Рішення

від 01.04.2018 по справі 916/1651/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/1651/13Господарський суд Одеської області у складі судді Лічмана Л.В.,

секретар судового засідання Цісельський К.О.,

за участю представників учасників справи:

від прокуратури: Бескровний М.О.,

від Міністерства оборони України: Дідух С.П.,

від КЕВ м. Одеси: Орнатовська К.Ю.,

від відповідача: Стебловський Д.І.,

від ОСОБА_1 : ОСОБА_2 ,

від інших учасників справи: не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Одеського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси

до Лиманської районної державної адміністрації Одеської області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

про визнання незаконним та скасування розпорядження,

встановив:

19.06.2013 р. Одеський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері (далі Прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі Міністерство) та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси (далі КЕВ) в Господарський суд Одеської області із позовом до Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області (після зміни найменування Лиманська районна державна адміністрація Одеської області) (далі Адміністрація) про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Адміністрації „Про видачу державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам України ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , та іншим, згідно додатку для ведення особистого селянського господарства на території Красносільської сільської ради від 11.03.2004 р. № 201.

Позовні вимоги з посиланням на ст.19 Конституції України, ст.ст.16,21,393 ЦК України, ст.20 ГК України, ст.ст.13,18,19,20,77,78,84,116, 142,152,155 ЗК України, ст.ст.3,9,14 Закону України ,,Про Збройні Сили України, ст.1 Закону України ,,Про правовий режим майна у Збройних Силах України, ст.ст.1,3,4,6 Закону України ,,Про управління об`єктами державної власності, п.1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України, п.44 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України, обґрунтовані тим, що розпорядження голови Адміністрації від 11.03.2004 р. № 201 протиправно, без наявності відповідних повноважень, прийнято відносно земельних ділянок, що належать до земель оборони, чим порушено право державної власності на землю, спричинено шкоду інтересам держави внаслідок незаконного вилучення земель державної власності та порушено права Міністерства як органу, уповноваженого на управління державним майном, у т.ч. земельними ділянками оборони. Крім того оспорюваним розпорядженням земельна ділянка віднесена до земель комунальної власності Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, чим порушено право КЕВ на постійне користування нею на підставі державного акту серії Б № 031728 від 1983 р. Також Прокурор зазначає, що відповідно до п. ,,б ч.3 ст.84 ЗК України у редакції, яка діяла на момент прийняття оспорюваного розпорядження, землі оборони, крім земельних ділянок під об`єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення, належали до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність. Окремо в позові вказано, що ані Міністерством, ані Кабінетом Міністрів України не приймалось будь-яких рішень про припинення права на земельні ділянки, перелічені у розпорядженні голови Адміністрації.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.06.2013 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі № 916/1651/13.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.07.2013 р. залучено до участі у справі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.11.2016 р. залучено до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 .

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.12.2016 р. по справі № 916/1651/13, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.05.2017 р., у позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.10.2017 р. скасовано постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.05.2017 р. та рішення Господарського суду Одеської області від 27.12.2016 р. по справі № 916/1651/13, останню передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Постанова касаційного господарського суду з посиланням на приписи ст.ст.16,393 ЦК України, ст.155 ЗК України та ст.43 Закону України ,,Про місцеві державні адміністрації мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним розглядатися в порядку господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.12.2017 р. прийнято справу № 916/1651/13 суддею Лічманом Л.В. до свого провадження та призначено її до розгляду в засіданні суду на 03.01.2018 р.

У зв`язку з набранням чинності новою редакцією ГПК України ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.12.2017 р. постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання.

Протокольними ухвалами Господарського суду Одеської області від 03.01.2018 р. підготовче засідання відкладено на 29.01.2018 р., від 29.01.2018 р. на 19.02.2018 р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.01.2018 р. залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_8 .

Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.02.2018 р. за клопотанням представника прокуратури продовжено строк підготовчого засідання до 21.03.2018 р., закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду її по суті на 12.03.2018 р.

Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.03.2018 р. у судовому засіданні оголошено перерву до 02.04.2018 р.

Згідно із приписами ст.ст.233,240 ГПК України в судовому засіданні 02.04.2018 р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Під час нового розгляду справи Прокурор, Міністерство та КЕВ позовні вимоги підтримали.

