Постанова

від 04.04.2018 по справі 400/491/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 квітня 2018 року м. Кропивницький

справа № 400/491/17

провадження № 22-ц/781/576/18

головуючий суддя І-ї інстанції Колесник С.І.

Апеляційний суд Кіровоградської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С.М., суддів: Дуковського О.Л., Кіселика С.А.

секретар судового засідання Савченко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Семенова Євгенія Олексійовича, який представляє інтереси приватного сільськогосподарського підприємства Йосипівка , на рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 18 січня 2018 року за позовом ОСОБА_2 до приватного сільськогосподарського підприємства Йосипівка про розірвання договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом до приватного сільськогосподарського підприємства Йосипівка (ПСП Йосипівка ), в якому з урахуванням уточнення позовних вимог, просив розірвати договір оренди землі, укладений 07 грудня 2010 року між ОСОБА_3 та ПСП Йосипівка Петрівського району Кіровоградської області, зареєстрований 15 грудня 2011 року у відділі Держкомзему у Петрівському районі Кіровоградської області за № 352490004000645, скасувати його державну реєстрацію, зобов'язати повернути земельну ділянку, стягнути суму 38810,55 грн. - заборгованості по орендній платі.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником земельної ділянки розміром 7,00 га. на підставі Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 листопада 2016 року, що отримав у спадщину після смерті своєї баби ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Вказана земельна ділянка розташована на території Козацької (колишньої Петрівської) сільської ради Петрівського району Кіровоградської області.

За життя ОСОБА_3, 07 грудня 2010 року, між нею та відповідачем ПСП Йосипівка укладено договір оренди землі, який був зареєстрований у відділі Держкомзему у Петрівському районі Кіровоградської області за № 352490004000645 від 15 грудня 2011 року, і на даний час ПСП Йосипівка на підставі вказаного договору користується спірною земельною ділянкою.

Однак, з моменту укладання договору оренди землі та його реєстрації, тобто з 2011 року і до дня смерті ОСОБА_3, відповідач жодного разу не сплатив їй орендну плату ні в грошовій формі, ні в натуральній формі. Крім того, починаючи з 24 листопада 2016 року, відповідач також не сплатив позивачу орендну плату за 2016 рік як новому власнику земельної ділянки.

Таким чином, відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання по сплаті орендної плати за користування земельною ділянкою, внаслідок чого утворилася заборгованість за 2011-2016 роки.

Рішенням Петрівського районного суду Кіровоградської області від 18 січня 2018 року позов задоволено частково.

Розірвано договір оренди землі, укладений 07 грудня 2010 року між ОСОБА_3 та приватним сільськогосподарським підприємством Йосипівка Петрівського району Кіровоградської області, зареєстрований 15 грудня 2011 року у відділі Держкомзему у Петрівському районі Кіровоградської області за № 352490004000645.

Скасовано державну реєстрацію договору оренди землі, укладеного 07 грудня 2010 року та зареєстрованого 15 грудня 2011 року у відділі Держкомзему у Петрівському районі Кіровоградської області за № 352490004000645.

Зобов'язано ПСП Йосипівка повернути належну ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва № 84, площею 6,9969 га., кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану на території Козацької (колишньої Петрівської) сільської ради Петрівського району Кіровоградської області за актом її приймання - передачі.

Стягнуто з приватного сільськогосподарського підприємства Йосипівка на користь ОСОБА_2 21173,13 грн. заборгованості по орендній платі.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування судового рішення в частині часткового задоволення позовних вимог з підстав неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам. Не враховано, що в силу ст. 210 ЦК України договір оренди земельної ділянки діє з дати його державної реєстрації, тобто з 15.12.2011 року. Пунктом 11 договору оренди встановлений строк внесення орендної пла ти - щорічно з 20 липня по 20 грудня.

Відповідач зазначає, що позивач, який в порядку спадкування за заповітом став власником земельної ділянки і як наслідок правонаступником всіх її прав та обов'язків орендодавця, 30.03.2017 року направив ПСП Йосипівка лист-повідомлення, що він є новим власником земельної ділянки та запропонував укласти угоду про розі рвання договору оренди землі від 07.12.2010 року за згодою сторін. Проте, свої платіжні реквізити для перерахування коштів на сплату заборгова ність по орендній платі, він не повідомив. Якщо врахувати, що позивач став 30.03.2017 року стороною договору оренди землі - орендодавцем, відповідач вважає, що строк виконання зобов'язання по сплаті орендної плати ОСОБА_2 на момент звернення до суду з позовом не настав. Тому підстави для захисту порушених прав позивача відсутні.

Також скаржник звертає увагу, що при прийнятті до розгляду у даному цивільному провадженні поданої 05.12.2017 року позивачем заяви про уточнення позовних вимог, в якій ставилась вимога про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в сумі 38810 грн. 35 коп., судом першої інстанції не враховано вимоги ч. 2 ст. 31 ЦПК України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017р.) щодо одночасної зміни підстав і предмету позову, та безпідставно задоволено вимоги про стягнення заборгованості по орен дній платі.

ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши пояснення представника відповідача Семенова Є.О., який підтримав доводи апеляційної скарги, позивача та його представника ОСОБА_4, які заперечували проти задоволення скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

При ухваленні оскарженого рішення суд першої інстанції не дотримався зазначених нормам процесуального права.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок винної поведінки ПСП Йосипівка (ст.ст. 611,614 ЦК) ОСОБА_2 систематично не отримував орендну плату за 2015-2017 роки, чим порушено його права (ст. 4 ЦПК), тому що він значною мірою позбавився того, на що розраховував, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню орендна плата за вказаний період в сумі 21173,13 грн. (2015 - 6171 гривню 87 копійок, 2016 - 7500 гривень 63 копійки, 2017 - 7500 гривень 63 копійки), позовна давність за вимогами про стягнення заборгованості по орендній платі за 2011 - 2014 роки на час пред'явлення позивачем цього позову 28 квітня 2017 року спливла, що є підставою для відмови у задоволенні частини цих вимог. Позовні вимоги в частині розірвання договору оренди, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки суд першої інстанції вважав обґрунтованими і задовольнив їх.

З такими висновками суду першої інстанції в повному обсязі не можна погодитись.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди земельної ділянки укладається в письмовій формі (ст.14 Закону України Про оренду землі ).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Істотні умови договору оренди визначені в ст.15 Закону України Про оренду землі і за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).

Встановлено і підтверджується матеріалами справи, що між ОСОБА_3 та ПСП Йосипівка 07 грудня 2010 року укладений договір оренди земельної ділянки розміром 7,00 га., розташованої на території Петрівської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області, який зареєстрований у відділі Держкомзему у Петрівському районі Кіровоградської області за № 352490004000645 від 15 грудня 2011 року. Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п.43 договору) (а.с.4-6).

За умовами договору строк дії договору - 10 років. Орендна плата вноситься орендарем у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки, що становить 2814 гривень 34 копійки на рік, у строк з 20 липня по 20 грудня кожного року. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням індексації. Передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформляється відповідним актом. У разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором, справляється пеня у розмірі 0 % облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Орендодавець ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.71), після її смерті відкрилася спадщина на належне їй майно, в тому числі спірну земельну ділянку.

24 листопада 2016 року позивач ОСОБА_2, який є онуком померлої ОСОБА_3, на підставі заповіту останньої отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вказану земельну ділянку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та Інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку (а.с.12-16).

Як вбачається з копії листа-повідомлення від 30 березня 2017 року ОСОБА_2 запропонував ПСП Йосипівка розірвати договір оренди від 07 грудня 2010 року відповідно до п. 38 договору - за згодою сторін (а.с.19). Вказаний лист отримано ПСП Йосипівка 09 квітня 2017 року, що підтверджується відміткою в копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.20).

За правилами ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України Про оренду землі ).

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України Про оренду землі на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Згідно п. д ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою для припинення користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обовязки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Правонаступництво у разі зміни власника речі, переданої у найм, передбачено загальними положеннями про найм Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 770 ЦК України, у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

За положеннями ч. 4 ст. 32 Закону України "Про оренду землі" перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Таким чином, смерть фізичної особи-орендодавця не є підставою для припинення договору, оскільки разом із правом власності на земельну ділянку до його спадкоємців переходять права та обов'язки за договором оренди, у тому числі право на отримання орендної плати, якщо інше прямо не передбачено у самому договорі.

За умовами договору від 07 грудня 2010 року (п.40) перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору, тобто, він зберігає чинність для нового власника (а.с.5).

За змістом ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, тобто з дня смерті спадкодавця або оголошення його померлим (ч. 2 ст. 1220 ЦК України).

Відсутність державної реєстрації спадкового нерухомого майна не свідчить про неприйняття спадщини, а лише обмежує право спадкоємця на розпорядження цим майном.

Свідоцтво про право на спадщину та виданий на його підставі державний акт про право власності на земельну ділянку є лише документальним підтвердженням цього права. Норми цивільного законодавства про спадкування не встановлюють присічного строку для оформлення спадкоємцем своїх прав.

Таким чином, право на отримання орендної плати за договором від від 07 грудня 2010 року перейшло до ОСОБА_2 у порядку спадкування та належить йому із часу відкриття спадщини із ІНФОРМАЦІЯ_1.

Пунктом 38 договору передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором (а.с.5).

Про зміну власника орендованої земельної ділянки ПСП Йосипівка дізналося 09 квітня 2017 року з направленого позивачем листа-повідомлення, яким ОСОБА_2 запропонував розірвати договір оренди від 07 грудня 2010 року відповідно до п. 38 за згодою сторін (а.с.19). Однак, даний лист-повідомлення не є належним та допустимим доказом на підтвердження факту систематичної несплати відповідачем орендної плати, та того, що позивач звертався із повідомленням про перехід прав власника земельної ділянки до нього і вимогою про виплату заборгованості по орендній платі до відповідача.

