Ухвала

від 28.03.2018 по справі 318/953/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа № 318/953/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №318/1539/17 Головуючий у 1 інст. ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/778/122/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_2

Категорія оскарження ст.170 КПК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

за участю прокурора ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Запорізької області провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні прокурора Кам`янсько-Дніпровського відділу Енергодарської місцевої прокуратури ОСОБА_7 на ухвалу Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 9 січня 2018 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання слідчого про арешт на майна -

В С Т А Н О В И Л А:

Як вбачається з матеріалів провадження, 8 вересня 2017 року до слідчого судді звернувся слідчий СВ Кам`янсько-Дніпровського відділення Енергодарського ВП ГУНП в Запорізькій області, в якому просив накласти арешт на:

- земельну ділянку з кадастровим номером 2322482400:04:005:0262, площею 0, 5895 га, яка належить ОСОБА_8 , цільове призначення для ведення особистого селянського господарства;

- земельну ділянку з кадастром номером 2322482400:04:005:0260, площею 05,га, яка належить ОСОБА_9 , цільове призначення для ведення особистого селянського господарства;

- земельну ділянку з кадастром номер 2322482400:04:005:0261, площею 0,5 га, яка належить ОСОБА_9 , цільове призначення для ведення особистого селянського господарства;

- земельну ділянку з кадастровим номером 2322482400:04:005:0277, площею 0,2452 га, яка належить ОСОБА_10 , цільове призначення для ведення особистого селянського господарства;

- земельну ділянку з кадастровим номером 2322482400:04:005:0259 площею 0,20 га, яка належить ОСОБА_11 , цільове призначення для ведення особистого господарства,

із забороною розпорядження та користування зазначеними земельними ділянками не за цільовим призначенням.

В обґрунтування клопотання слідчий зазначив, що у провадженні СВ перебувають матеріали досудового розслідування № 12017080260000421 від 23 квітня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України за фактом дій невстановлених осіб, які організували за межами с. Водяне овочевий ринок, за що отримують грошові кошти від мешканців Камянсько-Дніпровського району злочинним шляхом.

В ході досудового розслідування встановлено, що вказані земельні ділянки використовуються в порушення вимог щодо їх цільового використання, а саме для ведення комерційної діяльності. Зміна цільового призначення у відповідності до виду фактичного використання земельної ділянки на теперішній час не проведена та не зареєстрована у відповідності до вимог чинного законодавства.

Разом з тим встановлено, що на вказаних земельних ділянках у 2013 році почав функціонувати овочевий ринок і під час проведення санкціонованого обшуку на них встановлено діяльність торгівельного майданчику, денний дохід якого становить приблизно 100000 грн.

Орган досудового розслідування також має підстави вважати, що діяльність сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «Водянська Січ», яки є неприбутковою організацією, призвела до недоотримання бюджетом коштів в особливо-великих розмірах у порівнянні з доходами, отриманими за день та фактично сплаченими податками за період понад 4 роки.

Слідчий вважає, що вказані земельні ділянки згідно до ч. 1 ст. 98 КПК України є речовими доказами, тобто є об`єктами, які зберегли сліди кримінального правопорушення та містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Зважаючи на те, що арешт майна відповідно до ст. 16 КПК України не може бути здійснено без судового рішення, а також виходячи з того, що вищевказане майно відповідає критеріям, передбаченим ст. 167 та ч. 3 ст. 170 КПК України є необхідність здійснити арешт земельних ділянок, які використовуються не за цільовим призначенням.

Ухвалою слідчого судді від 14 вересня 2017 року вказане клопотання слідчого було повернуто прокурору для усунення недоліків, які полягали в тому, що в порушення п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 171 КПК України в ньому не конкретизовано підставу та мету арешту відповідно до положень ст. 170 КПК України, відсутнє відповідне правове обґрунтування необхідності арешту майна, не зазначені документи, які підтверджують право власності на майно.

20 вересня 2017 року до слідчого судді надійшло клопотання прокурора, в якому він просив накласти арешт на ті ж самі земельні ділянки із забороною користування ними не за цільовим призначенням.

В клопотанні прокурор завданням арешту зазначив запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна. Метою арешту майна зазначив збереження його в якості речового доказу.

Відмовляючи у задоволенні клопотання, слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі від 9 січня 2018 року зазначив, що орган досудового розслідування не надав обґрунтованої оцінки щодо правової підстави для арешту земельних ділянок, достатності доказів розміру можливої конфіскації майна, спеціальної конфіскації, можливого розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушення та цивільного позову, наслідків арешту майна для інших осіб.