Адміністрація подала уточнений відзив на позовну заяву, в якому просить у позові відмовити, оскільки:

-Міністерство та КЕВ мали можливість оскаржити до суду розпорядження ще з 11.03.2004 р., але жодних дій не вчиняли до червня 2013 р., коли їх інтереси почав представляти Прокурор, у зв`язку з чим, на думку відповідача, пропущено трирічний строк позовної давності, початком якого є момент, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокуратура. При цьому обов`язок доведення того факту, що вони не знали або не могли дізнатися про порушення цивільного права, повинен покладатись на позивачів. Одночасно відповідач звертає увагу суду на те, що в тексті позову Прокурор посилається на адресований прокуратурі лист Держкомзему у Комінтернівському районі від липня 2009 р. відносно неправомірного відчуження земель, наданих у постійне користування Чабанській квартирно-експлуатаційній частині, тобто існують прямі докази того, що ще в 2009 р. було відомо про факт відчуження земельних ділянок;

-розпорядження Адміністрації від 11.03.2004 р. № 201 приймалось на підставі чинного на той час законодавства та належних документів, у т.ч. звернень громадян, технічної документації, висновку Комінтернівського районного відділу земельних ресурсів, згідно якого для проведення розробки проекту відведення земельних ділянок обмеження відсутні, висновків інших компетентних органів, якими погоджено проект відведення земельних ділянок;

-під час проведення судової експертизи встановлено, що земельні ділянки, передані у власність фізичним особам відповідно до оскарженого розпорядження, перебувають у межах Державного акту на право користування серії Б № 031725 від 1983 р., виданого Чабанській квартирно-експлуатаційній частині, а саме в межах земельної ділянки військового містечка Красносілка-10, розташованого на території Красносільської ради. Однак такий експертний висновок не свідчить про незаконність розпорядження Адміністрації від 11.03.2004 р. № 201, адже рішенням від 19.01.1995 р. № 21 Красносільська сільська рада вилучила з користування військової частини в селі Красносілка земельну ділянку площею 6,5 га та прийняла її до земель запасу для наступного розподілу громадянам під розширення особистого господарства.

У відповіді на відзив Прокурор зазначає, що строк позовної давності у даному спорі не пропущено. При цьому відповідачем не доведено, що позивачі дізналися про порушення свого права у зв`язку з прийняттям спірного розпорядження раніше, ніж вказано в позові.

ОСОБА_1 надала письмові пояснення, в яких назвала такими, що не відповідають дійсності, доводи представника Міністерства про знаходження земельних ділянок на території військової частини, пославшись на відомості інтернет-ресурсу ,,Публічна кадастрова карта України.

ОСОБА_7 проти задоволення позову письмово заперечила через: сплив позовної давності; необгрунтування Прокурором необхідності захисту ним інтересів держави, оскільки як Міністерство, так і КЕВ наділені правом на звернення до суду; оскарження в судовому порядку розпорядження, яке є актом індивідуального характеру, який вичерпує свою дію фактом його виконання, а, відтак, не може бути скасований; недоведення Прокурором обставин щодо відсутності у Адміністрації права розпорядження спірними земельними ділянками.

Інші учасники справи під час нового її розгляду жодних письмових пояснень з приводу спірних правовідносин не надали.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши відповідність їх доводів фактичним обставинам справи та нормам українського законодавства, господарський суд дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

11.03.2004 р. головою Адміністрації прийнято розпорядження „Про видачу державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам України ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , та іншим, згідно додатку для ведення особистого селянського господарства на території Красносільської сільської ради № 201. Вказаним розпорядженням затверджено проект відведення земельних ділянок та передано у власність фізичним особам для ведення особистого селянського господарства із земель запасу на території Красносільської сільської ради земельні ділянки площею по 1,0 га, загальна площа 4,0 га, ріллі.

На підставі цього розпорядження Адміністрацією видано: ОСОБА_4 Державний акт від 16.11.2004 р. на право власності на земельну ділянку № 4 площею 1,00 га, кадастровий номер 5122782600:01:001:0092, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010452400201; ОСОБА_9 Державний акт від 16.11.2004 р. на право власності на земельну ділянку № 2 площею 1,00 га, кадастровий номер 5122782600:01:001:0088, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010452400198; ОСОБА_5 Державний акт від 16.11.2004 р. на право власності на земельну ділянку № 5 площею 1,00 га, кадастровий номер 5122782600:01:001:0091, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010452400200; ОСОБА_3 Державний акт від 16.11.2004 р. на право власності на земельну ділянку № 3 площею 1,00 га, кадастровий номер 5122782600:01:001:0089, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010452400199.

Також з матеріалів справи вбачається, що у 1983 р. Виконавчим комітетом Комінтернівської районної Ради народних депутатів видано Чабанській квартирно-експлуатаційній частині Державний акт на право користування землею серії Б № 031728, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 35. Відповідно до вказаного державного акту за Чабанською квартирно-експлуатаційною частиною як за землекористувачем закріплюється в безстрокове і безоплатне користування 4382,6 га землі в межах згідно плану землекористування.

