Постанова

від 04.04.2018 по справі 825/264/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 квітня 2018 року

Київ

справа №825/264/13-а

адміністративне провадження №К/9901/2778/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Лобана Д.В. від 26 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В. від 19 грудня 2013 року у справі за позовом Комунального підприємства "Будова" Чернігівської обласної ради до Державної податкової інспекції у місті Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2013 року Комунальне підприємство "Будова" Чернігівської обласної ради звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято безпідставно, оскільки висновки податкового органу про порушення ним податкового законодавства не обґрунтовані посиланням на конкретні обставини фінансово-господарської діяльності та первинні документи.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби від 18 грудня 2012 року №0005642320, №0005652320.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень за відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства, викладених в акті перевірки.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

На обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що фіктивність господарських правовідносин між позивачем та ТОВ "Компанія "Радабудсервіс", ТОВ "Об'єднання "Архітектура Відродження" підтверджується актами про проведення перевірок відповідних контрагентів.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 лютого 2014 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, вказує на те, що докази, на які посилається відповідач, не несуть юридично-доказового значення.

В подальшому, касаційна скарга відповідно до пункту 4 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах й протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію для її розгляду у складі судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Ухвалами Верховного Суду від 22 січня 2018 року, від 15 березня 2018 року та від 21 березня 2018 року, відповідно, справу було прийнято про провадження суддею-доповідачем, проведено підготовчі дії та призначено її до попереднього розгляду на 21 березня 2018 року, а в подальшому - до касаційного розгляду в судовому засіданні на 04 квітня 2018 року.

Враховуючи, що в засідання суду 04 квітня 2018 року представники сторін не з'явились, а також беручи до уваги положення пункту 2 частини 1 статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційний суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки КП "Будова" з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за грудень 2010 року, квітень 2011 року при проведенні господарських операцій з ТОВ "Об'єднання "Архітектура Відродження" за грудень 2010 року та за квітень 2011 року, з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток щодо декларування в податковій звітності з податку на прибуток операцій з ТОВ "Об'єднання "Архітектура Відродження" та ТОВ "Компанія Радабудсервіс" за IV квартал 2010 року та 2011 рік відповідачем складено акт від 30 листопада 2012 року №2568/22/31480612, яким встановлено порушення: - пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на 226 197, 00 грн., в тому числі за IV квартал 2010 року на суму 62010, 00 грн., II квартал 2011 року - 35842, 00 грн., II-III квартали 2011 року - 59067,00 грн., II-IV квартали 2011 року - 69278,00 грн.; - підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", статей 185, 188, пунктів 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість в загальному розмірі 80774, 00 грн., в тому числі за грудень 2010 року у сумі 49608, 00 грн., за квітень 2011 року у сумі 31166, 00 грн.

Висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства базуються на даних актів ДПІ у Печерському районі м. Києва про результати перевірок ТОВ "Компанія "Радабудсервіс" та ТОВ "Об'єднання "Архітектура Відродження", відповідно до яких відповідні контрагенти не мають виробничих потужностей та трудових ресурсів для виконання зобов'язань за укладеними договорами.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 18 грудня 2012 року: - №0005642320, яким КП "Будова" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток підприємств і організацій, що належать до комунальної власності" у розмірі 241700, 00 грн., в тому числі за основним платежем - 226197, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 15503, 00 грн.; - №0005652320, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 93177, 00 грн., в тому числі за основним платежем - 80774, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 12403, 00 грн.

Верховний Суд не може повністю погодитись із висновками судів попередніх інстанцій про відповідність вимогам чинного законодавства оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, вважаючи їх передчасними, виходячи з наступного.

Згідно із підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, господарські операції, які зумовлюють наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкових вигод, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які зазвичай супроводжують операції певного виду та відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Для нарахування податкового кредиту також необхідними умовами є наявність у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності та належним чином складеної податкової накладної, зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити також підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

У справі, що розглядається, суди дійшли висновку про те, що фактична поставка товару постачальником (ТОВ "Компанія "Радабудсервіс") та виконання робіт по будівництву і ремонту (ТОВ "Об'єднання "Архітектура Відродження") підтверджується належним чином оформленими первинними документами (видатковими накладними, податковими накладними, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами приймання виконаних будівельних робіт, виписками по особовому рахунку), отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

За певних інших обставин названі документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов'язань та власного капіталу суб'єкта господарювання. Водночас потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно посилатись на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкового грошового зобов'язання на підставі таких операцій.

