Постанова

від 21.05.2007 по справі 41/99пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

41/99пд

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                                             ПОСТАНОВА

                                                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

21.05.07 р.                                                                                 Справа № 41/99пд

м. Донецьк, вул. Артема, 157 к. 223

Суддя господарського суду Донецької області           Гончаров С.А.                                        

при секретарі судового засідання Возневій Н.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя

до відповідача-1: Дочірнього підприємства "Інгаз”, м. Маріуполь  

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-право", м. Харків

Про визнання недійсним господарського зобов'язання, укладеного на підставі договору оренди №ИН-6від 04.05.06р., та застосування наслідків: стягнення з відповідача 2 на користь відповідача 1 суму 27050грн.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Жовтнева міжрайонна державна податкова інспекція м. Маріуполя, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Дочірнього підприємства "Інгаз”, м. Маріуполь (далі - відповідач 1)  та Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-право", м. Харків (далі – відповідач-2), про визнання недійсним господарського зобов'язання, укладеного на підставі договору оренди №ИН-6від 04.05.06р., та застосування наслідків: стягнення з відповідача 2 на користь відповідача 1 суму 27050грн.

Ухвалою суду від 19.03.2007 р. було відкрито провадження у адміністративній справі № 41/99пд.

Ухвалою від 16.04.07р. провадження у справі було зупинене до 21.05.07р. у зв"язку із клопотанням позивача про зупинення провадження у справі до отримання інформації з управління статистики Харківської області стосовно відповідача-2. Ухвалою від 21.05.07р. провадження у справі було поновлено.

В обґрунтування позовних вимог позивач наводить, що фахівцями Жовтневої МДПІ м. Маріуполя при перевірці було встановлено, що ДП "Інгаз"  мав взаємовідносини з ТОВ "Бізнес-право", а саме між ними було укладено договір №ИН-6 оренди частини нежилого приміщення, яка, на думку позивача, не належала ТОВ "Бізнес Право", а належала фізичній особі. Позивач вказує, що виконання відповідачами спірного договору підтверджується податковими накладними №32 від 13.07.06р., №34 від 03.08.06р., №35 від 30.08.06р. та платіжними дорученнями №459 від 02.08.06р., №516 від 30.08.06р., №340 від 05.06.06р., №215 від 16.06.06р., №362 від 16.06.06р., №336 від 16.06.06р, №385 від 03.07.06р.

Позивач вважає, що спірна угода суперечить інтересам держави та суспільства посилаючись на те, що ТОВ "Бізнес-право" не подає до податкового органу податкову звітність та за юридичною адресою не знаходиться, що підтверджується актом виходу фахівців ДПІ у Київському районі м. Харкова №191/15-221 від 10.03.06р. Позивач як на доказ наявності протиправного умислу посилається на рішення господарського суду Харківськомї області по справі №33/177-06  від 20.06.06р., яким було припинено юридичну особу ТОВ "Бізнес-право", також вказує, що 21.03.06р. було анульоване свідоцтво платнику податку на додану вартість відповідача-2. Крім того, вказує, що відповідач-2 не мав права вланості на майно, яке було надано у оренду за спірним договором. Такі обставини, на думку позивача, свідчать про те, що спірний договір оренди з боку відповідача-2 укладений з умислом ухилитись від сплати податків, а відповідач ДП "Інгаз" свідомо знав про право власності будівлі щодо договору та розраховував на одержання доходів без законних підстав. При цьому позивач вказує, що на цей час документальні перевірки відповідача-2 податковими органами не проводились.   

Позивачем надані уточнення №12730-10/10 від 10.04.07р. до позовної заяви, згідно із якими уточнює позовні вимоги у частині застосування наслідків визнання господарського зобов"язання недійсними, а саме просить застосувати такі наслідки при наявності умислу у обох відповідачів: стягнути все отримане відповідачем-1 за спірною угодою - суму 27050грн., за неможливості повернути одержане в натурі, та стягнути з відповідача-2 суму 27050грн., отриману за спірним договором - у доход держави.

Відповідач-1 у запереченнях позовні вимоги заперечив, посилаючись на недоведеність позовних вимог. Відповідач-1 пояснив, що спірний договір був укладений на законних підставах, згідно із діючим законодавством. Відповідач-1 звертає увагу на те, що позивачем не надано доказів того, що відповідач-2 виключений із ЄДРПОУ. Відповідач-1 вважає, що ненадання відповідачем-1 звітності до податкового органу не є підставою для визнання всіх укладених ним угод недійсними. На підставі викладеного, вважає, що позовні вимоги не відповідають діючому законодавству, і просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач-2 про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином,  проте вимоги суду не виконав, представника в судове засідання не направив. Враховуючи викладене, а також те, що наявних в матеріалах справи документів та пояснень достатньо для прийняття постанови, суд вважає необхідним вирішити спір по суті.