Згідно висновку експерта від 10.08.2016 р. № 193/16, наданого за наслідками комплексної судової земельно-технічної експертизи у справі № 916/1651/13: у результаті проведеного обстеження та виконання топографічних вишукувань інженером-землевпорядником, які залучено ухвалою суду від 13.05.2016 р. для проведення судової земельно-технічної експертизи у справі № 916/1651/13, складено Технічний звіт з топографічних вишукувань за адресою: АДРЕСА_1 , 2016 рік; у відповідності до Технічного звіту, з урахуванням матеріалів справи № 916/1651/13, експертом встановлено, що земельні ділянки, які надані у власність ОСОБА_3 , кадастровий номер 5122782600:01:001:0089, ОСОБА_4 , кадастровий номер 5122782600:01:001:0092; ОСОБА_9 , кадастровий номер 5122782600:01:001:0088; ОСОБА_5 , кадастровий номер 5122782600:01:001:0091, розташовані (перебувають) у межах Державного акту на право користування серія Б № 031725 від 1983 р., виданого Чабанській квартирно-експлуатаційній частині, а саме в межах земельної ділянки військового містечка Красносілка-10, розташованого на території Красносільської ради.

Таким чином, в процесі розгляду справи у належний спосіб підтверджено, що оспорюваним розпорядженням Адміністрації передано у власність фізичним особам земельні ділянки оборони, які на праві постійного користування закріплені за Чабанською квартирно-експлуатаційною частиною.

Відповідно до п. ,,а ч.1 ст.13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно із ч.2 ст.18, п. ,,ж ч.1 ст.19 ЗК України категорії земель України мають особливий правовий режим. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії, зокрема, землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Статтею 20 Земельного кодексу України, у редакції, яка діяла станом на момент прийняття розпорядження Адміністрації від 11.03.2004 р. № 201, передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частинами 1 та 4 ст.77 ЗК України встановлено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Відповідно до ч.1 ст.84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Пунктом ,,б ч.3 ст.84 ЗК України у редакції, яка діяла станом на момент прийняття розпорядження Адміністрації від 11.03.2004 р. № 201, встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об`єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

Частиною 1 ст.116 ЗК України у редакції, яка діяла станом на момент прийняття розпорядження Адміністрації від 11.03.2004 р. № 201, передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до п. ,,а ч.1 ст.141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Згідно ч.ч.1 та 2 ст.142 ЗК України у редакції, яка діяла станом на момент прийняття розпорядження голови Адміністрації від 11.03.2004 р. № 201, припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

В ч.ч.3 та 4 ст.142 ЗК України закріплено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Частиною 2 ст.14 Закону України ,,Про Збройні Сили України від 06.12.1991 р. № 1934-XII у редакції, яка діяла станом на момент прийняття розпорядження голови Адміністрації від 11.03.2004 р. № 201, встановлено, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Відповідно до ст.1, ч.1 ст.2 Закону України ,,Про використання земель оборони від 27.11.2003 р. № 1345-IV землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України. Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог ЗК України.

Згідно із ч.2 ст.10 Закону України ,,Про оборону України від 06.12.1991 р. № 1932-XII у редакції, яка діяла станом на момент прийняття розпорядження голови Адміністрації від 11.03.2004 р. № 201, Міністерство оборони України, зокрема, здійснює управління переданим йому військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Статтею 1 Закону України ,,Про правовий режим майна у Збройних Силах України від 21.09.1999 р. № 1075-XIV встановлено, що військове майно це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Частинами 1 та 2 ст.2 Закону України ,,Про правовий режим майна у Збройних Силах України від 21.09.1999 р. № 1075-XIV у редакції, яка діяла станом на момент прийняття розпорядження голови Адміністрації від 11.03.2004 р. № 201, передбачено, що вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України ,,Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності) належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом. Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у т.ч. закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в т.ч. у разі їх розформування.

Відповідно до ч.1 ст.4, ч.1 ст.6 Закону України ,,Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності від 03.03.1998 р. № 147/98-ВР у редакції, яка діяла станом на момент прийняття розпорядження голови Адміністрації від 11.03.2004 р. № 201, передача об`єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням: Кабінету Міністрів України щодо об`єктів, визначених у абз.2,3,5 ч.1 ст.2 цього Закону; органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій щодо об`єктів, визначених у абз.4 та 6 ч.1 ст.2 цього Закону. Передача об`єктів здійснюється комісією з питань передачі об`єктів, до складу якої входять представники виконавчих органів відповідних рад, місцевих органів виконавчої влади, органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій, фінансових органів, підприємств, трудових колективів підприємств, майно яких підлягає передачі. В абз.2 ч.1 ст.2 цього закону передбачено, що об`єктами передачі згідно з цим законом є нерухоме майно...