За відсутності належної доказової бази касаційний суд обмежений в можливості сформулювати правовий висновок про те, як слід правильно застосовувати норми податкового законодавства, правильність застосування яких оспорюється в касаційній скарзі.

Зокрема, попри посилання контролюючого органу на пояснення директора ТОВ "Об'єднання "Архітектура Відродження" Копачової В.В., у яких остання повідомила про відсутність відношення до здійснення діяльності підприємства, а також висновки експертів від 25 жовтня 2011 року №1819 та від 24 жовтня 2011 року №414 Науково - дослідного експертно - криміналістичного центру при МВС України на Південно - західній залізниці, відповідно до яких підписи від імені директора ТОВ "Компанія "Радабудсервіс" Ківира І.Є. в податковій звітності можливо виконані другою особою, від 01 листопада 2011 року №515-П відділу КД НДЕКЦ при УМВС України у Вінницький області, відповідно до якого підписи від імені директора ТОВ "Об'єднання "Архітектура Відродження" Копачової В.В. в податковій звітності ймовірно виконані другою особою, а саме гр. Єршовим В.В., суди першої та апеляційної інстанції, відхиляючи такі доводи з огляду на наявність в матеріалах справи нотаріально завірених заяв вказаних осіб, в яких вони стверджують, що за весь період перебування їх на посаді директорів вищевказаних товариств за їх участю та ними особисто підписувалися всі документи, пов'язані з веденням фінансово - господарською діяльність товариств, так і не перевірили достовірність такої інформації шляхом допиту таких осіб в якості свідків та не встановили хто ж саме від імені ТОВ "Компанія "Радабудсервіс" та ТОВ "Об'єднання "Архітектура Відродження" підписував первинні документи, які стали підставою для формування спірних сум податкових вигод, й не надали відповідної правової оцінки тому, чи можуть господарські операції бути дійсними і такими, що спричиняють реальні зміни майнового стану платника податків, у разі, коли учасники таких операцій заперечують свою участь у їх здійсненні.

Частиною 1 статті 69 цього Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних судових рішень) встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (частина 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України).

Повідомлені контролюючим органом фактичні обставини, що ставлять під сумнів реальний характер господарських операцій, із посиланням на конкретне джерело інформації щодо цих обставин мали б бути перевірені та отримати належну оцінку судами першої та апеляційної інстанцій, так як стосуються безпосередньо предмету доказування у межах спірних відносин і мають істотне значення для вирішення даного спору.

У зв'язку із цим не було досліджено й умов передачі товарно-матеріальних цінностей позивачу, а також обставин їх переміщення і доставки, умови виконання будівельних та ремонтних робіт, спосіб їх виконання, місце та час тощо.

До того ж, з огляду на заперечення відповідачем спроможності ТОВ "Компанія "Радабудсервіс" та ТОВ "Об'єднання "Архітектура Відродження" виконати поставку згаданих товарно-матеріальних цінностей та здійснити роботи, залишились недослідженими і нез'ясованими обставини щодо наявності у вказаних осіб управлінського та/або технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, власного або орендованого обладнання для виконання спірних операцій, інструменту, наявність якого обумовлюється специфікою обумовлених операцій, тощо, а також залучення контрагентами на умовах підряду фахівців чи інших підприємств для виконання спірних операцій.

Наведене свідчить про невстановлення судами під час розгляду справи всіх відомостей і документів, які за звичайної ділової практики повинні супроводжувати фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності з відповідними первинними документами підтверджувати їх фактичне (реальне) виконання.

Отже, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, без належного з'ясування фактичних обставин справи передчасно дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є обґрунтованими.

Як встановлено частиною 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови), рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення на підставі статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області задовольнити частково.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С.С. Пасічник

Судді: І.А. Васильєва

В.П. Юрченко