Постанова

від 03.04.2018 по справі 826/13126/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/13126/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н. П.

Суддів: Літвіної Н.М., Костюк Л.О.

За участю секретаря: Івченка М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспоставка " на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2018 року, суддя Маруліна Л.О., у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспоставка" до Головного управління ДФС у місті Києві, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Прімавера Груп", Державна податкова інспекція у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 25.09.2017 року № 0048891404,-

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнеспоставка" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у місті Києві, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю "Прімавера Груп", Державна податкова інспекція у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, в якому просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення відповідача від 25 вересня 2017 року № 0048891404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 444 250,00 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

03.04.2018року від ТОВ Бізнеспоставка повторно надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку представника в судове засідання. Аналогічне клопотання подавалось товариством 26.03.2018 року у зв'язку з чим судове засідання, призначене на 27.03.2018 року, було перенесено на інший день.

Проте, колегія суддів вважає, що апелянтом не надано доказів поважності причин повторної неявки преставника в судове засідання, а тому підстави для повторного відкладення розгляду справи відсутні.

Згідно з частиною 2 статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки учасники справи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнеспоставка"зареєстровано Печерською районною державною адміністрацією в м. Києві 20.04.2014 року та 21.10.2014 року взято на податковий облік за №77343.

Відповідно до Витягу з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами діяльності позивача є: добування кам'яного вугілля; оптова торгівля машинами й устаткуванням для добувної промисловості та будівництва; оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням; оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; неспеціалізована оптова торгівля; ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення.

На підставі документальної позапланової виїзної перевірки позивача, яка проводилась з 29.08.2017 року по 04.09.2017 року складено Акт № 616/26-15-14-04-04/39448398 від 11.09.2017 року "Про результати документальної позапланової перевірки ТОВ "Бізнеспоставка" (код 39448398) податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинах з контрагентом - постачальником ТОВ "Прімавера Груп" (код 40806565) за період грудень 2016 року.

Зазначеним Актом перевірки встановлено, що за період з 01.12.2016 року по 31.12.2016 року позивачем задекларовано податкових зобов'язань по податку на додану вартість у сумі 2 441 006,00 грн. Перевірка повноти визначення податкових зобов'язань за цей же період не проводилась. За вказаний період позивачем задекларовано податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 2 226 979,00 грн. Перевіркою повноти визначення податкового кредиту встановлено його завищення на загальну суму 355 400,00 грн., в тому числі по взаємовідносинах з ТОВ "Прімавера Груп" за грудень 2016 року в зазначеній сумі (розрахунок вказаної суми міститься в додатку № 3 до Акту перевірки, аркуш справи 24).

Також було вибірково проведена перевірка показників у поданих позивачем податкових деклараціях з податку на додану вартість у рядках 10.1-16 за цей же період, якою встановлено завищення грошових сум в договорах, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних та в актах наданих робіт на суму 355 400,00 грн. за період грудень 2016 року.

Під час здійснення перевірки встановлено, що позивач документально оформлював операції щодо придбання газових електростанцій 8кВТ (код товару 2009) з ТОВ "Прімавера Груп" при відсутності фактичної можливості здійснення ними ідентифікованих операцій з урахуванням відсутності відповідних трудових та матеріально-технічних ресурсів.

Крім того, встановлено, що ТОВ "Прімавера Груп" документально оформлено видаткові та податкові накладні, підписані директором ОСОБА_3 для ТОВ "Бізнеспоставка" на загальну суму 2 132 400,00 грн., в тому числі ПДВ 355 400,00 грн., що підтверджується наявними даними в матеріалах справи податкових та видаткових накладних:

- № 103 від 16.12.2016 року, номенклатура - газова електростанція 8кВТ; загальна вартість 964 800,00 грн.; вартість робіт без ПДВ 804 000,00 грн.; сума ПДВ 160 800,00 грн. (а.с. 35 і 38);

- № 121 від 19.12.2016 року, номенклатура - газова електростанція 8кВТ; загальна вартість 500 400,00 грн.; вартість робіт без ПДВ 417 000,00 грн.; сума ПДВ 83 400,00 грн. (а.с. 36 і 39);

- № 129 від 23.12.2016, номенклатура - газова електростанція 8кВТ; загальна вартість 667 200,00 грн.; вартість робіт без ПДВ 556 000,00 грн.; сума ПДВ 111 200,00 грн. (а.с. 37 і 40).