Згідно із ч.1 ст.181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до п.4 Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 р. № 1282, у редакції, яка діяла станом на момент прийняття розпорядження голови Адміністрації від 11.03.2004 р. № 201, передача військового майна органам, уповноваженим управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність проводиться за рішенням: 1) Кабінету Міністрів України щодо цілісних майнових комплексів; 2) Міноборони щодо: іншого окремого індивідуально визначеного майна; житлового фонду та інших об`єктів соціальної інфраструктури, які перебувають в оперативному управлінні військових частин і передаються не у складі цілісних майнових комплексів.

Пунктами 1,44,45,50 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 р. № 483, передбачено, що землі (земельні ділянки) надаються військовим частинам, військово-навчальним закладам, установам, підприємствам та організаціям Збройних Сил України для їх розміщення та постійної діяльності. За відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно з ст.27 ЗК України. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України. Оформлення передачі земель місцевим органам влади здійснюють землекористувачі спільно з квартирно-експлуатаційною частиною, відділенням морської інженерної служби Військово-Морських Сил України, на обліку яких знаходяться земельні ділянки в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

У вказаному Положенні міститься посилання на ст.27 ,,Припинення права користування землею ЗК України від 18.12.1990 р. № 561-XII, який діяв до 01.01.2002 р., тобто до дати набрання чинності ЗК України від 25.10.2001 р. № 2768-III, п. ,,а ч.1 ст.141 ,,Підстави припинення права користування земельною ділянкою якого аналогічно встановлено у якості підстави припинення права користування земельною ділянкою добровільну відмову від цього права.

Господарський суд Одеської області, проаналізувавши наведені норми спеціального законодавства з питань передачі земель оборони іншим державним органам або територіальній громаді, дійшов висновку, що така передача має проводитись з дотриманням певної процедури, зокрема, супроводжуватись: зміною цільового призначення земельної ділянки шляхом прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України або Міністерством; добровільною відмовою землекористувача військової частини від права користування земельною ділянкою та компетентних органів держави України від права державної власності на земельну ділянку.

Будь-яких доказів того, що названі вище дії передували прийняттю оспорюваного розпорядження, в матеріалах справи немає, в зв`язку з чим господарський суд вважає, що Адміністрації розпорядилася земельними ділянками за відсутності відповідної компетенції.

Окремо слід зазначити, що розпорядженням голови Адміністрації від 11.03.2004 № 201 порушено приписи п. ,,б ч.3 ст.84 ЗК України, який був чинний на момент прийняття розпорядження та згідно із яким заборонено на передачу у комунальну власність земель оборони, крім земельних ділянок під об`єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню.

В ст.256 ЦК України наведено поняття позовної давності, під якою слід розуміти строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч.1 ст.257 загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В ч.1 ст.261 ЦК України закріплено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В п.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29.05.2013 р. № 10 (із змінами), який відповідає численним правовим висновкам Верховного Суду України, роз`яснено, що: ,,… Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор….

З метою доведення спливу позовної давності Адміністрація та треті особи повідомили суд, що: Міністерство та КЕВ мали можливість оскаржити до суду розпорядження ще з 11.03.2004 р.; використання земельних ділянок здійснювалось відкрито і позивачі могли бачити це; в тексті позову наявне посилання на адресований прокуратурі лист Держкомзему у Комінтернівському районі від липня 2009 р. відносно неправомірного відчуження земель, наданих у постійне користування Чабанській квартирно-експлуатаційній частині; з інтернет-ресурсу ,,Публічна кадастрова карта України можна встановити існування права власності третіх осіб на земельні ділянки.

Такі обґрунтування пропуску строку позовної давності судом не приймаються до уваги, оскільки немає жодних доказів того, що Міністерство та КЕВ знали або могли знати про існування розпорядження Адміністрації ще з 11.03.2004 р., чи того, що позивачі були обізнані стосовно використання земельних ділянок іншими особами.

Доводи щодо листа Держкомзему у Комінтернівському районі від липня 2009 р., яким прокуратуру повідомлено відносно неправомірного відчуження земель, наданих у постійне користування Чабанській квартирно-експлуатаційній частині, на момент, з якого повинен обчислюватись трирічний строк позовної давності, ніяким чином не впливають, т.я., як вказано вище, позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Що стосується посилань на інтернет-ресурс ,,Публічна кадастрова карта України, то в цій частині потрібно зауважити, що він розпочав роботу в 2013 р., що визнав у судовому засіданні представник ОСОБА_1 , котрим наведено відповідне твердження в обґрунтування необхідності відмови у позові через сплив позовної давності.

