Постанова

від 17.04.2007 по справі 34/79а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

34/79а

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                                             ПОСТАНОВА

                                                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

17.04.07 р.                                                                             Справа № 34/79а

11 год. 30 хвилин, м. Донецьк, вул.Артема,157,

                                                                             зал судових засідань (каб.) №212

Господарський суд Донецької області у складі  судді  Кододової О.В.

при секретарі судового засідання Тараненко Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю „Синдбад” сел. Лебединське Новоазовського району  Донецької обл.

до відповідача   Державної податкової інспекції в Новоазовському районі

про  про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення

від 26 січня 2007 р. № 0000102300/0

За участю:

представників сторін

від позивача            Чмелевська М.О. (за дорученням)

від  відповідача    Устименко П.П., Балдирев Д.М. (за дорученнями)

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов Товариством з обмеженою відповідальністю „Синдбад” сел.Лебединське Новоазовського району до Державної податкової інспекції в Новоазовському районі про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення від 26 січня 2007 р. № 0000102300/0 про визначення  податкового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем – 135 901,0 грн., за штрафними санкціями – 57 375,3грн., всього на загальну суму 193 276,3 грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що під прямою інвестицією розуміється господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою (пп.. 1.28.2. п.1.28. ст..1 закону про прибуток). За таких підстав, позивач вважає, що відсутні підстави для включення до валового доходу  сум грошових коштів, внесених учасниками Товариства „Синдбад” на поповнення його статутного капіталу.

Позивач зазначає, що перевіряючи на свою власну думку змінили фактичне призначення отриманих коштів, та вважають що це не поповнення статутного капіталу Товариства, а доходи з інших джерел. Така позиція ними обгрунтовується  відсутністю державної реєстрації змін до Статуту Товариства щодо збільшення  статутного капіталу, оскільки рішення товариства  про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дати внесення цих змін до державного реєстру.

Позивач вважає, що навіть недотримання ст. 7 Закону України „Про господарські товариства” не є підставою для зміни цільового призначення отриманих Товариством в якості внесків до статутного фонду  коштів учасників Товариства та зміни порядку їх оподаткування.

На думку позивача, якщо товариство, погодившись з доводами податківців, і до реєстрації змін віднесе додаткові внески учасників до статутного фонду до складу валового доходу, а після цього буде проведена державна реєстрація змін до статуту щодо збільшення статутного фонду, який вже фактично сформований, то у Товариства не буде правових підстав ані для включення до валових витрат рівнозначної суми, ані для зменшення валових доходів на таку суму, оскільки такий механізм оподаткування внесків до статутного фонду не передбачений нормами Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Відповідач у запереченнях від 28.02.2007 року № 1442/9/10-013  (вхід. № 02-41/8808 від 01.03.2007 року) проти позову заперечує за тих підстав, що згідно установчих документів позивача  та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців №777138 серії АА розмір статутного фонду позивача станом на 12.01.2007року складає 500000грн.

Відповідач вважає, що позивача не включив  до валового доходу у 1 півріччі  2006р. суму 545 000,0 грн. - доходу з інших джерел. Тобто на думку перевіряючих має місце порушення пп..4.1.6. п.4.1. ст..4 Закону України „ Про оподаткування прибутку підприємств” де передбачено, що валового доходу включаються доходи з інших джерел.

Відповідач зазначає, що згідно ст.7 Закону України „Про господарські товариства” зміни, які сталися в установчих документах товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства. Товариство зобов'язане у п'ятиденний строк повідомити орган, що провів реєстрацію, про зміни, які сталися в установчих документах, для внесення необхідних змін до державного реєстру.  Стаття 16 цього закону передбачає, що рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру. Згідно статті 87 Господарського Кодексу рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру. На думку відповідача недотримання позивачем порядку реєстрації змін до статутного фонду в частині його збільшення є підставою  вважати суму збільшення доходом із інших джерел.

Крім того, відповідач зазначає, що позивач за 1 півріччя 2006року відніс до складу валових доходів суму 995грн., яка документально не підтверджена.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін  та дослідивши письмові докази, суд встановив:

Позивач є юридичною особою, код ЄДРПОУ 30506786.

Відповідач здійснив виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005року по 30.09.2006року, результати якої відображені у акті перевірки від 19.01.2007року №23/30506786.

Згідно п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України  „Про оподаткування прибутку підприємств”  валовий доход включає доходи з інших джерел. Таким чином до складу валового доходу 1 півріччі 2006року (2 квартал 2006року) позивачем  не віднесено суму доходів з інших джерел, які надійшли  до каси підприємства у розмірі 545000грн.