Об`єктивних підстав вважати, що земельні ділянки, які належать фізичним особам, виступали знаряддям вчинення злочину та набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, тобто є доказом злочину і відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України не надано.

В матеріалах кримінального провадження відсутнє повідомлення будь-кому про підозру, відсутній цивільний позов.

До клопотання не додано постанову про визнання земельних ділянок речовими доказами.

В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_7 ухвалу слідчого судді просить скасувати, та постановити нову.

В обґрунтування апеляційної скарги викладає зміст клопотання про арешт земельних ділянок, вказує, що метою арешту земельних ділянок є збереження їх в якості речових доказів. Зазначає, що земельні ділянки є засобом заволодіння чужим майном.

Також зазначає, що слідчим долучалась до клопотання постанова про визнання земельних ділянок речовими доказами, та прокурором безпосередньо під час розгляду клопотання вказувалось на те, що вони визнані речовими доказами.

Водночас вже під час знаходження провадження в апеляційному суді 27 лютого 2018 року від прокурора на адресу апеляційного суду надійшла копія постанови слідчого від 29 серпня 2017 року, якою земельні ділянки, зазначені у клопотанні про їх арешт, визнані речовими доказами. В матеріалах судового провадження, які надішли із суду першої інстанції, цей документ відсутній, відповідно слідчим суддею він не досліджувався. Клопотань про дослідження цієї постанови в апеляційному суді заявлено не було.

Власники майна та їх представники, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду апеляційної скарги прокурора, до судового засідання не з`явились, із заявами про відкладення судового розгляду не звернулись.

Заслухавши доповідача по справі, вислухавши прокурора, яка вважала ухвалу слідчого судді незаконною і необґрунтованою, просила її скасувати та постановити нову, якою накласти арешт на земельні ділянки, оскільки вони відповідають критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, є необхідність їх збереження в тому стані, в якому вони перебувають на час розслідування, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги і провівши судові дебати, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимогКПК Українита судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема і збереження речових доказів.

При цьому, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.

Так, слідчим суддею встановлено відсутність об`єктивних підстав вважати, що вищевказані земельні ділянки, які належать фізичним особам, виступали знаряддям вчинення злочину та набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, тобто є доказом злочину, і відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КІІК України та віднесені саме до знаряддя вчинення кримінального правопорушення, або ж містять на собі ознаки вчиненого злочину або ж відповідні сліди кримінального правопорушення.

Крім того, в матеріалах провадження відсутнє повідомлення про підозру у вчиненні злочину за ч. 3 ст. 190 КК України, не заявлено цивільного позову у порядку, встановленому ст. 128 КПК України, відсутні відомості про причетність осіб до вчинення злочину з приводу якого проводиться досудове розслідування у вищенаведеному кримінальному провадженні.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді та вважає, що органом досудового розслідування в клопотанні не надано обґрунтованої оцінки щодо правової підстави для арешту земельних ділянок, достатності доказів розміру можливої конфіскації майна, спеціальної конфіскації, можливого розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, цивільного позову, наслідків арешту майна для інших осіб.

З урахуванням цього слідчий суддя, всупереч ствердженням автора апеляційної скарги, встановив належні правові підстави, передбачені ст. 173 КПК України, для відмови у задоволенні клопотання про накладення арешту на вказане майно, оскільки особа яка подала вищевказане клопотання, не довела необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України.

Правильність такого рішення випливає також і з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ісмаїлов проти Росії" від 6 листопада 2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно зі ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Між тим, ні слідчим в клопотанні про накладення арешту на майно, ні в наданій суду апеляційної інстанції постанові про визнання вищевказаних земельних ділянок речовими доказами, не зазначено правових підстав для прийняття такого рішення (щодо відповідності земельних ділянок критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України).

З огляду на специфіку об`єкту, на який орган досудового розслідування вважає необхідним накладення арешту земельні ділянки, а не майно, яке розташовано на них, є необґрунтованою жодним чином наявність будь-яких ризиків і негативних наслідків для кримінального провадження.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, відмовив у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на земельні ділянки.

Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів переконана, що слідчий суддя, відмовляючи в задоволені клопотання діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, а тому доводи прокурора стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати необґрунтованими.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді колегією суддів не виявлено.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 170, 171, 173, 376, 404, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні прокурора Кам`янсько-Дніпровського відділу Енергодарської місцевої прокуратури ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 9 січня 2018 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання слідчого про арешт на майна, залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 9 січня 2018 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання слідчого про арешт на майна, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4