З урахуванням викладеного, того, що згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та того, що в матеріалах справи не існує будь-яких належних доказових підтверджень, за наслідком дослідження яких можна встановити обізнаність або можливість такої обізнаності позивачами про прийняття розпорядження Адміністрації раніше, ніж у 2012 р., коли прокуратурою проведено перевірку, господарський суд відхиляє як недоведені доводи відповідача та третіх осіб щодо пропуску загального строку позовної давності під час звернення з позовом у рамках провадження у даній справі.

Посилання відповідача і ОСОБА_7 на те, що розпорядження від 11.03.2004 р. № 201 приймалось в межах повноважень Адміністрації на підставі чинного на той час законодавства та належним чином оформлених документів, не зумовлюють відмову у задоволенні позову, т.я. суперечать процитованим вище нормативно-правовим актам, які закріплюють процедуру передачі іншим суб`єктам земель оборони.

Окремо слід зазначити, що рішення Красносільської сільської ради від 19.01.1995 р. № 21, яким вилучено з користування військової частини в селі Красносілка земельну ділянку площею 6,5 га та прийнято її до земель запасу для наступного розподілу громадянам під розширення особистого господарства, не є свідченням вибуття спірних земельних ділянок зі складу земель оборони, оскільки за правилами ст.23 ЗК України в редакції, чинній до 01.01.2002 р., право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Тобто набуття Красносільською сільською радою земельними ділянками, які в подальшому передані фізичним особам, повинно доводитись шляхом представлення державного акту на право власності або право постійного користування землею, який до матеріалів справи не надано.

Відносно доводів ОСОБА_7 про необгрунтування Прокурором необхідності захисту ним інтересів держави потрібно зазначити, що вони суперечать змісту позову, де ґрунтовно мотивовано потребу у відновленні прав органу управління державним військовим майном та КЕВ.

Посилання ОСОБА_7 на неможливість оскарження в судовому порядку розпорядження як акту індивідуального характеру, який вичерпує свою дію фактом його виконання, спростовуються змістом обов`язкової до врахування постанови Вищого господарського суду України від 11.10.2017 р. по даній справі, в якій з урахуванням приписів ст.ст.16,393 ЦК України, ст.155 ЗК України та ст.43 Закону України ,,Про місцеві державні адміністрації зроблено висновок про правомірність розгляду в господарському суді вимоги про визнання розпорядження незаконним, якщо за результатами його реалізації у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

Згідно п.2 ч.1, п.1 ч.4 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Відповідно до ч.2 ст.129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Виходячи з цих норм процесуального закону, тієї обставини, що справа направлена на новий розгляд, того, що у справі проведено судову експертизу, судові витрати у вигляду судового збору за подачу позову, апеляційної та касаційної скарг, а також вартість експертного дослідження покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.129,232,233,238,240,241 ГПК України, вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області від 11.03.2004 р. № 201 „Про видачу державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам України ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , та іншим, згідно додатку для ведення особистого селянського господарства на території Красносільської сільської ради.

Стягнути з Лиманської районної державної адміністрації Одеської області (67500, Одеська обл., смт. Доброслав, просп. 40-річчя Визволення, 1, код 04057155) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві; код банку отримувача 820019; рахунок отримувача: 31215256700001; код класифікації доходів бюджету: 22030106) 1147/одна тисяча сто сорок сім/ грн. 00 коп. судового збору за подачу позовної заяви по даній справі.

Стягнути з Лиманської районної державної адміністрації Одеської області (67500, Одеська обл., смт. Доброслав, просп. 40-річчя Визволення, 1, код 04057155) на користь Військової прокуратури Південного регіону України (65012, м. Одеса, вул. Пироговська, 11, код 38296363) 1261/одна тисяча двісті шістдесят одна/ грн. 70 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги та 1376/одна тисяча триста сімдесят шість/ грн. 40 коп. судового збору за подачу касаційної скарги.

Стягнути з Лиманської районної державної адміністрації Одеської області (67500, Одеська обл., смт. Доброслав, просп. 40-річчя Визволення, 1, код 04057155) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси (65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 13, код 08038284) 25000/двадцять п`ять тисяч/ грн. 00 коп. витрат на проведення земельно-технічної експертизи.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання його повного тексту і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного господарського суду.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 05 квітня 2018 р.

Суддя Л.В. Лічман