Постанова

від 27.03.2018 по справі 815/3310/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2018 р. м. ОдесаСправа № 815/3310/17

Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С. О.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Яковлєва О.В.,

суддів - Танасогло Т.М., Запорожана Д.В.,

при секретарі - Андроновій Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІРТУ ПЛЮС" до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІРТУ ПЛЮС" звернулось до суду з позовом у якому заявлено вимоги Головному управлінню Державної фіскальної служби у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08 червня 2017 року № НОМЕР_1.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року задоволено заявлені позовні вимоги.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог не відповідає встановленим обставинам справи, так як за результатами проведеної планової виїзної документальної перевірки позивача контролюючим органом обґрунтовано встановлено численні порушення норм податкового законодавства під час здійснення ним господарської діяльності.

Зокрема, під час перевірки податковим органом виявлено, що господарські операції позивача з контрагентами ТОВ Пріоритет-ВЛ , ТОВ Грандпостачгруп , ТОВ Полінтерком , ТОВ Українсько-Чеська компанія , ТОВ Максима Консалтінг , ТОВ Модерн Форм та ТОВ Захер не мали реального характеру та не підтверджені належними доказами, а вже надані підприємством первинні бухгалтерські документи складені формально та жодним чином не спростовують висновки податкового органу про порушення позивачем норм податкового законодавства.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення - скасуванню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що податковим органом, у період з 24 квітня 2017 року по 10 травня 2017 року, проведено документальну виїзну планову перевірку ТОВ Вірту Плюс з питань дотримання вимог податкового законодавства, за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, валютного та іншого законодавства, за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, за наслідком якої складено акт перевірки від 24 травня 2017 року № 448/15-32-14-01/37420022.

При цьому, проведеною перевіркою, зокрема, встановлено порушення позивачем: п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження сум податку на додану вартість, які підлягають сплаті до бюджету, на загальну суму 768 774,00 грн.

Внаслідок чого, контролюючим органом складено та направлено на адресу товариства податкове повідомлення - рішення від 08 червня 2017 року № НОМЕР_1, яким останньому збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість, на суму 768 774,00 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції, у сумі 384 387,00 грн.

Не погоджуючись з отриманим податковим повідомленням-рішенням товариство звернулось до суду з даним адміністративним позовом.

За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції, з яким не погоджується судова колегія, зроблено висновок щодо відсутності порушення податкового законодавства з боку позивача, так як господарські операції між ним та його контрагентом носять реальний характер, з огляду на наступне.

Так, відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників ПДВ з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ч.2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , первинні документи, тобто податкові, видаткові накладні, рахунки, довіреності, акти виконаних робіт, акти прийому - передачі товарів, робіт, послуг оформлені на паперових носіях та при наявності таких обов'язкових реквізитів: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судовою колегією встановлено, що на формування спірних податкових зобов'язань позивача у перевіряємому періоді вплинули його господарські операції з контрагентами ТОВ Пріоритет-ВЛ , ТОВ Грандпостачгруп , ТОВ Полінтерком , ТОВ Українсько-Чеська компанія , ТОВ Максима Консалтінг , ТОВ Модерн Форм та ТОВ Захер .

В свою чергу, колегія суддів зазначає, що необхідною умовою для визнання реальними проведені господарські операції є встановлення факту здійснення відповідних операцій, які мають бути підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність здійснених господарських операцій та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання на суму понесених витрат, що підлягають перерахуванню до бюджету.

Між тим, навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Аналогічний висновок міститься в рішеннях Верховного Суду, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року, у справі № 2а-4259/12/1070.

В даному випадку, із зібраних матеріалів у справі вбачається, що ТОВ Вірту плюс на підставі договору доручення № 020614 від 02 червня 2014 року, укладеного з ТОВ Пріоритет-ВЛ , мало отримати транспортно-експедиційні послуги у 2014 році.

При цьому, товариством надано до перевірки акти виконаних робіт, податкові накладні та договір доручення на транспортно-експедиційне обслуговування з метою підтвердження виконання умов укладеного договору.

Також, ТОВ Вірту плюс на підставі договору доручення № 270514 від 27 травня 2014 року, укладеного з ТОВ Градопостач груп , мало отримати транспортно-експедиційні послуги у 2014 році.

При цьому, товариством надано до перевірки акти виконаних робіт, податкові накладні та договір доручення на транспортно-експедиційне обслуговування з метою підтвердження виконання умов укладеного договору.

Також, Вірту плюс на підставі договору доручення № 290714 від 29 липня 2014 року, укладеного з ТОВ Полінтерком , мало отримати транспортно-експедиційні послуги у 2014 році.

При цьому, товариством надано до перевірки акти виконаних робіт, податкові накладні та договір доручення на транспортно-експедиційне обслуговування з метою підтвердження виконання умов укладеного договору.

Також, ТОВ Вірту плюс на підставі договору доручення № 010914 від 01 вересня 2014 року, укладеного з ТОВ Українсько-Чеська Компанія , мало отримати транспортно-експедиційні послуги у 2014 році.