Відповідачем також встановлено (а.с.14), що позивачем завищені валові доходи за 1 півріччя 2006року у результаті віднесення суми 995грн., яка не підтверджена первинними документами. Позивач цю суму не оспорює. Відтак загальна сума заниження валового доходу склала 544005грн. (545000-995) у тому числі по періодами: 1 квартал 2005року – 300 000грн., 1 квартал 2006року -  65 000грн., 2 квартал – 179 005грн., що вплинуло на донарахування податку на прибуток у розмірі 135901грн:

-          4 квартал 2005року – 74900грн.;

-          1 квартал 2006року – 16250грн.;

-          2 квартал 2006року – 44 751грн.

Відповідачем було прийняте податкове повідомлення – рішення від 26 січня 2007 р. № 0000102300/0 про визначення  податкового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем – 135 901,0 грн. та за штрафними  (фінансовими) санкціями – 57 375,3грн.

Як вбачається із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців №777138 серії АА розмір статутного фонду позивача станом на 12.01.2007року складає 500000грн.

Позачерговими зборами учасників позивача від 01.06.2006р. прийняте рішення про збільшення статутного капіталу товариства до 1 200 000,0 грн. Відповідно до прийнятого рішення учасники позивача,  вносять до статутного капіталу додаткові внески, а саме :

Чередник Л.І. – 375 000,0 грн.

Чуприна С.М. – 25 000,00

Олексішин В.Г.- 80 000,0 грн.

Спеціальний М.М.- 65 000,0 грн.

Всього на загальну суму 545000грн.

З висновком акту перевірки про заниження валового доходу на цю суму суд не може погодитися за наступних підстав:

Внесок до статутного фонду (капіталу) не має характеру невідплатних, безповоротних платежів, оскільки в обмін на внесок до статутного фонду одержуються корпоративні права.

Згідно з п. 1 ст. 167 Господарського кодексу України від 16.01.2003 р. №436-IV корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, одержанні визначеної частини прибутку (дивідендів) цієї організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

Аналогічне визначення міститься у п. 1.8 ст. 1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР (у редакції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР, зі змінами та доповненнями, за текстом – Закон № 334/94-ВР): корпоративні права – це право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, одержання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, створено таку юридичну особу у формі господарчого товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, чи в інших організаційно-правових формах. 

Статутний капітал – це зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства (п. 37 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженого наказом Мінфіну України від 31.03.99 р. № 87 (зареєстровано в Мін'юсті України 21.06.99 р. за № 396/3689, за текстом – ПБО 2). 

Для обліку й узагальнення інформації про стан і рух статутного капіталу підприємства Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженою наказом Мінфіну України від 30.11.99 р. № 291 (зареєстровано в Мін'юсті України 21.12.99 р. за № 892/4185, за текстом – Інструкція № 291), передбачено рахунок 40 «Статутний капітал». За кредитом цього рахунку відображається збільшення статутного капіталу, за дебетом – його зменшення (вилучення). Сальдо на цьому рахунку повинно відповідати розміру статутного капіталу, зафіксованому в установчих документах підприємства. 

А от внесок до статутного капіталу відображається на рахунку 46 «Неоплачений капітал». За дебетом рахунку 46 і кредитом рахунку 40 визначається статутний капітал у розмірі, встановленому установчими документами. За дебетом рахунку 31 «Рахунки в банках» і кредитом рахунку 46 відображається одержання грошового внеску до статутного капіталу.

Суд зазначає, що отриманий внесок до статутного капіталу в рядку 060 «Інші операційні доходи» форми 2 «Звіт про фінансові результати» не відображається, тому що він у принципі не є доходом. Про це йдеться в п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Мінфіну України від 29.11.99 р. № 290 (зареєстровано в Мін'юсті України 14.12.99 р. за № 860/4153, за текстом – ПБО 15). 

Відповідач у розділі 3.1.1 акту перевірки встановив (а.с. 13-15), що позивачем у червні 2006 року (2 квартал 2006р) збільшено у бухгалтерському обліку статутний фонд на 700 000грн. (Дт46Кт40). Загальна сума статутного фонду по кредиту рахунку 40 „Статутний капітал” на останній день періоду, що перевірявся, складає 1 200 000грн. Сальдо на цьому рахунку не  відповідає розмірі статутного капіталу, який зафіксовано в установчих документах підприємства. У акті зазначено (а.с.14), що згідно прибуткових касових ордерів від 30.06.2006року: №51 – 375000грн., №52 – 25000грн., №56 – 80000грн., №57 – 65000грн. до складу статутного фонду внесено готівковими коштами 545 000грн. (Дт301 Кт46), але згідно даних головної книги за дебетом рах.301 „Каса” з кредиту рахунка 46 „несплачений капітал” відображено 400 000грн., що за висновком податкового органу суперечить даним первинних документів.