Як встановлено контролюючим органом в Акті перевірки суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до податкового кредиту у грудні 2016 року, та відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2016 року, а також даних Єдиного реєстру податкових накладних.

Згідно виписок банку від 22.12.2016 року в сумі 50 000,00 грн. та від 27.12.2016 року в сумі 158 975,20 грн. ТОВ "Бізнеспоставка" частково здійснено оплату за отримані товари по договору поставки від 16.12.2016 року №16/12-1 БП з ТОВ "Прімавера Груп". Згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку 631 з вказаним контрагентом станом на 31.12.2016 року рахується кредиторська заборгованість в сумі 1 923 424,8 грн.

Також в Акті перевірки відповідач вказує, що ТОВ "Прімавера Груп" (код 40806552) не подано фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва та податкову декларацію з податку на прибуток за 2016 рік.

Згідно з ЄРПН зазначеним контрагентом позивача документально оформлено придбання газових електростанцій з ТОВ "Латен Трейд" (код 40235137) в тій кількості та по тій ціні, що було реалізовано в адресу ТОВ "Бізнеспоставка". Згідно цього ж реєстру ТОВ "Латен Трейд" за період своєї діяльності не оформлював придбання вищевказаних товарів.

У зв'язку з цим, контролюючий орган, дійшов висновку, що позивачем оформлено документальне придбання товару, дійсне джерело якого невідоме. Оформлення господарської операції з ТОВ "Прімавера Груп" здійснювалась з метою введення в обіг товарів невідомого походження, одержаних в результаті не облікованого виробництва. Відповідач побачив нереальність придбання позивачем товарів у контрагента-постачальника та неправомірність документального оформлення взаємовідносин, що фактично не здійснювалося із контрагентом.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що за підсумками проведеного допиту директора ТОВ "Прімавера Груп" ОСОБА_3, останній здійснив реєстрацію товариства за винагороду без мети та наміру здійснення фінансово-господарської діяльності, не проводив збори засновників, не затверджував статут підприємства, не призначав посадових осіб, не формував та не вносив кошти в статут підприємства, не складав та не підписував первинні бухгалтерські та податкові документи, вказані дії не доручав іншим особам.

Також податковий орган посилається на відсутність підписів директора ТОВ "Прімавера Груп" на податкових накладних, а відтак це вказує на недостовірні первинні документи, та зазначає про те, що такі документи не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

На підставі вказаного акту перевірки, ГУ ДФС у м. Києві винесло податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 25.09.2017 року № 0048891404 згідно пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України, за порушення пунктів 198.1, пунктів 198.3, пунктів 198.6 статті 198, пунктів 200.1, статті 200 Податкового кодексу України на підставі абз. 3 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України ТОВ "Бізнеспоставка " збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 444 250,00 грн., в тому числі за податковим зобов'язанням збільшення 355 400,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 88 850,00 грн.

Вважаючи вищезазначене податкове повідомлення-рішення протиправними та такими, що прийнято з порушенням норм податкового законодавства, позивач звернувся до суду за захистом з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України, Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1. ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу.Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток підприємств мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків та визначення бази оподаткування податком на прибуток підприємств.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду (п.198.2 ст.198 ПК).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3 ст.198 ПК).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК).

За змістом п. 200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п.201.4 ст.201 ПК України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до п. 201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Відповідно п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (із змінами і доповненнями) (в редакції від 25.06.2016 року, чинній на час здійснення правочину) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, а тому для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається із матеріалів справи, 16.12.2016 року між ТОВ Прімавера Груп" та ТОВ "Бізнеспоставка" укладено договір №16/12-1БП про купівлю-продаж "Продукції" на умовах, в асортименті, кількості та за цінами, викладеними у Специфікаціях до цього Договору, які є його невід'ємною частиною (п. 1.1.).

Згідно п.3.5 Договору тривалість гарантійного терміну на Продукцію встановлюється у відповідній специфікації і починає спливати з моменту здійснення поставки.

Пунктом 5.2. Договору зазначено, що поставка Продукції здійснюється Постачальником на умовах, визначених у Специфікації або в інших невід'ємних додатках до цього Договору.

Матеріали справи свідчать, що в Специфікації відсутня зазначена п. 3.5 Договору необхідна інформація щодо гарантійного терміну товару та відомості щодо умов поставки Товару. Крім того, відсутнє прізвище та ініціали особи, яка засвідчила вказаний документ (а.с. 32,33,34).

