Постанова

від 11.12.2018 по справі 826/13126/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 грудня 2018 року

м. Київ

справа №826/13126/17

адміністративне провадження №К/9901/49553/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспоставка" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.01.2018 (суддя - Маруліна Л.О.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2018 (судді - Бужак Н.П., Літвіна Н.М., Костюк Л.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспоставка" (далі - ТОВ "Бізнеспоставка") до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС), треті особи: Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ), Товариство з обмеженою відповідальністю "Прімавера Груп" (далі - ТОВ "Прімавера Груп") про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

ТОВ "Бізнеспоставка" звернулося до суду з позовом до ГУ ДФС про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС Форми "Р" від 25.09.2017 № 0048891404, якими товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 444`250,00 грн.

Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що висновки податкової перевірки, за результатами якої було прийнято зазначене податкове повідомлення - рішення, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки реальність господарських операцій між позивачем і ТОВ "Прімавера Груп" підтверджується даними первинних бухгалтерських документів, які оформленні відповідно до вимог чинного законодавства, а заперечення керівника ТОВ "Прімавера Груп" щодо його причетності до господарської діяльності підприємства не є беззаперечною підставою для визнання господарських операцій з таким контрагентом безтоварними.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 26.01.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2018, у задоволенні адміністративного позову відмовив.

Судові рішення про відмову в позові вмотивовані висновком про те, що позивач сформував дані свого податкового обліку по господарських взаємовідносинах з ТОВ "Прімавера Груп" з порушенням податкового законодавства, що призвело до заниження ПДВ у грудні 2016 року, оскільки у судовому процесі суди встановили, що реальних господарських операцій між ними не було з огляду на те, що позивач не надав усі первинні документи та згідно з поясненнями керівника контрагента - продавця (ТОВ "Прімавера Груп") він заперечує свою участь у створенні та діяльності цього товариства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів.

ТОВ "Бізнеспоставка" подало до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення і прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач зазначає, що суди залишили поза увагою, що доставка товару здійснювалась за рахунок контрагента, податковий кредит формувався за правилом першої події (дата доставки товару), а акт взаємних розрахунків між позивачем та ТОВ "Прімавера Груп" свідчить про виконання договірних обов'язків господарюючих суб'єктів.

Верховний Суд ухвалою від 14.05.2018 відкрив касаційне провадження у цій справі.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення як безпідставну.

На обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на обставини встановлені у ході податкової перевірки, положення вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV, статей 185, 198, 201 Податкового кодексу України, які вимагають фактичне здійснення господарської операції для реалізації права на податковий кредит, та відповідність судових рішень першої та апеляційної інстанцій викладеному у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, та відповідача - у відзиві на касаційну скаргу, та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що підставою для збільшення позивачу податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 355`400,00 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій, встановлених пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, був висновок, викладений в акті від 11.09.2017 № 616/26-15-14-04-04/39448398 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Бізнеспоставка" щодо дотримання податкового законодавства при проведенні фінансово - господарських операцій по взаємовідносинах з ТОВ "Прімавера Груп" у грудні 2016 року. Згідно з висновком цього акту позивач порушив пункти 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ПДВ за грудень 2016 року на 355`400,00 грн.

Таке порушення полягало у формуванні позивачем податкового кредиту за наслідками операцій із придбання товару (газових електростанцій 8кВТ) у ТОВ "Прімавера Груп" на підставі договору від 16.12.2016 № 16/12-1БП, які, на думку податкового органу, є безтоварними.

Такий висновок контролюючого органу вмотивований тим, що у ході перевірки встановлено відсутність документів, які б підтверджували реальність поставок зазначеного товару, зокрема його транспортування. Крім того, за результатами заходів податкового контролю встановлено, що ТОВ "Прімавера Груп" - контрагент позивача - за 2016 рік не подало фінансовий звіт, діяльність названого товариства має ознаки фіктивного підприємництва, оскільки відсутні достатні матеріально-технічні та трудові ресурси для здійснення відповідної господарської діяльності, директор цього товариства заперечує свою причетність до його створення та фінансово-господарської діяльності, відповідно податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, підписані від імені цього товариства неналежними особами.

Ці доводи ГУ ДФС були предметом оцінки судами першої та апеляційної інстанцій.

З метою перевірки таких фактичних даних суди витребували у позивача документи, які підтверджують перевезення товару, акт прийому-передачі товару та довіреність на прийом товару уповноваженою особою.

На вимогу суду позивач надав акт приймання-передачі товару від 20.12.2016 № 1/20 до договору поставки від 16.12.2016 № 16/12-1БП (місце складення та підписання-місто Київ). Також у ході розгляду справи представник позивача надав пояснення про те, що придбаний товар був поставлений на адресу УМГ "Львівтрансгаз" ПАТ "Укртрансгаз" у місто Львів, його приймання здійснював працівник механік УМГ "Львівтрансгаз" ПАТ "Укртрансгаз". Водночас доказів на підтвердження вказаних обставин як-то довіреність на працівника ПАТ "Укртрансгаз", який мав право приймати товар, інші документи на підтвердження вказаних обставин, позивач не надав.

Суди також встановили, що гр. ОСОБА_1., від імені якого у якості директора ТОВ "Прімавера Груп" підписані договір із ТОВ "Бізнеспоставка" та первинні документи, у межах досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017100090001958, порушеного за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 364-1 Кримінального кодексу Країни, під час допиту у якості свідка, що проводився працівниками податкової міліції на виконання доручення прокурора Київської міської прокуратури № 9, заперечив совою причетність до створення та господарської діяльності цього товариства та повідомив, що ТОВ "Прімавера Груп" зареєстрував за грошову винагороду.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції Закону на момент виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (підпункт 198.6 статті 198 ПК України).

Згідно з положеннями пункту 44.1 статті 44 ПК України в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Аналіз наведених норм ПК України свідчить, що у податковому обліку господарські операції та витрати за ними мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. Податковий кредит має бути обов'язково підтверджений податковою накладною.

Згідно із пунктом 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 201.2 статті 201 ПК України).

На виконання вказаної норми ПК України Міністерство фінансів України наказом від 31.12.2015 N 1307 затвердило форму податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної (у редакції чинній на час заповнення податкових накладних у спірних правовідносинах; далі - Порядок).

Згідно з пунктом 1 Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена в цьому пункті.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 2 Порядку податкова накладна та додатки до неї складаються в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (у редакції Закону на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону № 996-XIV).

Також, відповідно до пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а наявність первинних документів, які мають обов'язкові реквізити, визначені у законі, не є безумовною підставою для визнання правомірності формування податкового кредиту за умови якщо такі первинні документи складені від імені суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва. Такий висновок зумовлений тим, що статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках надавати передбачені законом податкові вигоди.

Встановивши, у ході розгляду справи, що податкові накладні ТОВ "Прімавера Груп", які стали підставою для формування ТОВ "Бізнеспоставка" податкового кредиту, підписані невстановленою особою від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності товариства-постачальника, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, а отже, виписані від імені такого постачальника податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, а також відсутність у позивача первинних документів, що стосуються господарських операцій за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети його здійснення - придбання на підставі цивільно-правової угоди товарів для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів в господарській діяльності, - суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правомірність податкового повідомлення-рішення, що є предметом спору.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують правильність цього висновку, оскільки фактично зводяться до переоцінки досліджених та оцінених судами попередніх інстанцій доказів у ході розгляду справи, при цьому конкретних підстав, які б свідчили про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні обставин у справі та норм матеріального права при їх юридичній оцінці скаржник не наводить.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспоставка" залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.01.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна ,

В.В. Хохуляк,

Судді Верховного Суду