Між сторонами відсутній спір що у прибуткових касових ордерах призначення платежу зазначено, що це внески до статутного фонду ( а.с.35-36).

Відповідно до п.3 ст.72 КАСУ обставини,    які    визнаються   сторонами,   можуть   не доказуватися перед судом,  якщо проти цього не заперечують сторони і  в  суду  не  виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

При відображенні отриманого внеску в податковому обліку слід виходити з того, що в обмін на отриманий внесок засновникові передаються корпоративні права.

Відповідно до пп. 4.2.5 п. 4.2 ст. 4 Закону № 334/94-ВР не включаються до складу валового доходу суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податків у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податків, у тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи.

Таким чином, для реєстрації збільшення статутного фонду потрібно попередньо внести внесок у передбачених законом розмірах. Для цього у платіжному дорученні та бухгалтерській документації вказується призначення платежу.

Прибуткові касові ордери, як первинні бухгалтерські документи,  фіксують факти здійснення господарських операцій відповідно до ст. 9  Закону України „ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” і є підставою для бухгалтерського обліку господарської операції з поповнення статутного фонду.

Згідно п.2. ст. 3 Закону України „ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.4 ст.70 КАСУ обставини,   які  за  законом  повинні  бути підтверджені певними засобами доказування,  не можуть підтверджуватися  ніякими іншими  засобами  доказування,  крім  випадків,  коли  щодо  таких обставин не виникає спору.

Отже, визначення відповідачем зазначених платежів як безповоротної фінансової допомоги є безпідставним, оскільки в бухгалтерській документації було чітко зазначено призначення платежу, що це саме внесок до статутного капіталу.

Крім того, ч. 2 ст. 16 Закону України "Про господарські товариства" вказує на те, що збільшення статутного фонду може бути здійснено лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів, крім випадків передбачених цим Законом. А тому посилання відповідача на ст. 16 відносно того, що рішення засновників про збільшення статутного фонду набирає чинності з моменту внесення таких змін до державного реєстру, в даному випадку недоцільне, оскільки ця частина статті не стосується порядку збільшення статутного фонду, а лише наслідків, які з нього випливають.

Не приймається до уваги посилання відповідача на ч. 3 ст. 87 ГК за тих підстав, що так само, як у ч. 4 ст. 16 Закону України «Про господарські товариства», йдеться про момент набрання чинності рішенням зборів, а не про строк реєстрації змін до статуту.

Суд погоджується з доводами позивача, що чинне законодавство України, зокрема Закон України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”,  яким врегульовано порядок державної реєстрації змін до установчих документів, не передбачає строку, протягом якого особа має подати на реєстрацію  зміни до установчих документів, у т.ч. щодо збільшення статутного капіталу.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної,  творчої діяльності.

Частина 2 ст. 4 Закону України „Про власність” передбачає, що власник має право вчиняти щодо свого майна  будь – які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої незабороненої законом діяльності, зокрема: передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування а також у довірчу власність іншим особам, а ч. 4 зазначеного закону передбачено, що держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб'єктів права власності.

Суд вважає, що заслуговує на увагу посилання позивача на те, що  відсутність державної реєстрації змін до статуту Товариства щодо збільшення  статутного капіталу, є порушення корпоративного, а ні в якому разі не податкового законодавства, оскільки ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” не пов'язує  невключення до валового доходу суми прямих інвестицій в корпоративні права  з датою реєстрації змін до статуту у разі збільшення статутного капіталу.

Відповідно до п.1 ст.2 цього Кодексу завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно до ст.71 КАСУ кожна  сторона  повинна  довести  ті обставини,  на  яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень,  дій чи  бездіяльності  суб'єкта  владних  повноважень  обов'язок  щодо доказування правомірності  свого  рішення,  дії  чи  бездіяльності покладається    на   відповідача,   якщо   він   заперечує   проти адміністративного позову.

