Постанова

від 10.04.2018 по справі 910/22496/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2018 р. Справа№ 910/22496/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Іоннікової І.А.

при секретарі судового засідання Яремі Н.С.

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "УКРМАШ-ЮНІОН" на рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2018 (повний текст складено 19.02.2018)

у справі №910/22496/17 (суддя - Босий В.П.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електростанції

до товариства з обмеженою відповідальністю "УКРМАШ-ЮНІОН"

про стягнення 148 089,45 грн.

Представники сторін у судове засідання не викликались.

в с т а н о в и в:

У грудні 2017 року публічне акціонерне товариство "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Трипільської теплової електростанції (надалі - ПАТ "Центренерго") звернулося до господарського суду міста Києва із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмаш-Юніон" (надалі - ТОВ "Укрмаш-Юніон") про стягнення 148 089,45 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язання з поставки товару на підставі договору на закупівлю (поставку) товарів №14/20 від 28.12.2016, у зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення 137 966,88 грн. - пені, 2 624,37 грн. - 7% штрафу та 7 498,20 грн. - 20% штрафу за односторонню відмову від виконання зобов'язання.

У свою чергу, відповідач, просив відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 140 591,25 грн. оскільки вважає, що між сторонами була домовленість про поставку товару іншої торгівельної марки, а додаток № 1 до договору був підписаний при умові, що відповідач поставить продукцію аналогічної якості, яка буде відповідати технічним вимогам договору.

Відповідач вважає, що позивачем умисно створювалась ситуація при якій розмір штрафних санкцій буде в декілька разів перевищувати вартість товару, при цьому штраф розраховано від загальної суми договору, а не суми заявленого до поставки товару, як передбачено умовами договору, а також вказує на неправомірність нарахування пені, оскільки остання нараховується на невиконання грошового зобов'язання, та на можливість суду зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.02.2018 у справі №910/22496/17 позовні вимоги ПАТ "Центренерго" задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 65 102 грн. 88 коп., 7% штрафу у розмірі 1 238 грн. 37 коп., 20% штрафу у розмірі 7 498 грн. 20 коп. та судовий збір у розмірі 1 107 грн. 59 коп. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "УКРМАШ-ЮНІОН" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення частково, а саме - в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 65 102 грн. 88 коп., 7% штрафу у розмірі 1 238 грн. 37 коп., а в частині стягнення 20% штрафу у розмірі 7 498 грн. 20 коп. - залишити без змін.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2018 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "УКРМАШ-ЮНІОН" у справі №910/22496/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В, судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення 148 089,45 грн. та вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, ухвалою апеляційного господарського суду від 23.03.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "УКРМАШ-ЮНІОН" на рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2018 у справі № 910/22496/17, справу призначено до розгляду на 10.04.2018 без повідомлення (виклику) учасників справи. Запропоновано учасникам справи завчасно, а саме - до 06.04.2018 подати через канцелярію суду письмові пояснення, заперечення, відзив на апеляційну скаргу та/або інші заяви/клопотання (з урахуванням вимог ст.ст. 167, 263 ГПК України).

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вважає подану апеляційну скаргу відповідача безпідставною та необґрунтованою. Позивач просив суд апеляційної інстанції, відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представники сторін у судове засідання не викликались. Про відкриття провадження за апеляційною скаргою ТОВ "УКРМАШ-ЮНІОН" на рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2018 у справі № 910/22496/17 сторони повідомлялися належним чином.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч.10, 12 ст. 270 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Частиною 10 ст. 270 ГПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

До того ж, колегія суддів апеляційного господарського звертає увагу на те, що учасники справи не зверталися до суду апеляційної інстанції з відповідним клопотанням про розгляд апеляційної скарги у даній справі у судовому засіданні з викликом представників сторін, як того вимагає абзац 2 ч. 10 ст. 270 ГПК України.