При цьому, товариством надано до перевірки акти виконаних робіт, податкові накладні та договір доручення на транспортно-експедиційне обслуговування з метою підтвердження виконання умов укладеного договору.

Також, ТОВ Вірту плюс на підставі договору доручення № 021214 від 02 грудня 2014 року, укладеного з ТОВ Максима консалтінг , мало отримати транспортно-експедиційні послуги у 2015 році.

При цьому, товариством надано до перевірки акти виконаних робіт, податкові накладні та договір доручення на транспортно-експедиційне обслуговування з метою підтвердження виконання умов укладеного договору.

Також, ТОВ Вірту плюс на підставі договору доручення № 021214 від 02 грудня 2014 року, укладеного з ТОВ Модерн Форм , мало отримати транспортно-експедиційні послуги у 2015 році.

При цьому, товариством надано до перевірки акти виконаних робіт, податкові накладні та договір доручення на транспортно-експедиційне обслуговування з метою підтвердження виконання умов укладеного договору.

Також, ТОВ Вірту плюс на підставі договору доручення № 140815 від 14 серпня 2014 року, укладеного з ТОВ Захер , мало отримати транспортно-експедиційні послуги у 2015 році.

При цьому, товариством надано до перевірки акти виконаних робіт, податкові накладні та договір доручення на транспортно-експедиційне обслуговування з метою підтвердження виконання умов укладеного договору.

В даному випадку, первинні документи на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, безумовно є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій, а відтак і обґрунтованість визначення податкових зобов'язань та податкового кредиту позивача.

При цьому, на думку колегії суддів, необхідною умовою для підтвердження факту здійснення спірних господарських операцій є перевірка фізичної можливості надання вказаними контрагентами транспортно-експедиційних послуг на адресу позивача.

В свою чергу, як встановлено податковим органом та вбачається із акту проведеної перевірки, перелічені вище контрагенти не мали основних засобів для здійснення господарської діяльності, зокрема, не мали зареєстрованих транспортних засобів та найманих працівників.

В даному випадку, колегія суддів зазначає, що вказані вище обставини не є безумовною підставою для визнання фіктивними проведені господарські операції, проте такі обставини опосередковано підтверджують сумнівність проведених операцій.

Більш того, у колегії суддів викликає сумнів у доцільності та можливості укладення спірних договорів щодо транспортно-експедиційного обслуговування з контрагентами без зареєстрованих транспортних засобів.

Між тим, зібраними матеріалами у справі жодним чином не спростовано вищезазначених висновків податкового органу.

Крім того, згідно ст. 1 ЗУ Про транспортно-експедиторську діяльність , транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;

Відповідно до п. 1 Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, експедитор транспортний - працівник, який забезпечує виконання комплексу операцій транспортно-експедиторського обслуговування під час перевезення вантажів.

При цьому, згідно вказаних, транспортні послуги - це перевезення вантажів та комплекс допоміжних операцій, що пов'язані з доставкою вантажів автомобільним транспортом.

В даному випадку, надані позивачем договори з транспортно-експедиційного обслуговування лише підтверджують факт існування окремого виду послуг, що надавалися контрагентами позивачу, тобто експедиторських послуг, які відмінні від заявлених транспортних послуг.

Проте, зібрані матеріали справи жодним чином не пояснюють зміст таких послуг та не підтверджують реальність їх надання.

Враховуючи викладене, колегія суддів не має змоги перевірити, а як наслідок підтвердити факт перевезення спірного товару та факт надання послуг з експедиціювання.

Тому, колегія суддів вважає, що документи позивача, на підставі яких сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит у спірному періоді, складені формально, тобто за відсутності реального отримання послуг від своїх контрагентів, а тому податковим органом правомірно прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

В свою чергу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 77 КАС України, суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

При цьому, представниками позивача у судових засідань, призначених на 06, 20 та 27 березня 2018 року, не надано жодних належних пояснень щодо процесу виконання спірних транспортно-експедиційних послуг, змісту відповідних послуг та порядку розрахунку їх вартості.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає передчасними, а як наслідок помилковими висновки суду першої інстанції щодо необхідності задоволення заявлених позовних вимог, так як на підставі зібраних у матеріалах справи доказів неможливо підтвердити факт проведення спірних господарських операцій.

Тому, беручи до уваги, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального і процесуального права, наявні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області - задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року - скасувати та ухвалити у справі нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІРТУ ПЛЮС".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІРТУ ПЛЮС" відстрочений судовий збір за подання апеляційної скарги на користь Державної судової адміністрації України, у сумі 19 027 (дев'ятнадцять тисяч двадцять сім), 16 грн., на реквізити: отримувач коштів - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код ЄДРПОУ отримувача - 37993783; банк отримувача - ГУДКСУ в м. Києві; код банку отримувача - 820019; № рахунку отримувача - 31215256700001; код класифікації доходів бюджету - 22030106; призначення платежу - судовий збір.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів після складання повного судового рішення, відповідно до вимог ст. 243 КАС України.

Повний текст судового рішення складено 03 квітня 2018 року.

Головуючий: О.В. Яковлєв

Судді: Т.М. Танасогло

ОСОБА_1