Відповідно до п. 5.3 Договору Постачальник забезпечує належне оформлення провізних та товаросупровідних документів, які передає Покупцю разом з поставленою партією Товару.

Колегія суддів звертає увагу, що вказані документи не були надані позивачем ні уповноваженій особі контролюючого органу під час здійснення перевірки, що підтверджується додатком № 2 до Акта перевірки, ні в суді першої, а ні в суді апеляційної інстанцій.

Також, відповідно до частини першої ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга статті 9 Закону №996-XIV вказує, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру; господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що видаткові накладні № 103, 121, 129 не відповідають вказаним нормам, а саме в них відсутнє зазначення місця складання, посади та прізвища осіб, які засвідчили вказаний документ своїм підписом.

Відповідно до Листа ДФС від 15.01.2016 року № 621/6/99-99-19-02-02-15 та Наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 (зі змінами), затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила № 363), у додатку 7 яких визначено форму товарно-транспортної накладної (форма № 1-ТН) (далі - ТТН).

Пунктом 11.1 Правил №363 визначено, що ТТН є основним документом на перевезення вантажів. Згідно з розділом 1 Правил № 363 ТТН - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Визначена форма ТТН є обов'язковою до використання всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності та сфери управління.

Згідно з п. 11.4 Правил №363 ТТН на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовником (вантажовідправником) виписуються в кількості не менше чотирьох екземплярів; вантажовідправник всі екземпляри засвідчує підписом і за необхідності - печаткою (штампом).

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції та відхиляє доводи апелянта, що контрагент самостійно доставляв товар своїми силами та не повинен був складати ТТН, а доставка входила в його ціну, оскільки вони не грунтуються на вимогах закону.

Щодо посилання апелянта на наявні в матеріалах справи копії податкових накладних від 16.12.2016 року №103, від 19.12.2016 року №121 та від 20.12.2016 року №129 колегія суддів зазначає наступне.

За правилами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (в редакції, яка діє з 01 січня 2015 року) об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Пункт 135.1 статті 135 Податкового кодексу України встановлює, що базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Таким чином, фінансовий результат до оподаткування та, відповідно, база оподаткування податком на прибуток, визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань.

За визначенням статті 1 Закону №996-XIV бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам; міжнародні стандарти фінансової звітності (далі - міжнародні стандарти) - прийняті Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку документи, якими визначено порядок складання фінансової звітності.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону №996-XIV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з положеннями частин четвертої-шостої статті 9 Закону №996-XIV регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.

Отже, контролюючим органом можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені відповідно до норм закону та на підставі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається із матеріалів справи, у вищезазначених податкових накладних у розділі Посадова (уповноважена) особа зазначається лише прізвище ОСОБА_3 без підпису та печатки підприємства.

Відповідно до п. 2 Наказу від 31.12.2015 року №1307, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.01.2016 рокуза № 137/28267, "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної" (в редакції від 01.07.2016 року) податкова накладна та додатки до неї складаються в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи.

В акті перевірки зазначено неточності в оформленні первинних документів та відсутність товаро-транспортних накладних або інших документів, які б свідчили про факт отримання товару позивачем, у свою чергу судом встановлено, що первинні документи, складені з порушенням вимог законодавства та не відповідають вимогам статті 9 Закону №996-XIV.

Крім того, в матеріалах справи знаходиться лист від Київської міської прокуратури № 9 від 26.07.2017 року № 794-17, в якому зазначено, що Київською місцевою прокуратурою №9 здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, внесенному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017100090001958 від 23.02.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 364-1 ч.1 КК України.

До зазначеного листа відповідачем долучено протокол допиту свідка ОСОБА_3, який пояснив, що відношення до фінансово-господарської діяльності та реєстрації ТОВ Прімавера Груп" (код ЄДРПОУ 40806552) (контрагента позивача) не має, зареєстрував останнє за грошову винагороду на прохання невідомої особи.

Суд першої інстанції вірно застосував до даних правовідносин правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 року (23740257), про те, що первинні документи підписані від імені підприємств та організацій, що зареєстровані у встановленому порядку, особами, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Судом першої інстнації також правомірно не прийнято до уваги надані до матеріалів справи копії податкових накладних як доказ поставки (в т.ч. перевезення товару) з підстав, що за умови відсутності доказів змін в оборотних/необоротних активах підприємства, дані документи не є належними доказами правомірності формування показників бухгалтерського обліку в частині податкового кредиту і витрат.