Подане представником скаржника клопотання про відкладення розгляду справи в порядку передбаченому ст. 202 ГПК України задоволенню не підлягає, оскільки, скаржник не звертався до суду апеляційної інстанції з клопотанням про розгляд апеляційної скарги у даній справі у судовому засіданні з викликом представників сторін. При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що ухвалою 23.03.2018 року про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "УКРМАШ-ЮНІОН у даній справі № 910/22496/17, сторонам повідомлено, що справа буде розглянута без повідомлення (виклику) учасників справи.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.

Застосовуючи відповідно до ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, 28.12.2016 між ПАТ "Центренерго" (покупець) та ТОВ "Укрмаш-Юніон" (постачальник) був укладений договір на закупівлю (поставку) товарів № 14/20 (надалі - договір), відповідно до умов п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити покупцю товари згідно умов договору.

Згідно з п. 2.1 договору покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію, що поставляється відповідно до умов договору.

Пунктом 1.3 договору визначено, що найменування (номенклатура, асортимент), кількість, строки поставки та інші характеристики продукції зазначені в додатку до договору.

В додатку № 1 до договору сторони погодили найменування, асортимент, кількість, ціну товару, а також визначили, що строк поставки товару складає протягом 20 календарних днів з дати отримання постачальником письмової заявки покупця (п. 5).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції що за своєю правовою природою даний договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Так, вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 07.04.2017 позивачем направлено заявку № 08-1338 від 07.04.2017 на поставку товару згідно договору на загальну суму 17 691,00 грн., яка була отримана відповідачем 10.04.2017.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином колегія суддів погоджується, що з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 5 додатку № 1 до договору відповідач мав поставити позивачу товар зазначений в заявці № 08-1338 від 07.04.2017 не пізніше 20 днів з моменту її отримання.

З матеріалів справи вбачається, що листом № 073 від 10.04.2017 відповідачем було підтверджено готовність поставити товар згідно договору. Даний лист також містив прохання направити довіреність для оформлення документів та повідомити контакту особу, телефон, точні координати доставки та режим роботи.

У свою чергу ПАТ "Центренерго" надана ТОВ "Укрмаш-Юніон" довіреність на отримання матеріальних цінностей серії ЯКГ № 176382/103 від 03.05.2017. Проте, як вірно зауважив суд першої інстанції, вказана довіреність видана вже після спливу строку для поставки товару за заявкою № 08-1338 від 07.04.2017, при цьому, умови договору не пов'язують строк поставки товару з датою видачі довіреності на отримання матеріальних цінностей, що спростовує твердження скаржника про порушення позивачем умов п. 5 додатку № 1 до договору.

Як вбачається з матеріалів справи, перед здійсненням поставки позивачу була надана видаткова накладна № РН-0000395 від 04.05.2017, яка містила товар, найменування якого не відповідає товару зазначеному в додатку № 1 до договору, у зв'язку з чим поставка за цією накладною не відбулась.

За твердженням скаржника, позивачу було відомо про поставку товару іншої торгівельної марки, а додаток № 1 до договору був підписаний при умові, що відповідач поставить продукцію аналогічної якості, яка буде відповідати технічним вимогам договору.

В той же час, жодного доказу в підтвердження цих обставин відповідачем, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції надано не було, при цьому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що сторонами у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Звертаючись із даною позовною заявою позивач просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 137 966,88 грн., 7% штрафу за прострочення поставки понад 20 днів у розмірі 2 624,37 грн. та 20% штрафу за односторонню відмову від поставки у розмірі 7 498,20 грн.

Оскільки, відповідач свого обов'язку щодо поставки товару згідно договору не виконав, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що такі дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

При цьому, відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не наведено.