У судовому засіданні судом досліджені надані сторонами документи: про правовий статус відповідачів та статус відповідачів як платників податків, акт виїзної позапланової документальної перевірки ДП "Інгаз", договір оренди №ИН-6 від 04.05.06р., платіжні доручення, податкові накладні, реєстр отриманих та виданих податкових накладних, банківські картки розрахунків з організаціями, витяги із особового рахунку, копії паспортів, акт виходу за юридичною адресою №191/15-221 від 10.03.06р., рішення від 20.06.06р. по справі №33/177-06 господарського суду Харківської області, рахунок, накладна, листи, запити, витяги, інформаційні довідки, договір оренди від 14.02.05р., акт від 03.10.06р., лист від 04.04.07р. №22-15/993 ГУС у Донецькій області.

Розглянувши матеріали справи, додатково надані сторонами документи та заслухавши пояснення представників сторін суд встановив:

Відповідач-1, Дочірнє підприємство "Інгаз”, зареєстрований виконавчим комітетом Маріупольської міської ради, включений до ЄДРПОУ за номером 14361569.

Відповідач-2, Товариство з обмеженою відповідальністю “Бізнес-право”, зареєстрований Харківським місьвиконкомом (свідоцтво про держреєстрацію від 03.11.03р.), включений до ЄДРПОУ за номером 32676658, взятий на облік платника податків у ДПІ Київського районі м. Харкова.

Як вбачається з матеріалів справи, між відповідачами 04.05.2006 року був укладений договір № ИН-6, за умовами якого відповідач-2 зобов'язувався надати відповідачу-1 у оренду частину нежилого приміщення за адресою: м. Маріуполь, пл. Морвокзал, 10, розмір орендної плати за договором становить 8400грн. за 1 місяць.

Згідно із платіжними дорученнями №459 від 02.08.06р. на суму 6600грн., №516 від 30.08.06р. на суму 9200грн., №340 від 05.06.06р. на суму 2100грн., №215 від 16.06.06р. на суму 1000грн., №362 від 16.06.06р. на суму 2500грн., №385 від 03.07.06р. на суму 2500грн. відповідачем-1 була здійснена передплата відповідачу-2 за оренду приміщень по спірному договору у загальній сумі 23900грн.

Щодо платіжного доручення №336 від 16.06.06р. на суму 3150грн., на яке посилається позивач у позовній заяві, у ньому призначенням платежу вказано "передплата за шлакоблок".

Відповідачем-2 відповідачу-1 були видані податкові накладні №32 від 13.07.06р. на суму 1300грн., №34 від 03.08.06р. на суму 6600грн., №35 від 30.08.06р. на суму 9200 грн., №30 від 03.07.06р. на суму 2500 грн., №25 від 05.06.06р. на суму 2100грн., №26 від 16.06.06р.на загальну суму 6650грн., із якої за оренду приміщення згідно спірного договору сплачувалось 3500грн. (разом із ПДВ), - на загальну суму 25200грн.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, який набув чинності з 01.01.2004р., господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтями 174, 175 цього ж кодексу визначені підстави виникнення господарських зобов'язань та визначено майново-господарські зобов'язання, а саме встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, в тому числі з з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; а також встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Позивач наполягає на наявності у спірних правовідносинах господарського зобов'язання та застосування до них положень ст. 208 Господарського кодексу України. Суд з такими твердженнями позивача погоджується, оскільки, п. 4 розділу IX Господарського кодексу України встановлено, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями. У відповідності до п. 1 цього ж розділу кодексу, він набув чинності з 01.01.2004р.

Як зазначалось, спірна угода укладена та виконана у 2006 році, тобто після набрання чинності Господарським кодексом України, а тому, щодо цих правовідносин повинні бути застосовані положення Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Згідно із ст. 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

За змістом ст. 207 ГК України, у разі недійсності господарського зобов”язання, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, правові наслідки такого господарського зобов”язання залежать від наявності умислу у обох сторін або у однієї сторони та від виконання господарського зобов”язання – обома сторонами або однією.

Отже, для застосування вимог вищенаведеної статті суд повинен встановити наявність певних обставин, які свідчать про те, що сторона (або сторони), які уклали та виконали угоду, завідомо діяли з умислом, спрямованим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Наявність умислу у сторін чи однієї сторони угоди означає, що вони (вона), виходячи із обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчиненого (вчинених) господарських зобов'язань і суперечність їх мети інтересам держави і суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків, при цьому, достатньо умислу у однієї сторони.

Визначення мети угоди такою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства здійснюється судом.