Отже, висновок суду першої інстанції у справі про те, що подані товариством первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, податкові накладні, платіжні доручення, податкової звітності не є достатніми доказами фактичного виконання операцій; спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими податковим органом фактами ознак фіктивної діяльності контрагента позивача свідчить про безтоварність господарських операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства, є правильним.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22 листопада 2016 року у справі № 826/11397/14.

Таким чином, з урахуванням правової позиції Верховного Суду України 05.03.2012 року (23740257), від 22.11.2016 року у справі № 826/11397/14, суд першої інстанції дійшов вірногого висновку про те, що надані до матеріалів справи позивачем первинні бухгалтерські (видаткові накладні) та податкові документи (податкові накладні) не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами, які посвідчують факт придбання товарів, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ є безпідставним.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що досліджені в судовому засіданні докази, які знаходяться у матеріалах справи та встановлені судом обставини справи свідчать про відсутність реальної господарської операції по даним прововідносинах.

Також колегія суддів зазначає, що товариство у своїй діяльності має бути обачним, а не вжиття ним належних заходів до обачності у виборі контрагента не може тягнути за собою реальності господарських операцій у разі якщо документи підписані невідомою особою, або ж від імені особи, яка їх взагалі не підписувала.

Відповідно до норм чинного законодавства, нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3.ст. 198 ПК України).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).

Як убачається з матеріалів справи та списку наданих для перевірки контролюючому органу документів, позивачем платіжним дорученням № 955 від 22.12.2016 року перераховано суму в розмірі 50 000,00 грн. на реквізити ТОВ "Прімавера Груп" та платіжним дорученням №964 від 27.12.2016 року перераховано на реквізити вказаного контрагента суму 158 957, 20 грн., що становить 208 975,20 грн.

З наданих до матеріалів справи доказів вбачається, що позивач задекларував в період з 01.12.2016 року по 31.12.2016 року податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 2 226 979,00 грн., по факту підтвердив оплату двома вищевказаними платіжними дорученнями на суму 208 975,20 грн. Контролюючим органом проведено перевірку повноти визначення податкового кредиту та встановлено його завищення на загальну суму 355 400,00 грн. за вказаний період 2016 року.

Крім того, надані позивачем платіжні доручення № 970 від 04.01.2017 року, № 971 від 04.01.2017 року, № 972 від 04.01.2017 року, № 973 від 04.01.2017 року, № 974 від 04.01.2017 року, № 977 від 04.01.2017 року не можуть братись до уваги як підтверджуючі документи по господарських відносинах за податковий період грудень 2016 року, оскільки датовані всі такі зазначені платіжні доручення 2017 роком, тоді як правовідносини між позивачем та його контрагентом виникли у грудні 2016 року.

Тому станом на 31.12.2016 року за позивачем рахувалась кредитна заборгованість в сумі 1 923 424,8 грн.

Матеріали справи свідчать, судом першої інстанції під час розгляду справи зобов'язано позивача надати суду документи, які підтверджують перевезення товару, акт прийому-передачі товару та довіреність на прийом товару уповноваженій особі. До суду першої інстанції надійшов Акт приймання-передачі товару № 1/20 до договору поставки від 16.12.2016 року № 16/12-1БП від 20.12.2016 року, місце складення та підписання - місто Київ.

Проте, із пояснень представника позивача у суді першої інстанції з'ясовано, що товар доставлено у місто Львів, його приймання здійснював працівник механік УМГ "Львівтрансгаз" ПАТ "Укртрансгаз".

Разом з тим, позивачем не надано довіреності на працівника ПАТ "Укртрансгаз", який мав право приймати товар. Крім того, передача товару, як слідує з пояснень представника позивача, відбувалась у м. Львові, проте місто складання Акту зазначено місто Київ.

Крім того, твердження апелянта, що придбаний товар надалі був поставлений на УМГ "Львівтрансгаз" ПАТ "Укртрансгаз", як на підтвердження реальності проведення господарської угоди між ТОВ "Бізнеспоставка" та контрагентом ТОВ "Прімавера Груп", колегією суддів не береться до уваги, оскільки позивачем не надано документів, які підтверджують дану обставини.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспоставка" про визнання визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 25 вересня 2017 року № 0048891404.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду від 26 січня 2018 року.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспоставка" залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Літвіна Н.М.

Костюк Л.О.

Повний текст виготовлено: 04 квітня 2018 року.