Постанова

від 29.03.2018 по справі 914/1766/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" березня 2018 р. Справа № 914/1766/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Матущака О.І.,

суддів Кравчук Н.М.,

ОСОБА_1,

за участю представників сторін від:

позивача: ОСОБА_2 з довіреністю № 11 від 05.02.2018 р.

відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Рент-Е-ка Юкрейн , м. Київ б/н від 13.12.2017 р.

на рішення господарського суду Львівської області від 14.11.2017 р.

у справі № 914/1766/17

за позовом державного підприємства Міжнародний аеропорт Львів ім. Данила Галицького , м. Львів

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю Рент-Е-ка Юкрейн , м. Київ

за участю третьої особи на

стороні позивача без

самостійних вимог на предмет

спору : Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області

про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Львівської області від 14.11.2017 р. позовні вимоги задоволено повністю. Виселено ТОВ Рент-Е-ка Юкрейн із займаного нежитлового приміщення площею 6,0 кв. м, що розташоване на першому поверсі триповерхової будівлі терміналу літ. Б-3 за адресою: м. Львів, вул. Любінська, 168, та перебуває на балансі ДП Міжнародний аеропорт Львів імені ОСОБА_3 в господарському віданні.

За змістом рішення суду першої інстанції, задоволення позову про виселення відповідача з об'єкту оренди - спірного приміщення, мотивоване тим, що договірні відносини оренди між сторонами припинились внаслідок закінчення строку дії договору, а подальше використання відповідачем спірного приміщення без правової на те підстави є незаконним.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 14.11.2017 р. та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що договір оренди є автоматично продовженим, оскільки орендар не отримував від орендодавця наміру використовувати спірне приміщення для власних потреб або заяви про припинення договору внаслідок закінчення строку його дії. У зв'язку з цим, на думку апелянта, помилковим є висновок суду першої інстанції про припинення дії договору. Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення орендованого майна є безпідставним. Також, апелянт покликається на те, що акт приймання-передачі, згідно якого спірне орендоване приміщення повернуте орендарем, укладений з балансоутримувачем, а не з орендодавцем. Апелянт вважає, що судом першої інстанції не враховано справляння відповідачем орендної плати з листопада 2016 року по вересень 2017 року, тобто в період після закінчення дії договору, що свідчить про схвалення відповідачем продовження дії цього договору.

В узагальнених доводах й запереченнях позивач просив залишити без змін рішення господарського суду Львівської області від 14.11.2017 р., а апеляційну скаргу без задоволення, вважаючи правомірними та обґрунтованими висновки суду, які зроблені на підставі встановлених обставин справи на підставі норм чинного законодавства.

Розглянувши наявні в справі докази, давши оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги з підстав, зазначених у ній та скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 13.11.2014 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (надалі - орендодавець) та ТОВ Рент-Е-ка Юкрейн (надалі - відповідач, орендар) укладено договір оренди нерухомого майна державного №148 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове, платне користування державне нерухоме майно - частину нежитлового приміщення площею 6,0 кв.м. на першому поверсі 3-поверхової будівлі терміналу літ. «Б-3» , за адресою: Львівська область, м.Львів, вул.Любінська, 168 (надалі - майно) та перебуває на балансі ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького (надалі - позивач, балансоутримувач).

Згідно п. 1.2. договору майно передається в оренду з метою розміщення офісу.

Орендар вступає у строкове, платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше підписання сторонами цього договору та акту приймання-передавання майна (п. 2.1. договору).

Вказаний договір є тристороннім, оскільки підписаний окрім орендодавця та орендаря, балансоутримувачем - позивачем у даній спарві.

Актом від 13.11.2014 р. про приймання-передачі нерухомого державного майна, загальною площею 6,0 м. кв., за адресою: м. Львів, вул. Любінська, 168 орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування майно за договором. Вказаний акт підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб - сторін договору.

Отже, між сторонами виникли договірні правовідносини з приводу оренди приміщення, що учасниками процесу не оспорюється.

Відповідно до пункту 10.1. договору, його укладено строком на 1 рік, що діє з 13.11.2014р. по 12.11.2015р. включно. В наступному, договором від 27.11.2015р. б/н про внесення змін до договору оренди, сторони, серед іншого, внесли зміни в пункт 10.1., виклавши його в наступній редакції: Цей договір укладено строком на 1 (один) рік, що діє з 13.11.2015р. по 12.11.2016р. включно . Тобто, термін дії договору визначений по 12.11.2016р.

Позовні вимоги державне підприємство Міжнародний аеропорт Львів ім. Данила Галицького обґрунтовувало тим, що позивач листом-повідомленням за №11-03-07693 від 28.11.2016 р. повідомив відповідача, що після закінчення строку дії договору оренди він є припиненим у зв'язку із закінченням його терміну в силу п. 1 ч. 2 ст. 26 Закону України Про оренду державного та комунального майна та просив звільнити займані приміщення й повернути балансоутримувачу об'єкт оренди у належному стані. Відповідачем вказане повідомлення отримано 02.12.2016р., що підтверджується відміткою уповноваженого представника на повідомлення про вручення поштового відправлення №7900046910725.

Пунктом 5.9 договору сторонами погоджено, що, у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний повернути балансоутримувачу орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або втрати (повної чи часткової) орендованого майна з вини орендаря.