Висновки суду про доведеність належними і допустимими доказами позовних вимог про розірвання договору, скасування його державної реєстрації, та повернення земельної ділянки з підстав систематичної несплати ПСП Йосипівка орендної плати за 2015-2017 роки є помилковими та необґрунтованими, оскільки про своє право на отримання орендної плати за спірним договором оренди землі ОСОБА_2 повідомив після оформлення своїх спадкових прав і отримання свідоцтва на право на спадщину, тобто в 2016 році (а.с.12-16).

Встановлено і не заперечується сторонами, що орендна плата не виплачувалась орендарем на користь спадкоємця ОСОБА_3 через відсутність інформації про особу правонаступника, що не дає підстав для висновку про наявність вини відповідача у невиконанні умов договору і для розірвання спірного договору.

В той же час позивач як спадкоємець прав та обов'язків власника землі ОСОБА_3 має право на одержання не виплаченої орендарем орендної плати за користування спірною земельною ділянкою в розмірах, визначених договором, 3% від нормативної грошової оцінки землі за кожен рік.

Доводи апеляційної скарги про те, що ПСП Йосипівка не мало можливості здійснювати виплати орендної плати позивачу, оскільки останнім не було надано свої платіжні реквізити, на які б можна було зарахувати заборгова ність по орендній платі, є безпідставними та необґрунтованими.

Умовами спірного договору оренди не передбачено обов'язку орендодавця відкривати особовий рахунок в банку для перерахування на нього орендної плати.

Відповідачем суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження витплат на користь ОСОБА_3 до дня її смерті, а також повідомлення позивача про можливість отримання орендної плати.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК).

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

На підставі ст. 267 ЦК України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

ПСП Йосипівка подано заяву про застосування спливу позовної давності (а.с.84).

Позивач звернувся в суд з позовом про стягнення заборгованості по орендній платі як спадкоємець орендодавця 28 квітня 2017 року, підстав для поновлення пропущеного трирічного строку позовної давності не встановлено, тому в частині стягнення заборгованості по орендній платі за 2011 - 2014 роки суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог через сплив позовної давності, задовольнивши частково вимоги про стягнення орендної плати за 2015-2017 роки.

Проте, при визначенні розміру заборгованості суд першої інстанції помилився, погодишись із неправильно визначеним позивачем розміром орендної плати, що є підставою для зміни судового рішення в цій частині та ухвалення нового рішення про стягнення з ПСП Йосипівка на користь ОСОБА_2 заборгованості по орендній платі в сумі 20 983,11 грн., з яких: - за 2015 рік - 6 171,87 грн. (3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки проіндексованої на 01.01.2015 р. - 205 729 грн. (а.с.66); - за 2016 рік - 7405,62 грн. (3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки проіндексованої на 01.01.2016 р. - 246 854 грн. (а.с.65); - за 2017 рік - 7405,62 грн. (3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки проіндексованої на 01.01.2017 р. - 246 854 грн. (а.с.64).

Враховуючи, що висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають обставинам справи, дослідженим доказам, ґрунтуються на припущеннях і неправильно застосованих нормах матеріального права, тому відповідно до ст. 376 ЦПК України оскаржене судове рішення в частині задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди землі від 07 грудня 2010 року, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки підлягає скасуванню з відмовою у задоволенні цих позовних вимог за їх безпідставністю, а в частині задоволення позовних вимог про стягнення орендної плати та понесених судових витрат - зміні.

В частині про відмову у задоволенні позовних вимог судове рішення не оскаржується, тому не переглядається в апеляційному порядку.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті ст. 141 ЦПК України та Закону України "Про судовий збір", колегія суддів виходить з пропорційності заявлених та задоволених позовних вимог.

Позивачу підлягає поверненню сплачений судовий збір пропорційно задоволеним вимогам в сумі 209,83 грн., відповідачу відповідно до задоволених вимог апеляційної скарги підлягає поверненню 2880 грн. сплаченого судового збору, шляхом взаємозаліку з ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь ПСП Йосипівка понесені судові витрати в сумі 2670,17 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 371, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Апеляційний суд Кіровоградської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Семенова Євгенія Олексійовича, який представляє інтереси приватного сільськогосподарського підприємства Йосипівка , задовольнити частково.

Рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 18 січня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до приватного сільськогосподарського підприємства Йосипівка про розірвання договору оренди землі від 07 грудня 2010 року, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 18 січня 2018 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення орендної плати та понесених судових витрат змінити.

Стягнути з приватного сільськогосподарського підприємства Йосипівка на користь ОСОБА_2 20983 гривень 11 копійок заборгованості по орендній платі.

У відшкодування понесених судових витрат стягнути із ОСОБА_2 на користь приватного сільськогосподарського підприємства Йосипівка 2670 гривень 17 копійок судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня їїприйняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення (постанову) складено 10 квітня 2018 року.

Головуючий: С.М. Єгорова

Судді: О.Л. Дуковський

С.А. Кіселик