Як вбачається із позовної заяви із урахуванням уточнень, позивач вважає, що умисел на досягнення мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, був при укладенні спірного господарського зобов"язання у обох відповідачів. Позивач у позовній заяві вказує, що спірний договір укладений з боку відповідача-2 з умислом ухилитися від сплати податків, а відповідач-1 свідомо знав про право власності будівлі щодо договору та розраховував на одержання доходів без законних підстав.

Як на доказ наявності протиправного умислу у відповідача-2 позивач посилається на рішення господарського суду Харківської області від 20.06.06р. по справі №33/177-06  за позовом ДПІ у Київському районі м. Харкова до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-право". Таким рішенням було припинено юридичну особу ТОВ "Бізнес-право". У вказаному рішенні суд зробив висновки про те, що ТОВ "Бізнес-право" у порушення ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування", з другого півріччя 2005р. не надає органам державної податкової служби податкових декларацій, документів податкової звітності.

Згідно статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, яка визначає підстави звільнення від доказування, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь  ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Позивач вважає, що вищевказане рішення підтверджує умисел відповідача-2 на укладення спірної угоди з протиправним наміром на ухилення від оподаткування, у зв”язку з чим позивач просить визнати недійсним господарське зобов'язання, укладене між відповідачами, на підставі ст.. 207 Господарського кодексу України, та застосувати наслідки цього, які передбачені ст. 208 ГК України.

Проте, наявність умислу не може бути підтверджена тільки рішенням господарського суду про припинення юридичної особи, оскільки предметом дослідження по такій справі є, зокрема, факт надання або ненадання фінансової звітності до органів податкової служби, а не наявність протиправного умислу при укладенні господарського зобов”язання, що мало місце при здійсненні підприємницької діяльності суб”єкта. Юридичними наслідками припинення юридичної особи повинно бути здійснення ліквідаційної процедури, а сам факт визнання припинення юридичної особи не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи.

Як вбачається із рішення господарського суду Харківської області в ході розгляду господарської справи не розглядалися обставини укладення угод між відповідачами, зокрема спірної угоди. Навіть сам факт такого укладення не був предметом дослідження, а тому це рішення не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, встановлені рішенням господарського суду Харківської області від 20.06.06р. по справі №33/177-06 обставини та зроблені висновки не мають відношення до предмету спору.

Сама по собі обставина неподання податкової звітності до ДПІ також не свідчить про наявність протиправного умислу на ухилення від сплаті податків при укладенні саме спірної угоди.

Позивач як на доказ наявності протиправного умислу у відповідача-2 також посилається на акт виходу за юридичною адресою №191/15-221 від 10.03.06р., за результатом якого фахівцями ДПІ у Київському районі м. Харкова встановлено, що ТОВ "Бізнес-право" за юридичною адресою не знаходиться. Проте, ненаходження підприємства за юридичною адресою ніяким чином не доводить умисел відповідача-2 при укладенні спірної угодина досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, а саме на ухилення від оподаткування.

Згідно наданих позивачем інформаційних довідок Маріупольського бюро технічної інвентаризації №5114 від 26.09.06р., витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №10341746, відповідач-2 на мав права власності на комплекс або нежитлові будівлі, розташовані за адресою м. Маріуполь, пл. Морвокзал,10. Проте, така обставина також не доводить наявність у другого відповідача при укладенні спірної угоди умислу на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, а саме на ухилення від оподаткування.  

Твердження позивача про те, що відповідач-1 свідомо знав про право власності будівлі щодо договору та розраховував на одержання доходів без законних підстав, не обгрунтовано ніяким чином та не доведено будь-якими доказами, у зв"язку з чим не береться судом до уваги. При розгляді матеріалів справи судом не встановлено наявність умислу на досягнення мети, яка суперечить інтересам держави та суспільства, у відповідача-1 при укладенні спірної угоди.

Інших фактів, які б свідчили про недійсність укладеної угоди, позивачем не надано. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами те, що укладаючи спірне господарське зобов”язання, хтось з відповідачів завідомо діяв з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що при укладанні та виконанні спірного господарського зобов"язання, позивачем умисел жодної із сторін спрямований на досягнення зазначеної мети не доведений.

Враховуючи викладене, позовні вимоги Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя до Дочірнього підприємства "Інгаз”, м. Маріуполь та Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-право", м. Харків про визнання недійсним господарського зобов'язання, укладеного на підставі договору оренди №ИН-6від 04.05.06р., та застосування наслідків – не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України, ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59,   69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254 пунктами 6,7 розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя до Дочірнього підприємства "Інгаз" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-право" про визнання недійсним господарського зобов'язання, укладеного на підставі договору оренди №ИН-6від 04.05.06р., та застосування наслідків: стягнення всього отриманого відповідачем-1 за спірною угодою - суму 27050грн. та стягнення з відповідача-2 отриманої за спірним договором суми 27050грн. у доход держави  - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя