контрагенти позивача, як платники податків самостійно відповідають за дотримання достовірності та повноти визначення сум податку на додану вартість, своєчасність їх декларування, а також за повноту і своєчасність їх внесення до бюджету відповідно до закону. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання з своєчасного подання податкової декларації та сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Таким чином, враховуючи правомірність формування податкового кредиту, у податкового органу були відсутні правові підстави для збільшення сум грошового зобов'язання та винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Згідно до ч.1 ст.5 Господарського Кодексу України правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

У відповідності до п., п.4,6 ч. 1 ст. 6 Господарського Кодексу України загальними принципами господарювання в Україні є: обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

При цьому згідно до п.8 ч. 1 Господарського Кодексу України основними напрямами економічної політики, що визначаються державою, є: податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Також під час з'ясування обставин справи досліджувалось питання щодо товарності угод за якими позивач формував валові витрати та податковий кредит з ПДВ у звітних податкових періодах.

Проте висновки відповідача про порушення позивачем чинного законодавства спростовуються матеріалами справи, а саме первинною бухгалтерською документацією, яка була надана позивачем та приєднана до матеріалів справи.

Так відповідно до п.56.21 ст.56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

А тому можна зробити висновок, що відповідач передчасно дійшов висновку про порушення позивачем вимог чинного законодавства.

Крім того п. 28 рішення по справі Інтерсплав проти України ЄСПЛ зазначав про недопустимість покладення відповідальності на заявника за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань . Практика Європейського суду з прав людини є самостійним джерелом права і підлягає застосуванню судами України відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини .

Згідно до п. 36.5 ст. 36 ПК України відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Також окремо слід зазначити, що ДПА України неодноразово у своїх роз'ясненнях від 29.09.2010 року № 20289/7/16-1617 та листі від 15.04.2011 року № 10864/7/23-2017 пояснювало, що не можна визнавати угоди нікчемними в актах перевірок, з огляду на очевидну протиправність таких дій.

У відповідності до п. 110.1 ст. 110 ПК України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. (Постанова Верховного Суду України від 13.01.2009 року у справі № 21-1578во08).

Крім того, в інформаційному листі Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 Вищий адміністративний суд України прямо наголосив, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. У разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Вищезазначені рішення касаційного суду узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вищевикладене свідчить, що позивач не повинен нести відповідальність за порушення, вчинені контрагентами, оскільки сам сплатив суму ПДВ у складі ціни товару, а отже порушень податкового законодавства зі свого боку не допустив, і тому має право на включення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.

З аналізу вказаної правової норми випливає, що рішення, дії чи бездіяльність державного органу, органу місцевого самоврядування повинні бути прийняті чи здійснені в межах компетенції відповідного органу та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), відповідати вимогам діючого законодавства.

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В ході розгляду справи представник відповідача не надав суду належних доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Таким чином суд вважає, що відповідач не довів суду обґрунтованість висновків перевірки та наявність встановлених законом підстав для донарахування позивачу спірних сум.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Задовольнити адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича компанія Укрекопром до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.01.2017 року №0001741415.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 10 січня 2017 року №0001741415 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 999 770,00 грн., з яких 799 816, 00 грн. за основним платежем, 199 954 грн. за штрафними(фінансовими) санкціями.

Стягнути з ГУ ДФС в Одеській області код ЄДРПОУ 38721606 за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича компанія Укрекопром код ЄДРПОУ 39624900 суму сплаченого судового збору в розмірі - 14 996,55 грн.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя О.Г.Гусев

Суддя: О.Г. Гусев

.