Відповідач належними доказами не довів правомірність свого рішення і вимоги позивача про визнання недійсним податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі  135901,00грн. та штрафної фінансової санкції у розмірі 40770,30грн.  обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Крім того, позивач оспорює додатково нараховану штрафну санкцію у розмірі 16605грн. (57375,30 – 40770,30)  за тих підстав, що в акті перевірки вказано про він не включив до валового доходу за 2005р. і перший квартал 2006р.  безвідсоткову фінансову допомогу  у сумі 300 000,0 грн. та 65 000,0грн. Позивач зазначає, що він  виправив власну помилку самостійно до початку перевірки і збільшив валові доходи за  друге півріччя 2006р. на 365 000,0 грн., що відображено у декларації з податку на прибуток за 1 півріччя 2006р. Позивач посилається на те, що під час перевірки відповідач встановив фактичне завишення валових доходів за  цей період у такій   саме сумі. Позивач вважає (додаткові пояснення від 02.04.2007року №02-41/3519), що відповідачем не було визначене податкове зобов'язання і тому він неправомірно застосував штрафну санкцію відповідно до п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України  від 21.12.2000року №2181 „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Відповідач погоджується (а.с.44), що позивач самостійно до початку перевірки виправив помилку за 2005рік, але згідно п.п.17.2 ст.17 Закону України від 21.12.2000року №2181 „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” не сплатив штраф  у  розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання  такого  уточнюючого  розрахунку.

З даним твердженням відповідача суд не може погодитися за тих  підстав, що як вбачається із податкового повідомлення – рішення (а.с.38) та розрахунку податку на прибуток ( вхід. №02-41/13692 від 02.04.2007року) штрафна санкція застосована на підставі п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України від 21.12.2000року №2181 „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, який передбачає, що у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму  податкового  зобов'язання  платника  податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту  4.2  статті  4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі  десяти  відсотків  від  суми  недоплати  (заниження  суми податкового   зобов'язання)   за  кожний  з  податкових  періодів, установлених  для  такого  податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи  з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та  закінчуючи  податковим  періодом,  на  який припадає отримання таким    платником    податків    податкового   повідомлення   від контролюючого  органу,  але  не  більше п'ятдесяти відсотків такої суми  та  не  менше  десяти  неоподатковуваних  мінімумів  доходів громадян  сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових  періодів,  що минули.  

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади.

Відповідно до п.1 ст.2 цього Кодексу завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З наданого відповідачем розрахунку ( вхід. №02-41/13692 від 02.04.2007року) вбачається, що по відсотковій фінансовій допомоги відповідачем не визначено податкового зобов'язання ( відсутня недоплата) – „Разом: 0,00 ( 74900 + 16250 – 91150). Тобто відсутня база для нарахування штрафної санкції відповідно до п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України  від 21.12.2000року №2181 „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. Відтак, відповідачем неправомірно була нарахована штрафна санкція у розмірі 43950,00грн, яка часткою у розмірі 16387грн. ( 57375,30 – 40770,3) увійшла до податкового повідомлення – рішення і вимоги позивач в цій частині обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст.94 КАСУ якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України.

Керуючись Конституцією України, Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств”, Законом України „Про власність”, Законом України «Про господарські товариства», Законом України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”, Закону України „ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”,  Законом України №2181 від 21.12.2000року „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженого наказом Мінфіну України від 31.03.99 р. № 87 (зареєстровано в Мін'юсті України 21.06.99 р. за № 396/3689, Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженою наказом Мінфіну України від 30.11.99 р. № 291 (зареєстровано в Мін'юсті України 21.12.99 р. за № 892/4185), ст.ст.17-20,69-72,86,94,158-163,167,185,186,254, п.6,7 розділу V11 Прикінцевих та перехідних положень  Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд,

                                                                            П О С Т А Н О В И В  :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Синдбад” сел. Лебединське Новоазовського району до Державної податкової інспекції в Новоазовському районі про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення від 26 січня 2007 р. № 0000102300/0 про визначення  податкового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем – 135 901,0 грн., за штрафними санкціями – 57 375,3грн., всього на загальну суму 193 276,3 грн. задовольнити повністю.

Визнати недійсним податкове повідомлення – рішення Державної податкової інспекції в Новоазовському районі від 26 січня 2007 р. № 0000102300/0 про визначення  податкового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем – 135 901,0 грн., за штрафними санкціями – 57 375,3грн., всього на загальну суму 193 276,3 грн.

Присудити Товариству з обмеженою відповідальністю „Синдбад” сел.Лебединське Новоазовського району сел. Лебединське Новоазовського району (87640 вул. Заводська 3) з  Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3 грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня  складання постанови  у повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова виготовлена у повному обсязі 23.04.2007року.

Суддя