Ухвала

від 06.04.2018 по справі 915/68/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

06 квітня 2018 року Справа № 915/68/18

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Семенчук Н.О.

розглянувши заяву б/н від 05.04.2018 Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолюкссервіс» про забезпечення позову у справі

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолюкссервіс» , 54003, м. Миколаїв, вул. Комсомольська, 81а

до відповідача: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Чорноморський-2» , 54010, м. Миколаїв, вул. Георгія Гонгадзе (ОСОБА_1), буд.26/3-(4,5,6)

про: стягнення 43 435,05 грн.

встановив:

31.01.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «Автолюкссервіс» звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №б/н в якій просить суд стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Чорноморський-2» заборгованості в розмірі 43 435,05 грн.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 21.02.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 21.03.2018.

05.04.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «Автолюкссервіс» звернулось до Господарського суду Миколаївської області із заявою б/н від 05.04.2018 про забезпечення позову в якій просить суд заборонити Миколаївському комунальному підприємству Миколаївводоканал , ІПН 314481414015 та Товариству з обмеженою відповідальністю Миколаївгаз збут , ІПН 39589483, філії Публічного акціонерного товариства Миколаївобленерго м. Миколаєва, ІПН 24789699, приймати та оприбутковувати платежі від Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Чорноморський-2 , ІПН 38936307 за Товариство з обмеженою відповідальністю Автолюкссервис , ІПН 34772933.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник (позивач) зазначає наступне.

ТОВ Автолюкссервис є власником першого поверху будівлі гуртожитку за адресою: м. Миколаїв, вул. Паризької Комуни, 26/3,4,5,6 та всіх комунікацій для обслуговування даної будівлі. В свою чергу ОСББ Чорноморський-2 є балансоутримувачем трьох поверхів 4-х поверхової будівлі гуртожитку за вказаною адресою, площею 3008,4 кв. м., що складає 66,35% загальної площі будівлі. При цьому, мережі, необхідні для постачання багатоквартирного будинку по вул. Паризької Комуни, 26/3, 4, 5, 6 в м. Миколаєві водою, електроенергією знаходяться на балансі позивача. При здійсненні розрахунків позивачем з постачальниками ресурсів враховуються дані приладів обліку відповідача, які він повинен сплачувати та відображаються в двосторонніх Актах які складаються щомісяця на підставі яких позивач виставляє відповідачу рахунки на оплату,а потім отримані кошти спрямовуються на розрахунок з постачальниками. Такий порядок проведення розрахунків між ОСББ Чорноморський-2 та ТОВ Автолюкссервис був встановлений за домовленістю обох сторін до того моменту, коли ОСББ не укладе самостійні договори з постачальниками ресурсів. Станом на день подання позову відповідач не уклав жодного самостійного договору з постачальниками ресурсів, неодноразово самостійно здійснював оплату за спожиті ресурси на рахунок постачальників при цьому не попередивши про це позивача. Такі дії відповідача є неправомірними та призводять до зростання боргу позивача. Оплата відповідачем за спожиті ресурси не має жодного правового обґрунтування, а крім того, шкодить законним інтересам позивача та на момент винесення рішення по даній справі може призвести до збільшення суми заборгованості, а тому такий спосіб розрахунків необхідно припинити до вирішення даної справи по суті.

У відповідності до ст.136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ст.137 ГПК України, позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов'язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Згідно ч. 1 ст. 139 ГПК України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, за наявності;

3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову;

4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;

5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник;

6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення;

7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Таким чином, із змісту вищенаведених процесуальних норм вбачається, що необхідною умовою вжиття заходів до забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди щодо виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення.

Отже, інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання подальшого судового рішення.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, в тому числі:

- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, гарантують можливість реалізації позовних вимог.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Виходячи з роз'яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 16 , у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Аналогічна правова позиція втілена у п. 45 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» .

Одночасно з цим, заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Зазначені висновки знайшли своє відображення у постанові Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» № 13 від 24.10.2008 р.

У відповідності до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 р., розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

За приписами статті 116 Господарського процесуального кодексу України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Предметом позову є стягнення з ОСББ «Чорноморський-2» на користь ТОВ «Автолюкссервіс» заборгованості в розмірі 43 435,05 грн. за період 2014-2016 рік та за січень-серпень 2017 року.

В свою чергу позивач просить суд забезпечити позов шляхом заборони постачальникам, а саме МКП Миколаївводоканал , ТОВ Миколаївгаз збут та ПАТ Миколаївобленерго приймати та оприбутковувати платежі від відповідача на майбутнє.

Розглянувши подану заяву про забезпечення позову, суд зазначає, що захід забезпечення позову обраний позивачем не пов'язаний з предметом позову, отже відсутні обставини, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у справі, що, в свою чергу, виключає правові підстави для задоволення заяви позивача про забезпечення позову в порядку статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивачем не доведено належними засобами доказування, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолюкссервіс» про забезпечення позову слід відмовити.

Згідно ч. 8 ст. 140 ГПК України, ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 136, 137, 138, 139, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви б/н від 05.04.2018 Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолюкссервіс» про забезпечення позову - відмовити повністю.

Ухвала суду, у відповідності до ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Згідно ст.ст.254, 255 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Н.О. Семенчук