Заперечуючи проти стягнення 2% пені і 7% штрафу скаржник вважає, що до нього має застосовуватись лише відповідальність у вигляді 20% штрафу за односторонню відмову від поставки товару у зв'язку з відмовою від виконання зобов'язання за договором. Також, відповідач зазначає про невірно визначені підстави для нарахування штрафних санкцій виходячи з того, що позивач був належним чином повідомлений про неможливість виконання зобов'язання, проте докази на підтвердження викладених фактів в матеріалах справи відсутні та скаржником до суду не подано.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

При цьому, суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов'язань.

Пунктом 9.2 договору передбачено, що разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань щодо поставки продукції з постачальника стягується пеня у розмірі 2% вартості продукції, з якої допущено прострочення за кожен день прострочення, а за прострочення понад 20 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Згідно з п. 9.3 договору у випадку односторонньої відмови постачальника від виконання своїх зобов'язань щодо поставки продукції постачальник зобов'язаний сплатити покупцю штраф у розмірі не менше 20% ціни договору.

Виходячи з того, що сторони умовами договору передбачили застосування у разі невиконання або несвоєчасного виконання поставки продукції пені та штрафів від вартості продукції, з якої допущено прострочення, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, що спірні правовідносини є господарськими, а відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України господарські санкції, зокрема, штраф, застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання, як помилково вважає скаржник.

Крім того, місцевий господарський суд вірно звернув увагу на правову позицію Верховного Суду України викладену у постановах від 28.02.2011 у справі № 23/225 та від 27.04.2012 у справі № 06/5026/1052/2011. Так, суд касаційної інстанції зазначив, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що правова позиція про можливість застосування різних санкцій у межах одного виду відповідальності, також викладена у постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17.

Так, здійснивши перевірку розрахунку пені, 7% штрафу за прострочення поставки понад 20 днів та 20% штрафу за односторонню відмову від поставки, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що нарахування пені здійснено позивачем без врахування приписів ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, відповідно до яких, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, а відтак, позивачем неправомірно нарахована пеня з 01.05.2017 по 03.05.2017.

Також, як вірно вказав місцевий господарський суд, відповідно до п. 9.2 договору пеня та 7% штрафу нараховується на вартість продукції з якої допущено прострочення, а позивачем здійснено розрахунок виходячи з ціни договору, що призвело до необґрунтованого збільшення розміру штрафних санкцій.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає обґрунтованим та правомірним за розрахунком суду першої інстанції стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 65 102,88 грн., 7% штрафу у розмірі 1 238,37 грн. та 20% штрафу за односторонню відмову від поставки товару у розмірі 7 498,20 грн.

Щодо доводів скаржника про зменшення розміру неустойки колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Місцевий господарський суд вірно зазначив, що чинне законодавство передбачає неустойку в якості засобу виконання зобов'язань й міру майнової відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання, а правом на пом'якшення неустойки наділений суд за для усунення явної її неспіврозмірності й подальшого порушення зобов'язань.

В даному випадку, суд першої інстанції правомірно відмовив у зменшенні розміру неустойки виходячи з загальних засад цивільного законодавства, зокрема свободи договору, враховуючи при цьому обставини, що передували укладенню договору та обізнаність відповідача з його умовами, які і передбачали відповідні розмірі штрафних санкцій за не виконання умов договору.

Таким чином колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 65 102,88 грн., 7% штрафу у розмірі 1 238,37 грн. та 20% штрафу у розмірі 7 498,20 грн. В іншій частині позовні вимоги заявлені необґрунтовано та безпідставно, оскільки, штрафні санкції розраховано з порушенням умов договору та чинного законодавства, а тому правомірно відмовлено судом.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції ТОВ "Укрмаш-Юніон" не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2018, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги ТОВ "Укрмаш-Юніон" слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2018 залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "УКРМАШ-ЮНІОН" на рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2018 у справі № 910/22496/17 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2018 у справі № 910/22496/17 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на товариство з обмеженою відповідальністю "УКРМАШ-ЮНІОН".

4. Матеріали справи № 910/22496/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення з урахування приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

І.А. Іоннікова

Дата складання повного тексту постанови 11.04.2018 року