Відповідно до пунктів 10.9., 10.10. договору, у разі припинення або розірвання договору, майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу. Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання орендарем та балансоутримувачем акта приймання-передавання, один примірник якого протягом трьох днів орендарем скеровується орендодавцю. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.

Підстави припинення договорів оренди визначені в частині другій статті 291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Приписами ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Частиною 1 ст. 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч. 2 ст. 795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору; з цього моменту договір найму припиняється.

Відповідно до статті 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Згідно ч. 5 ст. 22 ГК України, держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Відповідно до ст. 136 ГК України, право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами; власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства; щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності; суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Відповідно до витягу серії ЕЕР №671002 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (індексний №33036216) від 02.02.2015р., цілісний майновий комплекс за адресою Львівська обл., м. Львів, вул. Любінська, 168 належить позивачу на праві господарського відання, а тому, позивач, в силу положень ч. 5 ст. 22 та ст. 136 ГК України та п.п. 10.9, 10.10 договору, уповноважений на прийняття від користувача орендованого майна.

Судом встановлено, що відповідно до акту від 30.06.2017р. про приймання-передачу орендар (відповідач) передав, а балансоутримувач (позивач) прийняв з оренди майно за договором - частину нежитлового приміщення площею 6,0 кв. м., розташованого на першому поверсі 3-поверхової будівлі терміналу літ. «Б-3» , за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Любінська, 168. Вказаний акт підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб орендаря та балансоутримувача.

Таким чином, внаслідок підписання зазначеного акту приймання-передачі від 30.06.2017р., згідно якого орендоване майно у відповідності до умов п. 5.9., 10.9., 10.10 договору повернуто балансоутримувачу, орендар визнав факт припинення договірних відносин між сторонами та вчинив всі необхідні дії щодо виконання свого обов'язку з повернення орендованого майна. У зв'язку з цим безпідставними є покликання відповідача на п. 10.4. договору про автоматичну пролонгацію спірного договору оренди.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

У ч. 1 ст. 16 ЦК України установлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Отже, враховуючи, що орендоване майно належить позивачу на праві господарського відання, то в силу положень ч. 5 ст. 22 та ст. 136 ГК України він уповноважений захищати права третьої особи, як орендодавця за договором, внаслідок чого спростовуються доводи відповідача в цій частині.

Предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення громадян з неправомірно займаних жилих приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника тощо).

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. Наприклад, у негаторному позові можуть бути закладені вимоги: про виселення з безпідставно займаного приміщення; про звільнення безпідставно займаних адміністративно-виробничих приміщень.

При цьому, для подання негаторного позову не вимагається, щоб перешкоди до здійснення права користування й розпорядження були результатом винних дій відповідача чи спричиняли збитки, достатньо, щоб такі дії (бездіяльність) об'єктивно порушували права власника і були протиправними.

Таким чином, враховуючи наведене, суд першої інстанції правильно встановивши припинення договірних відносин між сторонами внаслідок повернення орендарем (відповідач) спірного приміщення, дійшов до передчасних висновків про задоволення позову, оскільки належним чином не встановив факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей, тобто позивачем не доведено самого факту порушення внаслідок наявності акту приймання передачі майна балансоутримувачем від орендаря після закінчення строку дії договору.

Копія картки рахунку №3771, з якого вбачається, що відповідачеві повернуті кошти, сплачені за оренду майна та відшкодування вартості комунальних послуг і експлуатаційних витрат за період після закінчення дії договору з листопада 2016р. по вересень 2017р., як помилково сплачені не підтверджує обґрунтованість позовних вимог.

Інших доказів на підтвердження позовних вимог судом не встановлено.

Таким чином, апеляційний господарський суд встановивши, що позивач не довів факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей, дійшов висновку про відсутність підстав задоволення для місцевим господарським судом негаторного позову в даній справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За змістом ч. 1, 2 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, внаслідок чого неправильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини. Тому, рішення місцевого господарського суду скасуванню з відповідною відмовою у задоволенні позовних вимог, а апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, проте з інших підстав, ніж зазначені в ній.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до платіжного доручення №2962 від 07.12.2017р. апелянтом сплачено 1762,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Враховуючи задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рушення суду першої інстанції, суд, здійснивши розподіл судових витрат пропорційно до задоволених позовних вимог, прийшов до висновку про стягнення з позивача на користь 1762,00 грн. у відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Рент-Е-ка Юкрейн м. Київ задоволити.

2.Рішення господарського суду Львівської області від 14.11.2017 у справі №914/1766/17 про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням площею 6,0 кв. м, яке розташоване на першому поверсі триповерхової будівлі терміналу літ. Б-3 за адресою: м. Львів, вул. Любінська, 168, шляхом виселення з нього ТОВ Рент-Е-ка Юкрейн скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути з державного підприємства Міжнародний аеропорт Львів ім. Данила Галицького (79000, Львівська область, м.Львів, аеропорт ЦА; ідентифікаційний код 33073442) на користь товариства з обмеженою відповідальністю РЕНТ-Е-КА ЮКРЕЙН (02121, м.Київ, Харківське шосе, буд.175; ідентифікаційний код 38391079) 1762,00 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Місцевому господарському суду видати наказ в порядку ст. 327 ГПК України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно з ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу повернути до місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 06.04.2018 р.

Головуючий суддя О.І. Матущак

Судді Н.М. Кравчук

ОСОБА_1